Втратив три кінцівки і вижив. Історія добровольця ЗСУ, який здивував навіть лікарів

40-річний мешканець Черкас Антон Іванців до широкомасштабного вторгнення успішно працював менеджером, займався продажами автозапчастин, виховував двох доньок і був щасливим батьком родини. Утім, підступний напад Росії у лютому 2022 року змусив чоловіка, який до того не мав жодного бойового досвіду, одягти військову форму та стати на захист України.

Антон пройшов через пекельні бої на Донбасі, де під час одного з бойових завдань отримав важке поранення. Шанс вижити був один на мільйон та чоловік вхопився за життя і використав той примарний шанс. Своєю історією військовий поділився з «Главкомом».

Добровольцем у перший день війни

Антон пригадує, що рішення стати на захист України у разі потреби, народилося у нього ще напередодні великої війни.

24 лютого 2022 року Антон Іванців, як і у будь-який звичайний день збирався на роботу, однак дізнавшись про російський напад, одразу ж вирушив до військкомату.

«Я пішов до військкомату… але мене там не прийняли. Сказали йти у ТРО у штаб бригади. Але і у штабі бригади мене також не прийняли і я пішов у штаб батальйону. Ось так я потрапив до ЗСУ», – пригадує Антон.

Чоловік не мав військового досвіду, не був в АТО, однак не міг вчинити інакше, окрім як піти добровольцем.

«Це несправедливо, коли на твою країну нападають ні з того ні з сього. Треба боротися», – пояснює Антон.

Після проходження тренувань та курсу молодого бійця військовий ніс службу на блокпостах. Далі були бруд, кров і жахи війни на сході країни.

«Коли тобі страшно, а ти ще й нічого не знаєш, то цей страх дійсно дуже важко перебороти, а коли ти пройшов тренування, впевнений у людях поряд, які вже мають якийсь бойовий досвід, то страх можна пережити»,– каже Іванців.

За словами військового, головна помилка, якої припустилися українці, – недооцінка ворога. Наразі на фронті таких огріхів бійці вже не допускають.

«Нашому народу була зроблена ведмежа послуга, адже нам не дали зрозуміти наскільки страшний ворог і що до зіткнення з ним треба добряче підготуватися. А у них дуже гарно навчені підрозділи з якісним спорядженням. З тієї ж сторони науковці працюють над озброєнням, модернізують його. Нам треба все більше різної зброї і не покладатися цілком на Захід, а виробляти зброю тут, в Україні», – робить висновок чоловік.

Або життя, або кінцівка…

Підрозділ Антона був перекинутий до Бахмута, який станом на травень 2023 року був найгарячішою ділянкою фронту. Саме там чоловік і отримав поранення, опинившись між життям та смертю.

«Я ходив у розвідку до Бахмута з побратимом з п’ятої штурмової. Коли ми повернулися, то я зайняв позицію у будівлі (там був чи склад, чи щось подібне). І от туди прилетіла 120-та міна», – пригадує військовий.

Цей приліт став роковим.

«Я втратив одразу дві кінцівки: руку та ногу. Пролив дуже багато крові. На щастя, тулуб залишився неушкоджений, хоча і каску з голови знесло і бронежилет роздробило», – описує той страшний момент Антон.

Евакуація військового з поля бою перетворилася на надскладну рятувальну операцію.

«Мені допомагав іноземний легіон і мої хлопці. 900 метрів під щільними обстрілами, розваленими будівлями мене витягували, а робити все потрібно ж було дуже швидко. Хлопці врятували мені життя», – згадує чоловік.

У лікарню ім. Мечникова у Дніпрі Антон Іванців потрапив у критичному стані. Ось як описував стан свого пацієнта керівник лікарні Сергій Риженко на своїй сторінці у соцмережах.

«У його кремезному тілі майже не зосталось крові. Його життя після вибуху стало, як страшний сон. Реаніматологи переливали кров, стабілізували стан. 8,5 літрів «дніпровської» крові було влито заради порятунку життя. Кома. Серце билось дуже тихо. Гемоглобін менше 30. Посічене уламками тіло, обпалене вибухом обличчя», – написав Риженко.

Дивом, але Антон вижив. Утім, медикам довелося ампутувати чоловікові третю кінцівку.

«Коли мене поранило, права рука ще залишалася на місці, та у лікарні Мечникова у Дніпрі мені її ампутували. Питання стояло так: або життя або кінцівка», – каже Антон.

«За нами правда і ми завжди перемагаємо»

На другий день після поранення чоловік прийшов до тями. Нова реальність холодним лезом пронизала мозок. Як жити далі? Позбутися важких думок Антону допомогла родина.

«У лікарню до мене додзвонилася дружина, яка була у Німеччині з дітьми і сказала: «Ні про що не хвилюйся, я вже їду». Допомога родини, побратимів – це дуже важливо», – каже військовий.

Утім, для кожного пораненого не менш важлива і підтримка суспільства.

«Коли ти довго воюєш, то твоя свідомість міняється, а тут ти ще просинаєшся поранений і перебуваєш увесь час у чотирьох стінах. Необхідно поранених витягувати з чотирьох стін, знаходити заняття, починати щось робити. Людину треба «вирвати» з тієї реальності, в якій вона опинилася, хоча б на деякий час. Тоді адаптація буде проходити швидше», – розповідає Антон.

Наразі чоловік у процесі протезування двох рук та ноги.

«У мене остеоінтеграція у праву руку і перший етап остеоінтеграції стегна – це коли у кістку вкручують титановий протез, на який вже кріпиться біонічна рука. Загалом у мене буде три остеоінтеграції на кожну втрачену кінцівку. Таке протезування дуже дороге: одна остеоінтеграція коштує 850 тисяч гривень», – каже боєць.

Антон активно веде соцмережі і ділиться з підписниками кожною своєю особистою перемогою у боротьбі за життя.

«А перемога України буде. У нас є правда і ми завжди перемагаємо. Ну, просто не може бути такого, що вороги напали і перемогли», – резюмував Антон Іванців.

Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.

Артур Гор, для «Главкома»