Валентин Бадрак: Сучасний світ успішно деградує, зокрема, й через відмову від читання

Читачі «Главкома» знають Валентина Бадрака радше як військового експерта та керівника аналітичного центру. Але сам він називає свою літературну діяльність основною, визначає її як особисту місію. Напередодні виходу 11-ї книжки автора «Главком» поспілкувався з ним про нову роботу та авторський метод розвитку особистості, названий «геній-терапією».

Валентине, ваша публічна діяльність пов’язана із безпекою держави. А тут книжки… Є якийсь зв'язок між цим чи це просто різні боки життя?

Безумовно, все поєднано. Безпека і оборона – це скоріше громадянська позиція, яка ґрунтується на фаховому фундаменті. Я десять років присвятив десантним військам, тому відчуваю пульс армії і водночас маю чітке уявлення, якою армія має бути, щоб виконувати функцію стримування зовнішньої агресії. До речі, мої погляди кардинально відрізняються від того, що робить і не робить військово-політичне керівництво України. Щодо зв’язку з книжками, то мій перший роман присвячено саме розкриттю внутрішнього світу офіцера. Та і з безпекою певною мірою пов'язаний, оскільки дилогія «Східна стратегія» тільки у першій книзі політично нейтральна і розповідає про Рязанське повітрянодесантне училище (РПДУ) і академію військової розвідки без купюр – до речі, це перша у світі книжка про РПДУ і друга, після «Акваріуму» нашого співвітчизника Різуна, про так звану Академію радянської армії. Так от друга книжка дилогії – про роботу російських спецслужб на території України. Хоча події ще до війни, вони надзвичайно актуальні і нині, бо у стратегії російських спецслужб нічого не змінилося.

Дев’ять інших книжок – вже не про безпеку і армію?

Так, мої основні книжки – це зовсім інший вимір буття. Ім’я цього виміру – реалізація особистості і виконання місії кожною людиною. Ці книжки писалися на підставі аналізу відомих особистостей.

Поговорімо про вашу нову книжку. Коли вона вийде і про що чи про кого вона?

«Фоліо», яке взялося друкувати роботу, визначає точку старту в середині лютого. «Обличчя цивілізації» – це робота, яка почалася з 1992 року і присвячена короткому представленню стратегій близько 400 видатних особистостей. Гадаю, у світі нічого подібного немає. Акцент зроблено на внесок у розвиток суспільства, цивілізації, що майже не перетинається із технологіями. Скажімо, Майкл Харт, який спеціалізувався на створенні рейтингів найвпливовішої сотні людей цивілізації, бере до уваги їхні формальні досягнення, які насправді переважно ніяк не пов’язані із розвитком особистості. Дослідники, з якими я працюю в одному полі, – Роберт Ділтс або Джин Ландрам, – надають набагато менший перелік, який налічує декілька десятків людей…

Що ви намагаєтесь донести цією книгою?

Зацікавити уроками та ідеями, що залишили по собі люди, які справді розвивали цивілізацію. Свого часу я розробив метод розвитку особистості, який назвав «геній-терапія», тож синтетичний аналіз особистостей з урахуванням цього методу може значно допомогти читачеві у створенні власної стратегії життя. Досвід двох останніх тисячоліть став приголомшливим свідченням, що технічний прогрес ніяк не допоміг розвитку людини, не навчив її бути щасливою, не звільнив від страждань. За останніх п'ять тисяч років людина майже не просунулася у розумінні та управлінні власними психічними процесами, в духовному розвитку.

У книжці є генії з України?

Звісно, десь близько десятка. Але акценти незвичні. Скажімо, Сікорський лише формально розробник гелікоптера, але головне – здатність рішуче змінювати світ навколо себе задля реалізації мети. Найбільш цікавий його спосіб віднайти й розвинути свою ідею, здатність заради неї залишити батьківщину і при цьому залишитися філософом. Його «Послання молитви Господньої» та «Наближення до прірви» вважаю більшим внеском, ніж гелікоптер. Або Леся Українка. Вона оцінюється не як поетеса, а як людина, здатна протиставляти творчість невиліковній хворобі. Амосов – не як лікар, а як учитель послідовності: за останніх десять років життя, вже після припинення оперування, з 79 до 89 років він написав п’ять з одинадцяти своїх книжок. Це – приклад організації життя.

Хто ще з українців потрапив до вашого рейтингу?

Є Шевченко, є Корольов. Є люди, яких ми вважаємо умовно українцями, наприклад Вернадський або Олена Блавацька, яка народилася на Дніпропетровщині, але все життя прожила за межами України. Тому, якщо брати світовий рівень, то наявність близько десятка українців – на мій погляд, це досить непогане представництво, досить вагоме.

Ще один нюанс – я не робив рейтинг. Понад те, я дуже критично ставлюся до рейтингів, таких, які роблять Майкл Харт та інші. Рейтинги, що враховують якісь формальні досягнення: наприклад, відкриття чи вплив через владу, не є тим, що може стимулювати розвиток духовної сфери і розвиток особистості. Тому у підбірці дуже мало вчених, майже немає політиків і полководців та завойовників.

Кого з цих людей, на вашу думку, найбільше недооцінила Україна?

Сікорського. Можу навести приклад, що син Ігоря Сікорського Сергій кілька разів приїжджав в Україну і пропонував повернути виробництво гелікоптерів в Україну. Але з певних, у тому числі політичних, умов цього не відбулося, тому я гадаю, що саме він є недооціненим. Хоча ми знаємо, що з’явився і меморіал у Київській політехніці, і збільшилася кількість публікацій.

За переліком нобелівських лауреатів можна чітко прослідкувати, які нації мають більше приводів пишатися своїми геніями. Генії яких національностей переважають у вашій добірці? І чи прослідковуєте ви тут якісь тенденції?

Я не намагався робити якість такі акценти. Напевно, дуже велика вага саме євреїв у підбірці. Це може бути пов’язано з традиціями виховання і стимулювання мотивації в дитячому віці або в юнацтві. Тому, якщо досліджувати такі постаті, як Фромм, Фрейд чи Ейнштейн, ми побачимо багато таких прикладів, коли виховується самостійність, велика повага до себе, любов до себе і навіть нон-комформізм. Я завжди згадую Бенедикта Спінозу, який після херему (херем – найвища міра засудження в єврейській громаді. Як правило, полягає в повному виключенні засуджуваного єврея з громади. – «Главком») жив на самоті, у нього не знизилась повага до себе. Безумовно, це частина виховання.

Сьогодні за лічені секунди можна через інтернет отримати будь-яку інформацію, будь-яку біографію. Враховуючи це, чи не вважаєте, що ера енциклопедій, збірок біографій своє віджила?

Я хочу звернути увагу на безперечний факт: незважаючи на інформаційні й технологічні переваги, людина міленіуму залишається такою ж недовтіленою, як три–п'ять тисяч років тому. Її ще більше роз'їдають невігластво, психічна інфантильність і безвольність. Сучасний світ успішно деградує, зокрема, й унаслідок відмови від читання, аналізу, загалом процесу мислення, бо все автоматизоване. Я вважаю, що моя книжка не має стосунку до оперування фактами, її створено з інтерпретацій тих чи інших кроків видатних людей. Крім того, сьогодні у світі з’являється більше спроб так чи інакше проаналізувати причини духовного занепаду – якраз через біографічні інтерпретації. Яскраві й мужні приклади надає, скажімо, американський психотерапевт і письменник Ірвін Ялом, а його нові «відкриття» філософів для сучасників – це діаманти цивілізаційної мудрості.  

Чому ви обділили своєю увагою політиків, державних діячів? Невже серед них немає гідних прикладів?

Так, у книзі їх практично немає. Політики здебільшого – маніпулятори свідомістю. А великі істини, якими артистично жонглювали мудреці далекої давнини, ними або відсувалися, або ігнорувалися. Хоча дещо вдалося Марку Аврелію, який є у книзі. Образ Сенеки – великий парадокс, а Черчилль присутній на сторінках як один з найкращих і найнебезпечніших маніпуляторів.

Кого ви вважаєте героями нашої цивілізації?

Тих, хто вдосконалював саму людину власним прикладом. «Особистий приклад – це не просто спосіб вплинути на людей, це єдиний спосіб», – казав Альберт Швейцер. Найвпливовіші люди нашої цивілізації виявилися не майстерними завойовниками чи могутніми можновладцями і власниками матеріалізованих цінностей, а умиротвореними творцями, що змінюють сприйняття дійсності. Ейнштейн, Фромм, Мей, Лоренц та схожі на них – ось герої.

«Спогади про великих людей так само корисні, як і їхня присутність», – зазначав давньоримський філософ Сенека. Якщо трансформувати його слова в мову сучасної психології, то можна стверджувати: нагадування про видатні перемоги знаменитих людей і про способи цих перемог неминуче заряджатиме нас енергією позитивно-активного мислення, створюватиме стимули усвідомленого прагнення до власних звершень, до чудової самореалізації. Це головний принцип пропонованої мною геній-терапії. І головний принцип відбору героїв для «Облич цивілізації».

Наталія Сокирчук, «Главком»