Костянтин Єлісєєв: Після надання безвізу Євросоюз одразу поставить нас на моніторинг

Про дипломатичні #перемоги і #зради, про можливе переформатування Нормандського формату та налагодження стосунків з адміністрацією Дональда Трампа – у ексклюзивному інтерв’ю «Главкома» з заступником глави Адміністрації президента Костянтином Єлісєєвим.

Пане Костянтине, внесіть, будь ласка, ясність в ситуацію навколо роботи Нормандського формату. Перший віце-спікер та член Тристоронньої контактної групи Ірина Геращенко встигла заявити, що цей формат заморожений до закінчення виборів у Франції та Німеччині. Це означає, переговори в будь-якому виді припинені, а території, які знаходяться близько до лінії розмежування є під загрозою вторгнення?

На жодну секунду робота в Нормандському форматі не припиняється. Навіть скажу більше – найближчими днями відбудеться чергова телеконференція експертів, де ми будемо обговорювати проект дорожньої карти імплементації Мінських домовленостей. Є домовленість, яка була підтримана під час останньої телефонної конференції в Нормандському форматі (яка відбулася, власне, напередодні виборів 17 квітня), що одразу після президентських виборів у Франції буде поновлено активну роботу на найвищому рівні. Поки ж на всіх інших рівнях, включаючи експертів, дипломатичних радників, міністрів закордонних справ,  робота у Нормандському форматі продовжується. І нещодавно президент України мав окрему розмову з канцлером Німеччини Ангелою Меркель, де було підтверджено готовність до активної роботи з новообраним президентом Франції.

Наприкінці осені складалося враження, що ми ось-ось підходимо до написання так званої «Дорожньої карти імплементації Мінських угод», після чого почнуться незворотні процеси у вирішенні ситуації а Донбасі. Але півроку немає жодного прогресу. В чому або в кому причина?

Дійсно, ми вважаємо, що одним з ключових досягнень за підсумками зустрічі лідерів-країн Нормандського формату була домовленість щодо початку роботи над дорожньою картою імплементації Мінських угод. Цей документ має чітко визначати послідовність виконання і відповідальність за невиконання положень Мінських домовленостей. І ключовим є виконання безпекових складових. Одразу після саміту було дано доручення, передусім, міністрам закордонних справ за підтримки експертів та дипломатичних радників опрацювати зазначений документ. Робота над цим документом триває до цих пір.

В чому нюанс? В тому що інші три сторони не сприймають наші «червоні лінії»? Чи в тому, що їх не сприймає єдина сторона – Росія?

Процес переговорів на різних рівнях в Нормандському форматі, як і остання зустріч на рівні дипломатичних радників на початку квітня у Мінську, продемонстрували, що у нас з французами та німцями є спільна позиція щодо змісту і наповнення цієї карти. Але є, м’яко кажучи, особливості російської сторони, яка поки що не готова сприйняти ту послідовність дій, яку пропонують всі інші. А логіка дій полягає в тому, що передусім має бути забезпечена безпекова складова і визначена чітка перспектива виведення російських військ та військової техніки, перед тим як переходити до вирішення ключових політичних аспектів. Більше того, і німці, і французи виходять з того, що українська сторона вже виконала частину своїх зобов’язань, що стосуються політичної складової. Тому м’яч на полі російської сторони, яка має погодитись на виконання своїх зобов’язань. Першочергова умова – досягнення повного припинення вогню вздовж всієї лінії розмежування. Без цього ми не можемо жодним чином зрушитись до виконання інших пунктів Мінських домовленостей. Вже декілька разів оголошувався режим припинення вогню, але, на жаль, він не дотримувався.

Російська сторона, в свою чергу, звинувачує в його порушенні українську.

Для мене позиція російської сторони не є визначальною. Я не можу уявити ситуацію, якщо б вони визнали зворотне. Для нас важлива позиція українських представників в СЦКК, а також доповіді Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ, які чітко показують, що Росія і підтримувані нею бойовики весь час порушували цей режим.

Чому росіяни хоча б формально не підуть на деескалацію, якщо вони так хочуть реінтегрувати ці території в Україну на своїх умовах?

Тому що Росія взагалі не зацікавлена в стабілізації ситуації не лише на Донбасі, а у всій Україні. Через Донбас вони хочуть дестабілізувати у нас і політичну, і економічну ситуацію. На мою думку, зараз на території Донбасу ведеться геополітична боротьба за стратегічне майбутнє Європи. Якщо переможуть сили демократії та прогресу і Україна відновить свій суверенітет і територіальну цілісність, це буде наша спільна перемога. В іншому разі – це, по суті, буде прямий шлях до відновлення авторитарного російського концтабору. І, повірте, це буде гірший зразок Радянського Союзу. Ми хотіли б, щоб цю  російську гру наразі розуміли всі наші партнери. І попри усе те, що відбувається в Європі чи сусідніх регіонах, зараз майбутнє Європи вирішується на Донбасі.

Росія заговорила, що в Сирії спочатку має бути безпека, а потім - політичні переговори. Чи не здається вам, що тепер це додатковий аргумент для росіян, що так само має бути і на Донбасі?

Дуже влучний момент. Але хотів би відзначити таку деталь, що проблема не в суті Мінських домовленостей, а у відсутності політичної волі Москви їх реалізовувати. І, якщо на фоні підготовки до наступних президентських виборів Росія відчуватиме якісь вагання з боку наших партнерів чи бачитиме напівкроки, то ситуація буде залишатися «ні вашим, ні нашим».

І сирійське питання може бути врегульоване раніше за українське?

Ситуація на Донбасі може бути врегульована дуже швидко і ефективно в політико-дипломатичний спосіб. Але для цього потрібна низка умов, одна з яких – жорсткі і чіткі меседжі з боку наших ключових партнерів, на що ми зараз чекаємо і над чим працюємо.

Меседжі, які були надіслані пані Меркель під час її поїздки в Росію, були чіткими?

Ми дуже вдячні канцлеру Німеччини за її активну і конструктивну позицію щодо України. Вона дійсно багато робить для забезпечення Мінських домовленостей, збереження єдності всередині Євросоюзу щодо ситуації навколо Донбасу і Криму і дотримання політики санкцій. Тому ми продовжуємо активно працювати разом, аби спонукати Росію виконувати зобов’язання.

Тим не менш, після Сочі вона не заїхала до Києва.

Для нас важливо, що після її зустрічі з Путіним у нас була детальна інформація щодо обговорення українського досьє. Не виключено, найближчими днями відбудеться її зустріч з президентом України, і вони скоординують позиції, як діяти далі.

І Білий дім, і Кремль однаково заявили, що під час розмови американського та російського президентів не обговорювалась тема України. Це означає, що в Білому домі досі не оформлена позиція щодо українського питання? Коли можна очікувати отих чітких меседжів з Вашингтону, про які ви згадували?

Діалог з американською стороною йде по висхідній. І кращим підтвердженням цьому є зустрічі президента Трампа та віце-президента Пенса з міністром Клімкіним, де був присутній і наш посол. Дійсно, після приходу нової адміністрації був вакуум інформації про Україну. І, звичайно, потрібен певний час, аби все-таки вони відновили певну інституційну пам'ять і сформували позицію. Наразі цей активний діалог відбувається – були телефонні контакти президентів, також з віце-президентом, з держсекретарем США. Нарешті відбуваються важливі призначення в Держдепі, в Раді національної безпеки, і ми переконані, що чітка непорушна позиція щодо російського агресора буде лунати все частіше.

Досі не вдалося, і, скоріш за все, не вдасться провести зустріч між Порошенком та Трампом до зустрічі Трампа з Путіним, можна списувати на те, що в Білому домі нема позиції щодо України? Чи це все-таки спроба, як заявив держсекретар США Рекс Тіллерсон, піти на повторне зближення з Росією і взяти паузу?

Мені поки нічого не відомо про зустріч Трампа з Путіним. Але наразі йде робота з організації зустрічі нашого президента з американським колегою. Нещодавно у Києві були декілька американських емісарів. Адже майбутній саміт має бути належним чином підготовлений. Це – ключове.

А що Україна може запропонувати Штатам, крім прохання у вирішенні своїх проблем? Порошенко-бізнесмен може запропонувати якусь угоду Трампу-бізнесмену?

Коли ідеться про майбутнє нашої країни, я би хотів відійти від кліше про гіпотетичну угоду. Те, що об’єднує наших президентів, то це діловий підхід і орієнтація на максимальний взаємовигідний результат. Якраз на цьому фоні вони знайшли спільну мову за кілька секунд телефонної розмови в листопаді одразу після обрання Трампа. Ми готуємо зустріч, і Україні є що запропонувати для її змістовного наповнення, насамперед, чітке бачення вирішення штучно створеної Росією кризи в Європі. І я хотів би спростувати досить популярний стереотип, що ми нібито завжди чогось просимо. Нещодавно у нас був емісар з Вашингтону, якому ми чітко заявили, що Україна зараз бореться за незалежність, відновлення територіальної цілісності і буде боротись до переможного кінця. Ми переказали, що вдячні за те, що вони зараз роблять, і якщо збільшать свою допомогу, ця боротьба буде більш ефективною і перемога буде швидшою. А якщо зволікати, буде лише збільшуватись кількість жертв серед цивільних осіб і українських героїв. Ми будемо боротись, але вважаємо, що американська сторона як форпост демократії та свободи, повинна завжди підтримувати нації, які захищають свою свободу. І сигнали з Вашингтону йдуть позитивні.

Якщо США будуть залучатись до процесу встановлення миру на Донбасі, це означатиме зміну Нормандського формату?

Головне, щоб переговорний формат був ефективним. Але в цьому форматі обов’язково має бути Росія. Якщо буде згода всіх учасників формату та Вашингтону або якоїсь іншої країни, яка захоче долучитись до цього формату, ми це завжди будемо вітати. Але наразі Штати досі визначаються. І ми чекаємо на рішення американської сторони щодо людини, яка буде на щоденній основі опікуватись українським досьє і з якою можна буде координувати позиції, в тому числі, через Нормандський формат.

Останнього разу матеріально-технічну допомогу від США Україна отримала в липні-серпні минулого року. Які очікування щодо нової?

Повторю, що ми не ходимо і не шукаємо всюди подачки. Ми вважаємо, що Україна – це історія успіху. І щоб США стали співавторами цього успіху, ми розраховуємо, що вони допоможуть. І давайте не забувати, що у Штатів є певна відповідальність перед Україною – я маю на увазі Будапештський меморандум. На мій погляд, за всі часи незалежності Україна зробила більший внесок у справу мира і безпеки, ніж отримала. США є гарантом нашої незалежності, і це накладає на них певні зобов’язання.

Тим не менш, проект рішення зменшення фондів USAID, зменшення фінансування громадського сектору в Україні і державних структур теж є великим сигналом.

Я так не вважаю. Вони обрали нового президента, який сформував для себе певні пріоритети і намагається виконувати свою передвиборчу програму. Треба було до цього бути готовим. Для мене і президента принципово, щоб допомога на збільшення обороноздатності України не зменшувалась, а навпаки збільшувалась.  Ми вважаємо, що Америка може стати великою, якщо країни Центральної і Східної Європи, передусім Україна, також будуть  процвітаючими і європейськими. Це буде елементом виконання мрії президента Трампа.

В травні відбудеться саміт НАТО в Брюсселі. Чи буде поставати на ньому тема України?

Це не буде широкомасштабний саміт на кшталт того, який відбувся рік тому у Варшаві. Наступний такий великий саміт відбудеться рівно через рік, і до нього ми готуємось. А 25 травня відбудеться зустріч глав держав та урядів країн-членів НАТО, щоб заслухати програму нового президента США. Аналогічні прецеденти відбувались в історії альянсу в минулому, коли такі зустрічі організовували для президентів Буша та Обами. Також на цій зустрічі відбудеться інаугурація нової штаб-квартири НАТО, в якій Україна теж матиме свій офіс.

А посла нового при НАТО нарешті отримаємо?

Указ про призначення посла буде підписаний найближчим часом, як тільки з Брюсселя ми отримаємо так званий агреман на погодження цієї кандидатури. Наразі триває бюрократична процедура погодження, бо всі країни-члени НАТО мають дати добро на призначення цієї особи.

Останні заяви Трампа щодо НАТО були дещо пом’якшені у порівнянні з минулими. Чи означає це, що США ідуть від тієї ізоляціоністської позиції, якої всі очікували після приходу нового президента?

Це те, про що я казав, – поступово американці визначають свою позицію з багатьох проблем світоустрію. Єдине, чого вони активно домагаються, – щоб країни-члени НАТО збільшили відсоток фінансування альянсу, бо йдеться про безпеку також європейського континенту. Це є, на мій погляд, цілком логічно. Та ж Україна сплачує зараз 5 % ВВП на сферу оборони і безпеки. На жаль, це найважливіша сфера, куди зараз треба інвестувати гроші.

Ви згадали про країни-гаранти Будапештського меморандуму. Чи був останній візит Порошенка до Лондону ефективним у цьому плані чи це була просто ритуальна поїздка задля знайомства із новим очільником уряду?

Це не був ритуальний візит. Президент приїхав в день, коли прем’єр-міністр Тереза Мей виступала у парламенті, де йшло дійсно надважливе голосування щодо дострокових парламентських виборів у Британії. І той факт, що вона не скасувала візит нашого президента, в той час як були скасовані інші міжнародні заходи, свідчить, що вона чекала на цей візит і до нього готувалась. Тереза Мей продемонструвала знання українського досьє і без папірців почала давати чіткий аналіз ситуації в Україні, в тому числі, в контексті російської агресії. Окрім зустрічі українського президента з британським прем’єром, відбулася його зустріч з силовими міністрами уряду Британії і дуже важлива зустріч в парламенті. Це, як мені здається, продемонструвало, що Британія готова стати спонсором успіху України.

Вже кілька разів через російські ЗМІ спливає інформація про телефонні розмови між Путіним і Порошенком, факт яких не оприлюднювався. І АП вимушена була одного разу це визнати. Як часто вони спілкуються і які результати цих розмов?

Нещодавня інформація ЗМІ про таємні розмови між президентами в квітні – це ще один приклад гібридної пропагандистської кампанії з російської сторони. Президент активно спілкується в Нормандському форматі і в квітні саме в такому форматі відбулась телефонна конференція. Що стосується його попередніх контактів з Путіним, то вони стосувались одного питання – звільнення заручників. Заради українців президент готовий йти навіть на прямий діалог з Путіним, якщо він принесе результат. Наразі ми продовжуємо порушувати питання звільнення українських заручників з Донбасу і політв’язнів, які перебувають на території Росії, але поки прогресу немає.

Пан Медведчук займається тільки звільненням заручників чи в нього все ж ширші функції?

Не хотів би гіперболізувати роль Медведчука. Наскільки я розумію, він бере участь в гуманітарній підгрупі в рамках Трьохсторонньої контактної групи. Всі роблять, хто що може, бо в нас все-таки одна мета – звільнити наших полонених. Буквально зараз продовжується процедура верифікації за допомогою ОБСЄ, щоб зрушити цей процес.

Не так давно стався жахливий випадок з підривом автомобіля місії ОБСЄ і, на нашу думку, це трошки переламало ситуацію сприйняття ситуації на Донбасі. Тому що до цього ОБСЄ так відверто ніколи не виступало, а тут заявила про 183 спроби тиску на місію. Чи не полягала мета підриву саме в залякуванні місії ОБСЄ, щоб вона скоротила діяльність, аби не було таких контролерів в окупованих районах?

Питання безпеки СММ ОБСЄ і безперешкодного доступу до всіх окупованих територій постійно порушується в Трьохсторонній контактній групі і в Нормандському форматі. Українська сторона максимально сприяє ОБСЄ у проведенні цього розслідування, і ми сподіваємось, що воно знайде і покарає винних. Якби зараз місія була зменшена, це була б поступка терористам та тим особам, які залякують членів місії. Навпаки ми зацікавлені в подальшому розширенні складу місії і наданні їй доступу до всіх територій, особливо тих, які знаходяться ближче до російського кордону. 

Для теоретичного проведення виборів на Донбасі називають цифру в 30 тисяч спостерігачів чи осіб, які можуть забезпечити безпеку. Наскільки ці цифри релевантні?

Не хотів би зараз гадати на кавовій гущі. Давайте вирішувати проблему, коли до неї наблизимося.

Миротворчий контингент може бути надійною умовою для проведення виборів?

Я є прихильником того, що для швидкого урегулювання потрібна або місія ЄС в рамках спільної політики безпеки та оборони  Євросоюзу, або миротворча місія під егідою ООН. Вони мають досить успішний досвід роботи в таких ситуаціях і інструменти, щоб принести мир і стабільність. Питання розміщення місії ООН були предметом обговорення президента України з держсекретарем США Тіллерсоном, наша делегація в ООН отримала відповідні інструкції і наразі триває робота, аби спробувати цю тему винести на обговорення в Раду безпеки ООН. Але для цього рішення потрібен консенсус серед постійних членів Радбезу і тут є проблема з Росією. А от місія ЄС такої згоди не вимагатиме і, відповідно, не зможе бути заветована Москвою. Те, що ЄС досі не пристав до цієї позиції – питання до керівництва Євросоюзу.

Якщо ви кажете про місію ЄС, скільки членів вона має налічувати?

Це буде залежати від цілей, які будуть перед нею поставлені. До речі, є ще третій варіант – розгортання озброєної місії ОБСЄ на додаток до СММ ОБСЄ. Ця тема нами просувається, і ми передавали наше бачення ще рік тому. І структурами ОБСЄ були підготовлені деякі варіанти  розгортання таких місій, чисельність яких буде визначена поставленими завданнями. 

Який з цих варіантів може бути прийнятним для Росії?

Для Росії це буде катастрофа, оскільки щойно миротворчий міжнародний компонент буде на Донбасі, одразу всі російські таємниці стануть відомими – про перебування російських військ, їхні фортифікаційні споруди і так далі. Сам факт розміщення такої місії означатиме, що ми в короткий проміжок часу повернемо під контроль свої кордони.

За умови якщо місія ОБСЄ не буде складатись від російських військових.

Я більше схиляюсь до місії ЄС, тому що вона не залежить від політичної кон’юнктури та волі російської сторони. І ЄС вже має досвід ухвалення таких рішень. Навіть коли нема консенсусу, група зацікавлених країн формує коаліцію бажаючих, на основі якої формують відповідний контингент. До речі, Україна свого часу як не член ЄС брала участь у таких операціях Євросоюзу. Тож ми маємо моральне право очікувати на аналогічну допомогу та прихильну реакцію.  Вважаю, ЄС останнього слова у врегулюванні ситуації на Донбасі, так само як у Криму, ще не сказав.

Наші західні партнери вже не так чутливо реагують на торговельну блокаду окупованих територій, яку українська влада так критикувала, а потім очолила? Особливо на фоні камлань Росії, що Україна сама виштовхує від себе власні території.

РНБО запровадила спеціальні заходи щодо призупинення коопераційних зв’язків з окупованою територією. Це була реакція на зухвалі дії російської сторони щодо конфіскації українських підприємств. До речі, Росія почала всі ці заходи із запровадження нового торговельного режиму на Донбасі ще наприкінці минулого року – рублева зона, власна податкова система, визнання фейкових документів цих «республік».  А апогеєм стало захоплення українських підприємств. І РНБО діяло цілком логічно. Але підкреслюю – це тимчасові заходи. Як тільки Росія поверне конфісковані підприємства власникам, при дотриманні режиму припинення вогню, Україна готова зняти всі обмежувальні заходи.

І зараз навколо цієї історії – тиша?

Ця ситуація продовжує обговорюватись в рамках економічної підгрупи Трьохсторонньої контактної групи, але суто практичні аспекти – постачання електроенергії, води.  Але президента турбує ситуація, яка сталася на окупованих територіях – експропріація українських підприємств, тому що внаслідок цього багато українських громадян залишилось без роботи.

У травні відбудеться голосування в Сенаті Нідерландів щодо Асоціації України з ЄС – які у вас очікування?

Не став би зараз почивати на лаврах – ситуація залишається непростою. Попередньо заплановані дебати на 23 травня і протягом тижня має відбутись голосування. Особисто президент продовжує працювати і контактувати з лідерами Нідерландів, з парламентськими колами, щоб убезпечити нас від несподіванок. Ми вже пройшли найбільш критичний етап, відколи прем’єр Нідерландів хотів зробити заяву і відкликати закон про ратифікацію, до моменту, коли перша палата прийняла рішення і залишилось слово за Сенатом. Але на цьому процес ратифікації не завершується – король має подати ратифікаційні грамоти на збереження до Секретаріату Ради ЄС, після чого Рада ЄС має підтвердити цю ратифікацію всіма 28-ма країнами-членами ЄС. Лише після цього можна говорити про остаточне набуття чинності цією важливою, але вистражданою угодою. До речі, коли йдеться про «Брекзіт» і майбутні стосунки між Британією та рештою країн Євросоюзу, розглядається можливість укладення всеохоплюючої поглибленої Угоди про зону вільної торгівлі між Британією та ЄС. І за модель планується взяти саме українську угоду, яка на сьогодні вважається найбільш просунутою та прогресивною в юридичній практиці ЄС.

А несподіванки щодо ще більш багатостраждального безвізу з ЄС очікуються?

11 травня ухвалене історичне рішення Ради міністрів ЄС, після цього мають бути певні формальні юридичні та технічні процедури (публікація в журналі і потім два тижні) і офіційне набуття чинності безвізу 11 червня. Ми продовжуємо працювати, бо береженого Бог береже. Тому з нетерпінням очікую, коли перший українець з біометричним паспортом перетне кордон уже в новому режимі.

Чи може виникнути ситуація, що після рішення надання безвізового режиму нас одразу ж його позбавлять через розроблений механізм призупинення?

Я однозначно виключаю таку ситуацію. Водночас хотів би нагадати, що безвіз – не лише право, а й відповідальність з дотримання умов безвізового режиму. Мало того, що треба мати біометричний паспорт і готовність розповісти мету поїздки – також не забуваємо про короткотермінові поїздки без можливості працевлаштування. Звичайно, Євросоюз одразу поставить нас на моніторинг, оцінюючи, наскільки безвіз вплинув на міграційну політику, приплив нелегальних мігрантів…

Україна може це контролювати зі свого боку?

Звичайно, саме тому ми встановили скоординовані бази даних з Євросоюзом і можемо в режимі онлайн спостерігати за переміщеннями наших громадян. Суть безвізу в тому, що це – елемент інтеграції до простору юстиції та внутрішніх справ Євросоюзу. Зона вільної торгівлі – це елемент економічної інтеграції, а безвіз – елемент юридичної інтеграції. Якщо говорити про ту ж угоду про спільний авіаційний простір, то через такі секторальні інтеграції ми створюємо базу для політичного рішення про членство.

Можливо, про це треба частіше говорити? Оскільки опитування «Главкома» свідчить: лише 20% респондентів з понад 60 тисяч, тих що проголосували, вважають, що безвіз їм потрібен. Тобто лише для 20% ця багатостраждальна епопея буде справжньою перемогою. Чи це не замало?

Я б хотів бути більш оптимістичним. Це – стратегічне надбання держави. Сподіваюся, що зі стабілізацією економічної ситуації статки українських громадян будуть зростати. Ми маємо думати і про своїх дітей, нащадків, які зможуть цим користуватись. І головне: безвіз – це елемент свободи, за що завжди бореться наша нація. Хоча ця перемога зайняла в нас багато часу. Цей шлях почався не рік тому і не п’ять, а в 2005-му році, коли після Помаранчевої революції Хав’єр Солана (на тоді –   Генеральний секретар Ради Європейського союзу і Верховний представник із загальної зовнішньої політики і політики безпеки – «Главком») видав спеціальний документ щодо сприяння демократії в Україні, серед елементів якого були укладання нової посиленої угоди на заміну угоди про партнерство і співробітництво а також опрацювання моделі спрощення візового режиму для українських громадян. Поступово в 2007-му ми склали угоду про спрощений порядок видачі віз, потім посилену угоду , на саміті Україна–ЄС в Парижі ми отримали запевнення, що безвізовому режиму бути, і з 2010-го року виконували план візової лібералізації. І мені особливо приємно, що я був одним з тих небагатьох, хто супроводжував цей процес від початку і до щасливого кінця.

Як зараз, пам’ятаю, коли ми в 2005-2006-му році ставили питання про безвіз, нас вважали божевільними.  Але перепони щодо безвізу були не лише від росіян, які прагнули будь за що отримати його першими, але й від українських політиків, які і нині представлені в парламенті. Вони прямо на зустрічі з президентом заявляли – вам не бачити безвізу, як своїх вух.

Але, що важливо, що президент України взяв під особистий контроль виконання найскладнішої частини – імплементаційної – Плану дій із лібералізації візового режиму, скоординував процес, взяв на себе політичну ініціативу та відповідальність за реалізацію близько 150 реформаторських кроків – і довів цей процес до успішного фіналу!  І зараз безвіз вже стає реальністю.

Павло Вуєць, Віктор Шлінчак,

Станіслав Груздєв (фото), «Главком»