На Запоріжжі поліг боксер, який воював пліч-о-пліч з батьком. Згадаймо Сергія Федьківа

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Сергія Федьківа.

У Запорізькій області 11 травня 2025 року загинув боєць з Івано-Франківщини Сергій Федьків. Про це повідомляє «Главком» із посиланням на повідомлення голови Калуської міської територіальної громади Андрія Найди та місцеві ЗМІ.

Сергій Федьків народився 20 червня 1989 року в Калуші на Івано-Франківщині. Тоді його батьки не жили в розкоші, адже бабусі та дідусі мали робітничі професії. Сергій в дитячі роки був в’ялим та кволим, але з часом підтягнувся, самостійно навчався боксу, потім тренувався професійно і згодом став чемпіоном Івано-Франківщини, брав участь у чемпіонатах України.

Після школи та університету Сергій разом з молодшим братом Василем допомагали татові у м’ясному бізнесі. Юнак не боявся важкої роботи, працював на різних роботах і в Україні, і за кордоном.

Коли в 2013-му почався Майдан, сини повернулися з заробітків у Польщі. Згодом, коли батько Микола Федьків пішов захищати територіальну цілісність України зі зброєю в руках, Сергій і Василь купили йому мікроавтобус. У 201 році обоє пішли добровольцями у Добровольчий український корпус «Правий сектор», підрозділ, в якому командиром був тато.

Ще до повномасштабного вторгнення Федьківи у 2016-2019-му пройшли горнило бою на Луганщині та Донеччині, «як миші, облізли всі землі», коли виконували завдання в складі диверсійно-розвідувальної групи.

Після 24 лютого 2022 року Василь, який на той час вже був батьком п’ятирічного Сашка, повернувся з-за кордону, а Сергій практично одразу приєднався до складу 79 батальйону 102 окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського. Федьків-наймолодший теж воював, але в іншому підрозділі.

Микола Федьків згадує, що Сергій завжди був акуратним, особливо коли виходив з бліндажа. Аптечку перевіряв, а загинув несподівано. У ніч на 11 травня 2025 року він замість того, щоб відпочити, пішов на позицію до побратимів у селі Малинівка Пологівського району на Запоріжжі.

«Найрідніше для батьків — це їхня кровинка, дитина. Я картаю, що не зберіг його, – каже пан Микола. – Штурмовики о 2:30 поїхали забирати вбитих і поранених хлопців. Один підірвався на міні, тому евакуаційна група відправилась на порятунок. Сергій був там старшим. За ними дрони летіли… До кінця послідовності не знаю. Я на багу евакуював двох поранених, але тоді не спитав, де син. Коли дізнався, що у посадці, то в душі відчув тривогу. По рації також одразу не сказали правду. Мабуть, боялися мені таке повідомити. Це сталося о 4:11, я молодшому сину сказав о 10, а дружині – о 12. Вибачався, що не зберіг… І досі відчуваю вину. Тіло побратими винесли відразу, хоч інші не могли забрати навіть після Сергієвого похорону. Чи з поваги до мене, чи до нього, чи зі страху. Далі я його сам взяв до позиції, що була за півтора кілометра, але поїхати забрати поранених у той час морально не зміг».

Поховали Сергія Федьківа 15 травня 2025 року на Алеї Слави у Калуші.

За мужність та відвагу Сергій Федьків був нагороджений медалями «За оборону рідної держави», «За службу державі», «За поранення».

Цьогоріч 24 квітня на фасаді калуського ліцею № 10, в якому навчався Сергій Федьків, відкрита інтерактивна меморіальна дошка на його честь.

Петиція по присвоєнню воїнові звання Героя України набрала необхідних 25 тисяч підписів і знаходиться на розгляді у президента.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув у боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.