Павло Жебрівський: На кінець року долар коштуватиме 9,50 гривень

У другій частині інтерв’ю з членом бюджетного комітету парламенту, нунсівцем Павлом Жебрівським читайте про те, чому економічна криза, яка почнеться одразу після парламентських виборів, буде ще важчою за попередню, а також про причини та наслідки участі у парламентських виборах його партії – Українська платформа «Собор».

Першу частину читайте тут

-- Пряники закінчаться одразу після виборів…

Вам як члену бюджетного комітету має бути відомо, що економіка як така і економіка в рік виборів – це дві різні речі. У зв’язку з цим хотілося б спитати: наш бюджет витримає Соціальні ініціативи Президента Януковича?

Якщо вони їх збираються виконувати в повному обсязі, то не витримає.

Коли бюджет трісне?

Я думаю, що пряники закінчаться одразу після виборів. Можливо, інерція процесу ще тижні два потриває, а далі бюджет не витримає.

І що далі?

Далі – затягування пасків і стрижка овець.

Що ви маєте на увазі?

Вже сьогодні податкова, приїжджаючи на підприємство з перевіркою, не цікавиться тим, скільки податків платить підприємство і наскільки правильно вони обраховані. Їх цікавить, який у тебе оборот, і, відповідно, скільки штрафу при ньому ти повинен заплатити. Вони не шукають ніяких порушень, а просто орієнтуються на план.

Оскільки бюджет буде тріщати, то на тих підприємствах, які не належать найближчому оточенню Януковича, почнуться «стрижки» по повній програмі. Це буде один з чинників падіння економіки.

Крім того, якщо Світовий банк зараз прогнозує 2% зростання ВВП України цього року, то я в цьому питанні більш песимістичним і говорив би навіть про деяке його падіння...

Тобто про рецесію вже цього року?

Так.

За рахунок чого? Бачите, промислове виробництво за 6 місяців цього року скоротилося на 1,4%. До недавнього часу сільське господарство демонструвало зростання і дещо перекривало падіння промислового виробництва. Певний вплив на збільшення ВВП давала роздрібна торгівля.

Але вже у серпні-вересні-жовтні-місяці цього року, коли буде збиратись урожай, сільське господарство завдасть досить серйозного удару по ВВП. Якщо минулого року ми зібрали приблизно 56,5 млн. тонн зернових, зернобобових, то цього року, дай Бог, буде 42. Фактично сільськогосподарська складова ВВП цього року впаде десь на третину. Звичайно, мені зауважать, що сільське господарство не платить великих податків до бюджету, і його складова там досить невисока. Але ж я нагадаю про тяглість процесу і його вплив на переробну – олійну чи борошномельну - промисловість. Збитки переробної промисловості вплинуть на систему забезпечення населення продуктами харчуваннями. Це дасть потужну інфляційну складову.

Крім того, корупція, яка знищує все здорове і раціональне, сьогодні продовжує квітнути. Бізнесу сьогодні дешевше зовсім не працювати і перечекати це лихоліття, ніж працювати у таких умовах. Тому наступний крок – це зростання безробіття.

Мало того, за останній час на 54% впали залишки на казначейському рахунку.

Крім того, не відновлена система кредитування по програмі «стенд-бай» МВФ. А тут же йдеться не просто про гроші, це, в першу чергу, сигнал для інвесторів. У нас за минулий рік вперше за останні 16 років від гастарбайтерів до держави надійшло більше валюти, ніж від інвестицій в українську економіку.

Сьогодні ситуація така, що продати бізнес в Україні просто неможливо - іноземні інвестори від такого щастя відмовляються, а в українських немає грошей.

Через це без сутнісних змін системи управління державою і економікою говорити про якийсь прогрес в економіці України не доводиться.

Якщо ми констатуємо, що бізнес в Україні закривається, ВВП падає, іноземний інвестор йде з держави, а крім того ми маємо справу з поганою зовнішньою кон’юнктурою, то якою буде ситуація в українській економіці наступного року? Це буде криза, якої ми не бачили навіть у 2008 році?

Справа в тому, що в 2008-му і, особливо, у 2009-му роках МВФ дав Україні своєрідну «м’яку подушку». Фактично вперше в історії не лише українській, а, мабуть, і світовій, МВФ дозволив фінансувати з кредиту «стенд-бай» соціальні видатки бюджету.

Більше такого МВФ не повторить. МВФ сьогодні навіть не підтримує курс гривні своїми кредитами. Через це, безумовно, падіння буде жорсткішим, особливо для пересічних громадян.

Коли?

Думаю, що розпочнеться одразу після виборів, а особливо буяти буде навесні.

Те, що Арбузов вже вголос вимовляє слово «девальвація» - це теж прикмета на погану економічну погоду?

Звичайно. Сьогодні курс долара поки що тримають, але Нацбанку потрібно було б уже зараз проводити м’яку девальвацію.

За моїми підрахунками, після виборів гривня впаде по відношенню до долара мінімум на 40-60 копійок. І це в найкращому випадку. Я не виключаю, що на кінець цього року ми матимемо долар за 9 – 9,50 грн. Це буде досить важка ситуація.

Влада не боїться наслідків сьогоднішньої політики?

Поки що вони переконані, що суспільство бурчить, але не готове до масових акцій протесту. Ви ж розумієте, якби під Печерський суд вийшло 200-300 тисяч громадян України, то процес проти Тимошенко був би зовсім іншим.

Ну, одна справа – виходити за Тимошенко, а інша – коли долар сьогодні 8, а завтра 9,50…

Поки що влада не бачить тих лідерів, які могли б очолити такі протести. А просто спорадичних рухів вона не боїться.

А цьому протестному рухові обов’язково потрібен буде лідер?

Обов’язково. Хаотичний рух легко розбивається.

Чому ж? В Тунісі не розбили, в Лівії не розбили… Чи Україна – не Туніс?

Погоджусь, таке теж може бути. Але чого я побоююся найбільше – це «русского» бунту, «бессмысленного и беспощадного».

Щоб там не було, але революція 2004 року була політичною революцією. А якщо на вулиці вийдуть голодні люди, то це буде ковбасна революція, і вона буде набагато гіршою і точно не призведе до якісної зміни політикуму.

Я не знаю, наскільки серйозно прораховує ситуацію зараз Інститут стратегічних досліджень чи РНБО, але я думаю, що хлопцям звідти варто було б просто поїхати по селах і зрозуміти, що настрій у людей там дуже непростий…

Можливо, і опозиції варто було б теж поводитися адекватніше до очікувань суспільства? Адже сьогоднішня опозиція, здається, здатна лише постояти кілька днів під «Українським домом», а тоді проголосити: «Ми перемогли!» і, залишивши активістів самих, роз’їхатись по відпустках…

На сьогодні ключова проблема в Україні – це зневіра людей. Люди бачать, що спочатку були помаранчеві, за два роки прийшли – помаранчево-біло-сині, потім – помаранчево-біло-сердечні, потім – знову біло-блакитні. Всі вони встигли показати, що не готові до реформ.

Ніхто не запропонував альтернативного підходу до управління державою, тому, звичайно, у людей є досить велике розчарування і, м’яко кажучи, негативне ставлення щодо політиків взагалі і до опозиціонерів зокрема. Через це чим більше колишніх політиків буде у списках, перш за все, опозиційних, тим менше їм довірятимуть люди.

-- Якщо хлопці баблом сіють, то які вони, в біса, моральні авторитети?

Тобто, з огляду на якість вже опублікованих списків, ми можемо констатувати, що парламентські вибори, які могли б стати шансом на оновлення українського політикуму, насправді просто примножать кризу довіри людей до політиків?

Насправді, є шанс привести до політики нових людей. Ми, партія Українська платформа «Собор», запропонували суспільству абсолютно новий підхід до участі у виборах: всі політики, які свого часу були депутатами, головами ОДА, чи ще десь у владі, – мають піти на люстрацію до народу, на мажоритарні вибори. А до партійного списку повинні потрапити носії моралі, моральні авторитети, заслужені громадські діячі.

Перед тим, як висувати цей список, ви проводили які-небудь консультації з іншими опозиційними політичними силами?

Ні. До нас з цього приводу ніхто не звертався.

Так це ж ваша ініціатива – ви б і могли звернутися.

З приводу чого? Щоб отримати від них добро?

Принаймні, поінформувати. Сказати, що ви не граєте на розкол опозиційного руху…

Ми вже провели дві прес-конференції з цього приводу, наші звернення, в яких ми говоримо про наші постулати, є публічними. А бігати по штабам і просити у когось дозволу чи узгоджувати щось з кимось ми точно не будемо.

Знаєте, ми в редакції теж ніби як заангажовані виборами, проте не дуже розуміємо, коли Володимир Огризко спочатку йде з «Нашої України», бо вона вносить ентропію в опозиційний рух і відбирає голоси у інших опозиціонерів, а зараз - з’являється у п’ятірці ще одного опозиційного списку, який теж має нульовий рейтинг на старті і, очевидно, теж претендуватиме на голоси опозиційно настроєного електорату...

Це сумно. От якби Жебрівський поставив себе номером один, Анатолія Матвієнка номером два, Євгена Жовтяка – номером три, інших партійних функціонерів – далі, то звинувачувати нас у тому, що ми нічим не відрізняємося від інших опозиційних списків, було б справедливо…

Нам сьогодні дуже важко пояснювати, що подібного в українській політиці ще ніколи не було. Давайте повіримо цим громадським лідерам, моральним авторитетам, які заявляють, що якщо 15 жовтня соціологія не даватиме цьому списку шансів на проходження до Верховної Ради, вони знімуться з виборів на користь опозиційних сил! Про яке відбирання голосів у інших опозиціонерів тут йдеться?

Розумієте, нам довго нав’язувалась філософія: хто не з нами, той за Януковича. Але ж це неправильно! В Україні є 50% виборців, які станом на сьогодні або не хочуть йти голосувати, або не знають, за кого вони проголосують. Звичайно, передвиборчий психоз зменшить їхню кількість, але не набагато. А якщо чимало людей не підуть на вибори через свою зневіру, то це – поле для страшенних фальсифікацій. Тому, якщо у виборчій кампанії братиме участь чесна команда, яка не буде займатися влаштуванням своєї дупи у парламентському кріслі, то кожен справжній опозиціонер мав би сказати: «Це – супер, що з’явилася ще одна сила, яка не дасть сфальшувати ці вибори». Опозиціонери мали б лише вітати нашу появу, і, можливо, навіть зі своїх величезних передвиборчих бюджетів надати нам спонсорську допомогу, щоб ми змогли донести свої ідеї до тих невизначених, до яких не можуть достукатися вони.

Де ці громадські діячі і моральні авторитети візьмуть гроші для того, щоб заплатити заставу для участі у виборах?

Насправді, йдеться не про такі вже й великі суми. Якщо розмір застави для партії на сьогодні складає приблизно 2 мільйони 200 тисяч гривень, то це значить, що сто чоловік, які будуть у цьому списку, повинні будуть скинутися по 22 тисячі гривень. Більша частина з цих людей мають можливість заплатити цю заставу.

Чи хтось сумнівається, що брати Капранови знайдуть 44 тисячі заплатити за себе? Хтось сумнівається, що такі гроші знайде Володимир Огризко?

Якщо ви 15 жовтня зніметесь з виборів, вам заставу повернуть?

Ні. Але тут потрібно розуміти одну річ. Мені здається, що проблема України полягає не тільки в тому, що у нас сьогодні політики скурвилися, але й звичайні люди, які працюють на виборах, надміру комерціалізовані.

У 2002 році, коли я з бізнесу йшов у депутати, я нікого не змушував на себе працювати і нікому за це не платив. У мене тоді стояла черга з людей, які зі мною працювали, і які хотіли, щоб їхній шеф став народним депутатом. Вони на харчування грошей не вимагали, а брали з собою бутерброди з дому, вони не вимагали ніяких добових чи проїзних, а їхали вп’ятьох однією машиною, добиралися до округу на перекладних – всяке було.

Тому, якщо тобі болить Україна, якщо це слово для тебе – не просто патетика для передвиборчого вжитку, то ти мусиш це доводити, мусиш щось для цього робити. Я думаю, що більшість тих громадських авторитетів, про яких ми говоримо, знайде гроші для того, щоб заплатити заставу.

Але ж на цьому витрати не закінчаться. Вибачте, що я рахую не свої гроші, але і Майдан у 2004 році – це теж були не тільки палаючі очі і помаранчеві стрічки, а й польові кухні і намети, які хтось мав за якісь гроші купити… Участь у виборах вимагає значних витрат на рекламу, на доступ до медіа, на купу інших речей...

Ми це все розуміємо. І тому у нас не буде великобюджетної кампанії.

Зараз я особисто на себе оформляю кредит для того, щоб забезпечити ці всі речі. За рік, я думаю, з Божою допомогою, я ці гроші відпрацюю і віддам.

Якого обсягу має бути кредит, який би забезпечив собою не дуже високобюджетну кампанію, якщо не секрет?

Я не хотів би називати конкретні суми, бо, на жаль, цифри дуже погано діють на людей.

У будь-якому разі, це буде справді малобюджетна кампанія. Навіть якби ми десь знайшли дармовий фінансовий ресурс і почали робити кампанію за нього, нам би люди не повірили. Адже якщо хлопці баблом сіють, як Королевська, то які вони, в біса, моральні авторитети? Вони продались!

Крім того, коли реальна кампанія почнеться, ми обов’язково вдамося до фандрейзингу, збір коштів на кампанію обов’язково буде. А в якій формі він проходитиме – побачимо…

Вам не здається, що ви починаєте кампанію дещо запізно?

Мабуть, було б краще, якби ми цей тренд започаткували десь в грудні-місяці минулого року. Але тоді до цього не були готові громадські авторитети…

Чи будете залучати до кампанії якихось відомих політтехнологів? Можливо, в умовах браку часу вони могли б допомогти вам донести свої ідеї до виборця з максимальною ефективністю?

У нас в списку є кандидати політичних наук. Я маю величезний досвід організаційної роботи. Є багато інших людей, які цим займаються. А платних політтехнологів ми залучати точно не будемо, робитимемо все своїми силами. Крім того, ми розуміємо, що виборців не треба ні переоцінювати, ні недооцінювати: вони відчують, коли мова йде від душі, а коли – це просто технологія і маніпуляція.

З прес-конференції вашої партії, на якій я був присутній, у мене не склалося враження, що ваш список є єдиною командою. Тобто з одного боку, там є дипломат Володимир Огризко. З іншого боку – щирий у своїй патетичності Тарас Компаніченко, якому, мабуть, більше пасував би мандат депутата першого чи другого скликання Верховної Ради. Нарешті, є брати Капранови, які прямим текстом заявляють, що йдуть до парламенту «ламати клешні кнопкодавам», а на питання «Де ви були півроку тому?» кажуть, що були в сраці. Вам не здається, що на разі висунення списку Української платформи «Собор» скидається радше на епатаж, розрахований на навколо митецьку тусовку, а зовсім не на 50% виборців України, які можуть і не зрозуміти такої стилістики спілкування з собою?

Мені дуже імпонує дух команди. Зрозуміло, що Капранови є такими собі хуліганами. Але всередині вони – цілісні особистості, які розуміються і на економіці, бо вони провадять свій видавничий бізнес, і на культурі, і на журналістиці, і на публіцистиці.

Погоджуся з вами у оцінці Тараса. Сьогодні нам потрібні такі будителі України, яким є він, нам потрібен той чистий дух перших скликань парламенту. Власне, цим він відрізняється від співаків, які сьогодні з’являються у різних виборчих списках: коли на сцену виходять вони, то стає зрозуміло: вони заробляють на життя російською попсою, а межа їхніх марень - це потрапити в московську тусню і тамтешнім олігархам поспівати на п’янках. Тарас – це зовсім іншого штибу людина.

Припустімо, вибори для Української платформи «Собор» матимуть такий песимістично-реалістичний результат, коли ви виграєте мажоритарний округ, а список в Раду не заходить. Маючи вибір з кількох опозиційних фракцій ¬¬– «Батьківщина», «Фронт змін», «УДАР», «Свобода» - до котрої з них ви приєднаєтесь?

Перш за все, сподіваюсь, я не буду в парламенті єдиним депутатом від Української платформи «Собор». Від партії висувається близько двох десятків мажоритарників…

До речі, ви узгоджували їх висунення з іншими опозиційними силами?

Ми пробували, ми заносили їм список наших пропозицій, але вони вирішили так, як вирішили.

Але, повертаючись до вашого питання, я та інші мажоритарники від Української платформи «Собор», швидше за все, залишимося позафракційними. Але узгоджувати позиції з тих чи інших питань з іншими опозиціонерами у наступному парламенті ми однозначно будемо.