Штайнмаєр і формула Корюківки

Коли хтось із режисерів захоче знімати фільм про історію останнього століття, то можна обмежитися історією невеликого містечка Корюківка у Чернігівській області, йдеться у материалі Центру політичного консалтингу.

Під час німецької окупації у березні 1943 року німецькі загарбники спільно з угорськими жандармами вбили майже 7 тисяч цивільних мешканців Корюківки. А в жовтні 2022 року президент Німеччини, який за кілька років до того пропонував «формулу» фактичної здачі українських територій Росії, разом із місцевими цивільними ховався від російських обстрілів у бомбосховищі Корюківки у час, коли Росія напала на Україну, а Німеччина намагалась допомагати Україні.

Дуже закручений сценарій, який у фільмі міг би видатись надто штучним. Страшна іронія долі в тому, що реальне життя пише найдивовижніші сценарії.

Фото, на якому президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр 25 жовтня 2022 року перебуває в укритті під час повітряної тривоги на Чернігівщині, миттю розлетілося провідними світовими медіа. Для користувачів українських соцмереж воно стало приводом для іронічного нагадування про так звану «формулу Штайнмаєра», яка передбачала «особливий статус» для окупованих Росією територій України. Мовляв, подивись, Штайнмаєре, на реалії своєї формули. І як тобі? Діє формула? Відчув її на собі?

Ми залишимо за дужками деталі та аналіз «формули Штайнмаєра» і звернемо увагу на факт самого приїзду президента Федеративної республіки Німеччина до містечка Корюківка. Якщо відкинути емоції та сарказм про його перебування у бомбосховищі, то цей візит до Корюківки – надзвичайно символічна та історична подія. Це вже друга поїздка Штайнмаєра до цього міста, вперше він був там у жовтні 2021 року.

Дивовижно, але своїми візитами президент ФРН спонукає самих українців дізнатися, чим настільки особливою є ця Корюківка Чернігівської області. Українці мало про неї знають, хоча масштаби трагедії, яка сталася тут 1-2 березня 1943 року, є винятковими для Європи. Знищення Корюківки стало наймасштабнішою в Європі каральною операцією гітлерівців у часи Другої світової. За кількістю жертв «Корюківська різанина» майже у 45 разів перевищила відому білоруську Хатинь.

Корюківська трагедія 

Завдяки природному ландшафту Чернігівщина була осередком радянського партизанського руху у час німецької окупації. Ліси тут дозволяли облаштовувати бази у важкодоступних місцях. З них легше було вести диверсійну діяльність проти сил Третього Рейху.

У ніч на 27 лютого 1943 року загони партизанської групи військ офіцера НКВС СРСР Олексія Федорова напали на місцевий гарнізон, що складався в основному з угорських військових, які воювали на стороні Вермахту. Під час операції було вбито 78 солдатів і вісім захоплено в полон. 

Уранці 1 березня 1943 року до Корюківки прибув підрозділ угорської жандармерії, це була 105-а легка дивізія під проводом генерал-лейтенанта Золтана Йогана Алдя-Папа, уродженця Будапешта. Спочатку угорці намагалися зігнати всіх мешканців у центр населеного пункту. Коли деякі люди, передбачаючи майбутнє вбивство, спробували втекти, кати почали входити в усі будинки та розстрілювати їх мешканців. Ті, хто був зігнаний у центрі, були розстріляні у великих будівлях містечка – ресторані та театрі. У ресторані було вбито близько 500 осіб.

За даними судово-медичної експертизи, проведеної після війни, смерть заподіювалася шляхом розстрілу з автоматів та станкових кулеметів, ударів тупими предметами і спалювання заживо.

2 березня забиті трупами будинки почали підпалювати, але вбивства тривали. Карателі прочісували містечко, хапали людей і живцем кидали в палаючі хати. Одночасно великі групи людей убивали з кулеметів на подвір'ї церкви, на колгоспному дворі, у свинарнику.

«Моя маленька дочка лежала в мене на грудях, коли в нас почали стріляти в ресторані. Заганяли тут як худобу на бойню... Фашист поцілив мені в око... і я більше нічого не пам'ятаю. Трьох моїх діточок було вбито. Навіть поховати їх не довелося... спалили їх кляті кати», – згадував місцевий мешканець Євген Римар.

До кінця дня 2 березня Корюківка майже повністю згоріла. Було спалено майже все, збереглися тільки десять цегляних будинків та одна церква.

Уцілілі корюківці сховалися або втекли до лісу; частина з них через кілька днів повернулися, здебільшого люди похилого віку. 9 березня угорці повернулися до Корюківки та спалили їх заживо.

В результаті воєнного злочину у Корюківці було знищено близько 7 тисяч мирних мешканців, спалено 1390 будівель. 5612 жертв масового вбивства залишаються невпізнаними. Корюківка була практично повністю спалена, населення, яке тут проживало, винищено.

У матеріалах Нюрнберзького процесу цю трагедію визначено як наймасовіше знищення місцевого населення на окупованих територіях за весь період Другої світової війни.

Відповідно до акту Чернігівської обласної комісії зі встановлення і розслідування злочинів угорських загарбників у Корюківці, воєнний злочин здійснили близько 300-500 осіб.

Особливого трагізму цій події додає той факт, що партизанська група військ Олексія Федорова переважала карателів за кількістю вояків майже у десять разів, але партизани нічого не зробили для порятунку мешканців Корюківки.

Чернігівські історики Сергій Павленко і Сергій Бутко вважають, що партизани могли врятувати бодай частину мешканців, однак зумисне не зробили цього.

Відповідно до офіційних даних, війська Федорова налічували 12 загонів загальною чисельністю 5,5 тис. бійців; більшість із них базувалася у сусідніх селах неподалік Корюківки.

«Не було команди. Ми тільки спостерігали», – зізнався по війні один із партизанів загону Федорова.

«Жодна каральна операція гітлерівців не переривалася сталінськими загонами партизанів, бо було вигідно, щоб відбувалося якнайбільше звірств із боку німецької адміністрації. Усі знали, що німецькі окупанти за кожного вбитого солдата розстрілюють до 100 осіб, і цього наказу вони невідступно дотримувалися. А підпільники та партизани, вбивши німця, навіть не прикопували трупа. Таке часто траплялося просто в населених пунктах, після чого гітлерівці відразу розстрілювали мирних людей, село спалювали. Населенню України потрібно було довести, що Голодомор 1932-1933 років, розстріли 1930-х – це так собі, а німецький режим набагато жахливіший», – вважає історик Сергій Бутко.

Уже після війни радянська пропаганда старалася замовчувати про Корюківку, попри те, що саме тут було знищено найбільше людей під час каральної операції нацистів. «Символом» спалених німцями сіл радянська влада зробила білоруське село Хатинь. При тому, що у Корюківці було вбито 6700 тисяч мешканців, а в Хатині – 149.

Хатинь стало всесоюзним символом завдяки своїй назві, адже вона дуже співзвучна із Катинню – місцем, де радянські енкаведисти розстріляли 4421 польського офіцера. Можна здогадатися, що назва села Хатинь була дуже вигідною, аби нацистським злочином у Білорусі перевести увагу з комуністичного злочину в Росії.

***

У лютому 2022 року Корюківка, розташована за 32 км від Росії та за 60 км від Білорусі, стала однією із перших окупованих Росією громад України. Є безліч історій про те, як місцеві мешканці голіруч зупиняли російських окупантів. На початку квітня ЗСУ прогнали російську армію з Корюківки, і зараз місто потрохи відновлюється та повертається до життя.

Утім там і досі небезпечно, навіть не усі перевізники мають мужність доїжджати до міста. 32 кілометри від кордону з державою-терористкою Росією – це відстань артилерійського пострілу, навіть не ракети.

Штайнмаєр мав мужність приїхати. І мав мужність вже вдруге вшанувати пам’ять жертв Корюківської трагедії та покласти квіти до пам’ятного знаку.

Прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який править Угорщиною вже понад 12 років, у Корюківці не був жодного разу. Угорщина, яка розстрілювала мешканців чернігівського міста, вкотре обрала не ту сторону.

Уляна Стельмашова