Сходознавець Михайло Якубович: Перемога Ердогана на референдумі корисніша Україні, ніж поразка

У неділю 16 квітня в Туреччині відбувся референдум, який президент країни Реджеп Ердоган назвав найважливішим в історії країни. За офіційними результатами обробки майже 100% бюлетенів, понад 51% громадян проголосували за зміни до Основного закону. Як повідомляв «Главком», серйозні зміни до політичного устрою перетворюють Туреччину з парламентсько-президентської на президентську республіку. Глава держави очолить виконавчу владу, пост прем'єр-міністра пропонується скасувати. Президент отримає право призначати віце-президента і міністрів (за чинною Конституцією, прем'єрський пост займає лідер партії-переможниці на парламентських виборах, він же пропонує міністрів на затвердження президентові). Зміни до Конституції, запропоновані референдумом, мають вступити в силу після президентських виборів у 2019-му році. Спостерігачі ОБСЄ назвали результати референдуму упередженими, а волевиявлення таким, яке не відповідає стандартам Ради Європи.

В інтерв’ю «Главкому» голова Центру ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія», сходознавець Михайло Якубович розповів, чому укріплення влади Реджепа Ердогана в Туреччині в інтересах України, чому на берегах Босфору не слід чекати масових протестів, та як результати референдуму позначаться стосунках Туреччини та кримських татар.

Детальніше про референдум і конституційні зміни у Туреччині читайте тут: «Туреччина проголосувала за султана. Якою буде нова конституція і що зможе Ердоган»

Які наслідки нестимуть конституційні зміни для Туреччини і для чорноморського регіону в цілому?

Думаю, що до 2019-го року ситуація може змінитися в будь-який бік. Все залежатиме від того, що буде у Сирії і в Іраку. Вочевидь, Туреччина встановлюватиме якийсь протекторат над деякими регіонами у цих країнах. Тому президентські широкі повноваження, ердоганівське «єдиноначаліє» в принципі спрацює на користь своєрідної стабільності турецького чинника в регіоні. Але для відносин Туреччини з Європейським Союзом, на чому постійно спекулюватимуть опозиційні партії, позитиву менше. Бо опозиціонери постійно ставитимуть питання, наскільки ці конституційні зміни є демократичними тощо. «За» проголосували в більшості своїй мешканці сільських районів, міста висловилися «проти». І діаспори висловилися «проти», в США, наприклад. А от турки в Німеччині висловилася «за». Зараз найголовнішим питанням є наскільки сам Ердоган зможе впоратися з тим, що відбулося.

Райони з курдським населенням проголосували проти змін до Конституції. Під час референдуму в Діярбакирі відбулася навіть стрілянина. Наскільки радикалізуються настрої курдів з огляду на результати волевиявлення?

Треба ставити питання: яких саме курдів? Курдські ліві це використовуватимуть так як використовувала Робітнича партія Курдистану. Більш помірковані сили, очевидно, шукатимуть діалог. На мій погляд, чекати у зв’язку з цим референдумом якихось змін ставлення курдів до Ердогана не варто. Все залежатиме від того, як Ердоган домовиться з основними силами, і які події відбуватимуться на фронті зокрема за участю іракських і сирійських курдів.

І Анкара, і Стамбул в своїй більшості, навіть за офіційними даними, висловилися проти розширення повноважень президента. Наскільки вірогідними є масові протести, враховуючи те, що уряд вже після голосування на референдумі запропонував продовжити дію надзвичайного стану до 19 липня?

Протести уже відбуваються, є кількатисячні маніфестації. У них бере участь переважно інтелігенція, міські жителі. У цих прошарків у Туреччині якийсь революційний потенціал відносно слабкий. Я думаю, що якщо Ердоган триматиме ту саму політичну лінію, що і зараз, то градус напруги буде збитий. Можливо, почнеться дискусія, пояснення, може, окремі поступки будуть з боку влади. На мою думку, не буде істотних змін внаслідок масових виступів.

Але ж Туреччина знає приклади масових протестів, на тому ж Таксимі у Стамбулі…

Так, люди можуть виходити і в Стамбулі, і в Анкарі… Розумієте, там уже сформоване середовище міст, які є досить демократичними. Там демонстрація чи маніфестація - це звичане явище, але значного впливу на ситуацію все це не матиме… В Туреччині навіть ті, хто висловилися проти на референдумі, не проти самого Ердогана. Тобто протестний потенціал не такий сильний, як могло здатися на перший погляд. Люди розуміють, що зараз, змістивши Ердогана, може бути загострення, відсутність стабільності, бо ж конфлікт у Сирії і Іраку на півдні палає.

Наскільки високою є планка терпіння, де «стеля», вище якої обмеження свобод не пройде?

Теракти, які були в Туреччині, вказують на наявність сил, готових розхитувати ситуацію. Це стримуватиме людей від участі від масових кривавих подіях. Заколот в середині липня минулого року також підняв рейтинг Ердогана. Тобто це стримуючі чинники для вірогідних переворотів.

В Ескішехірі найбільш компактно проживають кримські татари в Туреччині. Місто не підтримало зміни до Конституції. Які наслідки може нести така громадянська позиція?

Є кримські татари, які «за», а є ті, які «проти». Тут спрацював не національний чинник, а те, що це міська культура. Тобто міста проти, вони є більш демократичними. А села в більшості своїй за реформу. Думаю, в Туреччині навряд чи це якось позначиться на кримських татарах, а от щодо українських кримських татар – питання. Зараз Ердоган займає позицію щодо Криму, яка їм подобається, яка більш-менш влаштовує і Україну, особливо на тлі останніх подій, коли і судна (насамперед російські, які перед тим побували у Криму) припинили заходити до турецьких портів. Просто немає альтернативи (Ердогану). Подивіться, скільки Туреччина інвестувала в Україну, в ісламську кримськотатарську спільноту. А якби при владі була якась інша сила, а не Ердоган, то, можливо, питання допомоги кримським татарам для турків не були б важливими.

Для України і конкретно для кримських татар збереження Ердогана при владі – це продовження тієї політики, яку ми маємо зараз. Бо в особі Ердогана, як не крути, у нас є умовний союзник. Ті кроки, які Туреччина завжди робила для кримських татар були, в принципі, досить адекватними. Ердоган, позиціонуючи себе як тюркського лідера, можливо, ще більш посилить цю підтримку. Тому, можливо, з цього буде якась вигода.

З одного боку, Туреччина союзник України, з іншого – референдум не відповідав демократичним нормам. Як має позиціонувати себе Україна?

Це велика проблема, оскільки якось реагувати таки потрібно. Не так давно стало відомо, що Ердоган зібрався в Україну. А він любить показово ображатися, Туреччина любить жорсткі висловлювання, у них в політичній культурі це прийнято. Так от, Україна мала би зважити всі за і проти, тобто висловити свою позиції, але не переходити меж втручання (у внутрішні справи). Щодо фактів фальсифікацій, про які заявляють опоненти розширення Конституції, то їх ще треба довести. Ясно, що можна висловити занепокоєння щодо окремих речей, але займати однозначно критичну позицію не варто. Цього ніхто і не робитиме.

Лідер найбільш потужної опозиційної Народно-республіканської партії Кемаль Киличдароглу заявляє про намір оскаржити результати референдуму у судах. Наскільки реально це зробити?

Думаю, що нереально. Не для того Ердоган це все починав, щоб в суді оскаржили. Не забувайте і те, що влітку глава держави посилив у країні контроль над судами, дуже багато суддів було звільнено після спроби перевороту. Хоча так, щодо окремих дільниць можуть зробити виняток, призначити переголосування, але на загальний результат це не вплине. Перевага в голосах невелика, щоправда Ердоган і не очікував великої переваги в 60%-70%.

В експертному середовище побутує думка, що серйозним важелем тиску на Ердогана задля демократизації Туреччини тепер залишається членство цієї держави у НАТО. Чи це так?

Це може бути важелем. Але не треба забувати того, що на території Туреччини основною ударною силою НАТО залишаються Сполучені Штати Америки. США мають досвід підтримки авторитарних режимів на Близькому Сході вже тривалий час. Для НАТО членство Туреччини в організації не буде проблемою, бо сама Туреччина конче потрібна, потрібні її бази. Це такий осередок стабільності на Близькому Сході. НАТО доведеться це просто визнати як факт.

Ви хочете сказати, що для НАТО Туреччина більше потрібна, ніж навпаки?

На даний момент у зв’язку із ситуацією у Сирії і Іраку, так.

Як зміняться турецько-російські відносини після референдуму?

Росія взагалі була налаштована проти цього референдуму. При тому, що у Росії, по суті, така сама управлінська модель, навіть куди гірша за турецьку. На мій погляд, Ердоган продовжуватиме грати на кілька фронтів. Туреччина завжди, і у роки Другої світової, і навіть раніше вела таку політику: вони робили один крок сюди, один крок туди. Думаю, що суттєвих змін у найближчий рік у відносинах з РФ не буде. А якщо і будуть, то не референдум буде чинником. Тут на порядку денному стоїть питання майбутнього Башара Асада, поведінка США в регіоні.  

У Туреччині дуже мало сил, які б зараз могли запропонувати якусь альтернативу Ердогану. Тобто лідерів такого масштабу, як він, по суті, немає. Дуже складно було би комусь взяти владу до своїх рук.

Зараз Туреччина наповнена вихідцями з Сирії, питання біженців є дуже актуальним для країни. Євросоюзу також у виграші, бо він вважає, що яким би не був той Ердоган, але якщо відкриється кордон (турецько-сирійський) і буде ще один конфлікт, то і американцям, і європейцям доведеться стикнутися з такими викликами, до яких вони не готові. Цим Ердоган і користується.

Михайло Глуховський, «Главком»

Детальніше про референдум і конституційні зміни у Туреччині читайте тут: «Туреччина проголосувала за султана. Якою буде нова конституція і що зможе Ердоган»