Що сказав Фукуяма у Львові?

Школа управління УКУ і Центр демократії, розвитку та верховенства права Стенфордського університету (США) за підтримки Центру міжнародного приватного підприємництва започаткували у Львові спільний проект у рамках освітньої програми «Академія лідерства для розвитку».

Суть проекту полягає в тому, щоб з допомогою провідних науковців створити мережу ефективних управлінців та керівників приватного сектора, які будуть здатні стати лідерами реформ в Україні й перетворити нашу державу на справді сильну демократію.

Одним із запрошених професорів, які провадитимуть вишкіл нових управлінців, стане відомий політолог, професор Стенфордського університету Френсіс Фукуяма. У січні наступного року професор приїде до Львова приблизно на тиждень, аби прочитати курс лекцій для учасників програми.

Зі слів засновника Школи управління УКУ Павла Шеремети, загалом участь у цьому проекті візьмуть 30–35 молодих українських реформаторів, яких відберуть у процесі відкритого конкурсу. Зараз триває підготовчий етап проекту – збір українського матеріалу та вишкіл інших фахівців, які навчатимуть нових управлінців.

Як пояснив Френсіс Фукуяма, він радо зголосився приїхати в Україну, бо вважає, що наша країна нині перебуває на передньому краї глобальної боротьби за демократію.

Він наголосив, що друга спроба переходу України від корумпованої країни до сучасної демократії дуже важлива для всього пострадянського регіону, адже від успіху цього переходу залежить ще й те, якою мірою здійсняться прагнення Росії повернути колишні радянські республіки назад у свою політичну орбіту.

Френсіс Фукуяма: Україна зараз надихає багатьох

Хочу почати з загального огляду того, на якому етапі зараз перебуває світ і як він змінився за останні кілька років. Потім хочу поговорити трохи про США, бо думаю, що ми – невід'ємна частина усіх світових процесів і тендецій. Пізніше детальніше зупинюсь на тих проблемах, з якими ви зіштовхуєтесь в Україні.

Про світ

Заводячи розмову про загальні тенденції у світовій політиці сьогодні, варто почати з падіння Берлінської стіни. Нещодавно була 25-та річниця спроби державного перевороту в колишньому Радянському Союзі. У його результаті відбувся референдум, і 1991 року ваша країна стала незалежною. Це була пам'ятна й історична подія. Хоча зараз вона здається давньою історією. Ця подія була частиною того, що Самуель Гантінґтон називав третьою хвилею демократизації. До неї було 35–40 демократичних країн, а після неї їхня кількість збільшилася до понад ста. Тепер у всіх цих країнах є та чи інша форма демократичних виборів. По суті, сьогодні 2/3 країн світу є демократіями, що дуже важливо.

Але зараз ми також можемо спостерігати зворотну хвилю. Мій колега зі Стенфордського університету називає це реверсією демократії. Протягом десяти років організація Freedom Hause, яка вимірює демократію у всьому світі, говорить про занепад демократії, і це процес, який можна краще описати якісними показниками, аніж кількісними. З якісної точки зору провідні країни світу не так добре дають раду. Сполучені Штати та Європа пережили великі фінансові кризи, що спричинили економічні рецесії і сповільнили економічне зростання та розвиток. Це те, що ми спостерігаємо протягом останнього десятиліття. США також погіршили ситуацію своїм вторгненням в Ірак у 2003 році.

Паралельно можемо говорити про новий прояв самовпевненості з боку авторитарних режимів. Думаю, зараз ви можете бачити його наслідки. Під правлінням Володимира Путіна Росія відновила свою самовпевненість. Він створив націоналістичну агресивну форму напівавторитарного режиму, або квазідемократичного уряду, який має дуже багато амбіцій. Попри те, що падіння цін на нафту чинить величезний тиск на економіку Росії, втім, у Росії триває зміцнення авторитарних позицій. Те саме можна сказати і про Китай, про який через 15–20 років ми зможемо говорити як про найбільшу економічну силу у світі.

Під час «холодної війни» ми розуміли, що існував розподіл між ліберальними демократіями з ринковими економіками й авторитарними режимами з централізованою формою економіки. Зараз у світі все набагато складніше. Мені здається, що боротьба між демократією й авторитаризмом залишається лінією поділу, але боротьба відбувається у зовсім іншій площині. Йдеться про лінію поділу між урядами, які є справді демократичними, і тими, що нібито мають демократичні вибори, як, наприклад, Росія. Суть авторитарного режиму у тому, що він сам себе утримує, і так усім причетним вдається виживати. Державні ресурси розподіляють між невеликою кількістю державної еліти, яка використовує силу для зміцнення своєї власної фінансової позиції. А потім використовує фінансову позицію, аби зміцнити свою владу. Я би сказав, що це той режим, який створив в Україні президент Янукович. Мені здається, це той режим, проти якого виступив ваш Євромайдан. Ви не хотіли жити у суспільстві, де держава є власником усього, а хотіли жити у сучасному суспільстві, де держава однаково ставиться до своїх громадян. Мені здається, боротьба, яка зараз відбувається у світі, відбувається, власне, за якість держави й уряду.

Про США

Зараз ми бачимо у багатьох країнах світу формування демократичного, але не толерантного націоналізму. На жаль, ми це спостерігаємо і у США, відколи Дональд Трамп став учасником передвиборної кампанії з його лозунгом, що Америка – для американців.

Чому це все відбувається? Мені здається, за цим стоять глибинні причини. Одна з них пов'язана з економікою. Зараз є величезна підтримка нетолерантної націоналістичної політики, і це реакція на ту глобалізацію, яку ми спостерігаємо останніх 40 років. У період між 1970 роком і американською кризою 2008 року світовий обсяг продукції збільшився вдвічі. За той час відбувся стрімкий розвиток і економічне зростання в США, Китаї, Латинській Америці та багатьох інших країнах. Кожен із цих регіонів збільшив доход на душу населення, і, відповідно, сотні тисяч людей перейшли у середній клас, вирвавшись із тенет бідності. Причина полягала у глобалізації світової економіки: збільшилася мобільність людей, відбувся розвиток економіки. Але проблема у тому, що не всі дістали однакову вигоду від цього нового глобалізованого світу. Йдеться передусім про тих, хто є менш мобільним, має меншу кваліфікацію та гіршу освіту. Вони почали щораз більше підтримувати націоналістичних політиків. Якщо подивитися на США, саме такі люди є основою електорату Дональда Трампа. Це люди, які закінчили загальноосвітню школу або й менше. Його прихильники – це представники робітничого класу, і багато з них у поганому становищі зараз: або втратили роботу, або мають дуже низький рівень доходів. Тому вони вірять, коли Трамп каже, що зробить Америку знову величною державою.

Це та проблема, яку ми ще маємо зрозуміти глибше. Суто неоліберальний підхід до торгівлі та інвестицій, з одного боку, дав багато переваг для суспільства, а з іншого боку, цей підхід не вирішив дуже багато суспільних проблем. Ключове питання – як дати раду тим, хто програв у цій глобалізації. Ми також стоїмо перед величезною політичною проблемою у всіх країнах. Ідеться про зростання нерівності між різними категоріями населення і протистоянь, що спричиняє ця нерівність.

Якщо робити прогнози щодо результатів виборів, мені здається, Дональд Трамп не переможе. Думаю, переможе Гілларі Клінтон і республіканці втратять свої голоси у Сенаті, що приведе до зменшення кількості прихильників його політики.

Про Україну

Я дуже ретельно стежу за подіями у вашій країні. Із захопленням стежив за подіями Помаранчевої революції у 2004 році і був дуже розчарований її наслідками. Було дуже багато енергії від молодих людей, але це не забезпечило ефективні реформи та уряд, позбавлений корупції, який міг би надати громадянам базові послуги. Помаранчева революція у сприйнятті багатьох людей була поразкою, що забезпечило Віктору Януковичу перемогу на наступних виборах.

Друга революція – Євромайдан – була дуже важливою подією не лише для України, а й для світової політики.

Досвід боротьби з корупцією в інших країнах показує, що корупція існує не від незнання. Більшість суспільств розуміє, що корупція – це погано і що суспільство не може ефективно існувати, коли вище керівництво краде мільйони і мільярди з державної скарбниці. Але корупція настільки сильно вкорінена, бо вона в інтересах самої еліти. Її не буде викорінено, доки не буде створено політичні умови, щоб витіснити з влади корумпованих керівників і замінити їх новими керівниками з новими цінностями. Це не може відбутися без поєднання трьох чинників: громадянського суспільства, яке виступатиме проти старих методів, лідера та інституцій, які здійснять ці реформи.

Україні насправді дуже пощастило з багатьох точок зору. У вас є добре громадянське суспільство, і це те, що найбільше мене здивувало. Під час Помаранчевої революції сила громадянського суспільства була для мене найбільшим відкриттям. Люди готові виходити на вулиці й ризикувати своїм життям, аби обстояти свої права. Мені також здається, що потенційно у вас є потрібні лідери, які представляють громадянське суспільство. Ви також маєте інституції, які є дефектними, але мають величезний прихований потенціал до змін. Ви повинні перемістити свої акценти від сильних до слабких сторін. Ви повинні не просто протистояти поганому урядові, а й самі йти у владу, щоб змінити державні інституції. Якщо ви й далі триматиметеся осторонь від демократичної політики, нічого не зміниться. Тому я дуже радий, що є представники громадянського суспільства України, які взяли на себе цей виклик і пішли у владу, аби щось змінити. Саме такі люди і є нашою надією.

Сполученим Штатам треба було 40 років (це більше, ніж два покоління), щоб викорінити корупцію. Думаю, у вас це вийде швидше. Ви маєте зовнішню підтримку, консолідоване суспільство, і ви раніше здобули потрібні уроки.

Україні треба також утвердити верховенство права. Треба збудувати якомога сильніші судові інституції. Ви покладаєте надію на дуже мале коло людей. У вас є політики та підприємці, які мають тісні зв'язки, знають і підтримують один одного за рахунок решти суспільства. Вам потрібно замінити такий уряд безособовим урядом, який створюватиме рівні умови гри для усіх. Лише тоді ви створите достатньо сильну державу, яка забезпечить верховенство права і рівність для всіх. Має бути сформовано незалежну судову систему, має бути політична воля та готовність притягнути до відповідальності навіть найвищих посадовців. Це буде початком формування системи, що матиме довіру серед громадян.

Багато людей у різних куточках світу ретельно спостерігають за тим, що відбувається в Україні. Думаю, зараз ви є натхненням для багатьох країн, і це особливо важливо у світлі підтримки нетолерантних націоналістичних режимів.

Кент Уївер: Не буде меду – не буде мух

Я хочу сказати шість тез щодо корупції.

Перша моя теза: корупція не складається з єдиного явища. Корупція має дуже багато різних проявів. Можемо говорити про незначне хабарництво під час щоденної діяльності. Наприклад, коли ви даєте невеликий хабар поліції, або підкуповуєте когось під час державних закупівель, або платите за роботу чи посаду. Усі ці прояви корупції залежать від готовності людей брати у них участь. Вони відрізняються тим, наскільки легко вийти сухим з води.

Друге. Якщо говоримо про боротьбу з корупцією, то не можемо говорити про єдину стратегію. Мають бути множинні стратегії, які будуть націлені на причини тої чи іншої корупції. Тому ми повинні передусім досліджувати її причини.

Інколи причина корупції – це відсутність вибору. Громадяни, щоб отримати послуги, мусять мати справу з державними бюрократами. А державні інституції, по суті, є монополістами у наданні громадських послуг.  

Ще одна причина корупції – це відсутність належної мотивації. Коли, наприклад, поліція не отримує належної заробітної платні.

Є також випадки, коли людина не хоче бути учасником корупційної схеми, але вона не бачить іншого виходу. Наведу приклад Мексики. Там поліція стоїть між вибором срібла і свинцю. Наркокартелі кажуть: «Ви можете конфіскувати наші наркотики і майно, але тоді ми вас вб'ємо, а можете, як усі, взяти хабар».

Якщо ви знаєте, що всі задіяні в корупції, дуже важко сказати людям: «Не платіть хабар».

Третє моє твердження: потрібно пристосовувати рішення і стратегії до конкретних причин і форм корупції. Якщо є проблема з коштами, тобто корупція існує через те, що поліція не отримує належної зарплатні, треба збільшити зарплатню.

Якщо корумповану поведінку виявити важко, треба напрацьовувати розумніші рішення і технології. Наприклад, взаємно перевіряти державні записи. Йдеться про випадки, коли людина декларує малі прибутки, але володіє великою кількістю майна. Або ж отримувачам громадських послуг потрібно мати більше варіантів вибору постачальників послуг. Ви повинні пристосовувати стратегії до конкретних причин.

Четверте твердження. Уряд повинен визначити ті види корупції, подолати які є найбільш важливим з позиції мети. Якщо мета полягає у пришвидшенні економічного зростання чи поліпшенні інвестиційного клімату, треба визначити, яку корупцію треба долати передусім.

П'ята теза. Коли ми опрацьовуємо стратегію боротьби з корупцією, ми маємо думати на велику перспективу. Треба думати, що робити першочергово з наявними ресурсами, а що відкласти на потім. Хочу навести приклад Сінгапуру. Сьогодні це найменш корумповане суспільство у світі, а раніше це було найбільш корумповане суспільство. Звичайно, вони цього не досягли за одну ніч. Вони збільшили повноваження антикорупційного бюро, підвищили покарання за корупцію. Коли Сінгапур став багатшим, вони підвищили зарплати для державних службовців. Вони виставили чіткі пріоритети і поділили процес на кілька фаз.

Шоста теза. Інколи проблема корупції – це не корумповані люди, а та політика, яка працює у країні. Якщо говоримо про систему розподілу закупівлі товарів в Індії, в рамках цієї системи товари у фермерів купують за цінами, вищими від ринкових, а потім продають споживачам за цінами, нижчими за ринкові. Є така індійська приказка: якщо є мед – злетяться й мухи. Тому моя порада така: продумайте свою політику так, аби позбутися меду. Не буде меду – не буде мух.