Богдан Бенюк: Парадокс – керівництво держави на наші вистави не ходить

Національний драматичний театр імені Івана Франка завершив 93-й сезон. Це був перший сезон без Богдана Ступки, і перший – з новим художнім керівником Станіславом Мойсеєвим.

Нового шефа франківці прийняли з осторогою. Дехто був невдоволений тим, що Мойсеєва насадили театру зверху відразу після смерті Ступки, когось налякали його обіцянки перевести акторів на контрактну основу. Різкими коментарями тоді відзначився й провідний актор театру, народний артист Богдан Бенюк.

Але між словом і ділом інколи прірва. І ось перший спільний творчий рік нового режисера і старої трупи позаду, а жодних скандалів ніхто не дочекався. Бенюк, який мав непрості стосунки з попереднім художнім керівником, тепер визнає заслуги Ступки перед театром, і запевняє, що колектив знайшов спільну мову і з Мойсеєвим. Першу спільну роботу нового режисера і франківців глядач зможе побачити вже у вересні. Допрем’єрний показ вистави «Квітка Будяк», де в Бенюка одна з головних ролей, відбувся в кінці червня.

Богдане Михайловичу, четверте десятиліття ви працюєте в головному театрі країни. В першій частині нашої розмови ви згадали про Азарова, який допоміг франківцям відкрити малу сцену. Сьогодні у вас є можливість порівняти, яка українська влада була найбільш прихильна до українського театру.

Завжди українська культура стояла поза владою. І сьогодні так само. Але зараз, на жаль, інколи трапляється, в творчі колективи починають призначати керівників. От останній скандал в Черкасах: коли в філармонію призначили 23-річну «міс Україна»…

Все потім переграли. Дівчину відкликали з посади…

Так от, є такі галузі, які чіпати не можна, бо там своєрідна каста, яка формується роками. І в театр, і взагалі в мистецтво, приходять люди, які мають обдарування з неба. А тут починають підключаються якісь політичні речі.

Якщо говорити про підтримку. Азаров допоміг відкрити малу сцену…

То не завдяки Азарову, а завдяки Богдану Сильвестровичу Ступці, який пішов до Азарова, і Азаров дав своїх будівельників Кабінету міністрів, виділив кошти, от і зробили, відкрили.

Але ж Богдан Сильвестрович міг піти свого часу і до Кучми, і до Ющенка, і будь-якого прем’єра. Але чомусь випала честь Азарову.

Це приміщення будувалося із 1988 року. І так зійшлись зірки, що в цей час, і театр добудували, але добудували так, що воно почало обвалюватись під дахом... Це якщо говорити про якість. Це ж робили будівельники Азарова! Але яка вже різниця?

Хтось може сказати, що ви невдячні. Будували 20 років, і от нарешті…

Та справа ж не в тому. Це ж не Азаров свої гроші дав. Богдан Сильвестрович пішов у нього просити наші з вами гроші, щоб побудували нарешті цей театр. А Театр на Подолі хто добудує? Він же стоїть нібито готовий уже на Андріївському узвозі? Побудували його, він протікав, бо погано накрили, а потім виявилось, що нема плану облаштування сцени! Будували театр - і без плану! Це просто фантастика. Я пам’ятаю, коли виділили чотири мільйони на будівництво театру - і ці гроші пропали! Я сидів на засіданні в Київраді, і Зоріна (керівник відділу культури КМДА) не могла знайти, куди ці гроші ділися!

Ми бачимо, як влада підтримує культуру в Росії. Лише на скандально відомий ремонт Большого театру витрачено понад мільярд доларів.

Що ви рівняєте, нашу владу й освіченість із тим, що там робиться? Там традиції свої, і які вони! Москва – одна із театральних столиць світу. Там майже кожен рік відкривається нове театральне приміщення.

Там є ще одна традиція: російські лідери відвідують спектаклі, ходять на прем’єри. Путін навіть про своє розлучення оголосив в антракті.

Не ображайте нашу владу. Бо наша влада теж приходить на їхні прем’єри. А з цього виходить, що наша влада є неукраїнська влада. І наш бізнес - абсолютно неукраїнський бізнес, їм начхати, що тут буде відбуватись.

Жодного разу не доводилось бачити президента в театрі Франка. Здається, Янукович з’явився тут, лише коли прощались зі Ступкою. Ви пам’ятаєте, президент чи прем’єр за останні три роки бували на спектаклях франківців?

Ні. От тільки Микола Янович прийшов, відкрив малу сцену і пішов.

А попередники – Тимошенко, Ющенко – бували у вас?

Так. Спецслужби з собаками гуляли перед тим, коли вони мали прийти, рамки ставили, все було.

То краще, коли «собаки гуляють» чи коли можновладці й дороги сюди не знають?

Звичайно, краще, щоб приходили. Якщо приходить влада до театру, значить, вона цікавиться культурою. Значить, ця влада є більш прихильна до країни, яку вона представляє. Мені так здається. Бо парадоксальна штука: приїздять гастролери - приходить керівництво держави; йдуть наші вистави – нікого немає. Я не кажу тільки про театр Франка. Російська драма, оперний театр – ситуація не краща….

Влада ігнорує навіть знаменні дати. Театр Франка навесні робив ювілейний вечір до 120-річчя фундатора театру Гнати Юри. Жодного високопосадовця в залі. Невже не запрошували нікого?

Здається, що все-таки запрошують, але інша справа, що такі запрошення - це ж домовленість наперед. Уявляєте, це ж узгодження календарних планів керівників держави: вони розкривають блокноти, дивляться, чи зможуть прийти, а коли вони раптом приходять, то ж це треба кімнату їм підготувати, машин нагнати, щоб вони звідти могли з Банкової прийти, ніхто в них камінцем не кинув і, не дай боже, сніжку не зробив серед травня. Це ж дуже важливі речі.

Не вважаєте, що не тільки влада, а й київська публіка дуже скупа до свого артиста? Вона готова платити за квиток на будь-який московський театр ціну в десятки раз вищу.

Та якби тільки київська публіка. А київські засоби масової інформації? Ви б відкрили будь-яку газету. Чи знайдете хоч одне обличчя українського актора - чи минулого, чи сучасного? Ніде! На жаль, це така якась дивна річ.

Вам образливо, коли приїжджають росіяни і моментально збирають касу.

Ні. Ображатися можна було б, коли б це було раз, два, а коли це просто загальноприйнята штука, то це - життя. А з життям треба щось зробити, щоб поміняти. І тому-то дядя Бодя (народний депутат Богдан Бенюк, - «Главком» ) мусить написати закони, які б давали дозвіл нашим гастрольним підприємствам на знижки. Якщо б оцю штуку зробить, то це було б дуже добре.

Чому ж не робите?

Хто сказав, що не роблю? Роблю. А хто її прийме зараз? Знаєте, хто був в Гришковця (російський автор, що активно гастролює з моноспектаклями в Україні, - «Главком» ) на прем’єрі? Янукович-малий. Його запитали, і він сказав, що Гришковця книжку прочитав. Але каже: я забыл, правда, как она называется. А хіба він приходив коли-небудь на спектаклі українські…

Побутувала думка, що при Ступці театр був обласканий владою. Чи щось змінилось за останній рік?

Я прийшов до театру 1980 року – це була епоха Сергія Володимировича Данченка, і тоді вже театр мав певну свою позицію, постановки мали відгук не тільки в Україні, а по цілому Радянському Союзу, отримували державні премії. Ось цей плацдарм ми дістали від Данченка, якесь своєрідне відродження.

Відпрацювавши 20 років, він скрупульозно створив трупу однодумців: по одному вихоплював акторів звідусіль. Бо потім, коли Сергій Володимирович відійшов, то Богдан Сильвестрович мав хоч трупу, яка була самодостатня. А, користуючись своєю популярністю, Богдан Сильвестрович, ясно, що міг стукати в будь-який кабінет. Дійсно, нам було, мабуть, легше...

Тепер стало гірше?

Ні. Слава богу, нічого не змінилось.

Колектив знайшов спільну мову з новим керівником?

Так.

Якби рік тому ви отримали пропозицію стати художнім керівником, погодилися б?

Я її не отримав і з нею погоджуюся (сміється).

Якщо серйозно, яка ваша думка: варто було обрати когось серед франківців?

Та ні. Абсолютно. Лінія, яку веде Станіслав (Мойсеєв, - «Главком» ), його позиція, театральна практика, світогляд і - найважливіше - дух громадянина, який в ньому сидить, воно попадає під наш театр, абсолютно стовідсотково.

Мойсеєв, коли очолив театр, обіцяв реформи. По-перше, планував перевести акторів на контрактну систему…

По-моєму, ці речі - вони з розряду фантастичних, бо треба, щоб закони були в нас в Україні зовсім інші.

Але ж в Молодому театрі, звідки прийшов режисер, в нього був такий досвід.

Справа в тому, що на рік угоди підписуються і в нашому театрі. З акторами, яких беруть на рік. А є постійні актори, і з ними угод таких не підписується. Це законодавчо не має обґрунтування в нашій країні, і тому контрактна система не має права на життя, бо ми, по-перше, не маємо такого заробітку, як в інших країнах, де є контракти; не маємо гарантій, не маємо післяконтрактних зобов’язань і так далі.

Я розумію, є актори, з якими режисеру комфортно працювати, і він до них звикає, йому здається, що їх не замінити. Але йому так здається до того часу, поки не доторкнеться до інших артистів.

Тобто Мойсеєв доторкнувся до франківців, і питання знялось само по собі.

Ну, от так! Уявляєш? А, може, він буде наш театр, як Мойсей, водити 40 років.

Чи погоджуєтесь ви з думкою, що сьогодні театр Франка переживає не найкращі часи?

Ще при радянській владі, коли актори театру імені Івана Франка приходили на дубляж фільмів на кіностудію імені Довженка, то артисти, які були в штаті кіностудії, а їх було десь там 180 чоловік, казали: ну все, театрали, капєц вам приходить, театр скоро - гух! - і не буде. Такі думки ідуть здавна, але в тому-то й справа, що театр має якісь такі неймовірні традиції, які бережуть його в будь-яких розкладах.

Ви говорите взагалі про долю театру, а ми - про франківську сцену й про те, що на ній йде. Нема проривів останні роки...

Значить, будуть. Ви уявляєте, якби був такий театр, який би мав весь час прориви?

Гаразд, поставимо питання по-іншому. Що вважаєте найголовнішою прем’єрою франківців в минулому сезоні?

У нас мала сцена почала жити дуже цікавим життям. І на малій сцені з’явився ряд дуже цікавих вистав. Театр за синусоїдою розвивається, він же не може йти, знаєте, «всьо више, і више, і ви-и-ше!» Найважливіше, що період зміни керівництва відбувся нормально і не було ніяких землетрусів.

Можете назвати новий спектакль, який для вас найцікавіший?

Не можна про це артиста питати. Тому що я все рівно буду називати свої вистави (сміється).

Ви відмовилися грати у «Чайці», яку поставили в пам'ять Богдана Ступки. Можливо, дався в знаки ваш конфлікт з Богданом Сильвестровичем?

Конфлікт з Богданом Сильвестровичем у нас був років десять тому назад. Ми сперечались про те, які мають бути вистави в театрі. Бо багато експериментів, які відбувалися, вони не приносили нам ніякої слави. Але Богдан шукав, він як художній керівник мав право на пошук. Але потім нам весь час згадували: а пам’ятаєте, в 1834 році (іронізує) у вас був конфлікт? А ще мірило дуже гарне, хто правий, - це коли зал повний глядачів. От про нашу театральну компанію ( «Бенюк і Хостікоєв», - «Главком» ) ніхто з критиків жодного слова порядного не написав. Ніхто!

Але при цьому зали повні.

До нас ідуть люди. Бог нас милував. Уявляєш, якби ми погану виставу зробили? Нам би другий раз ніхто грошей не дав.

До речі, це - ваш бізнес, а не лише творча робота? Не боїтесь, що як депутат порушуєте законодавство?

Мушу сказати, коли йшов у Верховну Раду, закрив рахунок, закрив своє приватне підприємство. Мало того: я вийшов з театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв»... Тому що скажуть, що я корупціонер страшний.

Мандат дорожчий?

Ні-ні-ні. Справа не в тому. Ціну мандату не знаю, до мене ніхто не прицінювався. От якби підійшли і сказали: Богдане Михайловичу, хочете стати тушкою? І зразу в очі: сколько? Ніхто ж не підходить…

Наступний сезон театр відкриє прем’єрою: вистава «Квітка Будяк» за вашою участю у вересні пройде тричі. Враження тих, хто побував, на допрем’єрному показі, дуже різні. Що скажете ви?

Точно сказати жанр цієї роботи ніхто не може. Бо от як можна назвати жанр того, як ми з вами живемо. Ніяк. Ми з трагікомедії попадаємо в драму, і навпаки. Ця вистава цікава тим, що вона пов’язана з історичними паралелями, перегукується з долею Квітки Цісик.

Герої спектаклю дуже часто спілкуються суржиком. Довелось чути закиди деяких ваших колег, що в Національному театрі таке не припустимо. Бо ця сцена має давати лише взірцеві речі.

Це бажання відобразити життя, яке ми сьогодні маємо. Але іноді вживання на сцені суржику попадає в двояке трактування. Це є засмічення мови, яка і так не завжди правильна, і не кожен театр може похвалитись гарною, вишуканою, справжньою, літературною українською мовою. Інколи задум режисера чи драматурга з суржиком не зчитується. Таке враження, що артисти не володіють цим, або до кінця не дограється оцей хід з суржиком.

Саме тому ваш герой не став говорити суржиком? Це принципове рішення актора Бенюка? Бо ж ваші партнерки (в спектаклі дружина та донька), актриси Ірина Дорошенко та Ксенія Вертинська, говорять саме такою «засміченою» мовою.

Так, я свідомо відмовився.

На допрем’єрному показі «Квітки Будяк» був помічений культовий режисер Андрій Жолдак. Кажуть, його поява не випадкова?

У вересні Жолдак знову приїде. І будемо щось планувати на наступний рік.

Відкрийте завісу, що може вийти з цього?

Приблизно я, звичайно, знаю. По секрету лише «Главкому» скажу, мабуть, це буде вистава за мотивами комедії Карло Ґольдоні «Арлекіно» ( «Слуга двом панам» ). Попередньо мова йшла про це.

Останні ваші кіно ролі були пов’язані з російськими проектами. Що плануєте найближчим часом?

У мене запускається фільм «Урсусі», в якому я буду брати участь. Дуже цікавий сценарій про про реальні події громадянської війни в Грузії 91-го року. Я (в ролі каскадера кіностудії) і ще один герой - артист із театру Шота Руставелі - перевозять ведмедя (ведмідь на латині – «урсус» ), який залишився на кіностудії. Вони везуть його у Берлін в зоопарк через усю Європу. Неймовірно цікава історія. Зйомки будуть проходити в Німеччині, Україні, Грузії і Болгарії, займуть два місяці: жовтень-листопад. Знімає це наше Міністерство культури, грузини, участь також беруть німці.

А як же робота в парламенті? На два місяці «Свобода» втратить бійця?

Доведеться відпрошуватись. Сподіваюсь, мене відпустять.