Війна не зробила обороноздатність пріоритетом для влади – Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння
Війна Російської Федерації проти України, окупація українських територій і закріплення на них російських та змішаних (створених з найманців на базі російського ядра) угруповань створює стійку тенденцію воєнної загрози в Україні. Така ситуація вимагає істотного вдосконалення системи переозброєння Збройних сил. Ідеться передусім про регулювання закупівель озброєнь і військової техніки в межах державного оборонного замовлення, а також про питання регулювання експорту/імпорту озброєнь і військової техніки в Україні як форми отримання оборонними підприємствами валютних надходжень та технологій оборонного і подвійного призначення.
Існуюча в Україні система закупівель озброєнь і військової техніки для потреб Збройних сил України (ЗСУ) та інших збройних формувань є недосконалою, а потенціал приватних оборонних підприємств та можливості іноземних інвестицій, зокрема у створення нових видів військової техніки, використовуються не повністю. Такі висновки зробила недержавна аналітична організація «Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння» після проведення відповідного дослідження.
Центр стверджує, що наявна система військово-технічної співпраці України з іноземними державами, особливо організація експорту/імпорту ОВТ, застаріла та стримує переозброєння ЗСУ та інших збройних формувань, гальмує розвиток ОПК та зменшує привабливість українського ринку для іноземних компаній. «Система експорту ОВТ потребує негайної трансформації і повної лібералізації та переходу від заборонної до повідомної формули збройного експорту, з відповідним виведенням зі структури «Укроборонпрому» спецекспортерів», – вважає директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак, під керівництвом якого здійснювалося дослідження.
Аналітики звертають увагу, що значна частина державного оборонного замовлення спрямовується до ДК «Укроборонпром». Однак останнім часом (особливо з початком війни Росії проти України) кількість приватних підприємств збільшилася втричі та вже перевищує кількість державних підприємств ОПК. За офіційними даними, якщо в 2015 році понад 60% державного замовлення припадало на «Укроборонпром», то у 2016-му – лише 38%. В офіційно наданих цифрах – «Укроборонпром» освоїв у 2016 році 4,4 млрд грн з 13,5 млрд грн. При цьому варто зауважити, що в країні існує система прихованого лобізму, зокрема, певної кількості приватних підприємств, які або належать представникам влади, або «специфічно» нею контролюються. Крім того, існує ще не менше десятка приватних структур, які довели здатність виробляти конкурентоспроможну й рідкісну номенклатуру озброєння і техніки. Крім того, досить часто вартість тих самих робіт на державному підприємстві значно вища, ніж на приватному. Зокрема, за неофіційною інформацією, вартість однакової модернізації танку в 2016 році державне підприємство оцінювало у 17 млн грн, тоді як приватне – лише у 7 млн грн.
Водночас ще однією особливістю українського ОПК є те, що він не здатен забезпечити левову частку потреб Збройних сил, причому в найважливішій номенклатурі послуг (у грошовому еквіваленті це не менше 60–70%). Так, Україна ніколи не виробляла й не виробляє бойових літаків, комплексів протиповітряної оборони, корабельного озброєння, ударних і оперативно-стратегічних та оперативно-тактичних безпілотних авіаційних комплексів, бойових вертольотів, значної частини авіаційного керованого озброєння, переважної більшості боєприпасів, стрілецької зброї і ще багато чого. І це означає, що вибір способу забезпечення сил оборони (ЗСУ та інших формувань) у цих потребах має вирішувати міжвідомчий орган з урахуванням виразно виведеного Генштабом ЗСУ переліку пріоритетів, аргументованих висновків інституту генеральних конструкторів і науково-технічної ради (остання може формуватися з директорів оборонних підприємств, економістів, провідних профільних учених).
До зазначеної проблеми слід додати вже згадуваний брак ресурсів та існування спецфонду, який частіше за все не працює. Наприклад, у середині 2016 року міністр оборони України Степан Полторак заявляв про можливе недофінансування потреб оборони в обсязі 6,5 млрд грн, у зв’язку з чим, за неофіційною інформацією, з державного оборонного замовлення на утримання особового складу ЗСУ було перекинуто близько 500 млн грн.
Досі Україна не позбулася старого принципу, коли на вершині трикутника були саме прибутки від експорту зброї, а не розвиток Збройних сил. Зокрема, фактично у воєнний час в Україні залишається ситуація, коли деякі сучасні озброєння і техніка у першу чергу спрямовуються на експорт, і лише потім – у ЗСУ.
Війна не зробила проблему посилення обороноздатності пріоритетним напрямом для влади. Щоправда, чітко визнати це самі представники влади не готові. Тому часто суспільство підгодовувалося прожектами і фейками.
Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння пропонує низку конкретних напрацювань для вдосконалення умов регулювання закупівель, експорту/імпорту озброєнь і військової техніки в Україні. «Усі заходи мають на меті передусім створення ефективної системи належного переозброєння ЗСУ та інших збройних формувань», – зазначив Бадрак.
Директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння навів приклади, коли програми постачань броньованих машин до Збройних сил («Дозор») зривалися, або замовлення щодо постачань броньованих машин до спецпідрозділу Нацполіції не виконувалися вчасно («Варта»), однак «замість відповідальності за конкретні випадки недосконалі проекти і програми продовжуються, створюючи в умовах втаємничення державного оборонного замовлення безлад та безсистемність». «Якщо ми хочемо зробити армію справжнім інститутом стримування, слід покласти край безвідповідальності та відсутності системи у сфері її переозброєння», – наголосив експерт.
Серед найбільш важливих недоліків та істотних недопрацювань у цій сфері Бадрак назвав ручне управління оборонною промисловістю, відсутність у системі виконавчої влади вертикалі управління цим сектором, а також відсутність низки важливих законів та держпрограми розвитку ОПК. Крім того, зазначив експерт, ми не можемо погодитися з тим, що державне оборонне замовлення та держпрограма розвитку озброєнь і військової техніки виконуються в умовах таємності й відсутності парламентського і демократичного цивільного контролю.
Повний текст дослідження
«Регулювання закупівель, експорту/імпорту озброєнь і військової техніки в Україні. Особливості і шляхи удосконалення»
(для ознайомлення з документом натисніть на зображення)
Дослідження організації «Центр досліджень армії, конверсії та роззброєння» здійснене до 6-ї міжнародної конференції «Урядування у секторі безпеки: виробництво, продаж і закупівля озброєнь» та оприлюднюватиметься під час цього заходу 1 лютого ц.р.
Коментарі — 0