Олег Шамшур: Остаточну відмашку на санкції дасть Білий Дім

Візит Віктора Януковича до Нью-Йорку, м’яко кажучи, міг би проходити і за ліпших для нього обставин. Минулого тижня українська влада отримала «холодний душ» з-за океану. В середу Комітет Сенату США з міжнародних відносин ухвалив резолюцію, в якій міститься вимога застосувати санкції проти українських чиновників, відповідальних за ув’язнення Юлії Тимошенко, а вже в ніч на суботу Сенат прийняв цю резолюцію.

МЗС України в досить істеричній формі висловив незгоду з прийняттям резолюції, зробивши акцент на її декларативному характері та звинувативши американців в недотриманні процедури. Відомство пана Грищенка можна зрозуміти – те, що після цього візит Віктора Януковича до Штатів на Генасамблею ООН набуде зовсім неприємного фону, очевидно.

Тим не менш, ніяких демаршів українська сторона робити не стала і Янукович з чисельною свитою в понеділок вилетіли до Нью-Йорка. До речі, минулого разу саме на цьому заході українському Президенту вдалося аж двічі потиснути руку Бараку Обамі, але з тих пір і так невеликі симпатії Заходу до Януковича впали до нуля.

Колишній Надзвичайний і повноважний посол України в США за «помаранчевих часів» Олег Шамшур, що провів у цьому статусі в Вашингтоні майже п’ять років, розказав «Главкому», чого варто очікувати від нинішнього візиту української делегації, і чи варто нашим чиновникам боятися отримати «нев’їздний» статус.

Пане Олеже, розкажіть, як взагалі організовуються візити президента на такі масштабні заходи?

На Генасамблеї ООН є так званий сегмент високого рівня, на якому виступають глави держав та урядів. Як правило, кожного року президент України їде на цей сегмент на сесію Генасамблеї. Там він виступає, відбуваються двосторонні зустрічі з главами держав та урядів, відповідно з головою Генасамблеї і т.п. Крім цього, посольства України і США організують двосторонні зустрічі – як правило, це якісь публічні виступи. Коли я працював послом, це були виступи президента в Раді з закордонних справ, зустрічі з бізнесом, з українською громадою, з представниками єврейських організацій… Я так уявляю, що ті, хто їде з президентом – голова нацбанку Арбузов та інші – будуть брати участь у заходах поза межами самої Асамблеї.

На якого рівня зустрічі можуть розраховувати українські можновладці, враховуючи, що перед самим візитом Сенат США прийняв сумновідому резолюцію?

Це залежить від того, які домовленості було досягнуто. Зрозуміло, що більш за все цікавить зустріч з президентом Сполучених Штатів. Але треба відмітити, що за американською практикою, кількість зустрічей, які він проводить в Нью-Йорку, вкрай обмежена. На моїй пам’яті, за ті чотири роки, що я перебував в Штатах, це були від трьох до п’яти зустрічей з представниками тих країн, з якими конче потрібно зустрітись – з президентами Пакистану, Індії, головою уряду Ізраїлю… Звісно, можливості зустрітись там будуть – якщо нічого не зміниться, то проводиться традиційне прийняття від імені Президента США для глав делегацій, які беруть участь в Генасамблеї. Там є мінімальна можливість для рукостискання з американським Президентом та обміном кількома фразами. Плюс, якщо є така домовленість, на прийнятті є така форма, коли глави держав та урядів відходять в сторони і там десь три-п’ять, максимум десять, хвилин спілкуються між собою. Але можливості для повноцінних зустрічей обмежені.

Коли Янукович їздив на минулорічну Генасамблею ООН, то на президентському сайті були викладені декілька фото не дуже доброї якості, де він обмінюється рукостисканнями з Бараком Обамою…

Мені, як колишньому послу некоректно це коментувати, але, мабуть, це були зустрічі приблизно такого рівня, про який я вам розповів. Тобто в рамках якогось заходу.

Завжди у дипломатичному світі існують лідери держави, з якими на даний момент поруч з’являтись не комільфо. Хрестоматійний для України приклад – «французька розсадка» для Леоніда Кучми. Які ще є засоби уникнути таких небажаних зустрічей?

В Генасамблеї ООН протокол достатньо усталений. Теоретично це можливо, але та ж розсадка залишається там із року в рік незмінною.

Чого реально може очікувати Київ від нинішньої Асамблеї?

Від кожного візиту важко очікувати, що він буде переломним та історичним. Це просто регулярний черговий візит на Генасамблею, де Президент виступить та викладе ті речі, які йому необхідно. А судячи з того, що там є й Арбузов, й інші представники відомств, можу припустити, що будуть відбуватись зустрічі з американським бізнесом щодо інвестицій в Україну.

Просто у Віктора Федоровича з відомих причин не дуже багато можливостей спілкуватися з західними колегами. Чи скористається він цим шансом, щоб поліпшити власний імідж і пом’якшити тон висловлювань на адресу української влади?

Я б не розглядав це під таким кутом. Наскільки широкі будуть можливості для спілкування, щоб реалізувати якісь інші завдання, залежить від домовленостей, досягнутих посольствами, МЗС, Адміністрацією Президента. Це дійсно ще один шанс донести свою позицію, а наскільки він буде використаний, залежить від самого Президента і того, хто його готує до візиту.

Наскільки на західних колег діють переконання адвокатів української влади? Ось той же пан Кузьмін знову буде виступати і запевняти, що справа Тимошенко не є політичною…

Це все ж таки треба питати в тих, хто їх слухає (сміється)

Чи випадково резолюція Сенату з’явилась саме напередодні візиту? І чому все відбулося так швидко?

Мені важко судити, але я не бачу, що тут є якась прив’язка під візит на Генасамблею українського Президента. Україна все-таки не настільки пріоритетна для Сенату країна, щоб він таким керувався. А швидкість прийняття, на мій погляд, пов’язана з тим, що Конгрес цього скликання завершує роботу і просто накопичується певна кількість документів, які вони хочуть ухвалити до того, як підуть на канікули, пов’язані з проведенням виборів.

Наскільки реальним ви вважаєте введення санкцій для українських можновладців? Наш МЗС каже, що до цього документу реально ставитись не треба.

І дійсно прийняття таких документів – це привід нашій владі замислитись. Але одного рішення Сенату замало, таке рішення повинна ще прийняти Палата представників. Судячи з того тексту, що я бачив, він має рекомендаційний характер. За будь-яких умов остаточне рішення буде за урядом Сполучених Штатів, зокрема Держдепартаментом. Тому якихось найближчих практичних наслідків цієї резолюції я не бачу.

У випадку зі «списком Магнітського» спостерігалась ситуація, коли Сенат нічого не ухвалював, а Держдеп вирішив, що до ряду чиновників застосовуються санкції…

Єдине, що можу сказати, – треба слідкувати за реакцією Держдепартаменту.

Тобто м’яч на їхньому полі, і все залежить від нього?

Я точно не пам’ятаю, але у випадку з Магнітським мова йшла про закон, а тут – резолюція, яку департамент може врахувати, а може й ні. Щоб накласти санкції, є достатньо жорсткі вимоги – систематичні порушення і таке інше. Треба, щоб юристи Держдепартаменту визначили, що дії підпадають під вимоги для введення санкції, і тоді вже ухвалюється остаточне рішення. Ясно, що ухвалюється не Держдепартаментом, а остаточну відмашку дає безпосередньо Білий Дім.

Те, що при ухваленні цієї резолюції в залі було лише чотири сенатори, які не висловились проти, – це нормальна практика?

Це, в принципі, нормальна і можлива процедура. Звичайно, краще, коли їх більше п’ятдесяти, але і така процедура використовується, коли є консенсус. Якщо Комітет прийняв консенсусне рішення, це означає, що резолюція не викликає заперечень.

В США скоро президентські вибори. Наскільки їх результат може вплинути на Україну? Бо багато є версій, що Мітт Ромні займе більш радикальну позицію щодо зміцнення позицій Штатів в Центральній Європі і зокрема на українському напрямку?

По-перше, сьогодні дуже маловірогідно, що Обама програє. Перемога Ромні, при всій повазі до нього, – питання суто гіпотетичне, особливо враховуючи останній розвиток подій. Щоб ситуація змінилась, повинно різко погіршитись економічне становище Сполучених Штатів, але цього ніхто з експертів не бачить. До того ж, програму будь-якого кандидата можна всерйоз розглядати тільки після того, як він переміг на виборах. В цій виборчий кампанії геополітика – явно не питання №1, може за виключенням Ірану і загостренням ситуації на Близькому Сході взагалі. Україна, на жаль, не відноситься до пріоритетів США, і навряд чи це зміниться після виборів.

Якоїсь корекції курсу я, чесно кажучи, не бачу, хоча очевидно, що всі зараз будуть дуже уважно дивитись, як пройдуть вибори в Україні. А в цілому США в стосунках з Україною, як і з переважною більшістю інших країн, цікавлять, крім загальних міркувань, суто прагматичні питання. Скажімо, енергетика, яка є цікавою для обох країн. Давайте дочекаємось, поки пройдуть вибори і там, і там.