«Я обурювався, а лікар сказав: «Подякуй, що не відрізав і другу руку»
Досвід
Колишній ізраїльський солдат – про ампутації і боротьбу з собою
Україну часто порівнюють з Ізраїлем і, певною мірою, у цьому є сенс: як і українці, ізраїльтяни живуть поряд з агресивними сусідами, що прагнуть їх знищити.
Вся історія Ізраїлю – боротьба, і ведуть цю боротьбу ізраїльтяни за власну державу з кінця 40-х років минулого століття, відповідно і досвіду у них багато. Соціалізація ветеранів, велика кількість поранених з ампутаціями, їхнє відновлення і реабілітація – ті проблеми, з якими зараз стикається Україна, і які вже багато років вирішує Ізраїль. Як саме?
Про це у своїй історії розказав Рамі Браха – адвокат, бізнесмен і колишній військовий армії Ізраїлю. Ще у 1983 році отримав поранення, втратив кінцівки і пройшов важкий шлях прийняття себе і повернення до життя. Історія Рамі вражає своєю відвертістю, тож буде корисною для українців, які опинилися у схожій ситуації.
Добровольцем у десант
З дитинства Рамі мріяв займатися спортом. Його пристрастю був теніс.
«З 10 до 18 років я був мрійником. Мені була дуже потрібна мрія, і щойно вона з'являлася, я йшов до неї щосили. Підлітком я мріяв стати професійним тенісистом. Грав у теніс з ранку до ночі в команді «Маккабі» у Тель-Авіві. Брав участь у змаганнях в Ізраїлі та по всьому світу», – розказує Рамі.
Та коли хлопцеві виповнилося 17 років, довелося думати про армію.
Рамі захотів пройти службу у бойових частинах, щоб випробувати себе.
«Я хотів служити так, щоб це сформувало мою особистість, і я пішов добровольцем у десант», – пояснює чоловік.
Після строкової служби Рамі Браха підписав контракт і вступив на офіцерські курси. І у цей час спалахнула війна з Ліваном. Рамі приймав безпосередню участь у бойових діях, та доля була прихильна до нього.
«Усі хлопці у моїй групі казали: «Рамі йди першим, а ми – за тобою. Тобі постійно щастить. З тобою нічого не трапиться», – пригадує чоловік. – Одного разу було дуже страшно. Ми їхали колоною бронетранспортерів і по нас стріляли з усіх боків. Щосекунди ліворуч і праворуч розривалися снаряди. Я пам'ятаю, що сидів у броньовику і не міг закрити верхній люк, на нас сипалися пісок і земля від вибухів. Я казав собі: «Як пощастило тим, хто поруч зі мною – з ними нічого не станеться». Я заспокоював себе цією думкою. У цій колоні загинули кілька моїх друзів в інших машинах – вони підірвалися. Але я все одно думав, що зі мною нічого не станеться».
Тоді чоловік повернувся неушкодженим та через деякий час, отримавши групу під своє командування, Рамі знову вирушив у гарячу точку. Цього разу йому не пощастило…
«За мить я став уламком розбитої склянки»
Перебуваючи з підрозділом на півночі Лівану, Рамі Браха отримав наказ рятувати поранених товаришів, які потрапили на мінне поле.
«Ми з ротним командиром мали вивести всіх з мінного поля. Ротний йшов попереду, озброївшись щупом, а я позначав білою стрічкою не заміновані ділянки. Ми йшли слід у слід і я забивав кілочки, намотуючи білу стрічку», – пригадує колишній військовий.
Та, на жаль, навіть такі заходи підвищеної безпеки не змогли врятувати Рамі від поранення. Чоловік знайшов «свою» міну.
«Буквально за пів секунди до того, як я стаю на камінь, у мене з'являється відчуття, що я роблю велику помилку. Це було зрозуміло з того, що камінь лежав не на своєму місці, що його посунули. Усе навколо було мокрим від дощу, а на камені з боків був засохлий бруд. Було відчуття, що хтось його витягнув і поклав під нього міну. У цей момент я почув вибух і пролетів на кілька метрів вперед…», – каже Рамі.
Приземлився чоловік вже у новій реальності.
«Мене наче громом вразило, і я зрозумів, що хвилину тому я був боєць з рівнем Рембо – командир взводу десантників, 30 бійців за мною, я все можу, все вмію, суперпрофі – і за одну мить я став якимось уламком розбитої склянки», – пояснює ексвійськовий.
Рамі отримав важкі поранення рук та ніг.
«Я подивився на себе і зрозумів, що у мене немає ступні: полетіла разом із черевиком. Ліва рука виглядала ніби без кісток, як желейна цукерка. Усе було переламано. А права рука була ціла, але у зап'ястку була велика дірка, відірваний великий шматок. Перше, що спало на думку: життя вже не буде таким, як раніше. Все, що ти собі думав, мріяв, планував, вже не актуально», – згадує чоловік.
У лікарні Рамі опинився за три години після поранення.
«Я говорив собі: не можна непритомніти, потрібно сказати лікарю, щоб він не відрізав руку. Але я все ж втратив свідомість…», – пригадує колишній військовий.
Прийшов до тями Рамі вже після операції. Йому ампутували частину ноги і руку.
«Протягом трьох тижнів я відчував нереальний біль. Я відчув, що таке дно у своєму житті, адже не міг самостійно навіть почистити зуби. Вдень до мене приходять відвідувачі, я всім посміхаюся. А вночі приходять страшні думки про те, що ж відбувається у моєму житті. Я дійшов висновку, що у такому жалюгідному стані духу і тіла я не зможу прожити довго», – каже чоловік.
Більш за все ексвійськового гризли думки про те, що руку можна було зберегти, але лікар цього не зробив.
«Кисть була і я міг ворушити пальцями. Той шматок руки, що був відірваний, не заважав руху. М'язи і нерви збереглися. І якби лікар був сміливішим, то спробував би врятувати руку. Це мене дуже злило. Коли я був у лікарні, то вимагав, щоб лікар прийшов і пояснив, чому він поквапився відрізати мені руку. Він тоді сказав: «Подякуй, що я не відрізав і другу руку», – пригадує Рамі.
«Коли прокидався, то хотілося померти»
А далі для Рамі почався шлях примирення з самим собою та боротьба з похмурими думками.
«Коли ти прокидаєшся після того, як бачив себе уві сні здоровим – ти хочеш померти», – зізнається чоловік.
За словами колишнього військового, прийняття нової реальності давалося вкрай важко.
«Мене відвідували різні люди. Спочатку прийшов хлопець без ноги. І він мені показує: можна бігати, стрибати, танцювати. Через день до мене приводять хлопця, у якого немає руки і він показує, що можна з протезом писати. Це все психологи влаштовували. І я сказав дуже цинічно медикам: «Щоб зрозуміти, як я почуваюся, може ви приведете їх усіх трьох разом?» І тоді мені приводять хлопця без двох ніг, без руки, на одній руці два пальці, і він сліпий, але з величезною, доброю посмішкою. І я сказав собі: «О боже, як мені соромно. Подивіться на цю людину. На що я взагалі скаржуся?» – пригадує Рамі.
Чоловік почав переосмислювати своє становище, і, можна сказати, що психологічно врятував себе сам, завдяки підсвідомості.
«Уві сні були дві речі, які змінилися: я бачу себе здоровим, без шрамів, без нічого, а права рука і ліва нога наче зафарбовані чорним кольором. Це ніби мій мозок почистив усі опіки і шрами, але залишив дві чорні плями. І до мене дійшло, що мозок мені каже: «Зрозумій, на цьому життя не скінчилося. Ти і далі той самий Рамі, тільки ступня і рука все життя будуть іншого кольору». І я сам собі кажу: «Стоп? Це все? І в цьому вся відмінність?» Цей сон пробудив у мені мрію: я хочу дійти до рівня, коли я матиму вигляд як уві сні, де я у повному порядку, крім цих двох поранень. Я готовий змиритися з цим чорним кольором на руці і на нозі. Попри все, у мене все буде добре», – розповідає колишній військовий.
«Не хотів би повернутися назад»
Рамі здолав десять довгих місяців реабілітації і зміг вибратися з психологічної «ями».
Потім було протезування, фізичне відновлення і спорт. Перший раз, коли став на лижі після поранення, чоловік і досі пам’ятає у деталях.
«Починається тренування. Всі їдуть. І я бачу, що всі падають. А я боюся зрушити з місця. Я соромлюся і боюся того, що якщо я поїду, то впаду. І як тоді я встану? Я боявся, що матиму смішний вигляд, як рибка, яка вистрибнула з акваріума і хлюпає плавцями. І я кажу собі: «Рамі, починай». Я їду, проїжджаю п’ять метрів, падаю. І від страху і сорому швидко підхоплююся. І в цей момент я розумію: «О! У мене вийшло встати». І після цього випадку всі мої страхи, всі мої жахливі відчуття, якими я жив 10 місяців, стали паливом для посилених тренувань», – розповідає свою історію ексвійськовий.
Рамі Браха пробіг декілька напівмарафонів і навіть почав займатися кайтсерфінгом.
«Люди сказали: «Та цього не може бути». Але я собі казав, що я обов'язково цим займуся. Дві ноги потрібно на дошку, дві руки потрібно на ручку парашута. Я падав, бився об воду доти, доки в мене не вийшло. Ще я з десятьма хлопцями піднявся на Кіліманджаро: 11 хлопців і 21 нога. У мене завжди було змагання з однією людиною: тим самим Рамі, який не отримав травму, як я у Лівані. І я щодня хочу бути кращим за нього. Я зрозумів, що моє поранення – це мій підсилювач і помічник, щоб впоратися і перемогти в змаганні з нетравмованим Рамі», – пояснив чоловік.
У цивільному житті Рамі Браха також досяг неабияких успіхів: закінчив юридичний виш, одружився, має двох дорослих синів.
Чоловік запевняє, що фізичні обмеження штучні, і як людина себе позиціонує, так її і сприймають.
«Я пам'ятаю, як приїхав на співбесіду в адвокатський офіс у Нью-Йорку. У костюмі, при повному параді, із залізною рукою. Ноги вони навіть не бачили. До мене ставилися, ніби приїхав головний національний герой Ізраїлю», – жартує Рамі.
Чоловік порівнює себе із Пізанською вежею, яка спочатку була побудована прямою, та згодом отримала нахил, і це стало її фішкою, зробило відомою на весь світ.
«Якби не цей нахил, це була б ще одна звичайна кругла будівля, яка була б нікому не цікава. За ці 30 років я виріс у таку людину, якою я є. У своєрідну криву Пізанську вежу. Мене ця ситуація надихає і наповнює емоціями. Я не можу повернутися назад і не хотів би повернутися назад: у мене б не було такої дружини, таких дітей», – запевнив Рамі Браха.
Отримати допомогу українцям з інвалідністю можна на сайті організації EnableMe Ukraine. Ви можете поставити запитання експерту та отримати безкоштовну допомогу у спільноті EnableMe.
Артур Гор, для «Главкома»
Коментарі — 0