Правозахисник Ольга Скрипник: Адвокати відмовляються захищати кримчан, бо це небезпечно

На початок минулого року прийшовся найбільш масовий відтік проукраїнських громадських активістів і політиків з Криму . Серед найбільш відомих людей, які змушені були покинути півострів - лідери кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв і Рефат Чубаров. Були затримані і ув’язнені заступник глави Меджліса Ахтем Чийгоз, активіст Євромайдану Олександр Костенко, режисер Олег Сенцов та громадський активіст Олександр Кольченко. Причому двоє останніх утримуються в Московському СІЗО Лефортове.

З минулого року для захисту прав громадян України, які проживають у Криму було створено кілька правничих місій, представники яких надають юридичну допомогу тим, хто її потребує на півострові, а також фіксують факти порушень прав людини і українських законів у Криму. Однією з таких ініціатив є Кримська польова місія з прав людини. Вона виникла на початку березня 2014 року. Це об’єднання російських і українських правозахисних організацій, основна задача якого полягає у моніторингу ситуації на окупованій території України. Координатор цієї місії, керівник Центру громадянської просвіти «Альменда», Ольга Скрипник визнає, що реально на півострові працюють юристи з Москви, Санкт-Петербургу і Воронежа, їх українським колегам у нинішніх умовах діяти у Криму не дають.

Скрипник, як і багато українських активістів була змушена виїхати з Криму минулого року. Тепер вона координує роботу юристів з Києва. Активіст розповіла про те, чому правники бояться захищати людей у Криму, яким чином захист у справі затримання Сенцова можна було б зробити ефективнішим, та про те, де у Криму досі можна зустріти «зелених чоловічків».

Як вам вдається захищати мешканців Криму, адже і ви, і ваші колеги з коаліції громадських організацій Кримської польової місії нечасто буваєте на півострові?

Кримська польова місія працює з 5 березня 2014 року. Наша особливість у тому, що ми якраз єдина місія, яка присутня саме там. Це міжнародна місія, яка весь час займається моніторингом ситуації. Перш за все наші колеги з Росії їздять до Криму, українські правозахисники більше не мають можливості потрапити на півострів. Юристи приїздять вахтовим методом, групами по 3-10 фахівців, перебувають від двох днів до двох тижнів. Серед наших фахівців обов’язково є людина із правозахисним досвідом, яка може на місці надавати практичну правову допомогу, якщо це можливо, а також експерт з моніторингу ситуації щодо захисту прав людини.

Ваші колеги з Росії прилітають на півострів, тим самим самі порушують умови перетину українського кордону, тобто не проходять реєстрацію на українському прикордонному пункті?

Не завжди так буває. Нещодавно ми робили спільний моніторинг кордону на предмет в’їзду і виїзду з Криму і російські правозахисники потрапляли на півострів саме через український кордон.

З чийого боку там більше порушень, з українського, чи російського?

Є два пропускні пункти: адміністративний кордон з українського боку, а також кордон з російського, який сусідня країна називає державним. З українського боку є багато проблем, пов’язаних із законодавством. У нас немає чітких норм, які регулюють такий пропускний режим, немає ніякого забезпечення, щоб проходити цей кордон пішки. Оскільки з грудня 2014 року Міністерство інфраструктури України ухвалило рішення про транспортну блокаду, то з території Херсонської області їде автобус тільки до адміністративного кордону, а далі люди змушені іти пішки через буферну зону. Пропускний пункт у Колончаку – це 1,5 км, якщо Чонгар, то 3,5 км. У Колончаку тільки мотузка відділяє автомобільний шлях від пішохідного. А якщо говорити про Чонгар, то там і такого розмежування немає.

Окрім того, є ще така деталь у Чонгарі. Якщо виїжджати з боку Криму, то спочатку ідуть російські прикордонники, але далі є ще один негласний кордон під прапором Російської Федерації. Але там перебувають лише так звані «зелені чоловічки». Тобто це люди у камуфляж ній формі зі зброєю, але вони не мають ніяких розпізнавальних знаків. Вони не перевіряють документи, просто ходять по території. Ми бачили лише те, що вони підходили до фур, які заїжджають до буферної зони. Але що саме вони роблять, я не знаю. Сама не можу наближатися до російського кордону, для мене це небезпечно. Далі вже іде буферна зона і потім український кордон.

Це новий кордон, раніше там же узагалі нічого не було. Тепер стоїть невелика будка, вириті маленькі окопи і все, немає ніяких технічних засобів. Наші прикордонники розповідали, що очікують на переобладнання. Але ще раз кажу: те, що ми зараз там бачили, не відповідає вимогам безпеки при встановленій забороні транспортного сполучення з Кримом.

З Криму надходить багато інформації про політичний тиск і зникнення людей, але здебільшого про це говорять кримські татари. Тиск здійснюється лише на них?

Якщо говорити про кримськотатарську спільноту, кримськотатарський народ, то він був дуже організованим завжди. Він має власні керівні органи. Ця спільнота має більше за інших можливостей відстоювати свої інтереси і про них заявляти. Щодо утисків кримських татар, то так, вони пов’язані з їхньою позицією. Ще у січні 2014 року Меджліс говорив про незаконні дії, які відбуваються у Криму. Потім, коли почалася окупація, Меджліс не визнав так званий референдум тощо. Звісно, що це все вплинуло на дії так званої влади. Це та з можливих сил, яка може чинити супротив окупаційній владі.

Наведіть приклади такого тиску.

Є випадки порушення прав людини, які пов’язані саме з політичними переслідуваннями. Перш за все це вбивство Ришата Аметова, якого знайшли з ознаками жорстоких катувань. До цього убивства була причетна саме кримська Самооборона. Це перше вбивство, яке говорить про наявність політичних переслідувань. Інші приклади - це викрадення кримськотатарських активістів у травні – Тимура Шаймарданова і Сейрана Зінедінова. Потім можна навести приклад дуже відомих справ Олега Сенцова і Олександра Кольченка. Це дуже відомі справи, які також є доказом політичних переслідувань. Українська влада якраз має по цих справах іншу (відмінну від РФ) думку, з точки зору Кримінального кодексу України. З боку України це незаконні дії щодо громадян України, натомість Росія навпаки, називає їх терористами і далі продовжує утримувати за гратами. Можна згадати викрадення кримських татар у вересні. Було знайдене тіло Едема Асанова. Щодо його справи також немає ефективного розслідування. У всіх вище перелічених випадках кримська влада не сприяє розслідуванню, тому, скоріше за все, якраз вона і зацікавлена у тому, щоб не була встановлена істина.

Днями ваша місія повідомила, що розслідування справи за фактом вбивства Решата Аметова було призупинено?

Вони призупинили справу. Головне слідче Управління Слідчого Комітету РФ по Криму повідомило, що клопотання адвоката про допущення як представника потерпілого (брата убитого) не може бути розглянуте по суті. Ви знаєте, майже рік слідство у цій справі майже не велося, тому ця причина, про яку ідеться радше просто формальність, аби і далі не розслідувати цю справу.

Восени минулого року Генпрокуратура розпочала кримінальне провадження за фактом викрадення двох мешканців мікрорайону Сари-Су Білогірськ АР Крим (Ісляма Джеппарова і Джевдета Іслямова), яких вивезли у невідомому напрямку. Яка ефективність таких дій прокуратури, якщо українські фахівці фізично не можуть проводити слідчі дії на окупованій території?

Якщо ми говоримо про термінові дії, то так. На жаль, так не можна допомогти людям: слідство не може діяти на території Криму. Але справи порушувати важливо для того, щоб фіксувати юридичний факт, що людина була викрадена та є кримінальна справа з цього приводу. Це робиться для того, щоб потім, коли буде можливість, притягнути до відповідальності когось з тих, хто причетний, наприклад, бійців кримської самооборони, Аксьонова. Потрібно, щоб в України була правова база, на підставі якої їх можна затримати. Якщо Україна не порушуватиме ці кримінальні справи, то потім не буде ніяких підстав затримати того самого Аксьонова, Константинова тощо.

Ви говорите взагалі про так звану кримську самооборону, але чи є у вас факти причетності конкретних людей до викрадень і вбивств, чи проводиться альтернативне російським правоохоронцям розслідування?

Якщо говорити про місцеву кримську владу, про російську владу, то вони якраз ніякого слідства не проводять, ніякої негативної оцінки діям кримської самооборони не дають. Більше того, Аксьонов навіть у червні ввів закон про Народне ополчення, якраз наділяючи додатковим статусом так звану самооборону. Кримська польова місія постійно говорить про те, що кримська самооборона є нелегальним, парамілітарним органом, потребує негайного розпуску та притягнення до відповідальності. Щодо конкретних фактів, то ми не є слідчим органом, ми не можемо встановлювати ці факти. Це перше. По-друге, це питання безпеки. Якщо ми більше будемо втручатися в дії кримської самооборони, то ми будемо наступними жертвами. Тому що сьогодні немає у нас жодних механізмів захисту. Ми можемо тільки констатувати, що знову і знову кримська самооборона бере участь у захопленні будівель, приватного бізнесу, затриманні людей тощо.

Якось можна систематизувати всі ці факти?

Ні. На це є багато причин. По-перше, люди залякані, і вони не зажди звертаються (за захистом), якщо є порушення. По-друге, немає куди звертатися. Адже ніякої довіри до правоохоронних органів немає. Якщо ми говоримо про суди, то з точки зору України, з точки зору міжнародного права суди, які зараз діють на території Криму, не легітимні. Тому люди не зовсім розуміють, які саме засоби захисту вони можуть використовувати. Дуже важко збирати інформацію про кількість порушень і про їх підтвердження. Так, ми намагаємося отримувати якісь рішення судів, але це непросто. Не завжди можна посилатися на ці суди тому, що вони апріорі є нелегітимними.

Якщо ми говоримо про Кримську польову місію, то ми керуємося лише стандартами прав людини з точки зору європейської конвенції. Якщо ми говоримо про людей, які там проживають і де-факто там перебувають під юрисдикцією РФ, то до них застосовується російське законодавство. І люди вимушені хоч для якогось захисту використовувати російське законодавство, наприклад, коли ідуть обшуки і затримання.

В інтерв’ю «Главкому» Рефат Чубаров розповідав про те, що за кримськими татарами російські спецслужби стежать навіть на території мечетей. Чи є у вас інформація про такі факти, як саме це відбувається, чи звертаються до вас імами мечетей за допомогою?

Обшуків дуже багато. Основна їх хвиля почалася з так званої справи 3 травня, коли кримські татари намагалися зустріти Мустафу Джемілєва, якого не пускали до Криму. Після цього було винесено більше 200 рішень адміністративного характеру про стягнення штрафних санкцій до учасників цієї акції в середньому 5000 10000 рублів (близько 2300 грн – 4500 грн). Після цього влітку почалися масові обшуки кримськотатарських активістів як у мечетях, так і у власних будинках. Обшуки тривають постійно, наприклад, у Білогірському районі, Бахчисараї, Ялті. Підстави – порушення російського законодавства про екстремізм. ФСБ шукала так звану заборонену екстремістську літературу. Люди, які страждають від таких обшуків, як правило, нікуди не звертаються, бо не бачать у цьому сенсу.

Якщо говорити якраз про справу 3 травня, то за цією справою було затримано і заарештовано 4 людини. Але після постійних офіційних звернень, після постійних заяв на міжнародному рівні як з боку Кримської польової місії, так і з боку Меджлісу, інших мусульманських лідерів ці люди були звільнені. Тобто це приклад того, що дуже часто тиск може спрацювати. Інформування залишається на сьогодні ледь не єдиним інструментом, єдиною зброєю, щоб захистити себе на території Криму.

Про справу Олега Сенцова останнім часом ми майже нічого не чуємо, на відміну від справи Надії Савченко. В інтерв’ю «Главкому» адвокат української льотчиці Ніколай Полозов пояснив це тим, що українського режисера захищають адвокати, асоціації «Агора», яка фінансується Кремлем. Мовляв, вони написали розписку про нерозголошення, відмовилися «роздувати» справу публічно, тому вона втратила політичний потенціал. Ви погоджуєтеся з такою оцінкою?

Ні, тут точно не можу з ним погодитися. Я можу підтвердити тільки те, що дійсно, коли ми зв’язувалися з адвокатами (Сенцова) ще у травні, а потім влітку, то дійсно, вони говорили, що у них взяли розписку про нерозголошення. Після цього у нас майже ніяких контактів з ними не було, тому що вони відмовлялися надавати інформацію. Окрім цього, події на Сході Україні більш резонансні зараз, вони, на жаль, більш трагічні, більш драматичні. Тому так, справа Сенцова не завжди на першому плані… Дійсно, немає такої публічної підтримки, і це також загроза для Сенцова та Кольченка, оскільки їх потрібно підтримати.

Тобто ви таки погоджуєтеся з тим, що публічність була би для того ж Сенцова корисною у боротьбі за його звільнення?

Однозначно. Ми бачимо по справі Савченко: все, що може робити Україна і міжнародна спільнота, це якраз публічна оцінка, публічні дії, публічний тиск. Те саме повинне відбуватися у справі Сенцова і Кольченка…

Чому юристи вашої асоціації не взялися захищати когось із цих ув’язнених, якщо бачите неефективність адвокатів?

Із самого початку ми намагалися зв’язатися з друзями, родичами і допомогти шукати адвоката. Ми розуміли, що захисника все ж таки потрібно знайти російського тому, що ніякий український тут не допоможе. Ми пропонували допомогу, але потім був створений Комітет політув’язнених Криму (Комітет допомоги кримським політв'язням, який знаходиться у Києві), який з адвокатами і їх родичами більше працює…

Скільки у Криму залишилося громадян з українськими паспортами, і як захищаєте тих, хто відмовився отримувати російські?

Якщо ми говоримо про громадян України, то за статистикою там проживало близько 2 млн людей. За законами України вони усі залишаються громадянами України, навіть якщо у них забрали паспорти громадян України. Щодо тих, які відмовилися від російського громадянства, то точної кількості цих людей ми не знаємо. Ми знаємо тільки цифру у 3500 людей, які у квітні встигли написати заяви про збереження українського громадянства. Але багато людей не писали такої заяви тому, що не визнавали таку заяву законною. Наприклад, у справі Кольченка ми бачимо те, що йому, коли він був в Лефортовому (слідчий ізолятор у Москві), видали російський паспорт з території Криму. Це якраз приклад примусового громадянства. Навіть якщо ти не хочеш, і не був у Криму, тобі його видадуть. Це примушення до громадянства. І це відбувається не тільки шляхом залякування, а і створенням соціальних умов, коли без російського паспорту людина не може отримати пенсії, влаштуватися на роботу, повести своїх дітей до школи. Це велика проблема, бо всі не можуть поїхати на материкову частину України.

Як українці в Криму отримують пенсії, чи виїжджають за грішми на материк?

На самому початку окупації Росія нараховувала пенсії усім, незалежно від того, хоче людина, чи ні. Нині ж гроші виплачуються лише за наявності російського паспорта. Але зараз є проблема з нарахуванням. Наприклад, у січні 2600 військових пенсіонерів, які проживають у Криму, не отримали своєї пенсії. Вони не встигли отримати російського паспорта до 1-го січня.

Яким чином відбувається перереєстрація бізнесу, чи залишилися підприємства, які працюють за українськими законами?

Після ухвалення Радою закону «Про вільну економічну зону» Україна створила всі умови, щоб великі українські компанії перейшли на російське законодавство і продовжили свою роботу на Росію. Проблема цього закону у тому, що він узагалі не захищає громадян, він захищає великий бізнес. Ті бізнесмени, які продовжують бізнес, вони перереєстровуються. Але є ті, які не перереєструвалися, «зоморозили» свій бізнес, нічого не роблять. Якщо ми говоримо про великі підприємства, як, наприклад «Крим Транс», то всі вони були націоналізовані. Так, у нас є скарги від деяких підприємців, які скаржаться на те, що їх змушують перереєструватися, платити податки, змушують подавати звітність за російським законодавством. Але щодо кількості я вам не скажу.

Про які конкретно фірми ідеться і як саме ви допомагаєте?

У нас немає мети надавати правову допомогу. Ми займаємося збором інформації та моніторингом прав людини. Здебільшого ми моніторимо випадки обшуків і викрадень, допомагаємо людям знаходити адвокатів на місці, які будуть готові захищати їх інтереси в Криму. Тому що багато російських адвокатів узагалі не хочуть зв’язуватися з цим. Але попри все знаходяться адвокати, які працюють, як у справі Чийгоза (Ахтем Чийгоз – заступник голови Меджлісу, затриманий російськими правоохоронцями наприкінці січня у Криму – «Главком») і інших. Зараз, наприклад, важко працювати зі справою Костенка. Наскільки ви знаєте, це активіст Майдану, який затриманий. Він уже повідомив про факти катування, є від нього відкритий лист. Ось тут ми допомагаємо. А щодо бізнесу, то ми не маємо ресурсу допомагати.

Російська влада вимагала від українських церков та релігійних організацій в Криму до 1 березня 2015 року подати документи на перереєстрацію у відповідності до законодавства Російської Федерації. Яка кількість релігійних громад уже перереєструвалася, як можна допомогти, наприклад, УПЦ КП, яка до останнього часу відмовлялася діяти за російськими законами?

Ситуація складна. Якщо організації не захочуть перереєстровуватися, і залишатимуться іноземними, як вважає Росія, то їх позбавлять пільг. Це якраз і стосується УПЦ КП. Вони вимушені платити оренду. Вартість оренди може стати дуже високою і вони просто не зможуть її платити. 73 релігійні установи перебувають у стадії перереєстрації, тобто вони зареєстрували свої статути у Москві і чекають на рішення. Зі статистикою тут непросто, тому що ми не дуже добре співпрацюємо з місцевою «владою» (За інформацією «Iнституту релiгiйної свободи», на початок 2014 року в Криму зі статусом юридичної особи діяло 1409 релігійних організацій. Ще близько 674 релігійних громад, в основному кримськотатарських, діяли без реєстрації. За останні 25 років кількість релігійних громад у Криму збільшилася з 47 до 2083 – «Главком») Більш за все проблема перереєстрації торкається мусульманських духовних установ, а саме Духовного управління, а також УПЦ КП.

Чи погрожують і вашим юристам, коли вони приїздять до Криму з РФ, чи стежать за ними?

Скоріше за все, якийсь контроль є. Але щоб були якісь прямі погрози, то ні, цього не було. Звісно, боїмося, що вони можуть бути, особливо після убивства Бориса Нємцова, але припиняти діяльність не будемо, нічого протизаконного ми не робимо.