Кожну вільну від боїв хвилину вчився та читав. Згадаймо Василя Дорошенка

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Василя Дорошенка.

На велику війну Василь пішов добровольцем, хоч до того в руках тримав лише книжки. Захоплювався історією, а ідеали лицарства часів українського середньовіччя були його дороговказом.

Василь Дорошенко народився в Івано-Франківській області. Після школи вступив до Івано-Франківського фахового коледжу технологій та бізнесу, навчався за спеціальністю «Фінанси та кредит». 

Згодом Василь Дорошенко продовжив навчання на історичному факультеті Українського католицького університету. У 2021 році здобував юридичну освіту у Львівській політехніці. 

Василеві було 28 років. До «Пласту» він прийшов у 19 років. 

До слова, у 2014-му, щоб взяти участь у Революції Гідності, хлопець покинув навчання в Польщі. 

Багато волонтерив – допомагав харчувати тих, хто цього потребують, професійно працював над організацією сортування сміття. 

Окрім того, Василь Дорошенко брав участь в археологічній експедиції у національному історико-археологічному заповіднику «Ольвія» у Миколаївській області.

Після початку повномасштабної війни до військкомату Василь пішов сам, вражений звірствами, які чинив в Україні окупант.

«Це насправді була низка подій. Але одна з них – обстріл краматорського вокзалу. І Василь розповідав, коли бачив наслідки цього обстрілу, то сказав собі, що більше не може залишатися в тилу», – розповів друг загиблого.

«Василь якийсь час сумнівався, чи йти на війну, бо не мав бойового досвіду. А потім сказав: «Хіба це не обов’язок чоловіка – захищати країну і рідних?» – зауважила дівчина бійця. – Уже на фронті розмірковував, що не розуміє людей, які ходять до церкви і яких Бог вчить не боятися, а вони бояться». 

Спочатку зі службою не складалося: бригада, до якої потрапив Василь, сиділа на полігоні, а боєць прагнув бити ворога. Тож він перевівся механіком-водієм броньованої машини до 3-ї штурмової бригади. Та опинився під Бахмутом на Донеччині.

«Він дуже сильно мотивував їхню команду. Бо команда, коли бачила, що їх завозить на операцію абсолютно безстрашна людина, і вивозить їх поранених. І, будучи сам поранений, він вивіз величезну групу поранених, ще й на підбитій – то команда була досить сильно в ньому впевнена», – поділився побратим.

«Я знав Василя у цивільному житті. І побачив його іншим на війні – дуже рішучим і безкомпромісним, – додав побратим. – Перед боєм усі завжди хвилювалися, накручували себе. А він – ніколи».

Василь служив в артбригаді. Був водієм броньованої машини: возив побратимів на штурм, забирав з поля бою поранених. У травні 2023 отримав поранення. Пройшов лікування та реабілітацію і знову повернувся в стрій.

Майже до останнього дня Василь вів щоденник свого фронтового життя. «Сиджу у високій траві, замаскувався як партизан. Сиджу і збираю гільзи від браунів на аукціон. Довкола просто поля – спокійно і тихо. Якась стрільба вдалині на фоні», – писав воїн.

Пристрастю Василя була історія, кажуть друзі. Василь не лише вивчав її в університеті, ще й захоплювався історичною реконструкцією. І його позивний Паладін походить від назви лицарського ордену, що об'єднував історичних реконструкторів Львова, які вивчали українське середньовіччя.

Молодий і завзятий Василь Дорошенко захоплювався подорожами автостопом, мав багато друзів, багато читав, також волонтерив, писав прозу й поезію, мріяв про видання власної книги.

Останній свій бій Василь Дорошенко прийняв південніше Бахмута 13 серпня 2023 року. Це була чергова спроба наших військ штурмувати позиції ворога – у машину воїна влучив снаряд.

Побратими героя кажуть, що кожну вільну від боїв хвилину Василь Дорошенко вчився та читав. Казав бійцям: вже зараз вони мають готуватися до повернення у цивільне життя. Адже після Перемоги на них чекатиме новий бій – за відродження понівеченої України.

«Василь розумів, що не можна цілковито забувати про свої мрії й мирне життя і жити лише війною. Бо потім буде важко у це мирне життя повернутися, – наголосив побратим. – Тож на фронті Василь вчив англійську з викладачкою онлайн». 

«Ми втратили друга, брата, лицаря, штурмовика, щирого християнина з нашої протестантської громади, надзвичайно хороброго бойового побратима, людину високих цінностей, Палладіна з великої літери, людину, яка мала би будувати цю країну після цих важких подій…Якби ви мене запитали, яким має бути лицар, я би показав пальцем на Василя – прямим і безкомпромісним…Важко писати будь-які слова… Запам’ятайте його таким», – написав товариш військового.

«Василь був цікавою людиною: багато читав, дуже любив подорожувати і спілкуватися з людьми. Він гарно писав, я була переконана, що колись видасть свою книгу з пригодами. Був виховником у Пласті, в Івано-Франківську. У нього було складне життя, але, попри нюанси, він завжди брав з нього лише найсвітліше. Він казав: «Головне – знайти гарного співрозмовника у дорозі». Вірю і відчуваю, що по дорозі на небо ти знайдеш собі із ким поговорити. Спочивай в мирі, Василю. На щиті», – зауважила одногрупниця загиблого.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.