З бойової медикині в аеророзвідницю. Згадаймо Владиславу Черних з позивним Аїда

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять усіх, чиє життя забрала російсько-українська війна. Нині згадаємо Владиславу Черних.

28 грудня 2022 року у Харківській області під час виконання бойового завдання загинула 28-річна військовослужбовиця «Хартії» Владислава Черних. Вона була аспіранткою Національного фармацевтичного університету – там голосили, що Владислава була гордістю університету. Всі, хто знав її, захоплювалися її оптимізмом, розумом, людяністю, силою волі. Дівчина схвалила важке рішення для родини й долучилась до боротьби з агресором. Вона приєдналась до лав ЗСУ, бо так вимагало її серце та любов до України.

До повномасштабного вторгнення жінка багато працювала над власними дослідженнями в університетських лабораторіях і над публікаціями у провідних наукових фахових виданнях, також вільно володіла англійською. Вона любила подорожувати рідною Україною та не збиралася нікуди виїжджати.

«Вона вихована в любові до України, спробуйте лише зачепити українську мову чи Україну, вона очі видряпає. Вона не просто пішла на війну. Після двох місяців у підвалі, де ми сиділи, Влада прийшла і каже: мама і тато, я йду на передову воювати. Я потрібна там, де потрібна. Я лікар, я маю допомагати пораненим», – розповів батько загиблої – академік та почесний ректор фармацевтичного університету Валентин Черних.

Владислава Черних доєдналася до добровольчого підрозділу «Хартія» у травні, коли побачила оголошення про набір добровольців. Маючи медичну освіту, вирішила навчати військових. Після війни мріяла повернутися до навчання і далі опановувати тактичну медицину.

Владислава з позивним Аїда вступила до лав підрозділу як медикиня, утім проходила й обов’язкову піхотну підготовку. Тоді з’ясувалося, що жінка влучно і впевнено працює зі стрілецькою зброєю. Її вміння одразу помітив головний сержант. Так Аїда стала першою жінкою в «польовій частині» «Хартії».

«Якось я підійшов до неї на стрільбищі і з жартом запитав, чи не ображають її хлопці в підрозділі. «Хай тільки спробують!» – відповіла вона. Потім пам’ятаю, як вона на моїх очах з першого пострілу в перший раз влучила в ціль з гранатомета. І всі зрозуміли, що це серйозний боєць», ­– пригадав воєнні будні з військовою командир «Хартії» Всеволод Кожемяко.

Влада постійно прагнула дізнатися щось нове – була жадібною до знань. Жінка постійно навчалася військової справи, а тому її обов’язки не обмежувалися лише тими, що виконує бойовий медик. Аїда згодом почала працювати у розвідці, а потім стала пілотом дронів різного призначення: розвідників, бомбардувальників, камікадзе.

«Вона була сфокусована на знищенні окупантів і звільнені від них української землі. Не один раз виконувала дуже складні бойові завдання. Завжди сконцентрована, впевнена в собі і в правоті справи, з гарним почуттям гумору, освічена… дуже ефективна і в той же час скромна», – розповів командир.

«Вона дуже потужна, одразу всім дала зрозуміти, що вона не дозволить сприймати її як дівчину, вона показала, що готова, буде та хоче діяти, як усі. Вона неймовірна була, мотивувала дуже сильно. Прийшла медиком, але швидко все схопила і загорілася аеророзвідкою, в неї були дуже круті успіхи в цьому. Так, як вона робила з бажанням допомогти всім нам, нашому підрозділу, нашій країні, я ні в кого не бачив такого. Ми пам’ятатимемо, відплата буде», – зауважив аеророзвідник Денис.

Про Владиславу згадують як про дуже вольову людину з твердим характером. Марно було з нею сперечатися або вмовляти – якщо вона вирішила, то так і буде. Вона була сміливою, хороброю. І дуже начитаною, розбиралася у психології людини.

За декілька тижнів до своєї загибелі бійчиня врятувала життя важко пораненого побратима, вчасно надавши йому медичну допомогу просто на полі бою. Тоді екіпаж безпілотника потрапив під вогонь гвинтокрила окупантів.

«Сьогодні ми прощаємося з нашою донечкою, нашою Владою. Я хочу вам сказати, що багато чого в цьому світі трапляється не просто так. Це лом у душі, настали ті часи, коли нічого й ніколи не повернеш назад. Ми всі йдемо до змін. Настануть кращі часи, на жаль, за все треба заплатити. Сьогодні Україна платить своїми дітьми, своїми людьми, своєю територією», – сказала мати загиблої Валентина Черних на похороні доньки.

«Ми сьогодні говоримо про Україну, бо ми об'їздили може 60 чи 70 країн, але краще України не знайти. Сьогодні ми прощаємося з незвичайною людиною і не тому, що це наша донька, це донька нашого часу», – наголосив батько Валентин Черних.

«Главком» долучається до хвилини мовчання. Ми вшановуємо памʼять усіх українців, які загинули у боротьбі за Батьківщину. Ми згадуємо загиблих від рук російських загарбників, запалюємо свічки пам’яті та схиляємо голови у скорботі під час загальнонаціональної хвилини мовчання, вшановуючи світлу пам’ять громадян України, які віддали життя за свободу і незалежність держави: усіх військових, цивільних та дітей, усіх, хто загинув в боротьбі з російськими окупантами та внаслідок нападу ворожих військ на українські міста і села.