Сергій Горбатюк: У мене більш ніж достатньо документів, які є підставою для звільнення генпрокурора

Сергій Горбатюк

«До березня 2017 року я ще робив спроби зустрітись з ним: приходив до приймальні, просивcя, залишав записки»

Керівник департаменту спецрозслідувань Генпрокуратури Сергій Горбатюк - персона відома і неоднозначна. Саме його журналісти та політики звинувачують у провалі розслідування справ Майдану. У його ж бік лунають звинувачення у саботажі розслідування справ «чорної бухгалтерії Партії регіонів»: мовляв, процес стоїть на місці, а суди не вважають аргументи прокурорів Горбатюка переконливими та не поспішають карати екс-посадовців з команди Януковича.

Натомість сам Горбатюк переконує: робить що може, всупереч спробам Генпрокуратури зам'яти низку справ.

У відвертому інтерв'ю «Главкому» Горбатюк розказав про особистий конфлікт з Луценком, про спроби генпрокурора завадити розслідуванням, а також про те, чи справді його шеф зупинив розслідування «справи Манафорта» після команди згори –  в обмін на американську зброю.

Ваш департамент досить далеко від будівлі Генпрокуратури. Як часто ви бачитеся з генеральним прокурором Луценком?

У робочих справах він мене не приймає приблизно з вересня 2016 року. Після цього були хіба що дві-три зустрічі на нарадах в числі інших осіб, причому на одну я прийшов без запрошення. Ще один раз бачилися в Гаазі, ми літали туди разом (21 листопада 2016 року, - «Главком»). А так генпрокурор  у ЗМІ оголосив, що не буде зі мною зустрічатися, і родинам Небесної сотні на зустрічі навіть це говорив. Бо Горбатюк ніби-то не сприймає його вказівок, критикує, їх не виконує. Але це не так. Він сам ухвалив рішення не зустрічатися і не спілкуватися зі мною. Також є ще один аргумент: Горбатюк постійно говорить про проблеми. Через це робочого спілкування не відбувається... Хіба що на його день народження із профільним заступником (Стрижевська, - «Главком») і керівниками підлеглих їй підрозділами зайшли привітати. Це тривало 5 хвилин. Певним чином порушуючи святковість, я зміг поставити лише одне робоче запитання: «Давайте щось робити з цими поправками Лозового, бо буде біда». І все.

3 жовтня Верховна Рада ухвалила в другому читанні та в цілому законопроект №6232 про внесення змін до низки кодексів, який запускає судову реформу. Серед них - скандальні поправки нардепа від Радикальної партії Андрія Лозового.
«Поправки Лозового» зменшують строки слідства з років до місяців. Крім того, в новому КПК є зміни, у результаті яких по всій країні суди завалять клопотаннями з боку слідчих органів, змушених звертатися по додаткові дозволи для проведення експертиз.

Неробочі зустрічі взагалі виключені. У мене немає з ним взагалі відносин. До березня 2017 року я ще робив спроби зустрітись з ним: приходив до приймальні генпрокурора, просив у його помічника про зустріч, залишав  документи, записки. Однак це не давало результату. Я зрозумів: це просто небажання приймати мене. Тепер спілкуємося листуванням.

На листи Юрій Віталійович відповідає?

Так. Спочатку не відповідав, коли все це почалося у 2016 році. А потім, коли я вже почав скарги писати, мовляв, чому ви собі дозволяєте не відповідати на звернення, він почав відповідати. Але на скарги, які подані у відповідності до вимог КПК України, він не відповідає у формі, яка передбачена КПК.

«Генпрокурору дали карт-бланш: роби що хочеш»

Ви казали журналістам, що на день народження побажали генпрокурору, щоб «докори сумління його не мучили». За що саме повинна Луценка мучити совість?

Я не зовсім правильно сформулював, коли раніше в інтерв’ю сказав, що таким було побажання. Дослівно було інакше: загальні побажання і «щоб ви були в злагоді зі своїм сумлінням».

Але все одно згадали про «сумління». Думаєте, у Луценка є причини бути не в злагоді із сумлінням?

Побажав це я, виходячи з загальнолюдських цінностей. Я не можу і не буду оцінювати людські якості Луценка, я можу говорити про виконання службових обов’язків, зокрема про наявність великої кількості порушень закону генпрокурором або ж його заступниками, на які Луценко не реагує.

Наприклад?

Можна довго перераховувати, починаючи з початку його каденції. Приміром, «справа Клименка». Станом на травень 2016 року її розслідував наш підрозділ, повідомлено про підозру десятку осіб, і раптом ми отримуємо протокол наради керівництва ГПУ про те, що слідство визнано неефективним, і постанову генпрокурора з такими ж формулюваннями і рішенням, що справу треба передати у військову прокуратуру. Я особисто був на тій нараді, це питання не обговорювалося, а це вже елементи фальсифікації. Недоліки можна знайти у будь-якій справі, тим паче величезній, об’ємній. Але ви вивчіть, вкажіть на ці недоліки. Це знущання над слідчим, коли на його зусилля у слідстві хтось, не читаючи справи, каже «ти погано розслідуєш». Як же погано, коли є результат і є рух до його покращення?

У такий самий спосіб у нашого департаменту забрали «вишки Бойка», ще ряд справ щодо Межигір`я, Сухолуччя, один з епізодів за підозрою (на той час) Злочевського, щодо одного з голів судів, щодо суддів апеляційного та адміністративного судів, провадження про корупцію оточення Захарченка (Віталій Захарченко, міністр внутрішніх справ в уряді Миколи Азарова, - «Главком»). Також незаконно закриваються справи, не підписуються повідомлення про підозру. Це процесуальні порушення. Є й інше.

Наприклад, у жовтні 2016 року відбулась реорганізація департаменту, скоротили 60 осіб. Невмотивовано, нічого не пояснюючи, Луценко ухвалив рішення забрати у нас 40 прокурорів і 20 слідчих.

Можна сказати, що конфлікт з Луценком спровокували ваші звернення, які вказували на порушення в його роботі?

У мене немає жодного конфлікту ні з Луценком, ні зі Юрієм Столярчуком, ні з Анатолієм Матіосом, ні з Анжелою Стрижевською, - його заступниками. Єдина вимога – діяти у законний спосіб, не втручатися у діяльність слідчого і прокурора. До прикладу реагування на дії керівництва у справі за підозрою Лукаш та ще ряду осіб. Вже рік і два місяці їй не підписується повідомлення про підозру та створюються інші перешкоди слідчим і прокурорам.

Без обґрунтування?

Так, без обґрунтування. Весь цей час я, слідчі, керівники слідчих підрозділів писали скарги, проводилися наради. Але ми так і не дочекалися жодного документа, де було б викладено у процесуальний спосіб офіційну позицію вищого прокурора щодо неможливості завершити слідство, тобто не названо юридичну причину затягування розслідування. Водночас генеральний прокурор дозволяє з трибуни Верховної Ради заявити про відсутність доказів. Він не є прокурором у справі, не вивчав її, він не має жодного процесуального стосунку до цієї справи… Але якщо ви знаходите підстави робити такі заяви і вважаєте, що доказів недостатньо, то ухваліть рішення про закриття справи. Ніхто такого рішення не ухвалює (певно тому, що немає чим обґрунтувати). Слідчий, прокурор каже, що зібрано достатньо доказів для завершення розслідування і направлення провадження до суду, однак ми не можемо його завершити, бо доповнене за результатами розслідування повідомлення про підозру Лукаш повинен підписати генпрокурор чи його заступник. Така вимога закону. А на сьогоднішній день керівництво знайшло, на їхню думку, «найкращий» спосіб спекатися проблеми - вирішили забрати у нас цю справу. Знову ж таки у незаконний спосіб.

На наші скарги у Генпрокуратурі здатні вигадувати різні оригінальні формулювання. Приміром, коли йдеться про оскарження рішення, яке ухвалив заступник, то відповідають, що не можете це робити, бо він не прокурор. Коли оскаржується процесуальне рішення, яке ухвалив Луценко, у відповіді зазначається, мовляв, воно оскаржується «вищому прокурору», а раз вище за Генпрокурора Луценка нікого нема, а значить, його рішення не оскаржуються.

Куди скаржитись, у Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів (КДКП)? Скаржився – відмовили. А до того ж, ця Комісія нещодавно, хоч і знайшовши порушення, ухвалила рішення про неможливість притягнення до дисциплінарної відповідальності генпрокурора. Аргументація така: після рішення КДКП генпрокурор обов’язково має видати відповідний наказ, а на думку Комісії, наказ щодо себе генпрокурор підписати не може. Відповідно, ми не можемо притягти його до відповідальності. Маразм. Тобто таким чином генпрокурору дали карт-бланш: роби що хочеш, бо ж оскаржити неможливо. У чому проблема? Адже генеральний прокурор підписує наказ собі на відпустку! Не хочеш сам підписувати, то можна ж на час свого лікарняного, відпустки призначити виконуючого обов’язки, і він видасть тобі наказ про догану. Але КДКП вирішило не надавати таку можливість.

За інформацією джерел «Главкома», нині почалась перевірка вашого департаменту. Це правда?

Перевірки Департаменту ще немає, але вона є у плані роботи Генпрокуратури на другий квартал. Тому, без сумніву, її буде проведено. Це, певно, перша перевірка окремого структурного підрозділу за часів Луценка - і чомусь саме нашого. Її причини не названі, але думаю, це продовження пошуку підстав для звільнення, він триває вже більше двох років.

Якби Луценко хотів вас звільнити, він би знайшов можливість і не терпів так довго. Не виникає враження, що з вас врешті зроблять цапа-відбувайла у справах Майдану?

Може, такі думки і є, але я не тікаю від відповідальності. Я організовую роботу департаменту з розслідування цих злочинів, несу відповідальність і за результати, і за їхню відсутність. Але одночасно я не замовчую проблематику, яка заважає рухатись швидше, якісніше, бо ми самі не можемо зробити того, що поза межами наших повноважень. Я розповідаю про те, що заважає слідству і прокурорам, а не про свої особисті проблеми.

«Мені кажуть: «твоя, Горбатюк, проблема в недостатній жорсткості»

Ваші опоненти називають вас дуже мстивим і конфліктним, кажуть, ви написали сотню скарг на своїх співробітників і за останній час від вас звільнилося близько сотні працівників «через неможливість з вами працювати». Факт масового звільнення - правда?

Це вигадки. Я не конфліктна людина. Мені взагалі дуже важко переходити у режим протистояння. Єдине, бажання досягати результату у розслідуванні цих злочинів, вбивств мене мотивують до наступу через незаконну діяльність, у тому числі і керівництва

Далі – ніякого масового звільнення не було. Скарги якщо писалися (дійсно, їх вже певно більше сотні), то виключно на незаконні дії керівництва: Столярчука, Матіоса, Стрижевської (заступники генерального прокурора Юрій Столярчук, Анатолій Матіос, Анжела Стрижевська, - «Главком»), Луценка, а якщо брати якісь інші підрозділи, то не на когось конкретно, а у зв’язку з розслідуванням справ Майдану, де ми виступаємо координуючим центром. Є окремі провадження, які розслідують інші підрозділи, і тому час від часу ми запитуємо їх, вивчаємо і повертаємо назад - пишемо «нічого не робиться», «відреагуйте», «проведіть слідчі дії», «притягніть до відповідальності того, хто не забезпечує впродовж року…». Це реагування на неякісну роботу.

Якщо хтось і скаже в ГПУ, що я образив чимось чи до конфлікту довів, то можу показати документ, який підтверджує, що питання стосується лише роботи. Як то кажуть, «нічого особистого, просто бізнес». Єдине, що замість слова «бізнес» у нашому випадку стоїть слово «закон».

Тепер щодо «сотень осіб, що пішли через мене». Нічого подібного не було. Від нас за чотири роки йшли одиниці з різних особистих причин. Водночас мав місце факт скорочення 60 осіб з нашого департаменту Луценком. Вони були змушені піти. Мені, навпаки, кажуть: «твоя, Горбатюк, проблема в недостатній жорсткості».

Пане Сергію, ви спілкуєтеся з Назаром Холодницьким? У нього ж теж напружені стосунки з Луценком, серед іншого виникають тертя через питання підслідності…

Спілкуюсь, якщо якісь питання робочі виникають, ми контактуємо.

Єдиним фронтом проти Луценка не думали виступити?

Ні. Такого не може бути. Треба, аби кожен відстоював закон на своєму місці. Ми ж саме за це і зарплату отримуємо. У мене зібрано більш ніж достатньо документів, щоб сказати що генеральний прокурор порушує закон, і це є підставою для звільнення. Але хто має на це відреагувати?

Про реагування КДКП я розповів вище. Попри таку їхню позицію, ми все ж маємо звертатися до КДКП.

У другій частині інтерв’ю, яке буде опубліковано найближчим часом, читайте про найскандальніші справи, які вів департамент Горбатюка

Наталія Сокирчук, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»