Новий мовний омбудсмен Тарас Кремінь: Я схиляю голову перед Аваковим

Кабінет міністрів на своєму засіданні 8 липня призначив Тараса Кременя на посаду уповноваженого із захисту державної мови. Він був кандидатом від уповноваженої Верховної Ради з прав людини. Пан Кремінь випередив своїх конкурентів, Святослава Літинського і Світлану Бронікову, яку підтримував міністр культури і інформаційної політики Олександр Ткаченко. Таким чином закінчилася кількамісячна епопея обрання нового мовного омбудсмена після того, як наприкінці квітня оголосила про свою відставку з цієї посади Тетяна Монахова.

В інтерв’ю «Главкому» Тарас Кремінь розповів про те, чому чиновники зі слабкою українською, такі як Аваков чи Кернес, – це не проблема, як українізувати Закарпаття, чому мовні квоти у медіа – це тимчасове явище.

Як вам вдалося перемогти у конкурсі, враховуючи, що міністр культури та інформполітики Олександр Ткаченко підтримував вашу конкурентку Світлану Бронікову?

Я думаю, що все-таки вирішальним був результат таємного голосування. Мені абсолютно невідомо, як розподілилися сили. Але наскільки я знаю, перевага була достатньою для того, щоби визнати мене переможцем. Чесно і відверто скажу, попри те, що і міністр юстиції подавав Святослава Літинського, і міністр культури подавав Світлану Бронікову, це зовсім не означає, що не буде співпраці. Навпаки, ця співпраця (з учорашніми суперниками у конкурсі) буде якомога результативнішою і достатньою для того, щоби Офіс уповноваженого працював, щоби робота, яка передбачена законодавством велася, щоби зрештою ті функції, які покладені на уповноваженого і його представників, виконувалися належним чином.

Історія з обранням нового мовного омбудсмена тягнулася кілька місяців. Чому так довго, хто заважав конкурсу?

З одного боку, дуже позитивно і приємно, що другий уповноважений є уродженцем Миколаївщини (попередня омбудсменка Тетяна Монахова родом з Миколаєва). Для мене це позитивно і величезний сигнал для півдня України, що він не такий регіон, яким його вважають, – проросійським. Він таки є форпостом національної ідеї українського духу, толерантності, багатомовності і величезної поваги до нацменшин і корінних народів, але з повагою до державної мови України.

Що стосується труднощів проведення конкурсу, я не можу коментувати, бо не знаю деталей, що насправді відбулося, коли працювала на цій посаді моя попередниця. Єдине, що хочу сказати: в принципі, зараз дорога для роботи відкрита. Два тижні тому Кабмін затвердив структуру секретаріату. Єдине що зараз треба – остаточно оформити суб’єктність, винайняти приміщення, організувати команду уповноваженого і розпочинати роботу. Я думаю що це буде максимально швидко.

Ваша попередниця Тетяна Монахова не пропрацювала на своїй посаді і пів року. Своє рішення піти у відставку вона пояснила тим, що не був створений секретаріат омбудсмена і не було фінансування. Зараз все інакше? Є впевненість що гроші виділятимуться, секретаріат буде створений?

Принаймні зараз я не бачу тих проблем, які могли би бути. Зараз є переконання в тому, що в тому числі через розгляд депутатського звернення у Конституційному суді поява мовного омбудсмена потрібна як ніколи (Конституційний суд розглядає подання 51 народного депутата щодо конституційності закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної»)

Зараз відбуватиметься формування команди омбудсмена, шукатимете представників у регіонах. За якими критеріями обиратимете, які задачі перед ними стоятимуть?

Очолювати представництва уповноваженого у різних регіонах повинні лідери громадської думки, авторитети у своїй сфері діяльності. Це мають бути люди, які готові відстоювати інтереси і права громадян на отримання інформації або послуг державною мовою. Зі свого боку хочу сказати, що таких людей у нас в різних регіонах достатньо і я щиро сподіваюся, що це будуть не просто офіси, а це буде рух за розвиток, підтримку, поліпшення якості викладання української мови. Тому думаю, що не тільки уповноважений, а й академічна професійна спільнота повинна до цього докласти максимум зусиль. Я щиро сподіваюся, що ми будемо закладати дуже серйозні підвалини для того, щоби наші діти не мали тих проблем, які ми маємо сьогодні.

Думаю, що у кандидатів мають бути професійні якості, обов’язково буде враховуватися досвід правозахисної діяльності. Я щиро сподіваюся, що таких людей у нас достатньо.

Раніше ви говорили що першим завданням на новій посаді, якщо вас оберуть, буде підготовка та затвердження Кабміном державної програми опанування державної мови. В чому полягатиме суть цієї програми, як швидко її слід очікувати?

Ця програма мала би бути затверджена ще, напевно, пів року тому. Основним розробником документу мав би стати крім Офісу уповноваженого, ще і Мінкульт. Кінцева мета –  підвищення рівня опанування і володіння державною мовою, тісна взаємодія і співпраця з різними середовищами, професійними і академічними, з органами місцевого самоврядування, державною владою і з нашими міжнародними партнерами. Чому я кажу про місцеве самоврядування? Бо сподіваюся, що на місцях і в ОТГ, і на рівні обласних та міських рад, по-справжньому почнуть працювати регіональні програми із забезпечення функціонування державної мови, культури і традицій.

В Україні чимало прикладів, коли чиновники різних рівнів демонструють слабке володіння українською або узагалі ігнорують державну мову на робочому місці. Яскравий приклад – міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Чи є це проблемою для України? Чи слід запровадити обов’язкове тестування для чиновників на предмет володіння мовою?

Думаю, що крім володіння державною мовою треба ще зважати на професійні здібності і відповідний досвід. Бо, скажімо, коли я в 2013 році очолив, дякуючи більшості, Миколаївську облраду, коли ми формували загони добровольців, батальйони територіальної оборони, полк особливого призначення «Святий Миколаїв», то ми не ставили питання таким чином – не питали про рівень володіння мовою. Перш за все, важливим було питання бойової готовності, здатності відстоювати національні інтереси і виступити на захист української держави. Сьогодні ситуація не змінилася, бо війна продовжується і війна ця гібридна, у нас продовжують гинути люди. Я не хотів би, щоби ми сьогодні на мовному підґрунті ділили суспільство. Я вважаю, що кожен громадянин країни свідомий того, що рівень володіння мовою повинен бути високий. Я схиляю голову перед міністром Арсеном Аваковим за те, що він у 2014 році якраз був серед тих, на кому трималося формування добробатів і проводилася величезна робота для того, щоби реформувати Нацполіцію, створити підрозділи, які виконують сьогодні бойові завдання на лінії зіткнення з ворогом. З того, що я спостерігаю і бачу останнім часом, не пригадую виступів глави МВС іншою мовою, окрім української. Я кажу і про засідання Кабміну, яке днями було, де він мав слово, коли обговорювалося питання кандидатури на посаду уповноваженого. І, звичайно, це нещодавнє пленарне засідання Верховної Ради під час години запитань до уряду, коли він мав блискучий виступ стосовно подій, пов’язаних із підтопленням Західної України тощо. Тому я на боці тих людей, хто змінюється, вдосконалюється і дотримується закону.

В інтерв’ю «Суспільному» ви не виключили, що політика мовного омбудсмена може призводити до протистоянь. Ви кажете, що є противником, щоби мова роз’єднувала. То який ґрунт можливих конфліктів? Як будете їх гасити?

Уповноважений із захисту державної мови не буде займатися ані розколом, ані протистояннями всередині суспільства на мовному ґрунті. По-перше, моя функція і задача полягає у тому, щоби підвищувати роль державної мови в Україні і світі і, звичайно, забезпечувати високий рівень володіння і дотримання мовного законодавства в нинішніх реаліях. Тому однозначно я буду робити все для того, щоби громадяни України володіли основними нормами мовного закону. По-друге, щоби система освіти була направлена на те, аби підвищувати якість викладання, бо, на жаль, за результатами ЗНО Західна Україна, Закарпаття, Борівський район (Харківська область) і Миколаївщина останнім часом демонструють не найвищий рівень володіння мовою. Звичайно, це також робота в частині внесення можливих змін до чинного законодавства задля поліпшення мовної політики.

«Спостерігаю за діями мера Харкова і вважаю їх позитивними»

Якщо активний харків’янин звернеться до інституту мовного омбудсмена з приводу того, що міський голова Харкова Геннадій Кернес не послуговується українською при виконанні обов’язків. Як діятимете?

Я думаю, що прикладів, коли держслужбовці або представники органів місцевого самоврядування висловлюються іншою, крім української, вистачає. Але я дивився останнє інтерв’ю мера Харкова і він підтвердив, що особисто займається з вчителем з української мови, йому це подобається, він захоплюється українською літературою. Я бачу, що динаміка (опанування мовою) досить позитивна. Тому, коли буде таке звернення, ми будемо відповідно реагувати. Поки що я не бачу підстав для цього, тому що спостерігаю за діями мера Харкова і вважаю їх позитивними.

Які механізми може застосовувати Інститут мовного омбудсмена, як реагувати, аби чиновники спілкувалися українською, дотримувалися закону?

Я би говорив не скільки про реагування, скільки про заходи стимулювання. Треба, щоби громадяни усвідомлювали себе не тільки мешканцями великої української держави, а і тими, хто суворо дотримується мовного законодавства. Українську мову вважаю національним символом. У моєму житті не траплялося такого випадку, щоби я зустрів відверте ігнорування одного з національних символів в силу якихось суб’єктивних обставин. Звичайно, нам буде корисний досвід сусідніх країн. Близько 25 європейських країн входять до асоціації мовних інституцій. В кожній країні різні інституції: скажімо, і Офіс омбудсмена є, і мовні інститути. Нам дуже пощастило, що в Україні є декілька таких мовних інститутів. Є потужні кафедри української мови при наших університетах. Це, звичайно, Національна академія наук і два інститути: Інститут української мови і Інститут мовознавства імені академіка Потебні. Разом із появою Офісу омбудсмена, думаю, ми зможемо консолідувати нашу роботу і створити такий собі мовний кластер, який дозволить нам максимально дієво співпрацювати на рівні формування ефективної державної мовної політики, показувати приклад, в який спосіб можна змінювати ситуацію на краще.

Ви волієте підвищувати усвідомлення громадян, аби вони розуміли необхідність української. Але звідки впевненість, що зараз цю свідомість можна змінити, якщо всі попередні роки цього не відбувалося?

Україна за роки незалежності мала декілька тектонічних змін. Найголовніше, це, напевно, Революція гідності і війна на сході країни. Думаю, не потрібні величезні аргументи до того, чому така велика увага і високий рівень патріотизму, національна ідентичність. Ми повинні засвоїти уроки історії і зробити все так, щоби наші діти не думали про мовні суперечки, а думали про те, як державу Україна зробити щасливою та заможною.

Вже тривалий час діють мовні квоти на радіо і телебаченні. Як оцінити їх ефект, чи варто щось змінити, яку кінцеву мету бачите в них?

Результат запровадження квот, думаю, помітний багатьом. Зараз з’явилося дуже багато цікавого, якісного, конкурентного контенту. Це не тільки українська музика, а й медіа, які почали працювати абсолютно по-іншому. Мені це подобається, бо це один з тих сигналів про те, що медіа працюють на національні інтереси, на українську державу. Що стосується квот, їх збільшення чи зменшення, я думаю що Офіс уповноваженого може хіба що вносити рекомендації. Ключове слово за Верховною Радою.

Директор Інституту української мови Павло Гриценко в інтерв’ю «Главкому» називає мовні квоти ляпасом українцям. На його думку, неприпустимо, коли в ефірі йде шматок російською, шматок українською, адже «відбувається структурне руйнування обох мов у мовленнєвій практиці учасників передач, а ще більше у слухачів та глядачів». Чи бачите ви у цьому проблему, про яку каже пан Гриценко?

Я хотів би повернутися до початку нашої розмови і нагадати, що Павло Гриценко є доктором філологічних наук, професором, директором Інституту української мови, уродженцем Одеси, півдня України. Я теж родом з півдня, хоча маю коріння із Закарпаття.

Звичайно, квоти – це перехідний захід. З одного боку, можливо, це наслідки недоліків тієї мовної політики, яка проводилася за роки незалежності, але з іншого боку – це перехідний період, який ми повинні пережити. Серед всіх пострадянських країн Україна, напевне, одна з небагатьох, в якій мовне законодавство, маю на увазі поява закону 5670-д (Про забезпечення функціонування української мови як державної), з’явилося тільки рік тому. У порівнянні з іншими, ми відстаємо в цьому плані на десятиліття. Але, зрештою, закон є, перехідні періоди визначені і в тому числі по запровадженню тих, або інших параметрів у різних сферах суспільної діяльності. Робота ведеться достойна. Головне, щоби вона не зупинялася. Треба гарантувати незворотність таких реформ.

Посаду мовного омбудсмена ви вважаєте політичною. Це плюс чи мінус?

Думаю, що плюс. Оскільки він дозволяє на рівні Кабінету міністрів обстоювати національні інтереси в частині мовної політики. З іншого боку, в Україні немає, напевно, таких посад, які не були би політичними. Хтось закидає мені моє політичне минуле, але ніхто не хоче звертати увагу на професійні компетенції і досвід правозахисної діяльності. Думаю, що емоції спадуть тільки тоді, коли по-справжньому запрацює інституція і ми будемо демонструвати очікувані суспільством результати.

ОПЗЖ чи навіть окремі депутати партії влади «Слуга народу» є прихильниками підвищення статусу російської мови. Чи є небезпека повернення сьогодні у часи ухвалення «закону Ківалова-Колесніченка», враховуючи оскарження нинішнього мовного закону у Конституційному суді?

Цим мовним законом («законом Ківалова-Колесніченка») регламентувалося функціонування і забезпечення державної мови. Хоча у ньому написано і те, що необхідно переглянути і функціонування мов національних меншин. Звісно, ніхто не забороняє таку законодавчу ініціативу (щодо розширення повноважень мов нацменшин), але не ціною діючого закону Про забезпечення функціонування української мови як державної. В Україні як європейській, сучасній, багатомовній і багатонаціональній країні, де немає дискримінацій за мовною ознакою, потрібно максимально уважно поставитися до мовної проблеми. Тим паче, вона має стратегічне значення. Щиро сподіваюся, що ми не зловживатимемо мовним законом. Навпаки, задовольнятимемо інтереси усіх національних меншин і корінних народів. Зважаючи на ті зміни, які були внесені до Конституції України щодо наближення до критеріїв ЄС та стандартів НАТО, ми повинні бути максимально уважними і толерантними, щоби не відбулося роздвоєння і ми не загубили цей шлях.

Якщо допустити, що Конституційний суд визнає неконституційним закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної», якими будуть дії мовного омбудсмена?

Думаю, що така вірогідність дуже низька. На мою думку, цього абсолютно не може статися тільки з тієї причини, що закон повністю відповідає букві і духу Конституції України і її статті 10 про статус державної мови в Україні. Стосовно процедури я, як народний депутат 8 скликання прекрасно пам’ятаю, як довго розглядався цей документ, наскільки непростими були баталії. Але, на моє переконання, претензій бути не повинно. Ясно, що тут є місце політиці (у поданні 51 депутата до Конституційного суду), але що стосується формальних чинників то, думаю, нинішній закон є одним з найкращих з тих, які були написані не тільки парламентом 8 скликання. Він є одним з найкращих мовних законів, ухвалених у Європі.

«Я призупинив своє членство у «Народному фронті»

В Україні усі спостерігали конфлікт на Закарпатті, коли місцева угорська громада за підтримки Будапешта не погоджувалася із положеннями нового українського закону «Про освіту», вбачаючи у ньому утиски своєї меншини. Яким чином угорську громаду можна спонукати до вивчення української?

Кілька років тому, коли було прийнято закон «Про освіту», статтею 7 мовою навчання була названа українська. Тоді до нас почали надходити перші ноти протесту з боку дипломатичних представництв Польщі, Румунії, Угорщини... Були рекомендації Венеційської комісії. Однією з них було підвищення якості викладання державної мови в закладах освіти. З цією і багатьма іншими нормами ми змогли впоратися, адже були підвищені стандарти і збільшено зарплату всім педагогічним працівникам. Це по-перше. По-друге, було переглянуто концепцію підручників, які використовуються у навчально-виховному процесі. У них почали враховувати інтереси національних громад, які мешкають  у різних регіонах. Бо це не тільки угорці, а й румуни, поляки тощо. По-третє, була проведена лексикологічна робота, по-четверте – кадрове забезпечення, адже маємо певний кадровий голод учителів української мови і літератури, в тому числі у провінції. І по-п’яте, головний параметр, біля якого ми повинні стояти – це те, що до здобувачів освіти повинно прийти усвідомлення, що тільки тоді, коли дитина оволодіє державною мовою, вона стає конкурентною… Я за те, щоби діти вільно володіли державною мовою, мовою свого етносу, за те, щоби вони володіли мовами країн ЄС, були конкурентними і в нинішньому своєму середовищі, і у своїй подальшій професійній діяльності. Закарпаття є багатомовним, багатоетнічним. Я не певен, що ця проблема є головною для Закарпаття, де і сьогодні є труднощі з працевлаштуванням.

Ви хочете сказати, що конфлікти в регіоні, які були, уже в минулому, ми уже не побачимо мовних протистянь?

Я думаю, що це ще не в минулому, але в процесі (щоби стати минулим). Остання зустріч міністра закордонних справ України з угорським колегою свідчить про те, що робота ведеться. Наскільки вона буде результативною, час покаже. Але без захисту державної мови нам буде дуже важко відстоювати будь-які інші інтереси. Зрештою, Угорщина заблокувала в тому числі наше наближення до НАТО.

Росія свою агресію на Донбасі пояснює зокрема захистом російськомовного населення. Чи можуть мовні протистояння активізувати російсько-українських конфлікт? Що Україна має зробити, аби мовне питання залишалося внутрішньополітичною справою і не було червоною ганчіркою для агресора?

Мені здається, ми не повинні бути кардинально інакшими (ніж є зараз). Наприклад, ми бачимо як, цього року держава залучає дітей з окупованих територій до українських університетів. Має проводитися ефективна інформаційна політика, питання іномовлення є не менш важливим. І по-третє, це економіка. Тільки коли вона буде дієвою, демонструватиме приріст, коли ВВП буде достатнім для того, щоби говорити про стрімкий ривок, тоді можна буде говорити про ефективну протидію агресору.

Мовна ідентичність, мовна боєготовність, це один із видів нашої зброї. Тут не може бути компромісів в інтересах іншої держави.

Це гучні і пафосні слова. Але потрібні реальні дії. Ваш колега і конкурент під час конкурсу на посаду мовного омбудсмена Святослав Літинський відомий тим, що через суди добивався українського маркування на іноземних товарах. Як ви збираєтеся допомагати таким активним громадянам? Чи допомагатимете їм супроводом у судах, наприклад?

Святослав зробив дуже багато як громадянин України. Але треба, щоби працювала уся державна система для підвищення рівня функціонування державної мови. Тільки тоді кожен почуватиметься захищеним.

Отже, як інститут мовного омбудсмена допомагатиме?

Я розраховую на те, що пан Святослав, як і решта інших патріотично налаштованих громадян України будуть тісно співпрацювати з нашою інституцією, а можливо, стануть одними із представників Офісу уповноваженого в окремих регіонах.

Ви пропонували Святославу приєднатися до вашої команди? Що він відповів?

Звичайно, ми спілкувалися з ним. Але для початку потрібно запустити саму систему і на етапі створення регіональних представництв думаю, що Святослав буде одним із номінантів, який би міг очолити таку роботу у західному регіоні України.

Чи є ви членом політичної партії «Народний фронт»?

Як уповноважений із захисту державної мови я не маю права бути членом якоїсь партії. Коли брав участь у конкурсі на цю посаду, я призупинив своє членство у «Народному фронті». Я був обраний від цієї політичної сили до Верховної Ради. Я був у «Фронті змін», був депутатом Миколаївської облради. У 2013-2014 роках я був головою Миколаївської обласної організації ВО «Батьківщина». Я цим пишаюся, бо це якраз ті політичні сили, без яких неможливо уявити сучасну Україну.

Михайло Глуховський, «Главком»