Україна проти Росії у Міжнародному суді ООН: п'ять фактів, які треба знати

У середині січня цього року Україна подала до Міжнародного суду ООН позов проти Росії. Формально йдеться не про законність чи незаконність анексії Криму або встановлення відповідальності Росії за війну на Донбасі. У своєму позові Київ вказує на порушення Москвою двох міжнародних конвенцій, до яких приєдналися обидві країни: Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму і Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Серед іншого, Україна просить суд ухвалити рішення про тимчасові заходи, щоб уже зараз змусити Росію дотримуватися конвенцій. Адже для ухвалення остаточного рішення суду знадобиться більше часу. На засіданні 19 квітня судді винесуть не остаточне рішення у справі, а саме проміжне рішення про тимчасові заходи.

1.   Які претензії висуває Україна?

Київ заявляє, що Росія не виконує своїх міжнародних зобов'язань щодо протидії фінансуванню тероризму. Головний закид - Москва не вживає заходів, аби зупинити постачання зброї та коштів бойовикам так званих «ДНР» і «ЛНР». Таким чином, аргументує українська сторона, Росія опосередковано сприяла вчиненню нападів з боку бойовиків на цивільне населення. Як приклади таких нападів наводяться, зокрема, криваві обстріли рейсового автобуса під Волновахою, удар по житлових мікрорайонах Маріуполя та Краматорська, а також збиття літака МН-17 Malaysia Airlines.

Щодо Криму Україна вказує на дискримінацію українців і кримських татар як національних меншин. Йдеться, зокрема, про заборону Меджлісу, арешти активістів і закриття ЗМІ.

2.   Чого вимагає Київ від Москви?

Очікується, що розгляд справи у повному обсязі триватиме кілька років. На цей час українська сторона і вимагає у суду розпорядитися про застосування тимчасових заходів. Їхня мета - зобов'язати Росію виконувати положення обох міжнародних конвенцій. У тому числі: припинити фінансову і збройну підтримку незаконним збройним формуванням «ЛНР» і ДНР, а також гарантувати, що надання такої підтримки приватними особами з території РФ буде неможливим. Докласти всіх можливих зусиль, аби російська зброя була виведена з території України і «забезпечити належний контроль на кордоні України і Росії», аби припинити постачання зброї та коштів «незаконним збройним формуванням, причетним до актів тероризму в Україні».

3.   Аргументи російської сторони

Дипломати та юристи, які представляють Росію на суді у Гаазі під час дебатів на початку березня заявили, що жодна зброя з Росії на Донбас не постачається. А озброєння «повстанці» роздобули на старих складах радянської армії у місті Артемівську (нині - Бахмут). Це місто перебуває під контролем урядових сил, захопити військову базу у ньому 2014 року бойовикам не вдалося. Питання української сторони про те, звідки у бійців «ДНР» і «ЛНР» новітні взірці російської важкої зброї, залишилося без відповіді.

Водночас ключовий юридичний аргумент представників Росії - взагалі поставити під сумнів юрисдикцію Міжнародного суду ООН розглядати дану справу. Річ, зокрема, у тім, що конвенція з протидії тероризму не передбачає конкретної відповідальності держав за можливе фінансування тероризму. Суд може лише перевірити, чи достатніх зусиль докладає держава, аби унеможливити фінансування і озброєння терористів. Схожа аргументація стосується і питання расової дискримінації у Криму.

4.   Шанси на успіх Києва

Оптимізму українській стороні може додавати успіх Грузії 2008 року. Суд тоді ухвалив рішення проти Росії, яким Москву зобов'язали до тимчасових заходів, які мали би припинити расову дискримінацію грузинів в окупованих Абхазії та Південній Осетії. Рішення було дискусійним: восьмеро суддів проголосували «за» і семеро - »проти». Серед тих, хто не повірив словам росіян про те, що вони «не здійснюють фактичний контроль над цими територіями», був француз Ронні Абрагам. У справі «Україна проти Росії» Абрагам є суддею-доповідачем.

При цьому навіть у разі рішення про тимчасові заходи радіти остаточній перемозі Києву буде зарано. Зрештою, Грузія кількома роками пізніше програла: Міжнародний суд ООН вирішив, що позов Грузії проти Росії - не у його компетенції. Адже міжнародні конвенції регулюють питання расової дискримінації чи фінансування тероризму не державами, а окремими фізичними особами. Саме на це роблять ставку і нині у Москві. 

5.   Якими можуть бути наслідки рішення суду про тимчасові заходи?

Яке би рішення не ухвалив Міжнародний суд щодо тимчасових заходів чи навіть загалом по суті позову України проти Росії, кажуть опитані DW експерти, воно матиме радше символічне, а не практичне значення. Адже для його імплементації у життя потрібні резолюції Ради безпеки ООН. Як відомо, Росія має право вето у цьому органі.

Наприклад, беззубість ООН і Міжнародного суду у Гаазі у таких питаннях вже довело рішення від 1986 року за позовом Нікарагуа проти США. Судді постановили, що військові операції Сполучених Штатів на території Нікарагуа були агресією і суперечили принципу міжнародного права щодо відмови від застосування сили проти інших держав. Утім, жодних наслідків це рішення не мало. Проекти відповідних резолюцій не мали перспективи. Більше того: після винесення цього рішення на користь Нікарагуа, яке передбачало, зокрема, виплату репарацій, США взагалі грюкнули дверима і вийшли з-під юрисдикції Міжнародного суду ООН. Тож не можна виключити, що Москва в разі програшу Києву не вчинить так само, як і свого часу Вашингтон.