«Найбільше лихо в країні – коли бізнес і влада поєднані». Заповіт Левка Лук’яненка

Він народився 24 серпня. І дуже символічно, що ця дата через багато десятиліть стала головною і для держави Україна, за яку він боровся все життя. Саме цей день була проголошена Незалежність.

Левко Лук’яненко – один із тих, чиє ім’я закарбовано в українській історії: політв’язень радянського режиму, дисидент, учасник Української Гельсінської групи та політичний діяч незалежної України. Він був депутатом I, II, IV та V скликань, але у 2007 році вирішив піти з політики. Утім, це не завадило йому бути активним учасником подальших подій в Україні, зокрема й Революції Гідності. 

Ще у 2014-му Левко Лук’яненко оприлюднив звернення до президента Петра Порошенка, у якому закликав відкинути визначення «антитерористична операція» та визнати війну війною.

Про власне бачення ситуації в державі Левко Лук’яненко кілька років тому розповів у інтерв’ю «Главкому».

Редакція обрала найцікавіші думки, висловлені знаковою особистістю, нашим сучасником Левком Лук’яненком. Сьогодні на 90 році життя його не стало.

24 серпня 1991 року. Народний депутат, дисидент, автор Акту проголошення незалежності Левко Лук' яненко біля будівлі Верховної Ради 

Про Україну і її майбутнє

Я б сказав, що Україна перебуває у стані, коли твориться велика історична віха, яка ділить історію України на сім століть бездержавності і майбутнє тисячоліття великої української державності. Однак, творення цієї віхи ускладнено. Закономірно, що український народ зробив революцію і усунув Януковича і бандитську організацію Партію регіонів, яка обкрадала Україну безбожно і безсовісно. Народ мусив повстати і перемогти. Якби тоді, коли у ВР змінилося співвідношення сил і утворилася наша більшість, Москва не почала агресію, ми б створили свій уряд і приступили до господарювання. Росія ж скористалася моментом і почала війну проти України.

Росія готувалася до повернення України під Москву весь час, іще з 1991 р. Розроблялися різні плани. По-перше, розпочали надзвичайно серйозну інформаційну війну, по-друге, підтримували в Україні п’яту московську колону – офіційно представлену Комуністичною партією. Від самого початку вони виступали проти незалежності України. По-третє – розширення системи агентури по країні. За цей період Москва зробила страшенно багато, щоб не дозволити підняти національну свідомість та консолідувати український народ. Ми мали ідейно дезорієнтоване та дезорганізоване суспільство. Нам показували російські серіали, фільми про перемогу Росії, але не було ні слова про українську історію, ані про події княжої доби, ані козацької, петлюрівської чи бандерівської. Намагалися виховати не патріотів, а лакеїв. Одним із таких планів був і збройний наступ.

Звісно, розрахунок Путіна, як і завжди, був неправильним. Коли українські партії намагалися користуватися порадами російських політтехнологів, вони завжди програвали. Справа в різниці у психології російського і українського народу. Раніше Янукович, його міністр оборони та голова СБУ служили Путіну і він вважав, що Україна не має жодних таємниць, державну машину розгвинтили зовсім й вона неспроможна до організованого опору. Це правильний висновок. Вони не розуміли, що українці – суб’єкт. Виявилася сила, про існування якої вони не підозрювали.

Про війну

Терористи – це 5-10 чоловік. Якщо це тисячі, це не терористи. Ми маємо інше явище – війну Путіна і Росії, бо саме Росія нав’язує такий спосіб. Цей спосіб випробували у Чечні, Молдові, Грузії. Тому, робити вигляд, що це боротьба із терористами – це приниження України. Окрім того, це не відповідає дійсності. Я розумію, що для президента дуже важливий напрямок дипломатичного захисту України і він зважає на дипломатичну етику. Але я не думаю, що така кваліфікація війни допомагає йому у дипломатичному захисті. Крім того, можна не оголошувати війну проти Росії, можна оголосити стан війни із Росією. Правильно було б назвати речі своїми іменами і з точки зору міжнародної дипломатії, яку він успішно веде, це було б полегшенням для його переговорів із закордоном. І, головне, самим керівникам Європи було б легше допомогти Україні зброєю. Стан війни підніс би це на новий рівень. Я бачу, що багато з того, що президент обіцяв, не виконується. Я не задоволений цим. Тому я написав звернення до нього.

У 2007 році Левко Григорович Лук'яненко заявив, що йде з політики

Про Росію

Росія є імперією, а Україні судилося імперію розбити. Період творення нової віхи історії України, це, одночасно, сприяння розвалу Російської імперії. Там є безліч автономних республік, територій населених іншими національними групами, які також хочуть бути незалежними. Це вже частково проявляється, наприклад, на Кавказі. В 1991 р. був перший етап розвалу Російської імперії, тепер готується другий. Це відбудеться не дуже швидко, але Україна тут допомагає. Війна призведе до того, що Росія розпадеться. Так як Великобританія, Франція, Португалія, Бельгія тощо перетворилися із імперій в національні держави. Росія завжди відстає від того, що відбувається в Європі, але це неминуче майбутнє Росії. Тоді в нас настануть добрі відносини, бо вони не будуть загрожувати нам, і Крим матиме змогу повернутися до України.

Про Петра Порошенка

Я підтримував його за двох умов. Перше – він сказав, що коли стане президентом, він продасть свій бізнес. При чому, продасть – не передасть брату, куму, свату чи дружині, а продасть відкритим способом, продемонструвавши народу договір про продаж. Хай би ті гроші лежали в банку й потім знову їх можна було запустити в бізнес. В усякому разі, не було би важелю, який на нього впливає. Для мене це надзвичайно важлива річ. До того ж, я звертався до виборців, щоб вони його підтримали, щоб можна було обрати президента в один тур. Вибори в один тур були критично важливими. Якщо б цього не сталося, тоді б вибори затягнулися – це маса коштів і держава б думала про вибори, а не про війну із Росією. Сам я тривалий час підтримував Анатолія Гриценка. Коли зрозумів, що в нього немає шансів на перемогу, хоч я йому і симпатизую, я вирішив підтримати Порошенка.

Я знаю, що є проблема справедливості в суспільстві, але вона можлива лише за умов законності. А законність можлива в тому випадку, коли розділені влада і бізнес. Коли ж бізнес і влада поєднані – це найбільше лихо, яке може бути в країні. Ми це мали і при Януковичі, і при Кучмі. 23 роки Україну не будували, а руйнували. Тому, проблема відокремлення влади від бізнесу – це перша і найважливіша вимога та завдання після перемоги в революції. Зрощення бізнесу і влади веде до того, що бізнес купує суддів і вони виносять рішення, залежно від того, хто більше заплатив. Це – ліквідація третьої влади. Янукович поставив собі на службу судову систему, включаючи Конституційний Суд.

Нині я обурений тим, що президент пообіцяв, але не зробив. Якщо президент не захоче виконувати цю обіцянку, хай він готується до нової революції. Він її спонукає.

Про Юлію Тимошенко

Думаю, вона зробила велику помилку, коли прийшла на Євромайдан і виголосила промову не таку, як було потрібно. Це її біда. Вона не мала живого контакту, спілкувалася тільки з тими, хто до неї їздив, а це обмежене коло людей, обмежена інформація, обмежене емоційне сприйняття подій, які розгорталися в Україні. Це вплинуло на неї і десь втратилося чуття ситуації, тому вона припустилися помилки. Життя не стоїть на місці. У нас з’явилося нове покоління, яке виросло в умовах незалежності й свободи, це сміливі і політично свідомі люди, які дали сигнал для початку революції. Вона розумна жінка і має великий політичний досвід. Думаю, вона ще буде в політиці.