Андрій Вадатурський: БПП – це партія влади, яка вже нікому не потрібна

До Верховної Ради мультимільйонер Андрій Вадатурський потрапив як кандидат від БПП, вигравши вибори у 130-му окрузі на рідній Миколаївщині. Як і очікувалося, Вадатурський увійшов до президентської фракції. Проте цей союз не виявився міцним. Влітку минулого року депутат вийшов з лав партії, пояснивши цей крок незгодою з політикою БПП на місцях. Та у фракції залишився. Каже, що не є опозиціонером і не хоче стояти збоку і просто казати, що всі інші – дурні.

Після виходу з партії Вадатурський довгий час не давав інтерв’ю, і про його демарш потроху забули. Від колег можна було лише почути, що нардеп на фракції інколи висловлює незадоволення, але у публічній площині Вадатурський не дозволяв собі надто гострих випадів. Та так тривало до останнього часу. Нещодавно і Вадатурський, і одне з найбільших аграрних підприємств в країні «Нібулон», засновником та гендиректором якого є батько депутата Олексій Вадатурський, відкрито виступили проти ініціативи Мінінфраструктури запровадити річковий збір. У профільному відомстві ж натякнули на те, що така позиція «Нібулона» пов’язана із монополізацією ним річки.

Про те, хто «попросив» його залишити посаду голови партійного осередку БПП у Миколаївській області, про партію, яка нікому не потрібна, про монопольне становище «Нібулона» та інші звинувачення Андрій Вадатурський розповів «Главкому».

«В таку партію я не вірю. Тому я і вийшов з неї»

Пане Андрію, повернімося до вашого рішення, прийнятого минулого року, про вихід із партії Петра Порошенка. У 2014-му ви йшли на парламентські вибори від БПП. Чому згодом дороги розійшлися?

Вступивши до лав БПП, я вирішив підтримати президента, якого обрала Україна, з його реформами, його філософією, підходами. Я йшов на вибори з тими самими лозунгами і був не просто членом, а й головою партії в Миколаївській області. Для мене це був такий собі стартап – створити там партію, залучити нових людей. Все було добре до місцевих виборів у позаминулому році. Партією в Миколаївській області до нас ніхто взагалі не займався, не було жодного не фінансування, нічого. Все відбувалося на добровільних засадах. Але перед виборами ця партія стала всім цікавою. Через усі ті квоти вийшло так, що людей, які реально працювали, треба було прибрати, бо когось треба було завести. Про себе дало знати і об’єднання з «Ударом» в останній момент. Я не проти «Удару» як партії, там є багато нормальних людей. Але я проти такого підходу, коли об’єднання йде останньої миті. Не дали час нормально відпрацювати, було штучно створено конфлікт цим запізнілим об’єднанням. У нас партію вже було створено. Були люди, які вкладали в партію гроші, час. Я з великими труднощами вмовляв їх увійти в партію. З одного боку, ми всі були в партії президента, підтримували його ідеї. З іншого – були ж якісь особисті обов’язки перед людьми, які вже були залучені до партії.

Скільки і чиїх людей ви мали завести в список?

30% – від народних депутатів, 30% – люди губернатора, 30% – від керівника партії в Миколаївській області. А потім в останній момент, коли списки були сформовані, додалося ще 30% «Удару».

Але ви ж не залишили посаду під час виборчої кампанії чи одразу після неї...

Але я казав, що ситуацію треба змінювати. Бо партія – це кадровий потенціал. У партії президента були люди з амбіціями, які хотіли працювати на державних посадах, але їх ніхто не брав. Ставили людей з інших політичних сил. Тобто партія влади ніби є, у ній є люди, яких ми вважаємо гідними, а на посади ставлять зовсім інших, не з партії. Вийшло, що це така партія, яка ходить із прапорами, повітряними кульками та прибирає смітники, ото і все. Начебто партія влади, начебто партія Петра Порошенка, але, за великим рахунком, ця партія нікому не потрібна. Її та романтиків, які туди прийшли, по суті, використали.

Я зустрічався з партійними керівниками на той час, говорив про це...

З ким саме?

У тому числі й із Порошенком. Поговорив один раз, другий, третій. Розпочався конфлікт, і мені запропонували залишити посаду (голови партії в Миколаївській області. – «Главком»).

Запропонували, тобто повідомили, що час іти?

Ну, так, сказали, що можна піти з посади керівника.

Хто саме вів із вами цю розмову?

Люди, наближені до Порошенка, які на той час займалися партією. Зокрема Сергій Березенко. Не питання, я за крісло не тримаюся – пішов. Призначили іншу людину (голова територіальної організації БПП у Миколаївській області – Юрій Бірюков. – «Главком»). Я прийшов і сказав, що готовий допомагати, якщо треба. Але ставало ще гірше. Тому і вирішив, що немає сенсу бути в партії, асоціюватися з тим, на що я не маю впливу.

Добре це чи погано, що президент не займається партією, – не знаю. В принципі, президент і не повинен займатися партією, він повинен займатися країною. Тому я не звинувачую президента. Але звинувачую те цинічне оточення, якому він довірив займатися партією, що носить його ім’я. І мене вражає, що в партії досі немає керівника. Віталій Кличко став мером і не може бути керівником партії. Він написав відповідну заяву. Але партія навіть не може зібратися і обрати нового керівника. Партію, людей, які щиро хотіли підтримати президента, просто кинули. Та це не вина Порошенка, це вина тих людей, які не можуть займатися партійним будівництвом, а використовують партію лише для досягнення своїх корисливих цілей і згадують про неї лише перед виборами. Деякі особистості просто користуються іменем президента. Майбутнього з таким підходом не буде. В таку партію я не вірю. Тому і вийшов з неї.

Чому ж залишилися у фракції БПП у парламенті? Ви – мажоритарник, і мандат з вас не знімуть, якщо вийдете. А так, як не крути, вас асоціюють із БПП.

Звісно, я можу вийти з фракції, і мандат з мене не знімуть. Але я не опозиціонер, я не йшов у політику від опозиції, я готовий брати на себе відповідальність і щось робити. Я не хочу просто стояти збоку і казати: от ви – дурні, не так робите, я б робив інакше. Хоча мене у фракції вважають незручним, по-різному мене там називають, не буду казати, як саме. Моє бажання щось робити виявилося нікому не потрібним.

«Я сказав Кононенку, що його вводять в оману»

Ще минулого року «Нібулон» був головним спонсором БПП на Миколаївщині. Зокрема, обласний осередок у першому кварталі отримав 416 тисяч гривень, з яких 336 тисяч гривень становив внесок компанії вашого батька. Після виходу з партії фінансування також припинилося?

Так. Але торік у бюджеті було закладено близько 300 мільйонів гривень на державне фінансування партій. Тож партія в області отримала фінансування.

У приватних розмовах з «Главкомом» ваші колеги кілька разів говорили, що на фракції ви дозволяєте собі висловлювати невдоволення.

Я висловлюю свою думку, для цього ми і збираємося.

Вам не казали, що треба бути більш лояльним?

Говорили, що я не командна людина, що так не можна, якщо фракція прийняла рішення.

Хто саме з вами вів такі переговори?

Керівник фракції, заступники.

Кононенко?

Певний час я спілкувався із Кононенком. Потім перестав. Конфлікту з ним у мене немає.

Кілька разів, ще коли займався партією, я у нього питав поради. Але з особистими питаннями ніколи до нього не звертався. Розмовляв із ним також з приводу законопроекту про річковий збір (ідеться про проект закону «Про внутрішній транспорт». – «Главком»), де він є також співавтором. Я йому просто сказав, що його вводять в оману, там є ризики. Він не є спеціалістом у цій сфері, та його туди вписали.

У «Нібулона» є конфлікт із владою? Чи це конфлікт конкретно із Міністерством інфраструктури та його керівником Володимиром Омеляном?

Може, Порошенко і хотів би поставити іншого міністра на це відомство, але він не може. Бо є коаліція, з якою він має рахуватися, є квоти. Він не завжди щось може зробити сам.

Я, до речі, вийшов з партії напередодні скандалів, які потім розпочалися навколо БПП на Миколаївщині. І цей вихід став врешті моїм особистим святом. Але от що відбувається? Порошенко приїжджає в Миколаївську область, каже: корупція – це погано. Вони з Луценком (генпрокурор. – «Главком») знімають губернатора (Вадима Мерикова. – «Главком»), керівника обласної поліції, прокурора Миколаївської області. А прокурор через два дні каже: підписувати заяву не буду. Що може зробити президент у країні, де, з одного боку, триває війна, а з іншого – є політики, які хочуть щось вкрасти чи навіть просто переслідують свої особисті чи партійні інтереси. І тому, на жаль, президент повинен шукати компроміси. Хоча я з такою позицією не погоджуюся. Порушив закон – покарали. А вони там починають займатися політикою, і це заводить нас у глухий кут.

У чому саме суть вашого конфлікту з міністром Омеляном?

Знаєте, є такі різдвяні скляні кульки, в них розміщується якесь казкове містечко, покрутиш кульку – над містечком іде сніжок і все гарненько. От і Омелян отак сидить усередині кульки і не розуміє, що відбувається. Він – у кульці, а в портах, на дорогах, на залізниці діють корупційні схеми, все розвалюють та розтягують.

А що ти зробиш? Це ж квота «Народного фронту». Ні до чого тут режим Порошенка. Розмовляєш з людьми в Кабінеті міністрів – погоджуються, що так, це людина – непрофесіонал, що ця людина займається тільки «Фейсбуком».

Хто конкретно назвав вам у розмові Омеляна непрофесіоналом?

Ну, цим же твердженням не робиться революція. Це не секрет. Та конфлікту як такого у нас немає. Але «Нібулон» від дій Мінінфраструктури страждає, як і інші компанії.

Давайте перейдемо до суті питання. Ви і «Нібулон» виступаєте проти річкового збору. А міністр натякає, що «Нібулон» монополізував річкове судноплавство.

Міністру треба просто взяти и пройти Дніпром. Він же дорогами їздить – розуміє, яка там ситуація. Буває в портах – розуміє, яка там ситуація. Чому не виходить на річку? Він би витратив кілька днів, але зрозумів би, що це таке. Я просто «офігєваю» від того бездарного менеджменту. Але у нього в «кульці» сніг іде і все добре.

От вони кажуть: немає грошей. Щоб поглибити Дніпро, треба 100 мільйонів гривень. Та ми закопуємо мільярди в воду, в марні проекти, крадіжки на дорогах, зарплати. В Адміністрації морських портів зарплати по 200–300 тисяч гривень, в «Укрзалізниці» теж. Що потрібно зробити? Просто 50% від зборів в Адміністрації морських портів направити на річку або інші інфраструктурні об’єкти. І всі питання вирішуються автоматично.

Є інформація, що вантажний оборот річками зараз становить близько 5 млн тонн на рік, і з них приблизно 3 млн припадає на «Нібулон». Тобто міністр має рацію: «Нібулон» – монополіст?

Це правда, в нас найбільший оборот. Але якщо ви працюєте і створюєте об’єкти з нуля, ви не можете бути монополістом. Нікому не забороняють створювати об’єкти. Розумієте, Антимонопольний комітет дає висновок тільки в угодах купівлі-продажу. І він, наприклад, не дасть нам купити якусь іншу компанію і буде це аргументувати тим, що наша частка і так досить велика. Але, з іншого боку, нам ніхто не може забороняти розвиватися. Це не проблема «Нібулона». Це проблема того, що більше ніхто нічого тут не робить. У монопольному становищі можна опинитися при купівлі іншої компанії. А монополія, яку закидають нам, створюється, тому що ніхто інший не працює. Нас здавна звинувачують у різних гріхах – компанії в грудні було вже 25 років. Нас звинувачували, що ми є монополістами на ринку зерна, що ми є монополістами в Миколаєві і так далі. Так, компанія успішна. Але, вибачте, ми комусь заважаємо ставати поряд і робити те саме? Хто вам заважає будувати судна? А ми ж починали як колгоспники. А потім почали будувати кораблі. Чому? Бо подивилися, що навколо самі нездари, зацікавлені у грабіжництві. Заводи (суднобудівні. – «Главком») стоять пусті. Ми що, комусь забороняли робити причал? Будь ласка, відновлюй старі причали, будуй елеватори, працюй. Хто не дає? Нас уже навіть почали звинувачувати в тому, що ми стали монополістами річкових пасажирських перевезень. Через те, що «Нібулон» купив дві «ракети», відновив їх і запускає зараз. У цій країні робиш лише трошки – і вже стаєш монополістом. Це претензії не до «Нібулона», а до тих нездар, які нічого не можуть зробити.

«Один річковий збір – це фікція»

І все ж, якщо повернутись до суті питання: не дуже зрозуміло, чому ви вважаєте, що один річковий збір гірше за ті шість, які сплачують перевізники на річках нині?

Бо один річковий збір – це фікція.

Вони, з одного боку, говорять про реформи, а з іншого – в законопроекти вкладають якусь схему. Наведу ще один приклад. Для цього повернуся до ухваленого 17 січня законопроекту (проект закону №2712 «Про внесення змін до Кодексу торговельного мореплавства України (щодо сприяння розвитку судноплавства в Україні)» був прийнятий у першому читанні. – «Главком»).

Але ви самі зазначали, що його частина, яку ви визначали як негативну, щодо скасування захисних механізмів для національного перевізника втрачає сенс без проектів №2713/2713-д («Про внесення змін до Митного кодексу України»), котрі, у свою чергу, були відхилені.

Так. Але є «але». Щоб пояснити доступніше свою думку, наведу вам цитати з блогу Ярослава Дубневича (член фракції БПП, голова Комітету ВР з питань транспорту. – «Главком»). Він пише: «Протягом останніх п’яти років із Державного суднового реєстру України виключено 37 морських суден, більшість з яких зараз зареєстровано під прапором Молдови, але фактично належать і експлуатуються українськими компаніями». Тобто це хтось, скоріше за все, з Одеси, хто є одним зі співавторів цих законопроектів, вивів свої судна в сусідню країну, під інший прапор (одним із співавторів обох законопроектів «Про внесення змін до Митного кодексу України» є Олександр Урбанський. Нардепа було обрано до Верховної Ради за округом №143 в Одеській області, на момент обрання він був комерційним директором ТОВ «Судноремонтне підприємство «Дунайсудносервіс». – «Главком»). Ще раз: українські компанії вивели свої активи за кордон.

Читаємо далі: «Держава Україна наразі не отримує жодних доходів від експлуатації цих суден. Українські моряки, які працюють на борту таких суден, значно втрачають у рівні захисту своїх трудових та соціальних прав, з їхніх зарплат також не утримуються відповідні податки до державного бюджету України, морякам не нараховується страховий стаж в Україні. Технічний стан цих суден також, як правило, незадовільний. Так, згаданий прапор Молдови взагалі перебуває у чорному списку Паризького меморандуму. Це створює значні ризики життю та здоров’ю моряків – громадян України». Дубневич це розуміє. Але співавтори законопроектів хочуть повернути ці кораблі, щоб вони працювали в Україні, але не сплачували податки. Вони ж зараз не можуть зайти під молдавським прапором, експлуатуються українськими компаніями, але не всередині України, бо у них прапор Молдови, який до того ж ще й у «чорному списку» – вони у «чорному офшорі».

Жодна країна в світі так не чинить зі своїм ринком. Всі захищають виробника, компанії, які працюють усередині країни. Підіть, будь ласка, в будь-яку країну зі своїм прапором і скажіть, що хочете там працювати. Це неможливо. А у нас люди хочуть таке зробити. Легко відкрити доступ, а от щоб підняти суднобудівельну галузь, вже треба мати мозок.

Можна зробити дуже просто: завести їх назад, заплатити необхідні податки, повісити український прапор. Ніхто не заважає це зробити. Але тоді треба бути патріотом, а не «схемником». Та на поводі у цих людей іде Мінінфраструктури. Не можна заради якихось приватних інтересів ставити крапку на суднобудуванні, на цілій галузі.

На вашу думку, це робиться свідомо чи ні?

Думаю, в міністерстві все це розуміють, але покривають усі ці схеми. У відомстві сидять маріонетки, виконавці замовлень. Заведення тих офшорів в Україну там називають реформою. Замість того, щоб поновити суднобудування в країні, роблять помийну яму.

Тепер повернусь до річкового збору. От є багато різних зборів на річках. У міністерстві кажуть: ми їх хочемо скасувати. Ми кажемо: супер, крута ідея. Вони: але ми хочемо ввести ще один, який буде меншим. Ми: наскільки меншим? Вони: ну, ми не розуміємо, але меншим. Визначте, наскільки меншим. Ні! Починають крутити.

Друге. Ці гроші йтимуть не безпосередньо в бюджет, а в окрему структуру, яку буде створено. Тобто складається майже така сама ситуація, як із Адміністрацією морських портів, яка нічого не робить, просто збирає гроші з кораблів, з іноземних кораблів. У нас же найдорожчі порти в світі. І це лише опосередковано відображається на цінах усередині України. І чому така ціна встановлюється ніхто ж не розуміє? От чому 4–6 доларів з тонни забирається при заході судна в Україну? Ніхто цього не бачить. Але цим користуються люди, які сколотили вже колосальні капітали в офшорах, контролюють порти, борються за крісла в Адміністрації морських портів України, встановлюють самі собі зарплати.

Ця компанія створювалася з метою залучення інвестицій. І що, це було зроблено? Ні. Вони тільки збирають близько 7 мільярдів гривень, і з них 90% йде на зарплати. Це колосальна кількість людей, яка просто проїдає гроші. Цією структурою керує Омелян.

Заради об’єктивності варто визнати: Омелян назвав відсутність реформи Адміністрації морських портів України головним провалом для себе в 2016 році.

Добре. Але якщо ти розумієш, що ця структура неефективна, навіщо створювати таку саму? Наведи лад в одній, потім займайся іншою. Ми не хочемо мати ще одного паразита. Якщо буде ще один паразит, річка ніколи не стане цікавою, не залучить вантажі, не запрацюють суднобудівні заводи, нічого не зміниться. І він це розуміє. То чому б йому не увійти в історію як людина, що поновить рух Дніпром, дасть поштовх у суднобудуванні?

Ми звертались і до президента, і до прем’єр-міністра. Це елементарне питання, яке можна вирішити за місяць. Але вже другий міністр впирається і не хоче бачити далі свого носа.

Коментуючи ідею запровадження річкового збору, ваш батько, генеральний директор компанії «Нібулон» Олексій Вадатурський зазначив, що річковий збір лобіює компанія «Укррічфлот», власниками якої, за даними преси, є Костянтин Григоришин та Юлія Льовочкіна. У чому виграє ця компанія?

Одні вивели активи в Молдову, інші – в інші офшори просто. А щодо річкового збору, то вони будуть тоді керувати цим. Це зрощення капіталу і політики, впливу. Вони керуватимуть цією компанією (новим керівним органом у сфері річкового транспорту. – «Главком»), будуть її просто пиляти, ставити туди своїх людей. Мені теж говорили: підтримай річковий збір і став свою людину на керівника компанії.

Хто вам робив цю пропозицію?

Не скажу.

Дехто зі співавторів цієї ідеї проводили круглі столи, ставили «галочку», що з бізнесом проведено переговори. Але є різні звіти посольств, Світового банку, різних асоціацій, усі кажуть, що такого немає в жодній країні світу. Ми що, найрозумніші? Покажіть, де це працює! Візьміть досвід США, Європи, врешті-решт Білорусі і зробіть як у них. Але ні, створюють свою схему.

«Команда Януковича хотіла, щоб ми стали монополістами»

Під час минулої розмови ви розповідали, як за часів Януковича колишній міністр аграрної політики Микола Присяжнюк вимагав частку в «Нібулоні». Зараз можете розповісти, якою була кінцева мета щодо «Нібулона» у команди Януковича?

Команда Януковича пропонувала нам стали монополістами на ринку зернових. Пропозиція була такою: поступитися часткою – і весь експорт зернових іде через «Нібулон». Ми відмовились. Шикарна можливість з точки зору грошей. Але ми не доходили до того, яку саме частку компанії вони за це хочуть. Бо як тільки спитаєш, що і за скільки ти хочеш – все, ти в переговорному процесі, а це початок кінця.

Ну, і вони ще фальсифікували документи і звинувачували генерального директора в тому, що він спробував начебто незаконно повернути 20 тисяч гривень ПДВ з держави. Цим вони зробили так, що наша компанія не працювала близько півроку. Та ми суди виграли.

Коли ж ми відмовились від такої пропозиції, за певний час було створено Державну продовольчо-зернову корпорацію.

Чи були якісь подібні спроби увійти в долю за нинішньої влади?

Ні, абсолютно нічого такого не було.

Хоча прикро, що ті люди досі на волі і нікого не покарано.

Це ви про Присяжнюка і...

Так. І про Присяжнюка, і про Юрія Іванющенка. Нічого не робиться, щоб притягнути цих людей до відповідальності. Це великий мінус для людей, які керують країною, правоохоронною системою.

Я от обіцяв на окрузі займатися дорогою. Тому слідкую за тим, що відбувається на Миколаївщині. У мене є стос документів, які свідчать про корупційні схеми на дорогах. Я їх оприлюднюю часу від часу, передаю в правоохоронні органи. Але нікого не покарано.

І скільки крадуть грошей на миколаївських дорогах?

Близько 40%. Коли одна компанія купляє у своєї «прокладки», де працює дві людини, бітум (при цьому ця «прокладка» закуповує ще коньяк, жіночу білизну, йогурти), тобто навіть не думає, щоб заплутати цей ланцюжок (люди не приховують, що вони крадуть), а правоохоронні органи не можуть нічого зробити, окрім як порушити кримінальну справу і все, то як це назвати? Це один з напрямів, за який відповідає міністр інфраструктури. Він приїжджає в Миколаїв і каже: це моя особиста відповідальність. І що? Простіше ж звинуватити «Нібулон» у монополізмі.

«Вважаєте, ми «сховали» офшорні компанії, назвавши їх Nibulon?»

На адресу «Нібулона» лунають і інші звинувачення. Наприклад, у тому, що компанія ухиляється від сплати податків. Зокрема, у мережі опублікували розслідування, де йшлося про те, що «Нібулон» щороку експортує 4-5 мільйонів тонн зерна з України, але продаж відбувається за собівартістю офшорним «дочкам» компанії – Nibulon S.A. та Nibulon Trading B.V. Тобто податки з реальної ціни компанія в Україні не сплачує. І, як сказано в матеріалі, бюджет тільки від такого заниження ціни втрачає близько $40–45 мільйонів на рік.

Вперше чую цю інформацію. Ви вважаєте, що в компанії сидять дурні, котрі «сховали» офшорні компанії, назвавши їх Nibulon S.A. та Nibulon Trading B.V.? Це перше питання до цього колосального «розслідування». Плюс у нас відбувається відкрита подача документів у митницю та податкову, все відомо. Це одні з небагатьох компаній, відкриті офіційно. Близько року ми отримували дозвіл Нацбанку, СБУ на відкриття цих компаній.

Друге. Хто може сказати, що Голандія чи Швейцарія – це офшор? Nibulon Trading B.V. – це Голландія, Nibulon S.A. – Швейцарія. Швейцарія – це фінансовий центр, який фінансує міжнародну торгівлю. Компанії було відкрито з метою отримання фінансування, щоб можна було проводити міжнародні операції. Повірте, ми там платимо податки так само, як платимо їх в Україні. Якщо ви назвете Голландію офшором, на вас подадуть до суду. Бо в Голландії податок на прибуток більший, ніж в Україні. Якщо дійсно такі гроші пішли в Голландію, то там має бути сплачено колосальні суми податків. Це все легко подивитись і перевірити. Але, вибачте, треба бути ідіотом, щоб у країні, де вищий податок на прибуток, платити більше. Швейцарія – теж не офшор. От Панама – це офшор, коли ти сплачуєш 3–5 тисяч доларів на рік і більше нічого.

Будь-яка компанія в цих країнах зобов’язана декларувати, подавати документацію, щороку проходити аудит, і інформація про сплачені податки є на сайтах. Можна взяти компанію і подивитись, скільки було заплачено податків. Так, ми не можемо мати компанію там, яка буде платити нуль. Але туди не йдуть сотні мільйонів доларів у збиток України. Є певні гроші, які заробляє ця компанія за рахунок того, що залучає гроші з різних банків. А наші кредитори – це банки зі світовим ім’ям: Європейський банк реконструкції та розвитку, Європейський інвестиційний банк. Вони все перевіряють ретельно. Вони не фінансуватимуть компанію, яка щось виводить в офшори. Перед тим, як дати гроші, вони перевертають усе.

Тоді як ви прокоментуєте інформацію про те, що ДПЗКУ продавала 15 червня 2015 року пшеницю кінцевому покупцю по 213,2 долара за тонну, а «Нібулон» для Nibulon Trading B.V. та Nibulon S.A. за 176 доларів? Різниця істотна.

Неправда. У мене на руках немає цифр, але такого не може бути. Все складніше. Пшениця може бути різної якості. Чи, може, різні базиси поставки. Чи можна взяти ціну з поставкою в Китай і порівняти з ціною на портовому елеваторі. Український порт треба порівнювати з українським портом. Говорити, що мої яблука смачніші за чиїсь апельсини, некоректно. Та і є індикативні ціни. І таку різницю і митниця не пропустить.

Ви думаєте, якби ми реально так робили, нам би ніхто за 15 років не поставив би питання про офшори? Та якби було, що знайти, команда Януковича нам би це не подарувала.

Катерина Пешко, «Главком»