Журналіст Олександр Мартиненко: Стадія війни не є індульгенцією для нищення демократичних принципів в Україні

Міністр культури Володимир Бородянський та його перший заступник Анатолій Максимчук презентували проєкт закону «Про протидію дезінформації». У журналістському середовищі неоднозначно сприйняли цю ініціативу влади. Одні схвалюють те, що влада під час інформаційної війни нарешті береться за дезінформацію і покарання за неї. Інші або жорстко критикують, або зайняли вичікувану позицію.

Повний текст законопроєкту, навіть презентований його чорновий варіант поки для широкого загалу не доступний. Натомість в опубліковані презентації міститься чимало незрозумілих, суперечливих моментів, або й таких положень, у яких можна розгледіти «наїзд» на цінності вільного суспільства. Законопроєкт називає дезінформацію недостовірною інформацію, вводить посаду Уповноваженого з питань інформації, який встановлюватиме ознаки дезінформації і матиме право звертатися до суду з позовами. А відповідальність за порушення закону передбачатиме від грошових штрафів до кримінального ув’язнення. Якщо закон визначає дезінформацію як недостовірну інформацію, то визначення недостовірної інформації принаймні у представленому варіанті документу відсутнє. Хто і як встановлюватиме рівень достовірності – також неясно. Право призначати Уповноваженого матиме Кабмін, натомість ніхто не може дати гарантію, що цей високопосадовець не використовуватиме чесні українські суди задля розправ з неугодними ЗМІ. Законопроєкт передбачає також обов’язкове навчання медіаграмотності у школах, введення індексу довіри до медіа, а також «сприяння створенню організації журналістського самоврядування», яка слідкуватиме за дотриманням професійної етики і стандартам. Проте хто і в який спосіб скликатиме журналістів на «з’їзд», хто і яким чином визначатиме представництво у цьому органі, невідомо.

Спроба регулювати медіасередовище з боку влади не є чимось новим в Україні. Два роки тому депутати 8 скликання внесли до Верховної Ради законопроєкт щодо встановлення відповідальності за наклеп. Той проєкт закону визначав наклеп як умисне поширення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і гідність іншої особи. Іншими словами, він передбачав покарання за оціночне судження від штрафів до обмеження волі. Та під тиском громадськості законопроєкт «застряг», а влітку минулого року вже новий склад Верховної Ради його відкликав. І от тепер нова ініціатива.

Більшість медіаекспертів, з якими поспілкувався «Главком», та і сам міністр Володимир Бородянський визнають, що представлений законопроєкт є дуже сирим і потребує значних допрацювань. Чиновники відводять лютий для його публічного обговорення і обіцяють першу редакцію законопроєкту, готову для розгляду у парламенті, підготувати у березні. «Главком» поспілкувався з одним із найбільш авторитетних журналістів України, головним редактором інформагентства «Інтерфакс-Україна» про ініціативу влади, відсутність єдиного журналістського середовища і наслідки для журналістів у разі, якщо презентований проєкт закону буде ухвалений у нинішньому вигляді.

Міністр Володимир Бородянський презентував законопроєкт про дезінформацію. З одного боку є розуміння, що законодавчо Україна має бути захищена більш ефективно, ніж зараз, але з іншого боку у журналістському середовищі критично сприймають ініціативи влади. То чому такий острах і чи взагалі потрібен такий закон?

У нас немає єдиного медіасередовища. У нас є групи журналістів, які об’єднані за якимись своїми інтересами, своїм світоглядом. Тому нам буде важко створити таку самоврядну журналістську організацію, оскільки у нас журналісти різні. Наскільки на часі така ініціатива? Проблема з фейками в усьому світі існує. Всюди намагаються знайти механізми, за допомогою яких це питання можна вирішити. Наразі повністю його вирішити ще нікому не вдалося. Мені здається, що слід ширше дивитися на світовий досвід, що вдалося, а що ні в різних країнах і виходити з цього. Слід зрозуміти, що в Україні ми не створимо якийсь унікальний засіб, до якого ще не дійшли в інших країнах. Те, що наша країна перебуває у стадії війни не є індульгенцією для знаходження засобів, які можуть нашкодити головним демократичним принципам. В стані інформаційної війни перебуває багато країн.

Ініціатива держави визначати дезінформацію і регулювати відповідальність за її поширення означає неспроможність медіа і журналістських організацій відрегулювати це питання самостійно?

Немає журналістських організацій, яких підтримувала б значна більшість журналістів. У нас багато організацій, вони різні і конфліктують одна з одною. Тому у нас і немає єдиного журналістського середовища і бути не може. Вони нічого запропонувати не можуть саме тому, що кожен пропонуватиме щось, що виходить з їх світогляду. Пропонувати держава сама може. Інша справа, наскільки це буде ефективним, працюватиме. Чесно кажучи, у мене є сумніви в ефективності запропонованих дій. У самому по собі факті, що це пропонує держава, я не бачу нічого поганого.

У серпні 2019 року керівник Офісу президента Андрій Богдан прямо заявив, що нам непотрібні журналісти для спілкування із суспільством. Це з одного боку. З іншого боку президент провів нечувану за тривалістю і відкритістю пресконференцію. То які ж справжні наміри влади?

Щодо заяви Богдана, то, думаю, це була точка зору однієї конкретної людини, а не влади в цілому. Ми у цьому переконалися за весь час після того. Влада приділяє увагу ЗМІ і вони їй потрібні.

У 2018 році у Верховній Раді був зареєстрований законопроєкт щодо відповідальності за наклеп, положення якого де в чому схожі на положення законопроєкту про дезінформацію. Але минулого року цей документ відкликали. Досвід свідчить, що ініціативи влади з урегулювання у медіа не життєздатні? Чому?

То була трохи інша ситуація. Законопроєкт про наклеп криміналізував оціночне судження. Він був абсолютно неприйнятний і це було незрозуміло. Що стосується цього варіанту, то думаю, що цей законопроєкт буде дуже важко проходити через Верховну Раду з такими ідеями, які там закладені. Коли у законодавство закладаються речі, які неможливо точно встановити, там, де допускаються суб’єктивні погляди, суб’єктивні оцінки, і вони закладаються в закон, тоді він важко проходить. Коли немає точної дефініції про те, що є дезінформація, то або в процесі прийняття, чи у процесі його реалізації будуть проблеми. Хотілося б, щоби в процесі прийняття. Але якщо він буде ухвалений, то в процесі реалізації будуть безперервні судові позови. Тобто суди встановлюватимуть, що таке дезінформація, а що нею не є. А оскільки ми знаємо стан судової системи, то прекрасно розуміємо, якими можуть бути рішення.

У презентації сказано, що дезінформація – це недостовірна інформація, що становить суспільний інтерес.

Виникає питання, а що ж тоді недостовірна інформація? Дефініції цього там немає.

Яким чином експертне середовище могло б долучитися до підготовки цього законопроєкту, якщо єдиного медіасередовища не існує?

Окремі журналісти можуть. Думаю, влада дослухатиметься, якщо багато впливових людей висловлять свою негативну точку зору. Наскільки я бачу, влада зважає на суспільний резонанс. Якщо суспільний резонанс буде серйозним, тоді я майже упевнений, що до нього дослухаються.

Михайло Глуховський, «Главком»