Посолка, послиця чи пані посол? 10 запитань до мовознавиці

«Главком» із філологинею Ольгою Васильєвою у рубриці «Мовне питання» щотижня розбирають тонкощі української лексики, стилістики, акцентуації, правопису, а також відповідають на запитання читацької аудиторії. Їх можна надсилати на електронну скриньку info@glavcom.ua з темою листа «Мовне питання».

Вивчаймо мову разом, говорімо та пишімо правильно!

Цього тижня голова Національної комісії зі стандартів державної мови Юлія Чернобров заявила, що Український правопис не вимагає обов’язкового утворення іменників на позначення осіб жіночої статі, а лише наводить суфікси для їх утворення.

Авжеж, приписів щодо вживання фемінітивів там немає, бо фемінітиви – прерогатива не правопису (орфографії та пунктуації), а морфології (словотвору, а саме вживання родових закінчень, бо наша мова флективна) і синтаксису (правильної сполучуваності слів). Тому грамотна людина фемінітиви завжди вживатиме. Мовчу вже про соціальний аспект – недискримінаційну мову.

У соцмережах під дописи на цю тему зазвичай набігає багато плоскоземельників від мовознавства. Валерій Магала пише: «Є красива українська норма – пані. Пані посол, пані сержант, пані психолог ітд ітп. А не посолка, сержантка, психологиня. Навіщо спотворювати красиву мову на догоду збоченим феміністкам (і відповідним грантам з відповідних фондів), коли в цій мові існують всі необхідні і вживані (!) форми й норми? Пані директор, пані редактор. Абсолютно правильно». Я йому відповіла: «Тоді пані актор і пані співак». Чим акторка відрізняється від директорки, а співачка – від викладачки? Колись у більшості професій були тільки чоловіки, але світ змінюється і мова реагує, тож тепер жінки – не тільки акторки та співачки, а й директорки, викладачки, адвокатки, інженерки, посолки.

«Пані посол», «пані адвокат», «пані редактор» – такі самі покручі-гермафродитиви, як «пан посолка», «пан адвокатка» і «пан редакторка». До того ж «пані» – це форма звертання (гоноратив), а не частина назви професії. Крім того, частини прикладки можуть не узгоджуватися в роді, тільки якщо позначають неістот: річка Дніпро, тістечко «Картопля». Щодо істот – полтавка Олена (а не полтавець Олена), дівчина-красуня (а не дівчина-красень), кішка Мурка (а не кіт Мурка).

Андрій Кокотюха пише: «Пані посол». Я відповідаю: «Пані креол». (І пані монгол.) Та будьте ж ви послідовними! Але чому тут дивуватись, коли в Кокотюхи і «французка» – це сифіліс, а не етнонім, як «гагаузка». 

Якщо зазирнути в корпус текстів (ГРАК), то в поважного письменства натрапимо на «французку», а не «француженку»:

• Леся Українка: «Тільки французка може дати панні відповідне виховання, до того ж Юзя вже досить вміє по-німецьки».
• Іван Франко: «Се психологічна студія, і знаменита студія, але не жіноти, тільки одної жінки і то французки». 
• Юрій Шевельов: «У Парижі він одружився з французкою Сесіллю».

То навіщо ж Кокотюха в реєстр народних назв венеричних хвороб ходить, як до себе додому? 

Та повернімося до фемінітивів на позначення професій. Найбільша кількість таких зʼявилася ще сто років тому. Зокрема, до «Російсько-українського словника» А. Кримського і С. Єфремова (1924–1933 рр.) увійшли: делегатка, інструкторка, інспекторка, друкарка, мулярка, лікарка, випробовувачка, викладачка, професорка, демократка, виборниця, законодавиця, чинниця (діячка), заводовласниця, коштодавиця, виконавиця та інші.

У 1950-х роках Ірина Вільде у романі «Сестри Річинські» не писала «пані редактор»: «Редакторка, все ще ласкаво усміхнена, схиляючи набік голову, з-під пенсне водить очима по Олиному чолі». Цей фемінітив увійшов і до українського радянського тлумачного словника (СУМ-11). А Олена Пчілка в листі до Лесі Українки вживала слово «редакторка» ще в 1906 році. 

Усе тому, що фемінітиви притаманні нашій мові, і винятків бути не може. До кожного маскулінатива є фемінітив. Утім, кому й коли вдавалося переконати плоскоземельників? А я досі не втрачаю надії. 

Якщо ж ви хочете зробити жест ввічливості, додавши до назви професії слово «пані», то додавати його можна тільки до іменника жіночого роду, формуючи правильну прикладку: «пані посолка», «пані адвокатка», «пані редакторка», а не «пані посол», «пані адвокат», «пані редактор». Говорімо та пишімо правильно!

• 1 •

Віталій Старовойт: Від «пішохід» можемо утворити фемінітив «пішоходка»?

Пішохідка. У закритому складі залишається «і». Такий фемінітив наводить і словник Кримського.

• 2 •

Сергій Кляп: Як за новим правописом писати слово «алое»?

Як завжди: алое. Не алоє. Так само, як каное. У словах іншомовного походження, де немає [j] перед [e], пишемо «е», а не «є». Тому викликають сміх потуги критиків правопису прирівнювати «поезію» до «проєкту» (буцімто треба тоді писати «поєзія»). Бо латинською poēsis, натомість prōjectus.

• 3 •

Віктор Козак: Чи можна казати / писати «инше»?

У словнику Грінченка є близько ста слів, що починаються на «и», серед них і «инший», «иноді». Однак у §2 правопису «иншого» немає. Дозволені тільки чотири слова: «ирод», «ирій», «икати», «ич». Якщо ж ви хочете вживати «инше», ніхто не заборонить. Так само багато хто вживає слова з йотацією: «матеріяльний», «соціяльний» тощо, хоча це не закріплено правописом. Але якщо складатимете іспит, то це може бути помилкою (щоправда, негрубою).

• 4 •

Світлана Біла: Підкажіть, будь ласка, чи є слово «клейонка» питомо українським? Чи не копіює тут сучасний двадцятитомний тлумачний словник той одинадцятитомник радянський? Словник Бориса Грінченка перекладає російське клеёнка полонізмом церата.

Не схоже на питоме. Але от у Кримського, крім «церати», є ще «клеЯнка». Значно симпатичніше, ніж «клейонка». Загалом мені дуже подобаються оказіональні новотвори (ковані слова) з його словника – багато вдалих. 

• 5 •

Оксана Шкварій: Один чоловік у мережі, який підписується «мовознавець», уживає слово «пораженець». Хіба воно адекватне (слово)?

Я вважаю, що неадекватне, бо утворене від слова, якого немає в українській мові («пораженіє»). Маємо «поразку», а від нього «поразника» і «поразницю», а не «пораженця» та «пораженку». Але цей чоловік може апелювати до СУМ-20, у який це слово дивним чином потрапило навіть без позначки «розмовне» (ПОРАЖЕ́НЕЦЬ, нця, ч. Те саме, що пора́зник). Також, справедливості заради, скажу, що ані «пораженця», ані «поразника» не вживали класики. «Поразник» у корпусі текстів фіксується з ХХ століття і тільки в перекладній літературі. Наприклад, ось фрагмент перекладу твору Генріха Белля «Груповий портрет з дамою» в журналі «Всесвіт» за 1972 рік: «Адже з самого жовтня скрізь плакати й листівки кричали, що весь німецький народ жадає невблаганної суворої кари панікерам, поразникам, скигліям і ворожим полигачам – а кара та мала тільки одну назву: смерть. Ті кати шаленіли чимраз дужче: вони десь розстріляли одну жінку тільки за те, що вона повісила випрані простирала сушитися». 

Принагідно зверніть увагу на гарні слова «полигач» і «простирало». «Полигач» – старе слово, що означає «помічник, спільник у яких-небудь діях, що заслуговують на осуд». «Поплічник» і «полигач» – абсолютні синоніми, обидва зневажливі. Що ж до «простирадла», то це полонізм. Натомість у наших старих словниках – «простирало». Ситуація, як із «кавʼярнею» / «каварнею»: польське «кавʼярня» витіснило українське «каварня».

• 6 •

Володимир Поливан: Який український відповідник до російського слова «изощренный»? Мені його не вистачає.

Тримайте аж два: мудрований, вигадливий.

• 7 •

Юлія Красножон: Чи можна в літературній мові вживати слово «потомки» замість «нащадки»? 

«Потомки / нащадки» – одне й те саме (абсолютні синоніми). Потомок – це людина стосовно своїх предків; нащадок. Вживали класики: «В раду зібравшись, козацькі потомки гудуть» (П. Куліш); «Як і всі лоцмани, він був потомок славних запорожців і мав увесь хист, всю вроду запорозьку» (І. Нечуй-Левицький). Але частотність слова «нащадки» в корпусі вдесятеро вища. А от «предки» і «пращури» – не абсолютні синоніми. У слова «предок» перше значення – «старший родич по висхідній лінії з боку матері або батька (звичайно старіший за діда, бабу)». А друге значення – далекий предок, родоначальник, тобто пращур.

• 8 •

Юрій Гречко: Як українською сказати «колтуны» (про волосся)?

Ковтуни, ковтуння.

• 9 •

Роман Гундій: Чи можна якось перекласти нашою мовою москалізми «ретироваться» та «без обиняков»?

Можна. Ушитися; без околи́чностей кажучи.

• 10 •

Андрій Забарний: Редагую тексти і регулярно читаю: «Він ковтнув». Це такий мастгев в англомовних книжках. Так уже дістало це ковтання! Чим його замінювати?

Словом «зглитнути». Ю Несбьо, «Таргани»: «Льокен закашлявся, перевів подих і зглитнув». Це теж приклад із перекладного роману (щоправда, норвезького).

«Главком»