Епоха під назвою «Ада Роговцева»

Свій бенефіс Роговцева назвала «З тими, кого люблю» (ці проникливі слова - кредо творчої команди Ади Миколаївни та її доньки, актриси і режисера Катерини Степанкової, яке сформулювалося  після кривавих подій на Майдані і в 2014 році, коли ці дві тендітні, але сильні духом  жінки одними з перших митців  поїхали виступати у зону АТО, аби підтримати бійців, які захищають нашу землю від російських окупантів і сепаратистів на Сході України.

Коли у залі Національного театру ім.І.Франка з‘явилась Ада Роговцева у компанії  почесних гостей, зокрема, Президента України Петра Порошенка і його дружини  Марини, то легендарну актрису  присутні зустріли оваціями і стоячи.

«Надзвичайно радий можливості засвідчити Вам свою величезну шану, захоплення і любов до великої українки – Ади Миколаївни Роговцевої. І роблю це не просто як Президент, а більше як представник багатомільйонної армії шанувальників Вашого таланту. Я щасливий тим, що нам пощастило жити в епоху Ади Роговцевої», - сказав Петро Порошенко, відкриваючи вечір. - З перших днів Ви організували збір коштів для допомоги армії і лікування наших поранених воїнів. А Ваші  концерти у переповнених залах Сєверодонецька та Маріуполя, щойно звільнених, чітко засвідчили, що це Україна. І Україна засвідчується не лише прапором, який піднімається над звільненою територією.  Ваша творчість допомагає нам усім зшивати Україну, забезпечити її соборність і єдність».

Глава держави  нагадав, що Ада Роговцева грала і саму Лесю, і героїнь її творів. «Так само, як і Лариса Петрівна Косач  -  Українка… Для нас Ада Миколаївна -  наша Ада Українка», - сказав Президент. - Це один із найкращих символів української жінки: красивої, сильної, вольової, патріотичної, яка дуже любить Українську державу і український народ»...

Президент вручив актрисі Державну премію України ім. Олександра Довженка за 2017 рік та додав, що ця премія формально "за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва», а насправді – просто за те, що Україна Вас любить, дорога Адо Миколаївно»…

Отримуючи нагороду, актриса  не стримала свого хвилювання і нагадала, що цю почесну премію отримав її чоловік Кость Петрович Степанков (видатний кіноактор - Т. П.) за два місяці до своєї смерті…  і додала, що, мабуть, символічно, що цей творчий вечір відбувається на сцені Театру ім.І. Франка, «де розпочинав свій авторський шлях Кость Петрович, і коли у мене були непрості  часи, Богдан Ступка, тодішній художній керівник театру, простягнув руку допомоги і завжди давав цю сцену для моїх вистав і концертів»…  Актриса зауважила, що на її життєвому шляху зустрічалось багато хороших людей, а особливо тепер, коли вона відвідує українських воїнів на передовій.  «Я сподіваюсь, що ми станемо ще кращими, а те, що ми мужні й мудрі - я в цьому впевнена»!

Це вечір можна назвати «калейдоскопом» про життя і творчість. На великому екрані демонструвалися фрагменти зі знакових постановок і фільмів, які принесли славу Аді Роговцевій, а також лунали  вірші й уривки з  її  книжки «Свідоцтво про життя» (це відверті спогади про те, який непростий шлях пройшла майстриня, поки стала зіркою театру і кінематографу, а також про те, що крім мільйонів  троянд були ще тисячі шипів, про радість і горе, про надії і мрії), які читали колеги Ади Миколаївни - актори київських театрів. А коли «наживо» демонструвалися уривки з вистав «Варшавська мелодія-2», «Вася  має подзвонити», «Схоже на щастя», «Розовий міст», «Соломон у спідниці», «Будьте як удома», то  це був майстер-клас від Роговцевої, і глядачі забували, що акторці …80. Вона була молода, драйвова, харизматична і дуже гарна жінка, яка доводить тезу, що «жінці стільки років, на скільки вона виглядає», а виглядає Ада Миколаївна чудово, і дай Боже їй сил ще багато років радувати нас, її мільйони шанувальників, своїм мистецтвом, а також прем‘єрами.

«У мене вже вік поважний, - каже Роговцева. -   Вік, який вимагає від тебе дуже багато мужності. Це добре, коли дуже довго живеш, але це  й випробування. Кость Петрович казав, що «старість – це велике паскудство»… Я не можу так сказати, бо  кожен день щось  нам цікаве дарує»… 

На  сцені разом із Адою Миколаївною виступали провідні актори київських театрів і кіно: Ахтем Сеїтаблаєв, Лариса Руснак, Анатолій Ященко, Світлана Орліченко, Тетяна Круліковська, Дмитро Суржиков, Валерія Чайковська, Ірина Мак, Анастасія Кірєєва, Олексій Петрожицький, Олена Дудич, Олена Лавренюк, Влад Нікітюк, актор і хореограф Олексій Скляренко, скрипаль Ярослав Попадюк. Фінальним акордом програми «З тими, кого люблю» стало спільне виконання вірша "Я змінюю", який написала Роговцева, а музичним супроводом було виконання гімну «Ще не вмерла Україна…» у скрипковому аранжуванні. Ювілярку засипали букетами квітів, а чимало глядачів, не стримуючи емоцій, плескали у долоні, кричали «браво» і  навіть  витирали сльози з очей…

Коментарі

«Кумир мільйонів шанувальників»

Євген Нищук, міністр культури України:

 - Ада Миколаївна не тільки зірка театру та кіно, кумир мільйонів шанувальників її творчості, а й надзвичайно сильна й харизматична особистість, яка закохує в себе з першої хвилини спілкування, заворожує своїм світосприйняттям, любов’ю до життя і свого народу. Її значний творчий спадок уже давно є найвищим зразком українського мистецтва, а її учні дивують своїм високим фаховим рівнем. У найтяжчі та найважливіші для України дні  Роговцева перебувала поряд із тими, хто потребував уваги, підтримки, знаходила потрібні слова та навіть просто уважно слухала. Ада Миколаївна і сьогодні частий гість на сході України, як у місцевих жителів, так і бійців у зоні АТО. Роговцева - надзвичайна особистість, видатна актриса, справжня українка.

«Її театр – національний, академічний незалежний, експериментальний, але на жаль досі  не державний…»

Олексій Кужельний, художній керівник майстерні «Сузір‘я»:

- …Усі руйнування на землі не торкаються неба. Може, тому ми завжди з надією вдивляємося у нього…

Зустрічаючи перед виставою актрису Роговцеву, завжди ніяковію від буравчику її погляду - уважного, ніжного, насиченого вічним, не сьогоднішнім, а саме вічним світлом. Це дар неба, його зоряна щедрість, його родинний знак. Її приязність та чарівність лякаюче беззастережні, при цьому зовсім не розхристана душа. Зерно її людської неповторності у безмежній інакшості й абсолютній простоті - чисто алогічний реалізм.

Тих, кого любить Ада, наділенні нею безсмертям. Книга про чоловіка «Мій Костя», збірка віршів «Мамині молитви» - свідчення тому. А ролі - свідоцтво про життя, життя більше за земне, довше за вічність, життя, гідне бути даром Божим.

Вино з троянд!

Первинний подих!

Цілунок сонця!

Серця поцілунок!

Озвучення часу!

Я так люблю її красу»!

Люблю і пам‘ятаю кожну роль! Її Театр – національний, академічний незалежний, експериментальний, але, на жаль, досі  не державний…

«Вже у 1960-ті відчувалося, що Ада Роговцева - це зірка»

Тамара Яценко, актриса Молодого театру:

- Я вперше побачила Роговцеву у «Варшавській мелодії» на сцені Театру російської драми ім. Лесі Українки, і це було щось дивовижне. Після того закохалася у театр, з‘явилася мрія стати актрисою. Вражаюча була вистава, на яку важко було купити квитки, а роль польки Гелени  стала коронною у творчому доробку Ади Миколаївни. Саме «Варшавська мелодія» (постановка Едуарда Митницького)  вписала яскраву сторінку у творчу долю актриси і театральну спадщину українського театру. Гелена-Роговцева  сприймалася дівчиною-мрією й екзотикою. Здавалося, актриса закохувала в себе не тільки сценічного партнера (його грали по черзі А.Шестопалов і А.Решетников), вона закохувала в себе зал, глядачів різних міст. Роговцева говорила на сцені з польським шармом: і його навіть наслідували деякі колеги.  Потім було ще багато ролей, але те потрясаюче захоплення й досі у мене у пам‘яті. Вже у 1960-ті відчувалося, що Ада Роговцева - це зірка! Нині Ада Миколаївна не просто майстриня сцени і кіно, а й героїчна жінка, яка попри різні обставини  вміє йти до мети. Високо ціную її громадянську  позицію і те, що вона великий патріот України.

«Зіронька, оберіг і мати театру»

Михайло Захаревич, генеральний директор Національного театру ім.І. Франка:

- Що б я не сказав про Аду Миколаївну – все буде мало!  Вона зіронька,  оберіг і мати театру. Коли я вперше побачив Роговцеву у виставі «Пам‘ять серця», то після того зрозумів, що магія театру захопила. Зізнаюся, я вступив до Театрального інституту, аби  бути на кону чи навіть просто у глядацькій залі, щоб бачити Аду Миколаївну. Сьогоднішній вечір – це свято душі, яке майстриня нам подарувала. Я дуже шкодую, що Роговцева не працювала у нашому театрі все життя. Тільки уявіть, що це були би за постановки, якби на франківській сцені разом грали такі майстри, як Богдан Ступка і Ада Роговцева? Це був би зовсім інший театр, але те, що свій ювілей актриса святкує саме на нашій сцені - прекрасно! Від  таланту Ади Миколаївни наш театр став ще світлішим. Вона осяяла Театр ім.І. Франка, і те, що в залі було багато молодих акторів, стало для них уроком високого мистецтва і майстерності. На талант Роговцевої будуть рівнятися багато поколінь, а нині творча молодь мала змогу повчитися бути щирими на сцені, і щоб кожне слово, жест викликали реакцію в серцях  публіки. Я освідчився Аді Миколаївні у коханні -  обожнюю її як  прекрасну актрису і чудову жінку. 

«Роговцева – наша совість, серце і  душа»

 Анна Липківська, театрознавець:

- Нині готується книжка про Аду Миколаївну, що буде називатися «Прості речі» - це вісім інтерв’ю з Роговцевою, які я і моя колега Тетяна Терен записували впродовж різного часу. Це відверті розмови про все: творчість і політику, громадянську позицію і співпрацю з різними режисерами, тобто життя у різних його проявах – сім’я, діти, онуки, колеги… Актриса вважає, що 2013-2014 рік поставив перед всіма вибір. Коли деякі митці говорять: «Культура не має кордонів!», «Ми – брати!», «Це політики нас розсварили!», «Скрізь русскіє люди!», «Ну, ви ж розумієте, Крим завжди був російський», - то це від лукавого. На кін своєї брудної гри псевдоімперія кинула великі, як їй здавалося, карти: Олексій Баталов, Сергій Безруков, Олег Табаков, Василь Лановий, Володимир Бортко, Михайло Боярський, Еліна Бистрицька, Леонід Куравльов, Олександр Михайлов, Юрій Соломін, Валентина Тализіна,  Людмила Чурсіна… Але ці «карти» – краплені. І усі вони перебиваються одним-єдиним козирним «тузом» - Ада Роговцева. Перед усіма нами Майдан постав вибір. І його було зроблено.  Роговцева ж, здається, цього вибору просто не помітила. Або -  точніше - жодного вибору вона перед собою не побачила. Бо все очевидно.

Бо – Кость Степанков - син розстріляного священика, котрий все життя змушений був приховувати своє походження та справжнє прізвище.

Бо – Іванко Миколайчук, Лесик Сердюк, Льоня Осика, Бодя Ступка…Усі ті хлопці, що без сліз вона не може їх згадувати.

Бо – бабусі, батьки, брати…

Бо – діти й онуки.

Бо – сільське кладовище, на якому нині – два козацькі хрести: по чоловікові та по синові…

Сьогодні Ада Роговцева – це не просто зірка колишнього наріжного для неї театру - Російської драми, із низкою знакових ролей, від «Юності Полі Віхрової» до «Хазяйки», «Варшавської мелодії», «Філумени Мартурано»…

А ще не лише культові стрічки – «Салют, Маріє!», «Вічний поклик», «Приборкання вогню»… Не тільки мережива примхливих сценічних побудов у Театрі Романа Віктюка: покоління київських театралів гаптували смак на «Священних чудовиськах» та «Дамі без камелій»… Зрештою, не просто нинішні вистави на кону Театру драми та комедії,  майстерні «Сузір’я», численних гастрольних майданчиків…

Це – виступи на передовій та у шпиталях, це Майдан, це Краматорськ, Маріуполь, Сєверодонецьк, Лисичанськ, це благодійні вистави, це гучна відмова від зйомок та вистав у Росії…

Роговцева – наша совість, серце і душа. Людське втілення Матері-України, що любить, береже та благословляє своїх дітей. Хай вона лишається з нами якнайдовше. Бо без неї було б значно важче й гірше. Дай Боже Аді Миколаївні сил і здоров‘я!

«Героїня нашого часу»

Едуард Митницький, художній керівник Київського театру драми і комедії на Лівому березі Дніпра:

- Йдеться про видатну актрису театру і кіно, про серйозного художника, професіонала, майстра складного виду мистецтва, що іноді так безпорадно схильне до подиху горезвісної фортуни...

Йдеться про актрису, імідж якої уособлює «героїню нашого часу» з усіма притаманними нашій сучасниці рисами і штрихами, нерозривно пов'язану з долею післявоєнного покоління і біографічно, і, головне, психологічно.

Роговцева - одна з дуже небагатьох, у творчості і художній долі якої акумулювалася динаміка естетичних перетворень часу. Актриса, чия духовна організація і професійний інструмент, як стрілка дозиметра, бурхливо і негайно реагували на найменші коливання театрального «фону» країни. Як кожен митець, Ада Роговцева загострено чує і вгадує мить естетичної рокіровки. Життя постійно вносить до мистецтва, зокрема і театрального, свою соціальну, тимчасову, естетичну коректуру. Роговцевій завжди вдається не проґавити мить внутрішньої перебудови, відгукнутися, вчасно відкритися назустріч новим театральним ідеям, вловити «момент» в драматургічних і режисерських поворотах, вчасно озирнутися, вчасно зробити крок назустріч маловідомому, незнайомому.

А для такої «режисерської» актриси, як Ада Миколаївна, - гнучкої і сприйнятливої до режисури мисленнєво-чуттєвої (умовно кажучи), і обережної до режисури знакової (теж умовно визначається), - встановлення діагнозу режисерсько-акторських співвідношень, впливу і взаємозбагачення вкрай необхідно , бо Роговцева, сприйнявши «релігію» режисера, здатна на глибокі, контрастні і нестандартні рішення, що вирізняють її художню і людську природу.

Тетяна Поліщук, Руслан Канюка (фото)