Володимир Литвин: Парламент має засідати тільки в сесійній залі

В новій Верховній Раді колишній спікер Володимир Литвин поки що мало помітний. Всі його колишні партійці зараз у фракції Партії регіонів, а сам він, обравшись в окрузі на Житомирщині при сприянні влади, поки що зберігає нейтралітет й лишається позафракційним. Хоча в потрібні моменти голосує разом з «більшістю».

З усіх голів парламенту Литвин сидів у спікерському кріслі найдовше – майже два повних скликання, трохи більше семи років. Керував парламентом при Кучмі, при Ющенку й Януковичу. Та й прем’єрів за цей час змінилось не менше – від того ж Януковича до Тимошенко з Азаровим. Крім того, Литвин три роки був главою Адміністрації Президента Кучми – з 1999 по 2002 роки. Там він став фігурантом найгучнішого скандалу в історії України – вбивства Георгія Гонгадзе.

Ім’я Литвина називали серед можливих претендентів на крісло й новому парламенті, але без своєї фракції, як то було в минулому скликанні, шанси на це були мізерні. Можливо, для нього самого це і найкраще – свої п’ять хвилин ганьби він пережив в квітні 2010 року, коли проштовхнув в парламенті скандальні Харківські угоди. Тепер же розхльобувати наслідки відсутності реальної більшості у Партії регіонів й «кулачну опозицію» доводиться Володимиру Рибаку.

В першій частині розмови з «Главкомом» Володимир Литвин розказав про скандальне засідання Верховної Ради в кінозалі на Банковій і неспроможність влади контролювати навіть 226 голосів. Екс-спікер також оцінив перспективи створення нової депутатської групи, що буде складатись з опозиційних «тушок».

-- Після подій 4 квітня опозиція отримала можливість для чергового маневру

Володимире Михайловичу, одразу після проведення пленарного засідання Верховної Ради 4 квітня на Банковій ми чули від вас досить критичну оцінку цієї події. Однак наступного дня ви сказали, що рішення того зібрання будуть легітимні, якщо Президент підпише ухвалені закони. Пристрасті вже вляглися, яка оцінка того «виїзного засідання» зараз: антиконституційний переворот, відволікаючий маневр чи щось інше?

Не варто говорити про зміну мого бачення ситуації під впливом якихось чинників. Цілком очевидним є те, що коли Голова Верховної Ради підпише ці рішення, направить їх Президенту у вигляді законів, той їх підпише, а потім документи оприлюднять, то вони стануть легітимними, набудуть чинності. Але є два різних терміни: легітимність і довіра. Легітимність - якщо дотримані відповідні формальності, а оскаржити їх можна тільки в Конституційному Суді. А є питання довіри до рішень, ухвалених депутатами на Банковій. Ця тема лежить швидше в політико-правовій площині.

На превеликий жаль, у нас часто приймаються політико-правові рішення. Згадайте про третій тур президентських виборів в 2004 році. Це взагалі не передбачалося жодним законом, але суспільство сприйняло таке рішення, мотивуючи тим, що це дозволило зберегти мир в Україні. Тому те, що ми бачили 4 квітня, є пошуком реалізації кожною стороною свого курсу.

Умовно кажучи, негативну опозицію сформувати простіше, ніж отримати позитивну більшість. Як правило, українська опозиція формується на основі критики діючої влади. А більшість має приймати рішення. Тому більшість у нас завжди крихка, адже в неї немає загального ворога, який би її мобілізовував. У нашому випадку «більшості» у Верховній Раді треба було продемонструвати працюючий парламент.

Опозиція в питанні блокуванні зайшла в глухий кут і не змогла знайти виходу без втрати політичного іміджу. У них також є розуміння, що блокування доведено до безглуздя.

Натякаєте, що те виїзне засідання було вигідне опозиції?

Очевидно, що вихід один – треба упокорити політику правом. Думаю, після подій 4 квітня опозиція отримала можливість для чергового маневру. Більшість же отримала можливість згуртувати свої ряди. Робилось це під гаслом, що країна не може чекати ухвалення вкрай важливих рішень. Ще один аспект – сигнал для ЄС, що за будь-якої погоди Україна рухається в європейському напрямку.

Ви впевненні, що ухвалені 4 квітня дев’ять законопроектів стануть законами? Чи ще є шанс для маневру і переголосування їх у Верховній Раді?

Закони, прийняті на засіданні на Банковій 6-8, будуть підписані Президентом. У випадку, якщо вони будуть заветовані зі змістовних міркувань – це стане ударом по більшості й по Голові Верховної Ради. Тому закони будуть підписані, навіть якщо під час підготовки їх до розгляду Президентом буде встановлено, що певні норми суперечать Конституції чи іншим законам.

Стосовно вимоги опозиції переголосувати ці закони. Така постановка питання для мене є ще одним підтвердженням того, що опозиція з полегшенням сприйняла події 4 квітня, і що це дозволяє їм вийти з клінчу. Якби опозиція серйозно ставила питання про переголосування цих законів, то протягом 2 днів, відповідно до статті 48 Регламенту ВРУ, були б внесені ряд постанов. Розглянули 4 квітня 25 питань, і на кожне позитивне рішення опозиція могла б внести проекти постанов про порушення в процесі їх розгляду. Ці постанови могли бути стандартними: порушена стаття Регламенту ВРУ про обрання місця проведення засідання парламенту.

Тоді б Голова Верховної Ради, відповідно до Регламенту, не мав би права підписати ці закони до найближчого засідання парламенту, на якому б відбулося голосування за відповідні постанови, внесені представниками опозиції. Цього не сталося. Я далекий від думки, що в опозиції немає людей, які достеменно знають Регламент, і що вони не запропонували такий алгоритм дій.

Момент «заграний», і зробити цього немає змоги?

Так, два дні з 4 квітня давно минули.

Тобто, Рибак ці два дні почекав?

Згідно з Регламентом, спікер зобов’язаний протягом п’яти днів підписати ухвалений закон і направити Президенту, якщо до нього немає застережень.

Опозиція проґавила чи свідомо відмовилась оскаржувати рішення засідання 4 квітня?

Думаю, всім потрібен був процес. Закони приймались під гаслом, що вони потрібні для наближення до європейського співтовариства. Очевидно, оскарження результатів не було основним варіантом.

-- «Про засідання депутатів на Банковій дізнався в середу 3 квітня»

Ви дуже спокійно говорите про події 4 квітня. Журналісти були заблоковані в коридорі кінозалу, де відбувалось засідання. На наших очах всі двері замкнули, виставили охорону й не пускали на засідання депутатів від опозиції, та навіть від більшості. Якби ви прийшли, вас теж би не пустили. Ви виправдовуєте ситуацію, що в Україні тепер є два сорти нардепів – одним на засідання Ради можна, а інших пускати заборонено?

Я ж не прийшов. Але ви поставили точне питання, адже в такій площині воно навіть не ставилось. Є стаття 75 Конституції, де вказано, що єдиним законодавчим органом є парламент. А стаття 76 каже, що конституційний склад Верховної Ради – 450 народних депутатів. Висновок очевидний, і я з цього приводу розмовляв з багатьма юристами. Верховна Рада – це єдиний орган законодавчої влади, єдиний – значить цілісний, а цілісний – коли 450 депутатів. Цілком очевидно, що де б не проходило засідання Верховної Ради, будь-який депутат зобов’язаний (можна казати й інакше – має право) бути на цьому засіданні. Як мінімум, це його конституційне право. Думаю, спрацювали емоції, коли людей не пустили.

Тобто, це порушення конституційного права депутата може стати міцною підставою оскаржити закони, ухвалених 4 квітня, в Конституційному суді?

Такі дії можна оскаржити в КС. Але коли ти збираєшся робити якусь дію, маєш передбачити наслідки. Думаю, у депутатів не дійдуть руки до звернення до Конституційного суду. Зі свого досвіду можу сказати, що навіть надзвичайні події живуть в парламенті не більше тижня.

Я казав і кажу, що парламент, окрім всього іншого – це традиції і, крім писаних, має спиратися і на неписані правила. Навіть сказав би, що парламент має бути як намолений храм. Відтак треба працювати тільки в сесійній залі. У нас же немає надзвичайної ситуації, воєнного стану чи суцільної повені. Але шукали адекватну відповідь на затяжне блокування трибуни. І знайшли, мабуть, ту, яку спромоглися знайти.

Стосовно вас особисто – чесно, коли ви дізнались про це засідання на Банковій? Дехто з влади стверджує, що рішення ухвалювалось спонтанно…

Відповідаю відверто – про засідання депутатів на Банковій дізнався в середу 3 квітня, десь після 19 години. Навіть трохи раніше, але детально вже дізнався, коли був «на спорті». Знаєте, в нас у парламенті є така особливість – найбільші секрети про те, що має відбутися в парламенті, розповідають за два дні до події.

Спорт – це футбол?

Футбол, але я не бігав. Переніс операції на очах й мені рекомендували місяць уникати фізичних навантажень. Через те навіть тиждень ходив в окулярах. Але я приїжджаю у спортзал, щоб поспілкуватись з людьми, оскільки в нашому футбольному клубі є принцип: ми любимо футбол за те, що любимо після футболу.

Що відповіли, коли вам розповіли про засідання на Банковій? Чому не пішли?

А мене ніхто туди не запрошував. Тому, коли сказали, що будуть збори, я думав, що далі зборів справа таки не дійде. Ну збори… я пішов в комітет, працював тут, хоча спостерігав за перебігом подій на телеканалі «Рада».

Вам пощастило, там і в туалет не було сходити де. Ваш давній соратник по партії Ігор Єрємєєв там був. Він з вами радився, чи йти на таке засідання Верховної Ради?

Він мені зателефонував, сказав, що пішов на збори й перебуває на засіданні. Спитав, де я. Відповів – у комітеті. Утім, є така позиція – треба бути скрізь, де ти можеш висловити свою точку зору й відстояти позицію. Вважаю, що Ігор Єрємєєв у даному випадку ні в чому не схибив.

На сайті Верховної Ради в розділі «Результати розгляду питань» за четверте квітня порожньо. Дійсно, як можна порахувати і викласти інформацію поіменного голосування, коли воно відбувалося руками, за трьох, хтось з коридору руку піднімав. Як це можна буде красиво оформити документально?

Оголошувалася статистика, скільки «за» і «проти». Гадаю, що з формальної сторони все буде оформлено, як годиться. Це непохитна вимога закону. Апарат свою роботу добре знає.

-- Сьогодні не та Верховна Рада, що була

Коли ви були спікером, знаходились дуже специфічні схеми, як обійти блокування. Згадаємо присягу пані Лутковської: президію заблоковано, ви сіли в сесійному залі, а Адам Мартинюк з балкончика в цьому ж залі, оточений регіоналами, провів засідання. Чому цього разу не пішли таким шляхом?

Найперше – сьогодні не та Верховна Рада, що була в минулому. У Верховній Раді зараз дуже багато бійців. Значна частина з цих бійців розуміє своє призначення як вміння переконувати кулаком. Очевидно, що наявність таких бійців в парламенті бралась до розрахунку, коли вирішили засідати на Банковій.

У той день, коли приводили до присяги Валерію Лутковську, я підійшов до трибуни й спитав, чи можу розпочати роботу. Мені заявили, що ні.

Чому самі не провели засідання з того балкону, а Мартинюк це зробив? Не захотіли забруднитись?

Ні, скажу відверто – це був відволікаючий маневр. Поки вся увага була зосереджена не мені, Мартинюк відкрив засідання зі свого тимчасового робочого місця.

Пам’ятаєте, коли була страшна бійка для розблокування трибуни, коли депутат Цюрко голову розбив колезі, були швидкі і так далі. Ви тоді теж допомагали регіоналам ось так обійти блокування?

Я не знав, що таке буде. Працював у кабінеті, забігає один з депутатів, розповідає, що відбулося дуже короткочасна, миттєва, але надзвичайно жорстока бійка. Я прибіг до зали, а депутати вже стоять, посміхаються, обіймають один одного й надається допомога потерпілим. Тоді це для мене була абсолютна несподіванка. Розумієте, я категорично виступав проти силового варіанту. Намагався знайти мотивацію, щоб самому зайти в зал і проводити засідання в інший спосіб.

В 2000 році ви були главою Адміністрації Президента. Очевидно, що в АП тоді планували і організовували засідання парламенту в Українському домі. Де і як планувалося нинішнє засідання ВР на Банковій? Організаційними питаннями, наскільки ми бачили, займався секретаріат фракції Партії регіонів та Кабміну. Тобто, ноги цієї історії ростуть від Арбузова?

У класика Немировича-Данченка є вислів: не висловлювати суджень щодо проблем, до яких не маєш відношення. Я не знаю, де і хто планував засідання парламенту на Банковій. Думаю, це відбувалося в Верховній Раді.

Щодо 2000 року, на щастя, я не брав участі в організації засідання Верховної Ради в Українському домі. Мене не залучали до підготовки таких специфічних питань. Це робили зовсім інші люди, які не працювали на вулиці Банковій. Хоча окремі з них мали й там кабінети.

Засідання в Українському домі для мене було новиною, оскільки вранці мені зателефонував спікер Олександр Ткаченко з словами: «Що ти робиш, нам доведеться ще зустрічатись, можливо, доведеться спілкуватись нашим дітям, а за твоєю командою мені навіть відключили урядовий зв'язок в помешканні». Максимально відверто тоді сказав, що на такий крок ніколи б не пішов.

Нещодавно читав у вас інтерв’ю Романа Безсмертного про ті події. Він мабуть добре знав, хто був серед тих людей, які організовували і забезпечували здійснення тієї операції. Тоді був справжній переворот, оскільки змінили повністю керівництво Верховної Ради й комітетів.

Ви дійсно думаєте, що ті події були жорсткіші, ніж 4 квітня?

Тоді діяли в нахабний спосіб, викинули всю президію Ради.

-- Опозиція зробила позитивний крок – дисциплінували депутатів

Але ж тоді на засідання пускали всіх депутатів, не зачинялися десь в закапелку…

Я погоджуюсь, у нас в цьому плані немає розбіжностей. Верховна Рада має узгоджувати всі відтінки настроїв різних політичних сил, територій і верств населення. Якщо ми не будемо виходити на серединну лінію, будемо фіксувати поглиблення розколу країни. А нам це потрібно? Ні. Ми повинні чесно визнати, що сьогодні влада десь номінально впливає на деякі території України.

На Західну Україну?

Я маю на увазі в тому числі і Західну Україну.

Влада зараз контролює 226 народних депутатів в Верховній Раді? Багато експертів стверджують, що першопричиною походу «більшості» на Банкову було те, що зібрати в залі реальних 226 людей просто неможливо. Останні голосування показали, що коли опозиція не підтримує, то нема результату при особистому голосуванні, навіть за підтримки КПУ…

Позитивними діями опозиції було те, що дисциплінували Раду у плані явки депутатів на роботу. Хоча для мене звучить дивно, коли говорять, що голосування у сесійній залі є ледь чи не основною роботою депутата. Це повинно «вінчати» роботу всієї Верховної Ради. Маю на увазі прийняття рішень. У цьому плані я вважаю, що опозиція зробила позитивний крок…

Тобто, тритижневе блокування з цією вимогою ви підтримуєте?

Ні, я маю на увазі не блокування, а вимогу, щоб кожний депутат голосував персонально. Очевидно, що без позафракційних більшості дуже важко прийняти рішення, хоча ця більшість арифметично нібито є: 207 плюс 33 дорівнює 240.

Але фактично їх немає…

Практика показує, що для того, щоб приймалися рішення, більшість повинна бути одноріднішою, а вона такою не є. Крім того, має бути запас десь у межах 265 голосів. Якщо у когось з’являється «особлива думка», то за таких обставин ти не будеш залежний від такої «особливої думки».

Коли Володимир Рибак став спікером, він сказав таку річ: «я буду так працювати, щоб мене не згадували як Володимира Литвина, адже коли приймали питання по флоту, то його парасольками закривали від яєць». Але він за два місяці сам вже встиг «наслідити». Перше – нескликання позачергової сесії, що відбулось вперше в історії. Друге – ситуація з Власенком, адже є багато підстав вважати, що було фальсифіковано рішення регламентного комітету, а Рибак його «благословив». Третє – нещодавнє виїзне засідання. Як оціните роботу Володимира Васильовича?

Знаєте, я дотримуюсь імперативу – не давати оцінки наступникам, які перебувають на тій посаді, котру ти обіймав. Після першої каденції дотримувався цього правила, дотримуюсь і зараз. Як правило, спікери, які не любили і не люблять один одного, все одно не дозволяли собі публічно критикувати або давати такі зневажливі оцінки один одному. На відміну від президентів, які свою нелюбов один до одного демонструють періодично різними такими в’їдливими фразами. Або прем’єри, яких, правда, у нашій новітній історії вже було надмір.

Відносно ратифікації Харківських угод. Якби не був переконаний, що в нас іншого виходу немає, що ми повинні іти на цей крок, я б не зайшов в сесійну залу. Я брав участь як мінімум в двох засіданнях Ради національної безпеки і оборони, коли обговорювалось це питання і викладались економічні оцінки того, що відбувається в Україні. Зверніть увагу, тоді вже майже кінець квітня місяця був – бюджету немає. Бюджет при тій ціні на газ зверстати було неможливо. Країна тріщала і розсипалась, 15% падіння ВВП, проблема з енергозабезпеченням. Тому навіть під градом яєць, під супровід димових шашок, проводив засідання Верховної Ради. При цьому була дотримана вся процедура розгляду питання. Доповідав голова комітету із закордонних справ Олег Білоус, який належить до опозиції. Він доповів про негативну думку комітету. Але рішення приймає Верховна Рада, що й було зроблено.

Минуло три роки й більшість експертів стверджують, що ратифікація цієї угоди про флот в обмін на газ була помилкою і не дала результату. Ви так вважаєте?

Справа в тому, що тоді планувалося, і про це йшлося на засіданні Ради національної безпеки і оборони, що будуть наступні кроки, і це все ув’язувалося в послідовне комплексне рішення цієї найтяжчої проблеми для України.

Всі сподівалися, що незабаром перепишуть газову угоду?

Я не кажу про угоду. Але йшлося про низку інших наступних кроків, які б дозволяли вийти на цивілізоване рішення. З другого боку, давайте подивимося на ситуацію таким чином: до 2017 року Чорноморський флот на території України – це реальність? Реальність. Що, хтось оголосить війну з цього приводу? Якщо ми на той момент вимушені були піти на таке рішення, то, очевидно через деякий час прийдуть нові політики, зміниться ситуація, вони можуть поглянути на цю проблему з урахуванням нових обставин і вийти на якісь інші пропозиції і напрацювання.

Ніхто ж не ставить у провину попередникам, які підписували рішення по флоту загалом. Очевидно, вони були поставлені в такі умови, які продиктували їм необхідність прийняття такої угоди. В оцінці будь-якого явища і будь-яких подій треба виходити з суми чинників. Простіше всіх судити і роздавати наряди. Зверніть увагу, сьогодні опозиція вимагає скасування пенсійної реформи. А де витоки постановки питання про пенсійну реформу? Це 2008 рік, коли меморандум співпраці з Міжнародним валютним фондом підписали Ющенко, Тимошенко, Стельмах і Голова Верховної Ради Арсеній Яценюк. Одним із пунктів документу було здійснення цієї пенсійної реформи.

І поцікавтесь, хто власноруч відвіз цей документ у Вашингтон.

Але по-різному можна було втілити це рішення. Це так само, як Борис Колесніков звинувачує Тимошенко в тому, що вона меморандум з корейцями про Хюндай підписала…

Я нікого не звинувачую. Я лише констатую факт. Є люди і є політичні оцінки, політична відповідальність. Питання в іншому - що у нас, як правило, коли при владі, виступають, так би мовити, із державних інтересів. Коли втрачають владу, починають говорити з позицій реальних потреб людей.

-- В походах Андрія Клюєва до парламенту бачу позитив

Ви згадували кілька разів про РНБО. Останнім часом секретаря РНБО пана Клюєва дуже часто помічають у Верховній Раді. Він же не до вас приходить як до голови профільного комітету, а вирішує якісь питання з депутатами. Як ви вважаєте, наскільки це прийнятно, щоб секретар РНБО вирішував проблеми парламентської більшості?

Особисто я в походах Андрія Клюєва до парламенту бачу позитив. Якщо будуть у Верховну Раду ходити в тому числі Прем’єр-міністр, члени Кабінету Міністрів, то це добре. До речі, цього зараз не видно. Скажу на прикладі нашого Комітету: через відсутність представників Кабміну ми на попередньому засіданні зняли ряд питань з розгляду. Бо не повинні доповідати законопроекти керівники або заступники керівника департаменту.

Володимир Рибак в одному зі своїх інтерв’ю казав, що ви були реальним претендентом на посаду спікера. Були шанси стати главою ВР?

Я не знаю, про що говорить мій шановний колега. Зі мною ніхто не вів про це мову. Як людині, яка може аналізувати факти, для мене було очевидним з початку 2012 року, що я закінчую свою діяльність як спікер. Тим паче, дивлячись на те, що зараз відбувається, я навіть думаю, що Бог заступив.

То ви ще й раді, що не стали спікером?

На мій погляд, сьогодні зайвими і немотивованими виглядають спроби висувати будь-які претензії до нового Голови. Я не сприймав і не сприймаю рішення Конституційного Суду, який втрутився в Регламент Верховної Ради. Адже КС сказав, як Верховна Рада повинна обирати Голову Верховної Ради. Верховна Рада ж не визначає Конституційному Суду, як він має обирати із своїх рядів голову Конституційного Суду.

Чому я акцентую на цьому увагу: окрім всього іншого, раніше був запобіжник, який дозволяв Голові Верховної Ради бути незалежним від настроїв, які можуть з’явитися у 226 кнопок. Не депутатів, а кнопок. Раніше передбачалося обрання Голови Верховної Ради бюлетенями, а якщо хочуть Голову Верховної Ради звільнити – треба зібрати 150 підписів, висунути аргументовані претензії до нього, потім взяти 300 бюлетенів, з яких 226 мають проголосувати за відставку. Тому Голова Верховної Ради почувався більш незалежно і виступав як Голова всієї Верховної Ради, а не більшої її частини. Зробили рішення КС «під момент», потім наступатимуть на власні ж граблі.

Скажіть, ця Рада допрацює до 2017 року?

Немає нічого міцнішого, ніж тимчасові споруди. Так і Верховна Рада – всі їй пророкують смерть, але Рада буде гнити, гнутися, хитатися і скрипіти. А на цьому фоні – існувати. Врешті-решт, все буде залежати від загального розвитку подій в Україні. Якщо треба буде принести в жертву, звичайно, її принесуть у жертву.

Поки що Верховної Ради як такої немає. Є інститути, є депутати, а Верховної Ради немає. Тому що самі депутати дискредитують і себе, і цей інститут.

-- Не думаю, що до президентських виборів буде створена якась нова фракція

Пішли розмови, що в парламенті збирають «фракцію тушок» і позафракційних. Вам пропонували брати участь в таких речах?

В дитинстві у нас батьки тримали дуже багато качок, більше сотні. Мати мене з братами и сестрами завжди змушувала їх скубти. Я ці тушки зненавидів на все життя. Хто скуб качку без ошпарення (щоб пір’я лишилось якісним), той знає, що це таке. Слово «тушки» не переношу.

Судячи з розмов і настроїв, бачу, що міграція депутатів буде. Але кількість таких людей буде не надто значна. Як правило, мігрантами стануть люди, які свого часу час були вмонтовані у списки «ворожих» політичних сил. Про це знали лідери опозиції, про це знали ті люди, які їх туди монтували. Сьогодні це сипання прокльонів на адресу тих людей, які були членами фракції, розглядаю як посипання голови попелом.

Бо добре знали, хто і за яку суму заходив у фракцію. Тепер ці депутати кажуть: «Вибачте, ми ж зобов’язання перед вами виконали? Виконали! А те, що ми щось підписували, ну знаєте…». У нас найбільш тривалим елементом є чорнило, яким підписуються різного роду клятви.

Міграція буде, але вона буде не критичною до президентських виборів. Тобто, якщо Верховна Рада доживе до президентських виборів, то вже після них відбудеться її переструктурування. Я не думаю, що буде створена якась нова фракція. Оскільки за Регламентом, так, як його читають, для створення фракції треба 32 депутати. До речі, ті зміни в Регламент дозволяють навіть одному чоловіку, який обраний в мажоритарному окрузі й обирався, фіксуючи свою партійність, проголосити свою фракцію.

Теоретично ви можете створити свою фракцію?

Теоретично я і будь-хто, хто обрався в окрузі від партії, може проголосити свою фракцію. Тому що так недолуго сформулювали позицію Регламенту, і з цього приводу виникали різночитання. Написано: фракції формують депутати, обрані за партійними списками і в мажоритарних округах. Поставало питання, що фракція комуністів не може бути фракцією – в них немає депутатів з округів. Але прочитали лише одну частину «обрані за партійними списками». Якщо іти за цією логікою, будь-яка людина вам скаже: ви читаєте першу частину, а я читаю другу частину - «і в мажоритарних округах».

До речі, це був удар по вас, коли змінили норму, що група має складатися не з 14 людей, а скільки є в найменшій фракції? Казали, що Литвин може збирати свою групу, Порошенко…

Питання ж не в тому. Цілком очевидно, що навіть депутатську групу з 14 людей ніхто зібрати не може. Я сьогодні не бачу потенціалу, навіть враховуючи тих чотирьох людей, які вийшли з «Батьківщини», щоб хтось сформував групу з 14 депутатів. Це просто нереально. Правда, якщо буде треба, внесуть зміни у регламент й повернуть норму про 14 депутатів.

Другу частину інтерв’ю з Володимиром Литвином читайте найближчим часом на «Главкомі»