Марія Максакова: У Росії я використовувала свій голос наполовину

23 березня 2017 року у Києві було вбито екс-депутата Держдуми РФ Дениса Вороненкова. Його зухвало застрелили в центрі Києва. Кілер відразу ж був убитий охоронцем колишнього депутата. Президент Порошенко назвав вбивство «актом державного тероризму з боку Росії», а Москва заявила про провокації українських спецслужб.

Екс-депутат Держдуми РФ разом з дружиною Марією Максаковою переїхав до України, побоюючись переслідування в Росії. У грудні 2016 року  він отримав українське громадянство і дав свідчення у справі про державну зраду колишнього президента країни Віктора Януковича.  

Врешті-решт, минулої осені в Генпрокуратурі  заявили, що вбивство Вороненкова було скоєно за наказом Федеральної служби безпеки РФ. За словами генпрокурора Юрія Луценка, виконавцем злочину був громадянин України Павло Паршов, а замовником - кримінальний авторитет Володимир Тюрін, колишній чоловік вдови Вороненкова Марії Максакової. Нині «справа Вороненкова» перебуває у суді, на лаві підсудних – двоє підозрюваних, але замовника серед них немає.

Вдову Вороненкова Марію Максакову усі ці події не налякали. Вона намагається будувати нове життя в Україні. За рік після вбивства чоловіка, Марія дебютувала у столичній Національній опері, виконавши партію Оксани у «Запорожці за Дунаєм», влаштувалась викладачем до Національної академії керівних кадрів культури та мистецтв, а також заснувала власний фонд підтримки музично обдарованих дітей Masha music, який працює на платформі музичної соціальної мережі.

«Главком» зустрівся з Марією під час вступних іспитів у Київській консерваторії. Максакова віднедавна є також радником ректора цього навчального закладу з питань міжнародного співробітництва. Оперна діва дає невеликий урок дівчинці, яка виграла у музичному конкурсі, а далі переходимо до розмови.

Маріє, ви створили фонд підтримки обдарованих дітей. Звідки виникла ця ідея?

Портал нашого благодійного фонду - єдиний в Україні, як повноцінний віртуальний простір для спілкування за інтересами. Ми підтримуємо дітей у просуванні в професійному середовищі через рекламування, організацію конкурсів, концертів, майстер-класів, надання можливості для безкоштовних консультацій професіоналів. Будь-хто може переглянути профілі талановитих дітей на сайті фонду та проспонсорувати їх.

Я весь час намагаюся звернути увагу людей на це питання. Розумієте, уявлення про музичну підготовку дітей у нас абсолютно розбещене шкідливими передачами на кшталт дитячого «Голосу». Типу нічого не треба робити, «ти ж дитина», «давай!». Почнемо з того що це вводить людей в оману. У тому числі для дитини, тому що вона природно подорослішає і на цьому може все закінчитись, бо голос змінюється. Дитина тим і прекрасна, що вона гнучка, талановита, це – матеріал з якого можна зробити шедевр на все її життя.

Мені ґрунтовну підготовку дала Центральна музична школа у Москві, де я провела 12 років по 7-8 годин за роялем. Я дійсно «пахала». Так, в подальшому я не стала піаністкою, а стала вокалісткою, проте це мені дуже знадобилося. В Україні існують сотні дитячих музичних шкіл, шкіл мистецтв і зокрема три школи музичної професійної освіти, де загальноосвітній процес з музичним поєднаний в одне ціле - це школа імені Лисенка у Києві, школа-інтернат імені Соломії Крушельницької у Львові та школа імені Столярського в Одесі. Я постійно говорю, що, в першу чергу, треба допомагати тим дітям, які ретельно працюють над своїм талантом.

Ваш фонд призначений для того, щоб, знаходити, стимулювати і спонсорувати дітей?

Так. Зазвичай, такі діти вже навчаються у музичних школах, мають певну базову підготовку, але бувають і самородки. Діти, які зацікавлені у розвитку свого музичного таланту, їхні батьки або педагоги самі пишуть нам через сторінку Фонду в фейсбуці. Ми, зі свого боку, контактуємо з директорами музичних шкіл.

Якщо говорити про дітей, якими опікується фонд, я звичайно ж наполягаю на тому, що, в першу чергу, дитина повинна грати на музичному інструменті, а потім вже співати - бувають рідкісні випадки, коли це того варте. Після пубертатного періоду голос зміниться і вокальні заняття до цього періоду можуть бути безглуздою тратою часу.

Ви викладаєте у Національній академії керівних кадрів культури та мистецтва. Хто ваші студенти?

Тут я працюю зі студентами. У мене дві чудові й талановиті дівчинки. Одна з них - Євгенія Амадея Едельвайс - вже навіть виграла всеукраїнський музичний конкурс класичної музики. Друга дівчинка також з дуже хорошим голосом. Проте ці дівчата вже дорослі, їм більше двадцяти.

Попри те, що ви викладаєте, ви й самі берете уроки вокалу у видатної української співачки Марії Стеф’юк…

Ну, звичайно. Вона видатний і геніальний педагог від Бога, причому уважний, самовідданий, який не пропускає жодної ноти. Вона настільки віддається процесу... Я сама викладаю і розумію, наскільки це іноді складно. Бувають випадки, коли людина прекрасно співає і при цьому не може або не вміє пояснити, проте тут зовсім інший випадок.

Марія Максакова, фото Олесі Данчіної

«Після вбивства Дениса я взагалі не знала, що буде зі мною»

Ви зіграли Оксану в українській опері «Запорожець за Думаєм». Як розвивалася ваша співпраця з Національною оперою? Хто вас запросив?

Ну взагалі мене з Марією Стеф’юк познайомили Павло Чуприна (генеральний директор Національної опери України – «Главком») і Анатолій Солов'яненко (головний режисер Нацопери – «Главком»). Я давно не співала і після вбивства Дениса я взагалі не знала, що буде зі мною. Звичайно, коли виникає така тривала перерва, треба повертатися в форму.

Як довго ви не співали?

Півроку. Я дуже вдячна Чуприні та Солов’яненку. Вони сказали, що можна було влаштувати мій дебют в будь-який момент після переїзду в Україну і глядачі прийшли б на мене, але він був би непереконливим після такого довгого мовчання.  У результаті, нині у мене нове народження і всі побачили, що я співаю навіть краще, ніж раніше. Якби я не займалась зі Стеф’юк, то люди прийшли б і сказали: «Ну так ми і знали, звичайно ж, дівчинку шкода, така трагедія», знизали б плечима і пішли. Щоб цього не було ми з Марією Юріївною працювали спочатку над партією Оксани, потім мені запропонували в Харкові заспівати партію Дездемони у опері «Отелло» і ми почали працювати над нею. У Маріїнському театрі у Санкт-Петербурзі я виконувала партії для мецо-сопрано, тепер же, після занять з Марією Юріївною я виконую сопранові партії.

Могли б ви порівняти рівень української і російської опери? Багато критиків кажуть, що в Росії як не крути…

Зараз взагалі недоречно додавати ось цей національний колорит у оцінці якихось речей через процеси глобалізації. Ніякого сенсу немає про це говорити. Зараз рівень вище там, де просто більше грошей, тому що ви можете запросити кого завгодно. Якщо у вас є можливість, хороший організатор і достатня кількість грошей, то ви зробите все, що захочете.

Вас кликали закордон виступати?

Я багато співала і співаю. Проте часто відмовляюся від пропозицій через те, що змінила регістр голосу. Востаннє я співала контральтову партію у «Вогняному янголі» Прокоф’єва у Шотландській королівській опері минулого року, а потім зрозуміла, що це більше неможливо. Це ніби маючи скрипку, намагатися на ній зіграти партію для віолончелі. Можна було б спробувати, але в підсумку, напевне, це вийшло б погано, і я себе б просто вимотала. Саме тому я зробила вибір у сторону нового регістру свого голосу, з 2019-го року поїду співати вже нові партії. Чесно кажучи, мені було страшно, тому що це не просто вище, ніж я співала, а кардинально вище.

В Україні які плани? Восени ви матимете прем’єри в українських оперних театрах?

Так. У Дніпрі я буду співати Графиню у «Весіллі Фігаро», а також Тетяну в «Євгенії Онєгіні», в Харкові головну партію у «Тоска» Пучіні і далі партію Лізи у «Піковій дамі». Це багато: коли є такий репертуар, люди крім цих партій нічого не співають і роблять кар'єру.

Як до вас поставилися колеги в Національній опері? Інтриги, заздрість відчуваєте?

Мабуть, моя життєва ситуація вплинула на людей зовсім по-іншому. Всі мені намагалися допомогти, мало за мене не виходили співати на сцену. У всьому допомагали, підказували.

Особисту гримерку не пропонували?

Це в імператорських театрах тільки у Кшесінської (відома російська артистка балету, прима-балерина Маріїнского театру – «Главком») була, напевне, особиста гримерка. У сьогоднішньому демократичному суспільстві особиста гримерка - це вже щось рудиментарне.

Ви неодноразово казали, що активно вчите українську мову. Як успіхи?

Я не можу сказати, що я нею володію ідеально, але я намагаюся.

В одному з інтерв'ю ви казали, що якби не допомога міністра культури Євгена Нищука, то вам навряд би все так добре вдавалося в Україні…

Та нічого б не вдалося. Найголовнішою моєю проблемою була посвідка на постійне проживання. Вона мала закінчитися 15 січня 2018 року і на цьому б весь мій український шлях закінчився. Мені потрібна була якась підстава для того, аби залишатись в Україні. Оформлення посвідки – складний процес, пов'язаний з Державною міграційною службою. До того ж, у той період мене ніхто не хотів брати на роботу.

Ректор Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв Василь Гнатович Чернець - дуже відважна людина, яка прийняла рішення взяти мене на роботу. Він дуже задоволений зараз, тому що я не тільки добре працюю, але вже й лауреата конкурсу маю. Моя дівчинка Євгенія Едельвайс не тільки для мене принесла цю нагороду, але й для всієї академії. Василь Гнатович взяв мене на посаду доцента 22 серпня минулого року. Слава Богу, після цього з'явилася можливість залишитись в Україні. Євген Миколайович Нищук підтримав рекомендацію про те, що я цінний фахівець для України. Я дійсно відчувала людське співчуття з його боку. Ось так я залишилася в Україні.

У вас до сих пір є російське громадянство?

Навіть коли люди намагаються відмовитися, неможливо так просто позбутися російського громадянства. Мій чоловік (Денис Вороненков – «Главком»), який відмовився від нього офіційно, все одно у РФ вважався громадянином Росії. На цій підставі у Росії продовжують ще якісь кримінальні справи щодо вже покійної людини і продовжують глумитися над його пам'яттю.

Марія Максакова (фото: ТАСС)

«Закон у РФ носить лише рекомендаційний характер»

Відносно справи, яку було порушено в РФ щодо вбивства Дениса Вороненкова, з вами хтось зв'язувався з російських слідчих?

Ви розумієте, це ж абсурд, брати участь в цьому фарсі. Як можна розслідувати злочин, вчинений на території іншої держави щодо громадянина іншої держави? Я не знаю. Я розумію, що в принципі закон у РФ носить лише рекомендаційний характер. Вони відносяться до законів як до книги порад. Є такий старий жарт: суворість російських законів компенсується необов'язковістю їх виконання.

Російське слідство до мене не зверталося. Більше того, скажу, що воно і до української прокуратури не зверталося. Їх взагалі не цікавить фактична сторона справи. Я не знаю до якого висновку в результаті це слідство прийде, напевно, до прямо протилежного, ніж в Україні. Як діє міжнародне право? Якщо є два різних розслідування з двома різними результатами, то, грубо кажучи, - це такий останній шанс цих покидьків. Напевно, вони (російські слідчі – «Главком») собі думають, що шляхом ось цього «кривосуддя» можна прийти до якихось інших висновків, що це взагалі якісь інші люди зробили. Наприклад, якісь українські націоналісти.

Взагалі, проживши два роки в Україні я зрозуміла, що є ґрунт, на якому погане насіння не проростає. Ось скільки б не сіяли розбрат, ворожнечу, війну, ненависть, злість тут в Україні - українці зовсім інші, миролюбні люди. Я думаю що така кількість агресії і потворної поведінки розірвало б будь-яку іншу країну, у якій би не було ось цього внутрішнього величезного бажання жити. Це приголомшливе життєлюбство. Коли до мене приїжджають друзі, які залишились у Росії, вони дуже дивуються. У Росії в будь-якому місті, якщо звертаєшся до людини з питанням, то перші п'ять чоловік проходять повз, взагалі не обертаючись і не звертаючи уваги, що з ним хтось заговорив. Хтось може взагалі вилаятися.  А в Україні, незважаючи на те, якою мовою поставили питання,  кожен намагається не просто пояснити дорогу, але й пересвідчитися, що його правильно зрозуміли, а може ще й провести у потрібний бік.

Ясна річ, що за радянської влади постійно применшувалась роль української мови. І як можна про унікальну, дуже давню мову розпускати принизливі жарти? В цьому сенсі я розумію націоналістів, як явище. Вони захищають свою землю, мову, культуру. І насправді вони дуже далекі від російських телевізійних кліше. 

В цілому, люди в Україні налаштовані мирно. Вони не хочуть ніякої війни, але їх змушують постійно захищатися. Навіть мене втягнули, розумієте? Я змушена, не хочу, мені взагалі не цікаво з кимось воювати і витрачати на це своє життя. Мені цей Тюрін (колишній цивільний чоловік Максакової, замовник вбивства Вороненкова – «Главком») сто років як непотрібен. Я про нього не згадувала і згадувати не збиралася, поки він цього не зробив. Я взагалі забула, що є така людина, як і Україна за часи незалежності забула, що у неї є такий непередбачуваний сусід.

Марія Максакова, фото Сергія Гриценка

«Денис загинув за правду, він був задоволений своїми вчинками»

Ви бачили передачу, яку зняли про вас та вашого покійного чоловіка на Першому каналі росТБ. Там «коханка Вороненкова» розповідала, що ви можете бути замовником його вбивства? Ви збираєтесь на це якось реагувати?

Я просто не стала дивитися. Моя улюблена співачка Марія Каллас, коли її запитували про те, як вона ставиться до критики, відповідала: «Я її не читаю». Спочатку я так говорила, але все одно дивилася. Був у мене такий період в житті. Я просто бісилася від того, що там показували. Зараз я вам чесно кажу: не дивлюся ці передачі. Мені писали про маму Дениса Людмилу Вороненкову, яка на пропозицію  провести ексгумацію, аби припинити розповіді про його «воскресіння» заявила в ефірі російського Першого каналу: куди він втече з кладовища?! У мене питання, чому вони не поїхали його ховати? Їх це що, хвилює? Я ще раз хочу сказати спасибі за те, що Дениса гідно поховали. Нам одразу дали два місця на кладовищі і я зрозуміла, що ось ці кілька квадратних метрів у мене тепер є.

Вам виділили місце під захоронення на Звіринецькому кладовищі?

Так. Ми помремо всі, так чи інакше, можна про це думати чи не думати. Денис загинув за правду, він був задоволений своїми вчинками останнім часом перед смертю, він робив їх свідомо. Він з себе зняв тягар і жив тим життям, яким він хотів жити завжди. Я постараюся сформувати у Івана розуміння того, що його батько загинув як герой.

Ви приїхали в іншу країну, втратили чоловіка, залишились з маленькою дитиною на руках. Які тепер у вас джерела доходу?

Це не секрет. Просто були якісь заощадження. Нам доводилося розраховувати все до копійки до того моменту, поки я змогла заробляти. Безумовно, я дуже багато співаю. Я ж ще й займаюся щодня, і у мене таке навантаження якого за все життя, напевно, не було. Крім мене і мого голосу у Вані нікого немає. Мені там, в Росії, будують всілякі перепони, що б не дати можливості продати своє майно.

Хто заважає: родичі чи держава?

Я думаю, що всім цим процесом через ненависть звичайно керує Тюрін. Залякує, підкуповує. Зрозуміти його взагалі неможливо. Який сенс? Невже не зрозуміло, що я в будь-якому випадку вже вижила.

З вами в «Єдиній Росії» було кілька сотень депутатів. Після того, як з вами трапилася біда, хтось із них простягнув руку допомоги?

Один. Це Олег Савченко, він – харків'янин. Тато Олега Савченка був головним інженером Харківського авіаційного інституту. Олег прийшов на телеефір і відкрито мене підтримав. Я потім йому телефонувала. Мені було дуже приємно, що знайшлася людина, яка не побоялася заявити свою позицію стосовно того, що відбулось з Денисом і зі мною.

Фото з особистого архіву Марії Максакової

«У Тюріна є довідка про те, що він – психопат»

Ви розумієте в цілому основний мотив Тюріна?

Ви розумієте, він сам мені жартома говорив, що у нього є довідка про те, що він – психопат. Напевно, той час, який  він був у в'язниці для неповнолітніх, дійсно підірвав його психіку. Проте довгий час він успішно це приховував, але, мабуть, з віком все це просто стало проявлятися.

Він намагається з вами зараз якось контактувати?

Я його всюди заблокувала після його останніх погроз.

Він і раніше з вами намагався зв'язатися?

Коли він подивився передачу Малахова, де я дала інтерв’ю, у якому розповіла про стосунки з ним, для нього це був шок. І мені прийшли повідомлення з погрозами о четвертій годині ранку, тобто людина, мабуть, скаженіла, зайвого випила і не стрималась. Говорячи його термінологією, він «спалився», тому що ці повідомлення були ще до того, як українське слідство оголосило про  причетність Тюріна. Зараз навіщо він продовжує? Я не знаю.

Марія Максакова (фото: Роман Костін)

 «Я чекаю на свого сина Іллю тут, в Україні»

Ваші старші діти зараз з Тюріним? Намагаєтесь їх побачити?

Ви знаєте, я вважаю що він психологічно накрутив доньку. Мені, безумовно, дуже прикро, тому що я її носила, народжувала, виховувала. Коли я бачу, як вона себе поводить, коли, наприклад, дає інтерв'ю, це просто дико. Ну як може бути дівчинка такою агресивною? Така маленька дівчинка. Донька Люда – мій найбільший біль. А з приводу старшого сина Іллі - тут у мене навіть слів немає. Я робила все заради нього. У мене з ним був найтісніший зв'язок. Я прекрасно розумію, що і він мене дуже любить. Вони не дають нам спілкуватися, вони його обробляють. Він мучиться, звичайно, він – заручник цієї ситуації. Ось є політичні в'язні, в'язні совісті, і він точно такий же заручник. Якби він міг, я впевнена, що він би втік і йшов пішки до мене. Проте він розуміє, що наші сили не рівні. Незабаром, 23 липня, йому виповниться 14 років, це вже часткова дієздатність. Він уже за сьогоднішнім законодавством Росії отримає паспорт, що дозволить йому вже, як я розумію, вести якусь діяльність. Якщо вони ще йому поки не звернули голову зовсім, якщо він у всякому разі такий, яким його знала я, тоді напевно він скоро до мене повернеться. Я принаймні цього дуже чекаю і буду дуже вдячна вашому виданню. Він хлопчик розумний, сучасний, любить інтернет. Можете розглядати моє сьогоднішнє інтерв'ю, як офіційне запрошення Іллі в Україну.

Чи намагались ви юридично боротися за своїх дітей?

Тюрін - батько. У нас рівні права на дітей до їх 14-річчя. По закону, Ілля з 23-го липня сам зможе приймати рішення, з ким з батьків жити. Навіть, коли батьки розлучаються, у цьому віці дитина вже сама визначає, з ким вона хоче перебувати, вона отримує це право. Розумію, що він переживає, перебуваючи десь там. Ілля може звинувачувати себе десь підсвідомо у загибелі Дениса. Я це прекрасно розумію. Я хочу зі сторінок вашого видання сказати йому, що він ні в чому не винен, що я його дуже люблю, і що ми в Україні дуже на нього чекаємо.

У вас доволі напружені стосунки і з власною матір'ю, Людмилою Максаковою. Нині спілкуєтесь?

Я взагалі не знаю, що коментувати. Я сама тричі мати. Я не розумію, як в принципі можна так ненавидіти свою дитину. Як можна було мене кинути в цій ситуації і не запитати, чи є у мене на що дитину годувати? Не приїхати, не зателефонувати, як можна було? Як можна було не взяти за руку моїх дітей і не вигризти їх у Тюріна і не привезти їх до мене? Вона ж абсолютна співучасниця цього неподобства.

Слідчі неодноразово заявляли, що ще до вбивства Дениса за вами було стеження. Ви помічали щось незвичне?

Фіксувала охорона, ми знали. Розумієте, я не усвідомлювала, що вони хочуть вбити Дениса. Вважала, що вони хочуть вкрасти Ваню.

Ви тоді вже підозрювали, що це стеження пов’язане з Тюріним?

Ні. Розумієте, я вважала, що з вовком можна дружити. Я ж йому дуже допомогла, я врятувала його, вже не будучи з ним у відносинах, це загальновідомий факт (Максакова раніше у інтерв’ю розповідала, як врятувала Тюріна від кримінального переслідування у РФ та познайомила з генералом ФСБ Феоктістовим – «Главком»). Я не могла собі уявити, що можна бути таким віроломним, підступним покидьком. І в підсумку він мене позбавив всього. Повністю. Він у мене забрав обожнюваного мною Дениса. Він мене позбавив старших дітей, позбавив можливості приїхати у Росію, коли захворів мій батько. Так, я поїхала на його похорон, але я не могла його побачити перед смертю, вони перегородили мені доступ до нього. Вони не давали доглядальниці телефон, щоб батько зі мною поговорив. Я абсолютно впевнена, що тато у останні дні жалкував, що не кинув їх усіх і не приїхав до мене. Востаннє я з ним говорила, коли його везли до лікарні. Поки я чекала постійну посвідку на проживання в Україні, мій тато не дочекався двох днів. Він помер 3 січня, а 5-го я отримала документи. Якби він прожив ще кілька днів, то з постійною посвідкою я б поїхала до нього і постаралася б що завгодно зробити, щоб хоч якось йому допомогти.

Марія Максакова під час відспівування чоловіка у Володимирському соборі в Києві (фото: kp.ru)

«Розумію, що вбити можна кого завгодно»

В Україні ви відчуваєте себе сьогодні безпечно?

До мене навіть люди на вулиці підходять і іноді буває таке, що спонтанно квіти дарують,  я розумію, що всі якось хочуть мене оберегти. Хлопці з охорони навряд якесь задоволення отримують працювати з такою людиною, як я? Ви розумієте, який це стрес? У глядацькому залі гасне світло, вони вдивляються в цей натовп, стоять у повній бойовій готовності. Вони їздять зі мною в усі ці відрядження. Мій графік ненормальний. І навіть сильним хлопцям важко витримувати цей графік. Хоча я розумію, що вбити можна кого-завгодно, навіть президента Кеннеді.

Охорону вам надає держава?

Так.

Стежили за ситуацією з «вбивством» Аркадія Бабченка? Вірите у версію СБУ?

Я так само, як і ви, знаю про цю ситуацію зі ЗМІ. Я була щаслива, що він живий. Я була в ейфорії і думала, от би така спецоперація була б і з Денисом, це було б чудово. Я просто в будь-якому випадку рада, що людина жива. Я вірю в те, що кажуть офіційні джерела.

Юлія Тунік, «Главком»