Ремонт довжиною в 250 років. Як реставрували Андріївську церкву

Добігла кінця реставрація «візитної картки» Києва – Андріївської церкви. Рівно два роки тому храму передали Вселенському патріархату. Це була своєрідна «подяка» за отриманий Томос про автокефалію Української православної церкви (УПЦ/ПЦУ). 

12 грудня увечері відбудеться онлайн-відкриття храму, наступного ж дня – у неділю, 13 грудня (на свято Андрія), відбудеться перше після реставрації богослужіння. 

Ремонти в самій церкві тривали п’ять років, а якщо додати до цього ще й роботи з укріплення схилів навколо неї – 11. Загальний кошторис всіх ремонтних робіт 70 млн грн. Взялись за них після того, як стало очевидно, що споруда поступово сповзає у Дніпро. Але старожили Києва можуть згадати, що це далеко не єдині подібні роботи, які проводились у храмі. Навіть більше: вся історія Андріївської церкви – фактично один безперервний ремонт, який почався практично одразу ж після її зведення. Так часто не реставрувався жоден київський храм. Причому деякі дослідники стверджують, що ремонтувалась церква навіть довше, ніж використовувалась для богослужінь.

Ось список лише капітальних ремонтних робіт, які проводилися в Андріївській церкві за її понад 250-літню історію.

Єлизавета Петрівна, Растреллі та Мічурін

Закладено нову церкву на пагорбах, де згідно «Повісті минулих літ» перебував апостол Андрій, у 1744 році під час відвідин Києва імператрицею Єлисаветою з її чоловіком (шлюб не афішувався) Олексієм Розумом-Розумовським. За його підтримки козацькій старшині вдалося умовити доньку Петра І відновити гетьманство, а вже через три роки гетьманом став брат Олексія – Кирило Розумовський. Очевидно, що імператриця планувала мати в Києві постійну резиденцію, бо водночас з Андріївською церквою почав споруджуватись і Маріїнський палац.

Будівництво храму у стилі бароко тривало в 1747-1762 роках за проєктом відомого архітектора Франческо Бартоломео Растреллі. Варто зазначити, що сам оберархітектор імператорського двору  Київ не відвідував. У нього було достатньо замовлень в Петербурзі, в тому числі будівництво собору Смольного монастиря, який зовні має багато спільних рис з Андріївською церквою. Керувати будівельними роботами у Київ було відряджено московського архітектора Івана Мічуріна.

Правда, при будівництві церкви в Києві виникли проблеми, які неможливо було передбачити з Петербурга. Храм висотою в 50 метрів зводився на складному, з точки зору геології, пагорбі. Це загрожувало зсувами та підмиванням підземними водами. Нестійкий ґрунт вже призвів до руйнування збудованої тут ще князем Мстиславом Галицьким в 1215 році Хрестовоздвиженської церкви.

Для розв’язання проблеми Іван Мічурін провів масштабні роботи з видалення шару ґрунту та відведення джерельних вод. Для захисту споруди від зсувів фундаменти поглибили на глибину в 40 метрів. Також було побудовано двоповерховий будинок – стилобат з вісьмома кімнатами на кожному поверсі, стіни якого правили за додатковий масивний фундамент для церкви, а для відвідувачів він зараз слугує за оглядовий майданчик. До речі, 1848 року у будинку поселився відомий  в Російській імперії юродивий Іван Босий (Расторгуєв). За свідченнями сучасників, пожертв, які присилали Расторгуєву вистачало для утримання богадільні, де щоденно могли харчуватися до трьохсот нужденних, утримувалась лікарня з лікарями. Пізніше в стилобаті знаходилась духовна академія, в другій половині ХХ сторіччя – музей атеїзму.

До справи беруться Меленський, Муравйов та Ніколаєв

Освячення церкви відбулося 19 серпня 1767 року, причому новозбудований храм знаходився не в найкращому стані. Царський двір перестав опікуватись церквою з початком у 1756 році Семирічної війни, яка потребувала значних коштів. Окрім того, сама імператриця Єлизавета померла в 1762-му році, то ж храм виявився нікому не потрібним і деякий час стояв пусткою. Сучасники свідчать про тріщини, що з’явилися в його стінах і про птахів, які залітали через вибиті вікна і вили гнізда всередині. Царський двір відмовився утримувати церкву, через що її у 1768 передали Київському магістрату, а пізніше – Київській міській думі. І тільки в 1787 році міська дума виділила гроші на перший ремонт церкви, та усунення всіх помічених при будівництві недоліків. Таких ремонтів Андріївська церква переживе ще чимало.

У ході наступного ремонту за проєктом архітектора Андрія Меленського у 1825-1832 роках черепицю на даху замінили металевою бляхою з металевими ж зірками. Під час ще одного ремонту 1841 року відновили частково зруйновану кладку фундаменту та сходи.

Потрібно згадати, що Андріївська церква могла й не дожити до свого сторіччя: російський імператор Олександр ІІІ планував знести храм, побудувавши на його місці фортечні укріплення. Але і на цей раз церкві пощастило: нею почав опікуватись краєзнавець, письменник та історик церкви Андрій Муравйов (брат декабриста Олександра Муравйова), зусиллями якого було не тільки відхилено проєкт військового будівництва на Старокиївській горі, але й створено громадський комітет з реставрації церкви. В ході чергового ремонту було поновлено баню і декор споруди, впорядковано навколишню територію. Сам Андрій Муравйов, до речі, після смерті був похований на території Андріївської церкви.

Наприкінці ХІХ сторіччя Андріївська церква ремонтувалася ще двічі, причому другий ремонт звівся до усунення недоліків першого. За весь час існування церкви, яка є архітектурною домінантою місцевості, в неї час від часу влучали блискавки. Найбільше постраждала споруда під час грози 22 квітня 1892 року, коли електричний розряд вибив вікна, пошкодив вівтар і ледь не вбив псаломника. Тільки тоді міські газети звернули увагу, що в церкві до цього часу нема громовідводу, а ліквідувати наслідки надзвичайної події запропонували київському губернському інженеру Якову Кривцову. Щойно призначений чиновник зрозумів поставлене перед ним завдання по-своєму: роботи в церкві тривали до 1895 року, а коли риштування зняли, кияни побачили, що головний купол перебудований заново – і далеко не найкращим чином. «Великий купол дисонує з малими... форма його зовсім відмінна від первісної», – написала в своєму звіті комісія, до складу якої входили члени тодішньої академії мистецтв. Також комісія одноголосно прийшла до висновку, що «в такому вигляді купол залишатися не може, бо поступається своєю красою первісному». Відновити купол, як його бачив Растреллі, довірили архітектору Володимиру Ніколаєву (відомому нам за пам’ятником Богдану Хмельницькому), який і повернув церкві первісний вигляд. Ображений Яков Кривцов, якому так і не вдалося залишити слід в архітектурі Києва, назавжди покинув українську столицю, переїхавши до Томська, де збудував… психіатричну лікарню.

Приблизно в той же час храм опинився в центрі газетної містифікації, пов’язаної з його конструктивними особливостями. Андріївська церква є єдиним у Києві храмом, де немає і ніколи не було дзвіниці. В народі популярна легенда, що причина цього – в можливих зсувах ґрунту, які міг би спровокувати церковний дзвін. Більш прозаїчне пояснення полягає в тому, що архітектору банально забракло місця на вузькій ділянці схилу. Хай там як, але на початку ХХ століття одна з міських газет помістила жартівливий матеріал про начебто падіння дзвіниці з численними вигаданими деталями, після чого багато містян, в тому числі і очільники міста прибігли дивитися на місце «пригоди», а фраза «коли у Андрія дзвіницю збудують» стала для сучасників синонімом поняття «ніколи».

Ремонти за радянської доби

Цікаво, що з приходом радянської влади нескінченний ремонт Андріївської церкви не припинився. Навіть в той час, коли інші храми разом із розташованим поруч Михайлівським Золотоверхим собором активно висаджувались у повітря, реставратори продовжували сумлінно ремонтувати саме цю споруду.

За даними сайту кафедрального собору Святого апостола Андрія Первозваного, у 1923-1926 роках навколо церкви споруджується нове кільце дренажної системи з розчищенням і використанням наявних колодязів. У 1930-х роках були капітально відремонтовано дах, фасади споруди, заново оштукатурені стіни, пофарбовані куполи, з північного боку перекладена підпірна стінка.

Протягом 1949-1954 років ліквідовувалися пошкодження, яким Андріївська церква зазнала під час Другої Світової війни: ремонтували металеві каркаси куполів, чавунні сходи, огорожі, зміцнювали хрести на банях; дах і куполи, було проведений капітальний ремонт у цокольній будівлі церкви.

Служби ж у церкві були заборонені в 1932 році, згодом явочним порядком відновилися під час війни (у 1942 році тут був висвячений у сан єпископа Переяславського племінник Симона Петлюри і хорунжий армії УНР Степан Скрипник — майбутній патріарх Мстислав) і знову заборонені в 1961-му. У 1965-67 роках під керівництвом архітектора-реставратора Валентини Корнєєвої  точиться новий ремонт: на цей раз реконструюється підпірна стінка. Після завершення робіт церкву було передано до Державного архітектурно-історичного заповідника «Софійський музей», в складі якого вона перебуває й понині.

Поштовхом до чергової повної реставрації церкви стали виявлені у віденському музеї копії авторських креслень Растреллі. В результаті робіт, що проводилися у 1978-1979 роках (за проєктом згаданої Валентини Корнєєвої) Андріївська церква набула зовнішнього вигляду, що більше відповідає первісному авторському задуму. До речі, минулого року при реставраційних роботах у верхньому ярусі іконостасу працівники знайшли записку, залишену реставраторами в 1979 році. Серед іншого автори записки скаржаться на брак фотоплівки, через що практично неможливо зробити якісну фотофіксацію іконостасу.

У 1991 році Кабінетом міністрів було укладено угоду з відродженою Українською автокефальною православною церквою, священникам якої дозволили відновити служби в Андріївській церкві. Після створення у 1992 році Української православної церкви Київського патріархату храм став причиною суперечок між двома церквами, які закінчилися укладанням нових угод: УАПЦ отримувала церковне приміщення для своїх богослужінь, а стилобатна частина знаходилась у користуванні УПЦ (КП), де тимчасово розмістилась богословська академія (зараз вона знаходиться в Михайлівському монастирі). Наступні роки запам’яталися конфліктами між релігійними організаціями і музейними працівниками, на думку яких УАПЦ не мала достатньо коштів і фахівців для утримання церковного приміщення в належному стані.

«У 2001 році урочисто відкривали музей після чергових ремонтних робіт. Була красива презентація за участю мера Олександра Омельченка і в тому ж році на вимогу УАПЦ його передали для проведення окремих богослужінь. Але згодом церковна громада добилася проведення щоденних ранішніх і вечірніх служб, музей фактично перестав повноцінно функціонувати, музейні квитки не продавали, проводили лише окремі екскурсії на замовлення. – згадувала в розмові з «Главкомом» генеральний директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська. – Крім того, попередні користувачі з Української автокефальної церкви згідно договору були зобов'язані використовувати високоякісні свічки і лише в кількості, необхідній для проведення богослужінь. Але цього зобов'язання не дотримувлися, реалізуючи свічки вірянам поза часом проведення богослужінь, що призводило до утворення кіптяви на унікальних зразках живопису та різьблення по дереву».

Перманентні конфлікти точилися до 2006-го року, поки всі сторони не зійшлися у тому, що Андріївська церква знову потребує ремонту. Перед цим міцність споруди перевірила спеціальна комісія Міністерства з надзвичайних ситуацій, до складу якої входили геодезисти, геологи та архітектори, що зафіксували аварійний стан, в якому опинився храм: через зсув схилів пагорбу церква з часом могла розколотися навпіл.

Перші заходи щодо зміцнення пагорба почали вживати в 2009 році: в зоні паркової алеї було облаштовано 85 буронабивних паль і дренажна система, а в зоні перед входом – 142 палі і підпірні залізобетонні стіни. У період 2010-2012 років була проведена гідроізоляція притвору і стилобатної частини церкви, майданчик і стіни стилобату були посилені металевим поясом і обнесені огорожею, оновлені мережі водовідведення, каналізації та теплопостачання.

Тим часом країна готувалася зустрічати футбольний чемпіонат 2012 року, і тодішній міністр регіонального розвитку і будівництва Володимир Яцуба обіцяв виділити 8,5 млн грн на ремонт Андріївської церкви та 16 млн гривень на реставрацію Софії Київської. Всупереч цій обіцянці у 2012 році фінансування робіт припинилося зовсім, при цьому приміщення церкви знову почала використовуватися як музей. «Коли до влади прийшов Віктор Янукович, «Софії Київській» узагалі гроші не виділяли для Андріївської церкви. Будівельники не працювали, команда музейників також на цьому об’єкті 2 роки не працювала. Почалися аварійні обвали», – згадує Неля Куковальська. Наплив туристів, зрозуміло теж не сприяв проведенню реставрації, роботи відновилися лише в листопаді 2015 року. Ті офіційні особи, які зараз говорять про завершення «п’ятирічного ремонту», очевидно ведуть відлік від цієї дати. Хоча реально роботи навколо храму тривали мінімум 11 років. За цей час він знову змінив користувача: 18 жовтня 2018 року Верховна Рада дозволила передати Андріївську церкву в Києві у користування Вселенському патріархату, а вже через місяць уряд оформив відповідний акт передачі приміщень. Однак юридично сама пам’ятка залишається власністю держави, і заповідник «Софія Київська» залишається її балансоутримувачем, що дозволить контролювати стан споруди і надалі.

«Загалом наші дослідження дозволили говорити про те, що тринадцять з сорока ікон в іконостасі під час ремонтних робіт  в домузейний період історії церкви були переплутані місцями, – каже завідувач сектору «Музей «Андріївська церква»» Національного заповідника «Софія Київська» Ігор Нетудихаткін. – Зараз вони відреставровані і встановлені на свої первісні місця. Тож іконостас в тому вигляді, який зараз побачать кияни, буде більш відповідати задуму архітектора Растреллі».

На сайті Міністерства культури та інформаційної політики перераховані і роботи, виконані за ці роки всередині храму. «Повністю відреставровано весь живопис, ікони та іконостас, почищено ліпнину й відшліфовано підлогу. Замінено інженерні мережі, проведені нові системи освітлення, опалення, подачі повітря, вікна. Величезною проблемою було віднайти також кольорову гаму, встановити,  яким був автентичний колір стін усередині храму. Для цього фахівці знімали кілька нашарувань фарби зі стін, і не скребком, а спеціальними розчинами. Первісний колір стін XVIII століття завдяки комп’ютерному аналізу допомогли віднайти німецькі технологи. А перед затвердженням фінального кольору та пофарбуванням було зроблено 36 тестів різних фарб», – повідомив міністр Олександр Ткаченко.

Як виглядає Андріївська церква після реконструкції можна буде побачити на церемонії її відкриття, яка буде транслюватися онлайн сьогодні о 20-й годині і супроводитиметься концертом «Бароко крізь часи».

«Вселенський патріархат не проти, щоби концерти проводилися. Ми це з ними проговорювали. Вони розуміють, що з людьми треба працювати, пропонувати їм різноманітні просвітницькі програми поряд з богослужіннями», – запевняє нас Неля Куковальська.

А ще у музеї «Андріївська церква» буде відкрита лекційна кімната з великим монітором, де проводитимуться майстер-класи для дітей, або науковці читатимуть лекції для усіх охочих. Вхід до музею буде безплатним, але платними будуть екскурсії та мистецькі заходи. Є шанс на вирішення і «свічкової» проблеми: у Вселенському патріархаті запевнили музейників, що у храмі не використовуватимуть воскові свічки, лише електричні. А киянам та гостям міста, для яких Андріївська церква стала символом столиці, залишається сподіватися, що хоч тепер естафету безперервних ремонтів, що тягнуться ще із XVIII сторіччя, вдасться завершити.

Микола Поліщук, для «Главкома»