Керівник Таврійського університету Володимир Казарін: Вступна кампанія відбулася. Але ми були як на війні!

Для дітей з окупованих територій Криму і Донбасу вступні кампанії до навчальних закладів останніх років перетворювалися на непросте випробовування. Загальмованість влади щодо рішень, брак комунікації, а подекуди і неоднозначне ставлення до таких дітей підривало репутацію держави. Україна за фактом штовхала своїх громадян в обійми окупантів. Завдяки новому керівництву Міністерства освіти й науки, тиску громадських активістів – вимушених переселенців та викладачів переміщених вишів вступна кампанія – 2016 була відчутно легшою.

Станом на сьогодні в Україні 15 тимчасово переміщених ВНЗ з АР Крим та Донбасу.

14 жовтня 2016 року Таврійський національний університет ім. Вернадського у Сімферополі святкував би своє 98-річчя, якби не анексія Криму. Російська агресія змусила навчальний заклад евакуюватися.

Окупанти в Криму ліквідували майже столітній університет і об’єднали його разом з усіма різнопрофільними вищими навчальними закладами у так званий Кримський федеральний університет.

31 грудня 2015 року уже екс-міністр освіти на науки Сергій Квіт підписує наказ «Про організацію освітнього процесу у Таврійському національному університеті ім. Вернадського» з метою забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на окупованих територіях.

Із 1 лютого 2016 року університет відродив свою діяльність, приєднавшись до Академії муніципального управління. «В ТНУ зберігаються всі гуманітарні спеціальності, які існували до незаконної анексії Автономної Республіки Крим, а також усі форми навчання: денна, заочна (дистанційна)», – зазначає на сайті університету новопризначений в.о. ректора Володимир Казарін. Цього року університет навчає 650 студентів.

Пане Володимире, вас можна привітати. 27 вересня розпочалися перші лекційні заняття університету, який переїхав до Києва з окупованого Криму. Можемо підбивати підсумки вступної кампанії.

Цей рік надзвичайно важливий і позитивний. З цього року було введено новий порядок вступної кампанії для дітей з окупованих Криму та Донбасу. Я буду більше говорити про Крим. Міністерство освіти та науки прибрало стіни, які були на шляху кримчан, що бажали здобувати вищу освіту в Україні. Вже немає значення, який у дитини паспорт. Росія з 14 років видає паспорти своїм громадянам, і зрозуміло, що ні з яким іншим паспортом випускник не може приїхати до України. Адже у дитини з Криму немає вибору, який паспорт отримати. Вона отримує лише російський! А Україна ставила це за провину: мовляв, у тебе російський паспорт, отже, ми не можемо з таким паспортом працювати. У дитини з окупованого Криму є атестат із двоголовим орлом, і це теж ставили за провину. А який ще документ такий абітурієнт може показати?! І саме через ці перепони колись пані Совсун (екс-заступник міністра освіти. – «Главком») вигадала таку схему – прикріпитися кримчанам до шкіл на материку.

Було оголошено 200 шкіл на півдні України, до яких кримські випускники повинні були прикріпитися і навчатися дистанційно через мережу інтернет у випускному класі. По завершенні навчання потрібно було приїхати на материк, скласти ЗНО і в такий спосіб легалізувати себе в освітньому просторі України. Але це була теорія, а практика себе показала зовсім по-іншому. Із двохсот зазначених шкіл ми обдзвонили близько тридцяти. З’ясувалося, що вони навіть не знають, що їхня школа є в такому списку МОН. Інша проблема – відсутність інтернету та комп’ютерів, з допомогою яких діти мали дистанційно навчатися. Третя проблема – оплата за додаткове навантаження на вчителів цих шкіл. Учителі абсолютно справедливо зазначали, що з такими дітьми треба було займатися в другу зміну, адже в першу вони працювали зі своїми класами. Тому за додаткове навантаження потрібна доплата. Але ж ніякої доплати не було! Те ж саме стосувалося й кримських школярів. Діти відпрацювали в школі до обіду, повернулися додому, пообідали, трошки відпочили, і потрібно було сідати робити уроки для своєї власної школи (окупованого Криму. – «Главком»), а потім ще й уроки на дистанційному навчанні з материкової України. Це абсолютно нереально! І саме такий підхід підірвав базу тих, хто виявив бажання навчатися в Україні, бо в такий спосіб було створено надзвичайно громіздку і неефективну систему. Дякувати Богу, що новий міністр освіти втілила в життя свої наміри спростити процедуру зарахування для дітей з окупованих територій ще за часів своєї роботи депутатом.

Було проведено кілька нарад, де нас прямо спитали, що необхідно зробити для покращення ситуації. Все відбулося в шаленому темпі, на нарадах записувалися нові норми. Потім ми розлучалися на кілька днів з тим, щоб зібратися знову, вдосконалювали всі процедури на ходу.

І тепер жодних нарікань?

Розумію вашу іронію. Але в цілому все було організовано дуже добре. Звичайно, було кілька недоліків. МОН визначило 12 вишів, куди студенти могли вступити за так званою кримською квотою на державний бюджет.

А саме:

• Придніпровська державна академія будівництва та архітектури,
• Запорізький національний університет,
• Чорноморський державний університет ім. П. Могили,
• Харківський національний технічний університет сільського господарства ім. Василенка,
• Національний університет «Львівська політехніка»,
• Львівський навчально-науковий інститут ДВИШ «Університет банківської справи»,
• Херсонський державний університет,
• Херсонський національний технічний університет,
• Херсонська державна морська академія,
• Таврійський національний університет ім. Вернадського (Київ),
• Київський національний економічний університет ім. В. Гетьмана,
• Дніпровський державний аграрно-економічний університет.

Але в цьому переліку не було жодного медичного вишу. Шкода, що не було жодного профільного юридичного закладу, хоча у згаданих університетах були юридичні факультети. Але це все дрібнички.

Зазначу лише одну серйозну перепону, що ускладнила цей проект. Це я вже як чиновник кажу, адже я був 5 років віце-прем’єром Криму, 4 роки віце-губернатором Севастополя. Управлінський апарат неймовірно важкий і втратив свою професійність та кваліфікацію. Гадаю, це сталося під час правління Януковича, коли різноманітні родичі вливалися в державні структури. Що маю на увазі? Чудовий закон дуже довго йшов і узгоджувався інстанціями, що реальністю він став лише 15 червня, а 1 липня почалися вступні екзамени. Ми за два тижні до вступних іспитів почали повідомляти, за якою системою діти вступатимуть. Але ви розумієте, що батьки завжди набагато раніше обирають разом із дітьми навчальні заклади. І зрозуміло, що цією проблемою вони вже не займалися у середині червня.

У зв’язку з цим у вашому виші були проблеми з абітурієнтами?

Таврійський національний університет себе врятував тим, що ми з 1 лютого вели комунікації на різних майданчиках через соціальні мережі. У цьому нам допомагали і айтішники, і волонтери, і громадські активісти. Весь цей час ми пояснювали людям, що гіпотетично може бути, які умови, які зміни у законодавстві вступної кампанії. Тобто ми, в принципі, підготували наших абітурієнтів і в авральних два тижні впоралися. Організували весь цей процес компактно, ефективно.

Зрозуміло, що наш виш, при всій повазі до інших українських вишів, кримчанами розглядався як основний навчальний заклад, тому до нас і пішла більша частина кримських дітей. На перший курс ми прийняли 267 осіб, з них на держзамовлення потрапило 127 осіб, а решта – контрактники і заочники. Окрім того, ми ведемо зарахування студентів, які мають бажання перевестися на навчання з усіх вишів Криму, протягом всього навчального року. І за таку можливість окрема дяка Міністерству освіти. Адже переведення студентів з вишу у виш відбувається тільки в літній період.

Чи складно дітям перебиратися із захопленого росіянами Криму на навчання до материкової України?

Безумовно. Адже з російського боку (окупаційна влада півострова. – «Главком») молодь не пропускали до України. Хлопці всі призовного віку, тому деяких завертали назад, мовляв, хочуть сховатися від служби в російській армії. І знаю випадки, коли дитина з третього-четвертого разу проривалася через кордон. Дівчат теж не пропускали. Бо у тієї «влади» була установка не пропускати: вони ж розуміли, з якою метою виїжджав такий потік молоді. У тих – уже «російських» – вишах використовувався будь-який привід, аби не видати документи. У такий спосіб затягували процес, щоб дитина не встигла вступити чи перевестися до українського вишу. Коли траплялися такі випадки, ми казали дітям, щоб везли будь-які ксерокопії, навіть минулорічні академічні довідки, які підтверджували б процес навчання. Розумієте, ми були як на війні! Я маю надію, що вступна кампанія 2017 року буде легшою в цьому плані. Ажіотаж у тієї сторони щодо створення перепон українській молоді з Криму спаде. Хоча… мабуть, таки не спаде.

А з Донбасу хтось до вас прийшов?

Так, діти є із Донеччини. Тут простий мотив. Ми – єдиний вимушено переселений виш, який опинився в Києві. І зрозуміло, що в Києві буде більше можливостей. От цим і керувалися. І ще десь близько 15 осіб до нас прийшло із різних регіонів, яких ми приймали на загальних підставах із документами ЗНО. А також ми відновили підготовче відділення для іноземців, там наразі 70 осіб уже є. Загалом ми розпочали навчальний рік із 650 студентами разом з іноземцями.

А в Києві ми опинилася з тієї причини, що в 1918 році у Сімферополі Таврійський національний університет відкривався як філія Київського університету св. Володимира (нині КНУ ім. Шевченка. – «Главком»). Про це вже всі забули. Наш університет – це український бренд. Нас задумував Київ і відкривав Київ. Наукова рада Київського університету св. Володимира ухвалювала рішення про відкомандирування групи професорів для укріплення кадрового потенціалу Таврійського університету. Це був героїчний крок з боку цих людей, які поїхали до Криму. У них була дуже трагічна доля. Вони опинилися в самому вирі громадянської війни, пережили неодноразову зміну влади. Багато з них поплатилися власним життям за те, що виконали рішення наукової ради і поїхали на півострів працювати.

А хто прихистив університет у Києві?

Спочатку нас прихистив Київський національний університет ім. Шевченка. Адже ж ми вийшли практично з його стін. Нам дали офіс у червоному корпусі університету, у мене навіть був кабінет. Зараз ми в приміщеннях Академії муніципального управління.

З якими нагальними проблемами стикається виш сьогодні?

Нагальне питання сьогодні – це виплата стипендій тим, хто до нас переводиться на 3-й та 4-й курси й магістратуру. У міністерстві обіцяють знайти кошти. Але наразі ті, хто перевівся до нас, нічого не отримують. І стаття в законі «Про окуповані території» повинна бути виконана, тобто діти з окупованих територій мають право навчатися на бюджеті і проживати в гуртожитку безкоштовно. Зі свого боку ми не можемо надати безкоштовних гуртожитків. Є гуртожитки, які пропонують ціни в 450 грн, є за 550 грн, є за 700 грн, а є гуртожитки, які вимагають оплату авансом за весь навчальний рік, і їм байдуже, що вони порушують законодавство.

Ще одна проблема – сайт нашого університету. Його формально створено, як інформаційну сторінку, але не більше. Ми запустили його ще до початку вступної кампанії, і він як інформаційний інструмент відпрацював весь цей час. Зараз ми оголосили тендер на створення сайту, розглядаємо пропозиції з різними ціновими варіантами. Є пропозиції від 600 доларів, є за дві тисячі доларів. Але нам треба дуже простий і функціональний сайт без усіляких цяцьок. Тому ми шукаємо друзів, які нам допомогли б у цьому.

Професорсько-викладацький склад переїхав з Криму до Києва? Відчуваєте дефіцит кадрів?

Ні, дефіциту кадрів у нас немає. Біля третини викладачів переїхало з Криму. Це найактивніша, найкреативніша частина. За літо відбулося велике скорочення викладачів у вишах, лишень за літо скоротили 45 вишів, у першу чергу зникли різноманітні філії. Тому є велика кількість спеціалістів на ринку, які пропонують нам свої послуги.

Проблема в іншому: треба, щоб штатний розклад, який ми отримали, задовольняв наші потреби. Ми розуміємо всі труднощі у міністерстві, ми всім дуже вдячні, але ж навіть якщо є групка студентів у п’ять осіб, це ж не скасовує роботу, їх усе одно треба вести – потрібна ставка для викладача. Зрозуміло, що потім ставку буде затверджено, але ми просимо хоча б на першому етапі дати її авансово. Адже тому, хто йде вгору, треба більше кисню, аніж тому, хто йде рівнинним шляхом.

Наталя Малиновська, «Главком»