Уроки від минулих пандемій для коронавірусу

11 березня вперше після спалаху свинячого грипу H1N1 у 2009 році ВООЗ назвала поширення нового коронавірусу пандемією, тобто глобальним поширенням нової хвороби. У світі вже зареєстровано приблизно 372 600 підтверджених випадків захворювання на COVID-19, яке спричиняє коронавірус, і понад 16 300 смертей від нього.

Коронавірус SARS-CoV-2 належить до родини вірусів, які викликають захворювання від звичайної простуди до тяжкого гострого респіраторного синдрому (SARS). Ще жоден з цих вірусів не викликав пандемії, проте це далеко не перший випадок в історії, коли глобально поширюється нова хвороба. Вивчаючи досвід попередніх пандемій, вчені можуть краще зрозуміти, якою траєкторією рухатиметься COVID-19 і що потрібно зробити, щоб її стримати.

«Ми можемо подивитись на будь-яку пандемію аж до пандемії грипу 1918 року. У 21 столітті спалахнули такі небезпечні захворювання, як хвороба, яку спричинює вірус Зіка, у Центральній та Південній Америці, SARS та гарячка Ебола у Західній Африці», — розповідає Джеремі Йоуде, декан Коледжу ліберальних мистецтв Університету Міннесоти Дулут й експерт з глобальної політики в галузі охорони здоров’я.

Хоча COVID-19 викликає коронавірус, а не вірус грипу, проте саме пандемія “іспанського грипу» 1918 року, яка забрала майже 50 млн життів у світі, є чи не найкращою моделлю, яка дозволяє зрозуміти поведінку цього нового патогена. Крім того, саме «іспанка» є попереднім прецедентом таких масових карантинних заходів у всьому світі, які ми бачимо сьогодні. 

«Ця пандемія дозволяє дещо спрогнозувати поширення коронавірусу, адже репродуктивні числа — кількість людей, яким одна інфікована особа передає вірус, — у цих пандемій дуже схожі”, — каже Марк Ліпшиц, професор епідеміології та директор Центру вивчення динаміки інфекційних захворювань Гарвардського університету. Хоча доволі важко визначити точне репродуктивне число під час епідемії, попередні розрахунки для коронавірусу SARS-CoV-2 ставлять його десь між 2 і 2,5, тоді як для “іспанки» воно становило 1,8. За прогнозом Ліпшица, новим коронавірусом заразиться десь між 20% і 60% населення Землі.

Хоча віруси та спричинені ними хвороби в двох випадках дуже різні, але під час пандемії «іспанки» сто років тому і COVID-19 сьогодні країни вдавались до дуже схожих протиепідемічних заходів. У дослідженні 2007 року Говард Меркель з Центру історії медицини Медичної школи Мічиганського університету та його колеги проаналізували надлишок смертей від грипу та пневмонії (надлишок смертей — це те, наскільки у цей період було більше смертей, ніж у звичайні роки) у містах 43 американських штатів з 8 вересня 1918 до 22 лютого 1919 року. Попри те, що майже всі ці міста ввели протиепідемічні заходи, на успіх боротьби з пандемією вплинули насамперед такі параметри, як час запровадження карантину, його тривалість та глибина охоплення ним населення.

Найефективнішим серед нефармацевтичних протиепідемічних кроків під час «іспанки" було соціальне дистанціювання, зокрема заборона публічних зборів, богослужінь, закриття шкіл, закладів громадського харчування, ізоляція хворих і людей, які з ними контактували (сьогодні на такі самі кроки пішли багато країн у боротьбі з коронавірусом). «На мою думку, це найважливіший комплекс протиепідемічних заходів, які потрібно негайно вводити, щоб сповільнити пандемію, — стверджує Ліпшиц. — Діяти потрібно на випередження й не чекати, поки у вашому місті появляться перші хворі».

Ранній карантин дозволяє зробити криву захворювань плшаскіою й уникнути критичних навантажень на систему охорони здоров’я. У випадку SARS-CoV-2 це особливо важливо, оскільки важкі симптоми можуть появитись через два-три тижні після зараження, а попит на інтенсивну терапію може швидко досягнути піку. У статті 2007 року, опублікованій в журналі PNAS, Ліпшиц разом з двома іншими дослідниками показали, що ті міста, які у 1918 році запровадили ранній та всеохопний карантин, наприклад Сент-Луїс (штат Міссурі), зіткнулися з повільнішим поширенням хвороби й з меншими піковими навантаженнями на лікарні, ніж ті, які чекали довше, зокрема Філадельфія.

Тепер Ліпшиц та його колеги проаналізували карантинні заходи, які запровадили проти коронавірусу у двох китайських містах — Вухані та Гуанчжоу — з 10 січня до 29 лютого 2020 року. Вуханю знадобилось шість тижнів, щоб ввести суворий карантин, після того, як там виявили стійке поширення вірусу, тоді як Гуанчжоу зробило це лише через тиждень. Дослідники виявили, що завдяки ранньому карантину епідемія в Гуанчжоу була «меншою за розміром і з м’якшими піками», ніж у Вухані.

Масовий карантин також дозволив викорінити SARS, який у 2003 році зумовив 8 тисяч заражень й мав летальність на рівні 11%. Відмінність нового коронавірусу від SARS, однак, полягає в тому, що інфіковані SARS ставали заразними приблизно тоді, коли у них вже виникали важкі симптоми, тоді як хворі на COVID-19 заражають інших ще до того, як у них появляються перші симптоми. Коронавірус, що спричинює COVID-19, у багатьох випадках минає навіть безсимптомно, що дозволяє його носіям інфікувати набагато більше людей, як порівняти з SARS. Тож хоча він має нижчу летальність, ніж SARS і близькосхідний респіраторний синдром (MERS), для якого вона становить аж 34%, контролювати його поширення набагато важче і він вже призвів до набагато більшої кількості смертей, ніж SARS і MERS разом узяті.

Інші протиепідемічні заходи включають знезараження інфраструктури та споруд, зокрема їхнє активне зволоження та провітрювання, а також постійне оповіщення населення. Під час спалаху SARS у 2003 році китайський уряд протягом кількох місяців заперечував існування хвороби, а натомість в суспільстві активно поширювались чутки про новий грип-вбивцю.

«Оскільки уряд тоді не зарекомендував себе надійним борцем з вірусом, тож, відповідно, йому було важче з ним справитись», — вважає Джеремі Йоуде.

Для того, щоб темп пандемії сповільнився, потрібно, щоб умови для передачі вірусу стали менш сприятливими або достатня кількість людей отримала імунітет. Зокрема, людей з імунітетом для припинення пандемії має бути стільки, щоб репродуктивне число вірусу впало до <1, тобто кожен хворий заражав в середньому менше, ніж одного іншого.

Звичайний грип та віруси ГРВІ мають чітко виражені сезонні ознаки у помірних зонах. Ця сезонність зумовлена як погодними умовами, що впливають на передачу патогенів, так і кількістю потенційних носіїв, адже в людей виробляється імунітет від попередніх інфекцій. Це, однак, не стосується нових вірусів, зокрема SARS-CoV-2. «Пандемії не мають сезонних особливостей, адже перед ними відкритий цілий світ і ніхто з нас не має від них імунітету», — стверджує Ліпшиц. Сезонні віруси, натомість, заражають меншу кількість людей, оскільки у багатьох людей від них є певний імунітет, а найкращі умови для їхнього поширення зазвичай взимку. Ліпшиц прогнозує, що сезонні зміни, можливо, трохи знизять темп поширення коронавірусу, але не настільки, щоб нові випадки пішли на спад — радше їхня кількість лише повільніше зростатиме. 

Теперішню боротьбу з коронавірусом характеризує насамперед те, що дослідники, уряди та міжнародні організації повинні протистояти йому тоді, коли вони лише вивчають базову інформацію про вірус та динаміку його поширення. «По суті, ми усі намагаємось побудувати літак, коли ми вже летимо», — резюмує Джеремі Йоуде.

Sara Goudarzi 

Lessons from Past Outbreaks Could Help Fight the Coronavirus Pandemic

Scientifiс American, 23/03/2020

Зреферував Є. Л.