Сміттєва порохова бочка. Чому Київ не дає собі раду з відходами
А тим часом Швеція відчуває… дефіцит сміття й починає імпортувати його
У недавній авторській колонці мер Києва Віталій Кличко зауважив, що для повномасштабного запуску програми з переробки та утилізації сміття бракує ряду законодавчих ініціатив. Яких саме – він не уточнив. А для плідної роботи з інвесторами «необхідно створити відповідні умови: впровадити прозору систему управління відходами, забезпечити виробничі обсяги, надати гарантії повернення інвестицій, а також посилити покарання за нелегальний вивіз і викидання сміття».
Список умов у Кличка вийшов дещо незбалансованим, адже, наприклад, «посилення покарання» та «повернення інвестицій» – поняття з різних опер, і якщо перше й дійсно потребує змін до адміністративного чи навіть кримінального кодексу, то повернення інвестицій – це всього лише дотримання правил чесної гри, без «дерибану» та «розпилу» спонсорських коштів. Хто або що заважає меру гарантувати інвесторам, що їхні капіталовкладення дійсно працюватимуть на місто та повернуться до них із прибутками?
Варто нагадати, що мерству Віталія Кличка виповнюється невдовзі чотири роки. І це – достатній термін для того, аби зробити бодай якісь кроки у напрямку розв’язання сміттєвої проблеми. Втім можна й надалі чекати від парламенту країни, що той ухвалить пару-трійку корисних законів. Але можна вже працювати з тим, що є на сьогодні.
Так, основна проблема Києва у тому, що на побудову нового великого сміттєпереробного комплексу у міста катастрофічно бракує грошей. Заступник Кличка у КМДА Петро Пантелєєв порахував, що такий комплекс «потягне» на 100-150 млн євро. Пантелєєв пояснює: йдеться не про сміттєспалювальний завод (а-ля ще одна «Енергія» – вкрай шкідливий для екології та безнадійно несучасний), а про підприємство, яке добувало б з відходів біогаз, а також використовувало висококалорійне сміття для виробництва теплової та електричної енергії.
Зрозуміло, що жодних 150 млн євро Київ й близько не має, якщо на всю охорону здоров’я місто виділило у 2018 році 556 млн грн, а на культуру та спорт – відповідно 442 та 146 млн. Дорікати Кличкові більш ніж скромним бюджетом, звісно, не можна, а от чотирирічною бездіяльністю – і можна, і треба. Адже за останній час Львів, який опинився в епіцентрі сміттєвої трагедії, домовився про будівництво заводу такого штибу, про який говорив Пантелєєв – заводу механіко-біологічної обробки відходів, що обійдеться у 30-35 млн євро. Звідки в Садового такі гроші? Частково – із гранту, отриманого від ЄБРР, частково – з кредиту, взятого під мінімальні відсотки. Інформація про це йде від Світлани Коломієць, радника міністра екології та природних ресурсів.
Паралельно із цим сміттєпереробний завод вартістю у $60 млн планують побудувати у Дніпрі. Тамтешня влада говорить, що проект окупиться протягом 10 років – частково для його реалізації будуть також залучати гроші спонсорів. У світі така практика називається державно-приватним партнерством й знаходить широке застосування, зокрема, у Польщі. Там оплату за вивезення та переробку сміття покладено почасти на власників домогосподарств, але держава дотує утилізацію окремих його видів: електроприладів, батарейок, ламп. Чи міг би Київ взяти на себе подібне дотування, поставивши збір вторсировини на муніципальний рівень? Звісно, обчислювати таку можливість треба із калькулятором в руках, проте навряд чи хтось утруднював себе подібними підрахунками.
В інтерв’ю «Вечірньому Києву» голова житлово-комунальної комісії Київради Володимир Бондаренко говорить про те, що у міста немає коштів навіть на встановлення в кожному дворі чотирьох різних сміттєвих контейнерів – для скла, пластику, паперу та органіки. Втім, зараз в них й відсутня потреба – все одно сміттєвоз, який приїде зранку, заштовхає до свого «нутра» все гамузом та повезе це «добро» в напрямку згаданого Кличком полігону у Підгірцях. А відтак, чи є сенс витрачатися на контейнери?
А тим часом Швеція, де переробні заводи працюють на обігрів всієї країни, відчуває дефіцит сміття й починає імпортувати його з сусідньої Норвегії. Шкода, що Україна – задалеко від Швеції, адже наших відходів вистачило б, щоб підтримувати у цій країні температуру тропіків.
А якщо серйозно, то пошук оптимальних рішень сміттєвої проблеми мав би тривати постійно. Наприкінці 2017 року мер Кличко та Київрада звернулися до парламенту, президента та Нацбанку з проханням узаконити криптовалюти, але я не пам’ятаю звернень Кличка з приводу екологічних проблем. Гадаю, криптовалюти взагалі не є парафією столичного міського голови, і мер, який не є суб’єктом законодавчої ініціативи, використовує свою можливість звернення до Верховної Ради у вкрай непродуктивний спосіб.
Крім того можна було б як мінімум підняти питання так званого «екологічного податку». Суть його проста: якщо підприємство (на кшталт київського заводу «Оболонь») самотужки сортує та переробляє свою тару, воно звільняється від податку. Якщо ж утилізація тари не входить у його плани – платить за те, аби цю саму утилізацію здійснював хтось інший.
Так, внесення змін до податкового кодексу належить до функцій парламенту, й в цьому питанні мер може виступити лише як глашатай тієї чи іншої проблеми. Проте існує безліч мікрокроків та мікроініціатив, на які не потрібно благословення Верховної Ради. За приклад може стати той таки Львів, де екологи почали напряму працювати з представниками малого бізнесу. Зокрема, агітувати маленькі кав’ярні (які продають до 600 чашок напоїв за день й, відповідно, викидають в сміття до 600 стаканчиків) надавати знижку клієнтам, які завітають на каву з власною тарою. Плюс закликати власників закладів відмовитися від пластикових соломинок для коктейлів.
Наївно? Недієво? Так, поки що складно уявити киян, які в ритмі свого шаленого життя не забуватимуть класти до торби чашку під каву. Та й це жодним чином не вирішить проблеми ані заводу «Енергія», ані полігону у Підгірцях. Проте можна робити бодай щось, а не тільки вдаватися в ламентації чи переказувати враження від відвідин західноєвропейських міст. А головне – шукати інвесторів для сміттєпереробних підприємств, й робити це в трохи швидшому темпі, бо «порохова бочка» сміття таки дійсно гучно вибухне – тут Кличко дійсно має рацію.
Михайло Поживанов, екс-народний депутат для «Главкома»