Керівник Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник: Умови у кримських СІЗО наближаються до тортур

«У документі йдеться, що Володимир Балух 11 серпня 2017 року під час ранкового огляду камер ІТТ в коридорі вдарив ліктем в живіт капітана Валерія Ткаченка, після чого політв'язень зайшов у камеру №2, узяв флакон мийного засобу і знову вдарив начальника ІТТ по правій руці», — повідомляють правозахисники, посилаючись на постанову про порушення кримінальної справи. Проте насправді, як стверджують правозахисники, все було навпаки. Саме Ткаченко з кінця минулого року погрожував Балуху і навіть застосував силу. Так чи інакше, якщо провину Володимира буде доведено, йому можуть збільшити вирок з трьох з половиною до восьми з половиною років. Адвокати називають порушення нової справи «політичним переслідуванням».

Україна намагається захистити обвинувачених і вже засуджених окупантами громадян у європейських судах. Нещодавно Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб повідомило, що нині близько чотирьох тисяч справ, пов’язаних із конфліктом у Криму й на Донбасі, вже передано до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Окрім держави, допомогу кримчанам надають і громадські організації, зокрема Кримська правозахисна група. Її очільниця Ольга Скрипник в інтерв’ю «Главкому» розповіла про те, як адвокати, попри перешкоди з боку окупантів, умудряються допомагати кримським в’язням, як Україна може покращити допомогу кримчанам, які залишилися проживати на півострові, чому співпраця омбудсменів України і Росії з обміну в’язнями є «краплею в морі»,  не вирішуючи питання звільнення людей, а також про те, що окупаційна влада створила нелюдські умови для в’язнів, які перебувають у кримських СІЗО.

Проти політв’язня Володимира Балуха окупаційна влада Криму порушила нову справу. Ви називаєте її політично мотивованою. Навіщо окупантам збільшувати тиск на Балуха, якщо його вже було засуджено на тривалий термін?

Ткаченко, який є начальником ізолятора тимчасового тримання (ІТТ), під час слухань у справі Володимира Балуха неодноразово ображав Володимира, погрожував йому. Конфлікт між ними розпочався одразу після затримання Володимира; він триває з грудня 2016-го року. Нещодавно цей начальник навіть ударив Володимира, тому Балух з адвокатом звернулися зі скаргою до поліції. Але замість того щоб відповідати за свої злочини, пан Ткаченко подав зустрічну скаргу про те, що начебто це Володимир Балух на нього напав. Зрозуміло, що Володимир перебуває у ІТТ, який - цілком під контролем співробітників ІТТ і безпосередньо Ткаченка. Саме через цю скаргу Ткаченка і було відкрито нову кримінальну справу за статтею 318 КК РФ (Застосування насильства по відношенню до представника влади). Зрозуміло, що це продовження переслідування.

Так званий начальник Раздольненського ізолятора тимчасового тримання Валерій Ткаченко місцевий чи приїжджий? Що вам про нього відомо?

Мало що нам про нього відомо. Скоріше за все, що він місцевий. Конфлікт між ним і Балухом виник як побутовий, але з часом який переріс у політичне переслідування. Ще в квітні цього року адвокат Балуха заявляв про те, що цей Ткаченко погрожував його клієнтові під час перебування того у ІТТ, дискримінував за етнічною ознакою, також називав «бандерівцем», «правосєком», заявляв, що «з ним розберуться» тощо. 

Чому ані адвокати, ані українська держава, ані громадські організації, ані світова спільнота не можуть зупинити такі дії окупаційної влади? Як зробити допомогу таким в’язням, як Балух, ефективнішою?

Це глобальне питання. Насправді ті зусилля, яких докладають правозахисники і адвокати мають свій результат. Володимира хоча б не катують, можливо, вирок йому був би більшим (якби не захисники), його могли бити в СІЗО. Тому все ж таки вплив дії правозахисників є. Можливо, звісно, не такий помітний, як хотілося. Так, хочеться, аби людина була на свободі, але тут наших сил для цього недостатньо.

РФ ігнорує норми навіть власних законів і норми міжнародного права. Нині один із впливових інструментів тиску на цю державу – це продовження санкцій. На нашу думку, санкції потрібно посилювати й робити їх більш персональними. Так, аби кожен день життя людини, яка зараз перебуває за ґратами незаконно, тобто політв’язня, дуже дорого коштував Російській Федерації. Для цього слід використовувати такий інструмент, як стягування боргів навіть за межами Росії. Ми знаємо, що бізнес, багато власності цієї держави перебуває поза її межами. Тому, якщо ми з Росії нині не можемо стягнути гроші за збитки, які вони Україні завдали, чому б не почати це робити за рахунок її активів за межами РФ? Це один із варіантів.

Окрім того, слід створити майданчик перемовин, де обговорюватимуться питання звільнення політв’язнів, полонених, та й взагалі питання Криму. Бо наразі ми не маємо такого майданчика для перемовин з кримської тематики. Є лише Мінський процес, але він не стосується Криму. Виходить так, що все, що пов’язане з Кримом, немає де обговорювати. Але це потрібно для того, щоби держави, які можуть вплинути на Російську Федерацію, якраз і розробили більш ефективні механізми для впливу на РФ.

Ви говорите про відсутність переговорного майданчику щодо Криму. Але Уповноважена ВР з прав людини Валерія Лутковська контактує зі своєю російською колегою Тетяною Москальковою, і навіть сама відвідувала Крим наприкінці 2016-го року. Цей переговорний формат уповноважених з прав людини неефективний?

Цей переговірний майданчик слід і далі продовжити, щоби Валерія Лутковська та представники офісу омбудсмена отримали постійний доступ на територію Криму, щоби мали можливість відвідувати наших в’язнів, які перебувають зараз на півострові. Але, на жаль, ані пані Лутковська, ані пані Москалькова насправді не мають впливу, тобто не вони ухвалюють рішення щодо звільнення в’язнів. Ще раз підкреслюю, що це суто політичне питання. Якщо Путін захоче, він може завтра звільнити всіх політв’язнів. Тому треба знаходити механізми для тиску саме на нього.

Так чи інакше, цей майданчик уповноважених є важливим і його потрібно посилювати, щоби такі візити не були одноразовими як тепер, щоби Валерія Володимирівна могла постійно бути в Криму і, принаймні, спілкуватися з нашими політв’язнями. До неї є довіра, хоча б їй вони могли передати важливу інформацію про катування, жорстоке поводження, або інші проблеми, які у них є. Зараз єдиний, хто може хоча би відвідати наших в’язнів, це адвокати. Але в багатьох кримінальних справах людям нав’язують адвокатів, застосовують катування задля того, щоби вони відмовилися від незалежних захисників, а брали лише за призначенням, тих, які співпрацюють з ФСБ.

Які конкретні приклади можете навести?

Так було на початку справи Панова. Два місяці йому не давали можливості взяти незалежного адвоката, якого найняли родичі. Тобто його просто змушували відмовлятися від будь-яких адвокатів, нав’язавши адвоката, якого надала ФСБ. Подібна ситуація була з Дмитром Штибліковим, коли його адвокат Олександр Попов так і не зміг до нього потрапити, залишився лише адвокат за призначенням. Тобто навіть адвокат не завжди може отримати доступ до свого клієнта. 

Валерія Лутковська, коли відвідала Крим більше ніж півроку тому, змогла зустрітися лише з трьома політв’язнями, хоча українська сторона просила про зустріч із 42. Навіть ці кілька зустрічей дали змогу з’ясувати, що ув’язнених, у яких туберкульоз, утримують у камерах із здоровими людьми, людей погано годують тощо. Чи змінилася ситуація зі ставленням до українських в’язнів за останній час?

Якщо говорити про СІЗО Сімферополя, то ситуація там лише погіршала. Годують там усіх дуже погано. Єдине, що можуть їсти люди, – це те, що їм передають їхні рідні. Тобто харчування, яке надає СІЗО, не придатне до вживання, воно лише погіршує стан здоров’я. Дають, зокрема, воду, у якій може бути якась каша навіть не проварена. Затримані у «справі Хізб ут-Тахрір» повідомляли, що у так званому супі можна навіть побачити комах, або жмутки вовни. Проблеми із травленням є майже в усіх затриманих, які перебувають у СІЗО. Це по-перше.

Друга проблема – це умови, які пов’язані з приміщенням, у якому дуже сиро. Через це в людей, які хворі на туберкульоз, гіршає стан, в інших з’являються хвороби легенів. По-третє, зараз ще літо. Там настільки спекотне, що неможливо перебувати у декількох камерах, які виходять вікнами до сонячного боку. Це викликає проблеми із серцем. У Володимира Балуха загострилися хронічні хвороби і з’явилися нові. Зараз у нього почалися проблеми із серцем через таку спекотну погоду і неможливість подихати свіжим повітрям. Умови, які там є, наближаються до умов катувань. Тобто людей утримують у нелюдських умовах, про що неодноразово повідомлялося у скаргах, у листах до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Також постійно звертаємося з цього приводу і постійно пишемо листи до структур ООН, розповідаючи про це. Коли ув’язнених, які перебувають у СІЗО в Криму, вивозять до суду, їх узагалі не годують. Тобто людина на увесь день залишається голодною.  

У березні 2017 року Україні вдалося забрати з окупованого Криму 12 своїх громадян, які відбували покарання в тюрмах півострова ще з часів, коли Крим був підконтрольним Україні. Але навіть за приблизними даними, таких ув’язнених може бути на півострові більш ніж три тисячі. Чому так повільно рухається процес передачі в’язнів для продовження відбування покарання на материковій частині України?

РФ відмовляється визнавати Крим територією України, натомість наша держава відмовляється визнавати окупований півострів територією Росії. Щоби Росії погодитися на передачу в’язнів, потрібно визнати, що вона передає цих людей з України до України. А вона цього, звісно, робити не хоче. З іншого боку, Україна не може сказати, що вона забирає цих в’язнів з Росії, бо вона ж насправді забиратиме їх із Криму, з території України. Та попри це все, обмін, видачу в’язнів можна продовжувати. Нині ці перемовини (про видачу, або обмін в’язнями, - «Главком») ідуть лише на рівні двох омбудсменів. Як ми бачимо, цього недостатньо, бо від них не все залежить.

Окрім того, є питання до самої України. Ми неодноразово з іншими правозахисниками зверталися до української влади, до парламенту, щоби він вніс відповідні правки до законодавства, аби зрушити це питання. Наприклад, є люди, які були засуджені Україною, два роки відсиділи у в’язниці за українською юрисдикцією, а далі вони потрапили під контроль РФ. Відсидівши там чотири роки, вони повертаються (на континентальну частину України, - «Главком»). Куди зараховувати ці чотири роки, як із цими людьми чинити? Ось такі проблеми досі не вирішено українським законодавством. Наприклад, мої колеги з УГСПЛ надавали пропозиції щодо зміни відповідного законодавства, зверталися до Верховної Ради. Тож чекаємо на осінь, коли депутати повернуться до роботи.

Скільки громадян відбули покарання в тюрмах, які перебували під юрисдикцією як України, так і Росії?

Немає такої інформації. Є інформація про окремі конкретні випадки, коли ми вже знаємо: ця людина вийшла. Не більше. Загальну кількість вам не назву, бо ж не всі з них звертаються до нас, взагалі звертаються до правозахисників, не всі з них повертаються до материкової частини України. А якщо залишаються в Криму, або повертаються з РФ до анексованого півострова, то бояться звертатися до українських органів. Але про всіх громадян, стосовно яких можуть бути порушені нові справи, ми не знаємо, бо є таємниця слідства. Якщо говорити про політв’язнів, то здебільшого майже стосовно всіх політв’язнів є відкриті кримінальні провадження щодо незаконного позбавлення волі, або застосування тортур.

Ще у 2015-му році в інтерв’ю «Главкому» ви розповідали про те, що адвокати бояться захищати кримчан. Як змінилася ситуація з того часу, скільки адвокатів із РФ задіяно у справах, які відкрила проти мешканців Криму окупаційна влада?

Працювати у Криму важко усім адвокатам, і місцевим кримським, і тим, які приїжджають з Росії. На усіх їх чиниться тиск, намагаються перешкоджати їхній роботі. Так, справді, не всі адвокати згодні працювати в Криму. Попри це, є багато адвокатів із РФ, які захищають громадян України у Криму, надаючи їм правову допомогу, відвідують їх у СІЗО, намагаються відстоювати їхні права у так званих кримських судах. Робота ця дуже важка, вони постійно стикаються з масштабним порушенням не лише прав людини, але навіть і процесуального законодавства РФ, яке де-факто присутнє на півострові нині. Ці адвокати захищають і Володимира Балуха, і Ільмі Умерова і багатьох людей, які проходять у справі «Хізб ут-Тахрір», Миколу Семену та інших. На місцевих адвокатів також чинять тиск. Є всім відома «справа Еміля Курбедінова», якого незаконно затримали і арештували потім на 10 діб. 

Як саме тиснуть на адвокатів?

Російські адвокати повідомляють про те, що їм чиняться постійні перешкоди. Наприклад, ховають від них клієнтів. Тобто говорять, що «немає клієнта», або «він відмовився від вас», або їм просто не надають відповідні матеріали справи, або постійно переносять судові засідання. Тобто є багато формальних методів, які вони (окупаційна влада, - «Главком») застосовують для того, щоби ускладнити роботу російських адвокатів у Криму.

У яких справах, зокрема, так звана влада Криму перешкоджає роботі адвокатів?

Найяскравіший приклад – це Микола Полозов, якого позбавили статусу адвоката, дали йому статус свідка. До Дмитра Штиблікова так і не зміг потрапити його російський адвокат Олександр Попков, про що я говорила вище. Євген Панов розповідав потім своїм незалежним адвокатам про те, як на нього тиснули. Андрій Коломієць розповідав про те, що, поки у нього не з’явився незалежний адвокат, окупаційна влада призначала йому п’ять адвокатів, які нічого не робили для його захисту, просили підписувати всі документи, які дає слідчий. 

Українське законодавство дозволяє іноземцям потрапляти до Криму лише одним законним шляхом – через КПП на кордоні Херсонської області і Криму. Як російські адвокати дістаються окупаційного півострова? Чи виникали у когось із них проблеми з українською владою через перетин кордону?

Проблема є в тому, що Україна досі так і не внесла іноземних адвокатів, тобто російських, у перелік осіб, які мають право відвідувати окупований півострів. Це дуже дивно. Оскільки такий спецдозвіл мають, наприклад, представники міжнародних організацій, але от адвокатів у цьому переліку немає. Це проблема України, яку вона досі не вирішила. Проте про факти тиску, чи перешкод з боку України для російських адвокатів, які їздять до Криму, я не знаю.

Чи допомагає Україна грішми або організацією передач в’язням?

На території Криму українська держава не надає жодної допомоги (українським в’язням, - «Главком»). Зазвичай цим займається МЗС (допомогою українцям за кордоном, - «Главком»). А МЗС може надавати таку допомогу лише на території РФ, бо Крим є територією України. Іншими словами, консул України не може відвідувати у Криму українців і надавати їм допомогу.

Держава могла би оплачувати послуги адвокатів за браком можливостей для надання іншого роду допомоги…

Могла б. Але вона цього не робить. Зараз є законопроект про політв’язнів (Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб розробило законопроект про визнання політичними в'язнями осіб, ув'язнених на непідконтрольних Києву територіях. У разі його ухвалення, політв’язні отримуватимуть різноманітні пільги, а також грошову допомогу в розмірі двох мінімальних заробітних плат, - «Главком»). Він лише зареєстрований у парламенті. Якщо його буде ухвалено, з’явиться хоч якась мінімальна матеріальна допомога для політв’язнів, або їхніх родичів.

У липні під час відвідин Києва генсека ООН Антоніо Гуттереша, ви мали з ним зустріч. Про що йшла мова?

Ішлося про те, що зроблено Україною для захисту людей, які залишилися в Криму, або поїхали з півострова. Обговорили питання політв’язнів, їхні долі. Ішлося в розмові про те, що в Україні необхідно прийняти закон, тобто розробити механізми, які би допомагали таким політв’язням. Перш за все, потрібно створити координаційний центр, який би займався цими питаннями. Мова також ішла про дискримінаційні норми, які є нині в українському законодавстві як, наприклад, проблема постанови №1035 про переміщення особистих речей через так званий кримський кордон (15 червня 2017-го року Апеляційний адміністративний суд Києва зняв обмеження на вивезення та ввезення речей з Криму, введене постановою уряду №1035 від 16 грудня 2015 року. Постанова, зокрема, передбачала дуже обмежений перелік речей, які дозволялося перевозити в обох напрямках адмінкордону Криму і Херсонської області, що спричинило критику з боку правозахисників, - «Главком»). Це також проблема статусу нерезидентів для кримчан, проблема блокади, яка є недопустимою з точки зору прав людини, збереження зв’язків з людьми, які залишилися в Криму.

У чому голова ООН бачить роль громадських організацій?

Сьогодні здебільшого функції зі збору інформації, доказів, підтримки, захисту людей на окупованих територіях виконують саме громадські організації, громадянське суспільство України, а не держава. Тому пропозиція президента України Петра Порошенка про погіршення стану громадських організацій, два законопроекти, які він намагався внести наприкінці періоду роботи ВР, є неприпустимим (ідеться, зокрема про зміни до закону «Про запобігання корупції», які зобов’язують представників громадських організацій здійснювати обов’язкове е-декларування. Громадські організації просять президента накласти вето на цей закон, - «Главком»). Жодна міжнародна організація не підтримує такого тиску, звуження можливостей громадських організацій, особливо тих, які допомагають людям на окупованих територіях.

У Херсоні діє Постійне представництво президента в Автономній Республіці Крим. Якось співпрацюєте з ними?

Ні. Воно було дуже закритим. І взагалі, чим вони займалися, ми не знаємо. Зараз є новий призначений (17 серпня Петро Порошенко призначив Бориса Бабіна на посаду Постійного представника президента в Криму). Подивимося, якими будуть його перші дії. Сподіваємося побачити його план дій по реінтеграції Криму, допомозі людям, які переїжджають з Криму, або залишаються там.

Щодо співпраці з Меджлісом, в чому вона полягає?

Для нас кримські татари – одна з найбільш уразливих груп. Безумовно, у наших зверненнях, у наших постійних оглядах ми приділяємо багато уваги переслідуванням кримських татар, членів Меджлісу. Звичайно, ми неодноразово зверталися до багатьох органів з приводу неприпустимості заборони Меджлісу в Криму.

Михайло Глуховський, «Главком»