Юрій Макаров: Звання «заслужений» – це брєд, але я не зміг відмовитися

Журналіст зазначив, що звання «заслужений», «народний» є поганим спадком від Радянського Союзу.

«По-перше, це поганий спадок. По-друге – це субститут тих ієрархій, які насправді не існують. Накладів, успіху, репутації… Припустимо, у нас є художник Іван Марчук. Не всі його люблять і я, між нами, не такий вже й палкий його шанувальник. (Кажу і сам себе зупиняю – чи маю я право так висловлюватись?) Але що означає, коли художник не може повноцінно відбутися в Україні – продаватися, видавати каталоги, бути представленим в галереях. За винятком десятка таких художників екстракласу, як Вайсберг, Криволап, Придувалова. Я не кажу вже про Сашу Ройтбурта, який свого часу якось пробився. Але це ще не означає, що він може нормально існувати за рахунок своєї творчості – сьогодні купують картини, а завтра вже не купують», - пояснив він.

Макаров підкреслив, що такого механізму ринку, який більш-менш забезпечував би сталий попит на мистецтво, в Україні не існує.

«А ринок – це не лише галерея і не раз на місяць якась заміточка в газеті «День». Це – сукупність галерей і критики, яка існує постійно. Це щоденний моніторинг, як на Заході – ти відкриваєш Нью-Йорк Таймс і точно знаєш, що відбувається сьогодні в кіно, театрі, в різних жанрах музики, в візуальних мистецтвах. Все це – складові цього ринку. А у нас його немає. Тому компенсувати це доводиться саме такими «бляшечками», як звання і нагороди. Все це не від хорошого життя», - зазначив телеведучий.

Він також пояснив, чому не відмовився від звання «заслужений».

«Я пригадую, як свого часу теж не міг відмовитися від звання «заслужений журналіст», яке мені дав Віктор Андрійович Ющенко. Не міг відмовитися саме тому, що це була би особиста образа. А я вважаю, що на той момент він ніяк не заслуговував такої образи. Але загалом звання «заслужений журналіст» чи «заслужений артист» – це брєд. Перед ким заслужений? Перед політбюро?», - резюмував він.