Сьогодні – 110 років від дня народження діда Панаса: цікаве про знаного казкаря (фото)

10 червня 1911 року на Черкащині народився Петро Вескляров («Дід Панас») – відомий український актор та телеведучий. На сторінці у Facebook Ukrainian People Magazine згадали основні віхи життя знаного актора.

«Був в Україні один добрий дідусь – ні, не Святий Миколай, – котрий щиро любив мільйони дітей і, замість заклопотаних батьків, від Сяну до Дону із року в рік переказував кільком поколінням хлопчиків та дівчаток незабутні телеказки. І, виявилося, то була справа державна – витворювати з малечі справжніх українців. Той ритуал майже чверть століття ніщо не могло порушити», – написав Олександр Рудяченко.

Петро Юхимович Вескляров (справжнє прізвище – Пінхус Хаїмович Весклер, або ж Пінхас Хаймович Вескляр) народився 28 травня (10 червня) 1911 р. в заможній родині місцевого кравця Хаїма Вексляра. Мешкали вони в комуні Здобутку, на околиці повітового містечка Тальне, на Черкащині.

Культуролог згадав, що коли на вулиці діти питали актора: «Дідуню, а ви козак?», він завжди відповідав ствердно: «Так, дитинко, я, мій дід, всі ми козаки, бо походимо з Коліївщини».

Закінчивши школу, Петро працював на Київській залізниці. Аби вечорами не нудьгувати, юнак організував у Тальному театральний гурток. Під час гастролей його у самодіяльній виставі побачили актори Черкаського робітничо-селянського театру. Аматор настільки сподобався, що попри брак спеціальної освіти хлопця запросили до трупи.

Олександр Рудяченко розповів, що у 1932-1940 рр. Петро Вескляр служив у Черкаському робітничо-селянському театрі, потім обіймав посади – начальника та художного керівника клубу залізничної станції Гребінка. Коли 1941 р. почалася війна з гітлерівцями, у липні Петра Весклярова мобілізували та приписали до військового похідного театру Південно-Західного фронту. Бойове хрещення трупи, як фронтового театру, відбулося на Бориспільському військовому аеродромі, куди з Києва трупа виїхала із патріотичною виставою “Ключі Берліна” (про події Семирічної війни 1756-1763 рр.) радянських драматургів Ф.Я.Фінна і М.С.Гуса.

«Так сталося, що у складі трупи похідного театру Петро Вескляров потрапив в оточення, а згодом опинився у німецькому фільтраційному таборі. Саме там Петро Юхимович змінив прізвище на Вескляров. Хоча батьків актора нацисти розстріляли, йому єврейське походження вдалося приховати, а коли трапилася нагода – й втекти, скориставшись плутаниною. Правдами і не-правдами біглому пощастило дістатися до окупованого німцями Києва, де той влаштувався на роботу на залізниці та знову зорганізував… Не, підпільний осередок, а драматичний гурток: у справжнього художника є не менш грізна зброя. Коли всі прості радянські люди загукали: «Ура! Перемога!», – випробування у житті майбутнього діда Панаса були ще попереду», – переповів цікаві біографічні моменти культуролог.

«Його слава бігла попереду, бо таких самоуків Господь робить поштучно, а коли вони потрапляють у театр, – ім’я їм «окраса сцени». Закономірно, що згодом Петрові Весклярову надійшло запрошення від дирекції Київського академічного українського театру імені Івана Франка. Утім, із відповіддю провінційний актор не барився. Бо на Волині уже склалося сімейне життя. У Луцьку актор пошлюбив секретарку театру Галину, а в 1949 р. у подружжя народився син Богдан», – написав Олександр Рудяченко.

За словами оповідача, коли провінційного веселуна покликав Київ, увечері Петро Юхимович поговорив із дружиною Галиною. «Ніколи, малята, не нагадуйте поважним людям про себе. Ті, кому ви справді потрібні, про вас ніколи не забудуть, бо з-під землі знайдуть», – вважав відомий казкар.

Отже, природний акторський талант справді швидко помітили українські кінорежисери та від 1959 р. почали запрошувати на зйомки. Ясна річ, Петро Вескляров переїхав до Києва на постійне помешкання. За його участі з’явилося зо тридцять картин, хоча, подейкують, епізодичних ролей характерник створив із півсотні.

Найбільше запам’ятався актор малечі та старшому глядачеві, як лагідний казкар дідусь Панас, відколи з 1962 р. на Українському радіо той вряди-годи почав читати «Вечірню казку» для дітей.

Додамо, що нещодавно родина члена Національної спілки письменників України, лауреата Шевченківської премії, літературознавця і громадського діяча Михайла Слабошпицького, який помер 30 травня, не може поховати його на Байковому кладовищі. Про це повідомила дружина письменника Світлана Короненко на своїй сторінці у Facebook.