Ян Томбінський: Україні треба розуміти, що ЄС має багато інших проблем. Не можна, як дитина, одразу чекати на цукерку
«Вважаю, що до кінця літа рішення про безвізовий режим буде прийнято»
Наприкінці літа закінчується каденція представника Європейського Союзу в Україні Яна Томбінського. Приїхавши до Києва ще влітку 2012 року, він разом з українцями пережив найдраматичніші події новітньої історії країни: Майдан, анексію Криму, російську агресію на Сході… За час своєї роботи дипломат заробив собі імідж адвоката України, зацікавленого у її реальному зближенні з ЄС.
Тож майбутня заміна Томбінського на іншого представника Євросоюзу в Україні сприймається насторожено. Про офіційне представлення нового посла, звісно, говорити рано, проте вже відомо, що ним стане француз Х'юг Мінгареллі, який із 2012 року відповідає в зовнішньополітичній службі ЄС за «гарячий» регіон Середземномор’я, а раніше стояв у витоків Угоди про асоціацію Україна-ЄС, будучи головним перемовником із боку Євросоюзу щодо «нової посиленої угоди». Як пишуть ЗМІ, до середини 2008 року, коли Україна та ЄС обирали форму нової угоди, Єврокомісія (і Мінгареллі, який її представляв) певний час не хотіла, щоби в її назві було слово «асоціація». Проте наразі експерти більш схильні до того, що Мінгареллі відіграє позитивну роль у покращенні стосунків України з Євросоюзом.
Про наступного представника ЄС в Україні Ян Томбінський не говорить, дипломатично зазначаючи, що процес призначення двадцяти послів, голів європейських делегацій у різних країнах ще не завершено. Натомість дипломат ставить собі коло завдань на наступні три місяці, якими він завершить свою роботу в Україні.
«Україна в умовах цієї кризи не сконсолідована»
Пане посол, чи змінилось за останні місяці ставлення західних політиків, дипломатів Європейського Союзу до України? І як на це ставлення вплинуло перезавантаження українського уряду?
Найбільш важливим є те, як самі українці сприймають Україну та українські інститути державності. Бо всі міжнародні оцінки, аналізи базуються на легітимації українських інститутів і українських державних структур у самих українських громадян. Саме це є основним фундаментом для політичного процесу. Можу сказати, що легітимація українського уряду є. І ми, як ви знаєте, не зупинили жодних програм співпраці з Україною за останній час. Я бачу тенденцію, навпаки, нарощування нових програм і всіх можливих міжнародних засобів, спрямованих на те, щоб допомогти Україні подолати наслідки кризи, яка спіткала її після анексії Криму та конфлікту на Сході.
Україна стоїть на порозі великої трансформації. І потрібно розуміти, що швидких результатів не буде. Громадянам України зрозуміло, що їхня держава потребує модернізації. Але цього не можна зробити старими структурами. Це якби ми взяли старе обладнання й намагалися б використати на ньому найновіші технології. Так не піде.
Чи вдається керівникам держави ефективно долати наслідки цієї кризи?
Результат завжди не такий, як усі очікують. Хоча, знову зауважу, головне – це очікування саме українців, а не міжнародних партнерів країни. Усі реформи більш потрібні українцям, ніж комусь зі сторони. Але потрібно також і бачити те, якими засобами цей результат досягається. Трансформація країни – це складний процес. Він вимагає знань, засобів, лідерів і консолідації всіх структур. А Україна сьогодні в умовах цієї кризи не сконсолідована. Їй потрібна допомога в тому, щоб українські лідери були спроможними консолідувати суспільство й інститути держави для реформування.
Які успіхи на шляху реформування України можете виокремити?
У першу чергу, скажу про демократичний спосіб вибору. За два останні роки попри політичну ситуацію і кризу, в Україні відбулись і вибори президента, і вибори парламенту, і місцеві вибори. Це показало, що Україна може переходити складні демократичні процеси.
Друге – це більша прозорість уряду, парламенту, використання державних грошей. Зміни в законах про держзакупівлі, система ProZorro, усі дерегуляційні елементи важливі для того, щоб побороти корупцію. Але корупція не стільки матеріальна, скільки ментальна. І набагато складніше побудувати нову систему ментального управління Україною. Щоби люди, які заходять і працюють у публічному просторі України, думали по-новому.
Третій великий елемент реформування – це реформування всіх засобів української безпеки: військових сил, поліції і так далі. Це елемент захисту України. Реформувати країну без захисту її території дуже важко. Тому це також є великою українською реформою.
Далі – це реформа енергетичного ринку. Енергетичний ринок генерував великий дефіцит українського бюджету й гальмував можливості реформування. Він також був у системі корупції, корумпував усі умови для праці бізнесу. Можна було за різними цінами купувати і продавати енергоносії. І тут також масштабні реформи відбулись.
Далі йдуть реформи державного управління та судоустрою. Сподіваюсь, це збудує здоровий фундамент. Хоча напередодні голосування за зміни до Конституції України (яке відбулось 2 червня, - «Главком») в частині судоустрою я вивчив різні експертні думки стосовно того, що відбулося за останні години до подання тих пропозицій до парламенту. І це мене дуже стурбувало - коли можна такі фундаментальні зміни до законів вносити за кілька годин до розгляду. Для таких важливих змін потрібно надавати час на вивчення, щоб не дійшло до того, як було в минулому, коли до тих чи інших законопроектів вносилися суттєві зміни взагалі без дебатів.
Ще один процес, про який би хотілося сказати – це процес децентралізації. Є багато думок, наскільки швидко чи не швидко він відбувається. Але всі мої поїздки до різних регіонах України доводять, що це дуже важлива та позитивна реформа для людей. Її потрібно продовжувати й надалі, робити більш когерентною й давати подальші імпульси.
Останнім часом я говорив із головами об’єднаних громад на Львівщині, Харківщині, Дніпропетровщині, Тернопіллі. Нещодавно я був у Маріуполі і там говорив із представниками і громадських організацій, і місцевої влади.
Потрібно людей учити, як їм зараз тим управляти. На місцях немає необхідних знань, люди обізнані в «ручному» управлінні. Їм по телефону говорили: ти займешся дорогами, ти – школами, а ти – чимось іншим. У них немає знань, як планувати, будувати стратегію розвитку, бо ніколи не було засобів для того. Зараз з’явились засоби. Тепер людям потрібні знання, як ці засоби використати, щоби збудувати базу для розвитку.
Тепер про «мінуси». Ви згадали проблему внесення змін до законопроектів в останню мить перед голосуванням. А як вам зміна законів під конкретну особу? Наприклад, завдяки такому прийому генпрокурором став Юрій Луценко, який не має юридичної освіти.
Єврокомісар (з питань розширення й політики добросусідства) Йоханнес Хан, який відвідав Київ наприкінці квітня, про це говорив публічно (серед вимог, які Єврокомісар висунув новому керівництву, було також обрання генпрокурором людини, що має досвід юридичної практики, - «Главком»). Але відповідальність лежить на українських політиках, які ці зміни впроваджують. Я розумію, що вони вже вивчили історію, побачили, якими були джерела неуспіху України, і зрозуміли, що потрібно будувати здоровий фундамент. Але отакі рішення, що не відповідають стандартам демократії, раніше або пізніше все-таки б’ють у спину тим, хто їх приймає.
Також ви зазначили, що для того, щоб реформи були успішними, їх повинні робити люди, які мислять по-новому. У президента та його політичної сили під час виборчої кампанії навіть був лозунг «Жити по-новому». На вашу думку, нинішня верхівка живе й мислить по-новому?
Вони мислять по-новому. Але потрібно ще збудувати структури, щоби діяти по-новому. Потрібно перекласти всі думки, напрацювання, знання на структуральну працю українських інститутів. Для цього потрібні рішучі кроки від ключових українських структур – президента, уряду, парламенту. Щоб не тільки думати й говорити по-новому, але й діяти по-новому. Я впевнений, цей процес іде, є бажання, воля і розуміння, що по-старому вже працювати не можна. Демократія – це не одна людина, яка щось робить, це сума праці людей, у яких є інструменти на руках. Це запрацює в Україні, коли всі зрозуміють, що це фундамент використання українського потенціалу.
Які пропозиції та поради ви давали президенту Петру Порошенку та уряду в трьох його останніх «варіаціях»? Що було враховано, а що – ні?
Багато пропозицій або порад іде від найвищих міжнародних структур - усі ці заходи, як будувати інститути протидії корупції, як більш прозоро працювати з державними коштами, як вивчати проблеми енергетичного сектору. До того задіяні міжнародні партнери. Але ми, як партнери України, не будемо брати відповідальність за рішення. Ми надаємо допомогу, експертизу, працюємо з розумінням доброї волі – це базовий принцип стосунків. Є Угода про асоціацію, є міжнародні зобов’язання, ми все виконуємо. Проте зауважу, що імітація рішення чи імітація роботи структур ніколи не приводить до доброго результату.
«Анексія Криму й агресія на Донбасі щодня є на порядку денному»
Інші виклики, які стоять перед Україною, - це вирішення конфлікту на Донбасі та повернення анексованого Росією Криму. Ці теми давно вже не на перших шпальтах західних газет. Здається, що увага до цих гострих тем на Заході трохи вщухла. Європа відчуває втому від України?
Нелегальна анексія Криму й агресія на Донбасі щодня є на порядку денному. Не можна бачити й аналізувати дії політичних структур тільки через призму того, що є в медіа. У медіа завжди криза. І краще, коли Україна не знаходиться на перших шпальтах іноземних медіа. Бо це не завжди є добрим знаком. Краще, щоб вона щодня була задіяна до праці партнерів із демократичного світу, з Європейського союзу. І це так і є.
Коли я ще працював у Брюсселі, усі казали, що не можна говорити аж раз на місяць про Україну. А тоді відбувалась фінальна праця над текстом Угоди про асоціацію. Сьогодні ж немає тижня чи дня, щоби в якихось європейських структурах – чи то Європейському парламенті, чи то в Європейській раді, чи то в Європейській комісії – колеги не працювали над питанням України. Сотні людей з усіх європейських структур залучені до українських реформ. І мені більш близькою є така нормальна практика роботи щодня, ніж якісь «феєрверки» в медіа. Є ж все-таки розуміння, що процес реформ пішов. Потрібно ще зламати оцей «deep state resistance» (стан глибокого опору, - «Главком»).
Тим не менш, не можна говорити про однозначність у сприйнятті ситуації в Україні всіма європейськими політичними групами. Ми пам’ятаємо візит колишнього прем’єра Італії Сільвіо Берлусконі до анексованого Криму на зустріч із президентом Росії. Нещодавно знову-таки італійська місцева рада підтримала резолюцію про визнання Криму частиною РФ та закликала італійський уряд скасувати санкції проти Росії. Чи є загрозливими подібні прецеденти?
Потрібно дивитись на те, хто яку має відповідальність і вагу. Рішення місцевих органів влади в тій же Венеції не мають жодних компетенцій визнання з точки зору міжнародної політики. Урядові рішення – зовсім інші. Політика невизнання анексії Криму є одним із фундаментів стосунків з Україною. Бо інакше це було б ігноруванням норм міжнародного права, на яких базується Європа. Тенденція спрямована на підтримку України. І я тут не бачу жодних змін. І не потрібно так хвилюватись через те, що хтось щось скаже. Українці дуже вразливі до чиїхось чужих слів. Проте треба дивитись не на слова, а на рішення.
Але деякі слова не можуть не вражати. Усе-таки в Європі подекуди звучать заклики політиків – переважно з Німеччини чи Франції – щодо необхідності прийняття Україною найближчим часом закону про місцеві вибори на окупованих територіях та їхнього проведення якомога скоріше. І це відбувається в умовах, коли вже цього місяця відбудеться розгляд питання щодо продовження санкцій проти Росії. Яка ймовірність того, що санкції дійсно будуть зняті?
Я не чув вимог щодо того, щоб якнайшвидше провести вибори на Донбасі. Я чув думки, що потрібно прийняти закони щодо можливості їхнього проведення. Треба це розрізняти.
Прийняття такого закону є елементом процесу, який би міг вести до мирного вирішення конфлікту на Сході України. Потрібно створювати рамки для того, щоб можна було віднайти легітимну репрезентацію Донбасу. Але прийняття закону не означає, що наступного дня будуть вибори. Вибори ж є і в Мінських домовленостях. Там записано, що вони повинні проводитися відповідно до стандартів, щоби там була безпека, були присутніми міжнародні спостерігачі, щоби можна було це зробити у такий спосіб, щоб була впевненість, що ті, хто буде обраний, дійсно матимуть мандат довіри людей. Але визначення правових рамок до цих виборів не означає, що того самого дня потрібно йти на вибори.
Проте санкції проти Росії та вибори на Донбасі – це не пов’язані речі. Санкції пов’язані з анексією Криму і з агресією проти України, проти української державності.
Дослівно думки деяких представників європейського політикуму звучать так: «Якщо Україна не проведе реформи, пов’язані з Мінськими домовленостями, Європі буде непросто виступати за підтримку санкцій проти Росії». А ви ж самі згадали, що проведення виборів на Сході прописане в Мінських домовленостях.
Є багато різних думок, закидів до міжнародного дискусійного простору. Але немає такого ясного зв’язку між виборами на Донбасі й санкціями. У Мінських домовленостях набагато більше пунктів, які треба виконати. А санкції були введені Європейським Союзом набагато раніше за ці домовленості. По суті, йдеться про різні речі.
Щодо санкцій і можливості їхнього зняття, про яку ви говорите, зазначу лише, що це є відповідальність європейських лідерів. І я не буду тут висловлювати своїх думок. Але з того, що до нас доходить… Я ще не побачив жодного аналізу, який би показав, що були усунуті ті приводи, через які було запроваджено санкції. Та це будуть дебати в Європейській Раді між європейськими лідерами.
Чи слідкують в Європі за тим, як розвивається міжнародний бізнес, налагоджений усупереч санкціям і законам України в Криму?
Так, Європа слідкує. І є розуміння, що з тим робити. Є ембарго на всі економічні стосунки з Кримом, які суперечать українській суверенності над Кримом, заборона на експорт із Криму, який не відповідає нормам українського законодавства.
Один з німецьких міжнародних експертів нещодавно висловив думку, що Мінські домовленості в останньому їхньому варіанті не працюють, і зараз це очевидно вже всім, хто не бажав бачити цього раніше.
Може, процес і не дає такого результату, на який Україна розраховувала. Але люди швидко забули, де ми були 12 лютого 2015 року. Та про це не треба забувати. Хтось може говорити, що Мінські домовленості не працюють. Але Мінський процес нам потрібен. Потрібно максимально використати всі можливості, щоби зберегти мир та життя людей.
Щодня мені дуже болить інформація про всіх людей, які стають жертвами цього конфлікту на Донбасі. Нещодавно я говорив із переселенцями, які виїхали з непідконтрольної Україні території до Маріуполя чи інших міст. Це страх! Україні потрібно все зробити, щоби зупинити цей негатив і почати будувати щось позитивне.
Тобто, окрім Мінського процесу інші варіанти не розглядаються?
Зараз альтернатив Мінському процесу немає, бо для того потрібні домовленості всіх, хто в тому задіяний. Сполучені Штати також через свої контакти з Росією намагаються вплинути на розв'язання цього конфлікту. Є багато дискусій із приводу Мінського процесу. Але щоб запрацював якийсь новий формат, потрібно дати йому мандат і запропонувати строки, у які він може надати рішення. Для людей найважливішим є результат, а не якісь формати і процеси. Усім тим, хто говорить про новий формат, я кажу: передусім потрібно спрогнозувати результат, який він може принести.
Ви можете спрогнозувати, який результат може мати так звана поліцейська, посилена озброєна місія ОБСЄ на Донбасі?
Зараз це у фазі обговорення, немає відповідного рішення. Очікувань немає, бо немає місії. Тому важко про щось говорити. Ці роботи йдуть в ОБСЄ.
Українські та іноземні експерти прогнозують загострення ситуації на Донбасі на серпень. Дехто навіть говорить про можливий широкомасштабний наступ. Це пов’язують із тим, що у вересні в Росії відбудуться парламентські вибори, і президент Путін, щоби підняти рейтинг, знову демонструватиме наявність «зовнішнього ворога».
Все-таки ми тут, у делегації Європейського Союзу, більш працюємо над реформами в системі України, ніж над запитаннями, пов’язаними з безпекою. Україна сьогодні перебуває в безпосередньому контакті й діалозі з НАТО, з іншими країнами. У нас же немає відповідних знань та можливостей, щоб коментувати такі речі, бо ми не задіяні в реформах сектору безпеки.
«Рішення щодо НАЗК гальмувало безвізовий процес майже рік»
Фактично все, що потрібно зробити для отримання безвізового режиму, Україна зі свого боку зробила…
Є тільки маленький залишок. Треба, щоб ефективно запрацювало Агентство з питань протидії корупції. Рішення щодо НАЗК гальмувало цей процес майже рік. Важко обґрунтувати, чому це агентство, яке існує на папері майже рік, бо відповідні закони були ухвалені в червні минулого року, до сьогодні не може запрацювати. От скільки потрібно було часу для того, щоби визначитися зі складом цього агентства?! Розумієте, українці платять страшну ціну за гальмування з боку політиків необхідних рішень.
Але з точки зору законодавства, розбудови інституцій, дійсно, усі ці умови були виконані. І зараз Європейський парламент і Європейська рада готуються ухвалити відповідне рішення. Європейська комісія зробила свій висновок із позитивними рекомендаціями щодо надання Україні безвізового режиму та передала до Європейської ради і Європарламенту. Зараз відбувається їхня робота. У мене складається враження, що за літо вдасться пройти всі ці процеси.
На дворі ж уже літо.
Календарне літо не завжди йде руч-об-руч із погодою (усміхається).
Технічно після ухвалення рішення в які строки безвізовий режим може розпочати діяти на практиці?
Я не можу спекулювати щодо того, з якого дня це запрацює. Але в Європі немає інструкцій, щоб це сповільнити. Ми говоримо про туристичні поїздки для людей, які на руках мають біометричний паспорт. Іде нормальний процес.
Єдине. Ми, дійсно, були би набагато ближче, якби Україна все необхідне зробила минулого року, а не в березні цього року. А то виходить: от в Україні нарешті зробили, що обіцяли, і одразу потрібно, щоб наступного дня було рішення партнерів. Але всім іншим теж потрібен час. Україні потрібно розуміти, що європейські політики, які приймають це рішення, мають багато інших проблем, і їм всьому потрібно надати час. Не можна, як дитина, яка тільки-но щось зробила, одразу чекати на цукерку. Іде велика праця інститутів. І всі державні структури у 28 країнах над тим працюють. Що потрібно зрозуміти? Міністри європейських країн, які їдуть на засідання Європейської ради, щоби ухвалити таке рішення, повинні дістати мандати від своїх парламентів. Щоби отримати ці мандати, їм потрібна була оцінка Європейської комісії, їм потрібно було передати її до своїх парламентів, щоби вони вивчили це, обговорили. Це не так, що за одну ніч можна все це зробити.
Надання безвізового режиму для України і проблема мігрантів розглядаються в Європі в комплексі?
Безвізовий режим і міграційні потоки зараз об’єднані в часі, але, по суті, це різні проблеми.
І ще раз мушу сказати: чому Україна не могла зробити для безвізового режиму все необхідне тоді, коли це зробила Молдова? Час у політиці є дуже важливим фактором, і потрібно використовувати свої шанси. А після того як це не зроблено, доходить до такого накопичення проблем, у яких важко розібратися. Є зараз дискусії в Європейському Союзі з приводу змін європейських регламентів щодо того, як реагувати на міграційні потоки, як створювати захисні механізми. Але це не провина Євросоюзу, що аж тільки зараз можна говорити про українське питання, про український безвізовий режим.
Деякі представники українського бізнесу вже називають зону вільної торгівлі, яка почала діяти між Євросоюзом та Україною, місцем, де розбиваються мрії. Адже надані Україні квоти не компенсують утрачені російські ринки. Чи розглядається в Європі можливість розширення торгівлі ЄС з Україною?
По-перше, ми побачили те, що й так прогнозувалося. Першими спроможними використати ці можливості виявились ті, хто вже був на європейських ринках. Бо в них є сертифікований продукт. Це переважно аграрний сектор, який уже експортував до Європейського Союзу і до часу початку дії Зони вільної торгівлі.
По-друге, ми також відчули результати відсутності української системи державного контролю, яка би допомогла надати виробникам сертифікати відповідно до європейських норм. На європейському ринку діє принцип відповідальності продуцента. Він сертифікує свої продукти, після того відповідає за можливі помилки та відповідність продукції стандартам. Ця система не запрацювала в Україні так, щоби можна було більш масштабно виходити на європейський ринок.
І третій елемент, над яким ми працюємо, – це слабкість української економіки. У людей не вистачає знань, як виходити на ринки, де шукати переваг, як використати цю відкритість. Сьогодні європейський напрямок в українському експорті та імпорті є домінуючим – майже 40% українського товарообігу йде з Європейським Союзом. І цей процес зараз буде ще нарощуватися. Ми в доволі унікальній ситуації в Україні, бо Європейський Союз зараз вкладає свої гроші в те, щоб навчити українських виробників, малий, середній бізнес тому, як заходити на європейські ринки. Я такого ще не бачив, щоби хтось надавав допомогу, щоби нам створювати більшу конкуренцію. Але це, у принципі, відповідає ЄС. Нам необхідна конкуренція на європейських ринках. Конкуренція потрібна споживачам. Тоді він має більше шансів на якіснішій товар за меншою ціною та на розвиток. Конкуренція є двигуном пошуку кращого рішення. Тому допомога українському експорту в інтересах європейських споживачів.
На Заході доволі негативно було оцінено публікацію сайтом «Миротворець» списку та особистих даних журналістів, акредитованих в «ДНР/ЛНР»…
Це зразок створення непотрібних проблем. Публічна презентація, публічне викладення в Інтернет даних про журналістів, їхніх телефонів – це те, чого не можна робити без погодження з тими людьми, це суперечить і українським, і міжнародним законам. А ще як це надано в контексті того, що це «список зрадників»! Це ж був як заклик до того, щоби хтось діяв проти людей, які були в тому списку. І від нас іде запитання до українських державних структур: що ви робите на захист людей і українського права?
На вашу думку, як у цій ситуації мала б діяти українська влада?
По-перше, потрібно було якнайшвидше зупинити публікації цих даних. Але виявилось, що то навіть важко зняти. По-друге, не можна створювати такого простору непокараності для людей, які діють проти правил. Тут також є відповідальність українських державних структур. І по-третє, має йтись про захист тих людей, які працюють на території України.
На сайтах «ДНР/ЛНР» також оприлюднюються списки українських журналістів. Чому цей факт не турбує західних дипломатів?
До цих «структур» ми не маємо жодного стосунку. До того ж, не було й реакції з українського боку. У будь-якому разі ми можемо висловлювати свої очікування українським урядовим структурам, щоб вони протидіяли таким речам. Краще таких помилок не робити.
«Бачу комплекс меншовартості в тому, що вам потрібен якийсь адвокат»
Ваші повноваження як глави представництва Євросоюзу в Україні спливають. Коли саме завершите роботу?
Мій мандат в Україні триватиме до 31 серпня. Я вже бачив коментарі в українській пресі щодо того, хто приїде після мене. Це, в принципі, нормально. Але хочу зауважити: я не припиняю ще своєї праці до кінця мого мандата. А він був одразу чітко визначений – чотири роки. Пішли ж відповідні коментарі і про американського посла, який також буде від’їжджати. Та немає тут із чого робити сенсацію, це все нормально.
Як ви зазначили, у пресі з’явилась інформація про те, хто стане вашим наступником – зокрема, говорять про дипломата Х'юга Мінгареллі. Ви, як представник Польщі, яку завжди називали адвокатом України в ЄС, маєте імідж лояльного до України дипломата. А щодо Мінгареллі в українців є деякі побоювання…
Я лояльний до європейських цінностей. Ці цінності ми будуємо в Україні.
Та мене це все дивує. Я бачу такий комплекс меншовартості в тому, що вам потрібен якийсь адвокат. Українці самі собі адвокати. Ідеться про те, щоб Україна була суверенною, демократичною країною, у якій українцям були надані можливості самим визначатися з тим, яке в них майбутнє, як використовувати потенціал країни. Через відсутність за 22 роки необхідних рішень Україна впала до такої категорії держав, які повністю не використовують свій потенціал. Це потрібно міняти. Бо як хтось не використовує свій потенціал, це завжди доведе до конфлікту.
Ви підтверджуєте, що вашим наступником стане пан Мінгареллі?
Процес зміни майже двадцяти різних послів, голів європейських делегацій у різних країнах ще не завершено. Тож не можу говорити про те, хто буде наступним представником Європейського Союзу в Україні. Я з першого дня свого призначення знав, що мій контракт триватиме до 31 серпня. І ще три місяці праці в України у мене є.
Які у вас плани на ці три місяці?
Із нагальних важких завдань, по-перше, - допомога в тому, щоби запрацювала реформа державної служби. По-друге, - реформування енергетичного сектору й «Нафтогазу». По-третє, - допомога Європарламенту, спрямована на реформу Верховної Ради, щоби вона була більш ефективною, щоби не працювала за «нічними принципами» щодо змін до законодавства, щоб люди розуміли, що там відбувається. Щоб законодавство не приймалося непрозорими закулісними рішеннями. Далі – це допомога в процесі децентралізації.
Щодня йде постійна праця. Я не можу собі сам намалювати якийсь план роботи, він відповідає плану праці українських президента, прем’єр-міністра й парламенту. Наша міжнародна допомога може бути ефективною настільки, наскільки є українське прагнення реформ. Це є ключем до всього. Ми не можемо допомагати, якщо немає бажання України.
І ще вважаю, за час до кінця мого мандата буде прийнято рішення по безвізовому режиму.
До 31 серпня ще є час. Ви вже обдумували слова, з якими залишите Україну?
Я про це буду говорити 31 серпня. Ще все відкрито. Підсумків я ще не робив. Підсумки буду робити наприкінці серпня. Ще маємо час. Ще будемо працювати.
Катерина Пешко, Станіслав Груздєв (фото), «Главком»