Прослужив у лавах Повітряних сил 33 роки. Згадаймо Віктора Пенькового

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Віктора Пенькового.

Його життя було наповнене любов’ю — до родини, до друзів і побратимів, до праці і до рідної землі. Він був безмежно закоханий у небо, літав і відновлював техніку, навчав і навчався, кохав і був коханим… І загинув авіатор Віктор Пеньковий як незламний герой із вірою в перемогу, захищаючи Батьківщину від вбивць-окупантів, боронячи спокій рідних, оберігаючи життя нащадків.

44-річний підполковник Віктор Пеньковий загинув 11 листопада 2022 року в бою з окупантами неподалік села Троїцьке на Донеччині. Він був бортовим техніком Мі-8. Під час виконання бойового завдання з вогневого ураження противника ворог збив вертоліт українських захисників із ПЗРК. Разом із Віктором Пеньковим загинув командир екіпажу Сергій Хомік.

Віктор народився 19 липня 1978 року в селі Човновиця Вінницької області. Ще в дитинстві вирішив стати військовим, аби захищати рідних. Окрім нього, у родині було п'ять дітей – чотири сестрички і старший брат, який на той момент уже жив окремо. Тож Віті довелось стати «універсальним господарем» і повсякчас допомагати матері.

Важке життя в селі у 90-х роках, коли родина виживала завдяки тяжкій праці по господарству, навчило Віктора стійкості та цілеспрямованості. Згодом він розказував дружині, що хотів довести собі та всім навколо, що зможе всього досягнути сам.

Так і сталось. У 1995 році вступив до Київського інституту військово-повітряних сил на спеціальність «Технічна експлуатація повітряних суден і авіадвигунів». Пізніше заочно закінчив Державну льотну академію України.

«Він ще маленьким хлопчиком дав собі обіцянку, що буде літати. Він обожнював небо і говорив мені завжди про те, що в небі він почувається вільним, сильним. Своїми історіями і мене змусив полюбити, закохав мене у небо. Тому що коли він говорив про польоти, про свої завдання – його очі світилися. Мій перший політ відбувся у день, коли мені чоловік зробив пропозицію. Ми прожили 23 роки разом», – зауважила дружина Світлана.

Зі своєю майбутньою дружиною Світланою військовий познайомився напередодні весілля спільних друзів. Віктор провів чарівну дівчину додому. Через три місяці вони одружилися. А через рік у подружжя народився син Максим, ще через 10 – донечка Вікторія.

Родина мешкала у Вінниці, де Віктор Пеньковий починав свій шлях зі старшого техніка розрахунку обслуговування в одній із бригад авіації ЗСУ. З часом він став начальником технічно-експлуатаційної частини. А останні 20 років був бортовим авіаційним техніком-інструктором вертолітної ланки. 

У 2012-2015 роках брав участь в місії ООН у Ліберії. Воював в АТО/ООС, виконав чимало успішних бойових вильотів. З початку широкомасштабної війни брав участь у бойових діях на Донеччині. У складі екіпажу Мі-8 підполковник Пеньковий успішно виконав 26 бойових вильотів, знищуючи окупантів.

«Він завжди мені казав, що Росія не зупиниться лише на сході. 24 лютого я йому подзвонила, щоб дізнатися як він, а він мені сказав збирати валізи, бо все про що він раніше думав і попереджав – здійснилось», – пригадала дружина загиблого.

11 листопада 2022 року під час виконання бойового завдання на Донецькому напрямку у гвинтокрил поцілили ракетою з ПЗРК. Троє членів екіпажу загинули.

«Його життя було наповнене любов’ю – до родини, друзів і побратимів, праці і до рідної землі. Він був безмежно закоханий у небо, літав і відновлював техніку, навчав і навчався, кохав і був коханим… Мав класну кваліфікацію «майстер» та засвоїв типи вертольотів МІ-8, МІ-9, а загальний наліт Віктора Пенькового склав 2235 годин. Загинув авіатор як незламний герой із вірою в перемогу, захищаючи Батьківщину від вбивць-окупантів, боронячи спокій рідних, оберігаючи життя нащадків», – розповів побратим загиблого Роман.

«У мене навіть думки не було, що він може загинути. Я розуміла, що статись може що завгодно. Водночас знала, що для чоловіка немає нерозв’язуваних завдань. Вітя провів у небі понад 2 тис. год, він ніколи техніку не підводив, а техніка не підводила його. Ми за нього з дітьми дуже переживали, постійно молились. Нам його страшенно не вистачало. Я звикла, що він ухвалює рішення, керує і дає родині вектор розвитку, що без нього важко. Я навіть просила, щоб він не літав так багато. На що чоловік відповів: «Якби я ховався під диваном, то ти б мене не любила. Ти мене любиш за те, що я сміливий і відважний», – розповіла Світлана.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.