Став на захист Батьківщини ще у 2014 році. Згадаймо прикордонника Віктора Синька
Батько загиблого військового продовжує боронити Україну на фронті
Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Віктора Синька.
Віктор Синько воював із 2014 року. Загинув у травні 2023 року біля Григорівки на Донеччині. Коли чоловік йшов на війну вперше, познайомився із дружиною, вона волонтерила та допомогла зібрати екіпірування. Одружилися, народили сина. А далі прийшли росіяни з великою війною... Він не вагаючись пішов воювати за тих, кого любив.
Віктор народився 15 листопада 1990 року в Ужгороді в сім'ї військових: його батько й зараз на війні. Сам молодий чоловік проходив строкову службу у Львові. З дитинства любив собак, тому вирішив стати кінологом.
«По батькові коріння їхньої родини на Сумщині. Мають у роду справжніх козаків. Звитяга, відважність у них намножені багатьма поколіннями, адже майже всі чоловіки по лінії Миколи Васильовича були військовими, – розповіла дружина бійця Тетяна. – Віктор був природженим воїном, професіоналом до кісткового мозку. Мав покликання до військової справи. З огляду на таких предків, і не дивно. У нього на руці тату було: тризуб, а поряд козак, воїн УПА і сучасний військовий. Різні часи, а ворог – один. Така от тяглість поколінь».
У перші дні вторгнення Росії в Україну у 2014 році Віктор пішов добровольцем боронити східний кордон – був снайпером у прикордонних військах.
У 2016 році чоловік вдруге поїхав захищати Україну від ворога. Після успішного виконання завдання повернувся на військову службу до спецпідрозділу швидкого реагування «Шквал». У 2018 році вступив до Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Богдана Хмельницького на спеціальність «Право». Віктор хотів бути офіцером та мати повну вищу освіту.
25 лютого 2022 року їхній курс в академії отримав дипломи. Уже за кілька днів разом із побратимами снайпер виконував бойові завдання. Згодом служив на Лиманському напрямку. Під час короткого відновлення восени 2022 року Віктор вступив на магістратуру юридичного факультету УжНУ.
У грудні 2022 року знову повернувся на фронт. На північному кордоні держави Віктор отримав підвищення – його призначили заступником начальника 2-ї прикордонної застави прикордонного загону Західного регіонального управління Держприкордонслужби України з подальшим присвоєнням чергового звання «лейтенант». Штаб-сержант мав у підпорядкуванні понад 60 людей. «Віктор в армії пройшов шлях від простого солдата в окопі до командира. Мав безцінний бойовий досвід. Він – приклад офіцера нового покоління, який поважає, береже своїх солдатів. Це підтвердять усі, хто служив під його керівництвом. Поки сам не розвідає все – людей за собою не поведе. Так само доки сам не навчився – від інших не вимагав. Природжений лідер», - говорить про Віктора бойовий побратим Олександр Пигіна.
Військовий також постійно сам навчався і вдосконалювався та постійно навчав своїх хлопців. Завжди сам проводив всі заняття на бойовому злагодженні. Навчав побратимів, як правильно зачищати будівлі, пояснював, які пастки може влаштувати ворог, в якому бойовому порядку входити в населений пункт, як вести позиційний бій, як прикривати побратимів...
12 травня 2023 року на напрямку, де воював Віктор, противник здійснив штурмові дії та обстріл позицій підрозділів ЗСУ. Від отриманих поранень в бою 32-річний чоловік загинув.
У захисника залишилися батьки, дружина та син.
«Вітя носив шеврон із написом «Це не я в небезпеці. Це я – небезпека». Власне, так і було. Москалі добре знали його ще з 2014 року і боялися. А він – ні. Не мав страху смерті. Віктор ніколи не бився в груди, що він патріот. Просто коли в наш дім прийшла біда, він віддав своє життя, щоб його врятувати», – розповіла дружина військового Тетяна.
«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.