Вся губернаторська рать. Чи доцільні такі призначення в умовах війни?

Призначення голів облдержадміністрацій викликало неабияке зацікавлення широкої громадськості лише у тому випадку, коли на цю посаду приходив якийсь вітчизняний «олігарх». Між тим, від керівника тієї чи іншої області багато чого може залежати у нинішній непростій обстановці. Особливо, якщо область розташована на порубіжжі України та Росії…

-- «Куля в лоб», яка вона є

Після завершення гострої фази української єврореволюції все суспільство дуже напружено слідкувало за пертурбаціями у вищих ешелонах влади: за виборами спікера Верховної Ради (який став за сумісництвом виконувати обов’язки президента України), за призначеннями прем’єр-міністра, формуванням Кабінету міністрів, за тим, хто саме обійме інші ключові посади. Ну що ж… Прослідкували. Обговорили. Дійшли висновків, що найдосвідченіша опозиційна сила продемонструвала вищий пілотаж, дуже красиво прокинувши як колег по опозиції — УДАР і «Свободу», — так і головні рушійні сили революції на кшталт Правого сектору.

Якщо чесно, то цією темою люди переймалися якось навіть надмірно. Чомусь доволі швидко забулася проста істина: уряд Арсенія Яценюка є перехідним і технічним, його завдання полягає в тому, щоб за будь-яку ціну утримати нашу країну від економічного колапсу, відшукати достатні обсяги зовнішнього фінансування, створити передумови для широкого розвитку внутрішніх інвестицій на основі кардинального поліпшення й детінізації ділового клімату, звільнення вітчизняного бізнесу від непосильного податкового ярма, подолання корупції… і таке інше в тому ж дусі.

Та оскільки ці проблеми в Україні є дуже задавненими, їх доведеться вирішувати методами «шокової терапії». Отже, перехідний технічний уряд Арсенія Яценюка швидко набере на себе велику масу негативу, а його голова, віце-прем’єри та міністри, швидше за все, втратять будь-яке політичне майбутнє в очах потенційного електорату. Ну що ж, «Батьківщина» знала, на що йде. Як казав нинішній глава уряду в одну з критичних ночей на Майдані, «якщо куля в лоб, то куля в лоб. Але чесно, справедливо і сміливо». Зараз «інформаційні кулі» вже наближаються, і найперша з них — близька та невідворотна перспектива підвищення ціни на природний газ для населення (одна з головних вимог Міжнародного валютного фонду, на яких повинна вибудовуватися його співпраця з Україною).

Настільки невтішна перспектива у свою чергу розв’язала язики обивателям: мовляв, от за що гинули люди на Майдані — за те, щоб «блакитне паливо» подорожчало! Нещасні дурники, несвідоме «гарматне м’ясо»… І це тільки початок! Поза сумнівом, легше надалі не ставатиме — тільки ще важче, ще неоднозначніше.

Рикошетом ситуація миттєво вдарила по самих лідерах нещодавньої опозиції: зокрема, тут і там почали з’являтися сюжети про їхні житлові умови у порівнянні з палацами ненависних народові утікачів. Неув’язочка вийшла хіба що з Віталієм Кличком: люди швидко зметикували, що багаторічний чемпіон світу з професійного боксу заробив свої мільйони власними боксерськими рукавичками. Щодо інших екс-опозиціонерів було оголошено тимчасове перемир’я і невтручання у їхні способи збагачення через стрімке загострення зовнішньополітичної ситуації довкола України. Мовляв, нехай наші керівники спочатку з претензіями росіян розберуться, а вже потім народ спитає, яке майно звідкіля у них взялося. В будь-якому разі, Арсенію Яценюку та іншим нинішнім лідерам заздрити не варто.

-- Змінимо точку зору

На тлі подій у Криму та на Південному Сході нашої країни призначення голів облдержадміністрацій та голови Київської міськдержадміністрації промайнуло майже непоміченим для широкого загалу. Мовляв, призначили когось там, то й добре. Подивимось на результати їхньої подальшої діяльності. Максимум, на що люди звертали увагу — то це на певний реванш вже не опозиційних «Свободи» та УДАРу в розподіленні їхніх людей по областях.

Єдиний момент, що спричинив неабияке здивування громадськості — це призначення Сергія Тарути на посаду голови Донецької ОДА й Ігоря Коломойського — на посаду голови Дніпропетровської ОДА. Справді, що може означати, коли люди, яких називають «українськими олігархами», беруть на себе пряму всебічну відповідальність за великі промислові регіони нашої держави?! Чим вони займатимуться: прямим неприхованим пограбуванням і без того зубожілого населення — чи прямими вливаннями власних капіталів в економіку підшефних областей?! Наскільки щирими є їхні обіцянки прислужитися народові України?.

Одразу посипалися компромати. Найяскравіший з них — аудіозапис телефонної бесіди, в ході якої двоє чоловіків голосами, схожими на голоси Сергія Курченка та Ігоря Коломойського, обговорюють можливості збереження статків першого за сприяння другого. Втім, навіть на цю приманку народ клював неохоче, закликаючи відкласти «чистки» в губернаторських рядах на «повоєнний» час. Ну, а коли Ігор Коломойський розпорядився заправляти українську військову техніку власним коштом, у охочих потримати «олігархів» за горлянку просто мову відібрало!.

Оце й весь аналіз. А шкода! Бо замислитися в питанні призначення голів обласних держадміністрацій (у просторіччі — «губернаторів», хоча в Україні немає ніяких губерній) є над чим. Для цього потрібно всього лише змінити точку зору і не розглядати «губернаторів» як висуванців окремих політичних сил чи представників специфічних соціальних прошарків. Спочатку спробуємо формалізувати у табличній і графічній (карта України з областями) формах наявні відомості про минулий досвід діяльності усіх новопризначених голів ОДА та голови Київської міськдержадміністрації:

Вже звідси стає очевидним, що призначені на Заході «губернатори» переважно вирізняються попереднім досвідом політичної діяльності (партійні посади, досвід депутатської роботи), в регіонах Півночі до цього мотиву додається досвід роботи на різних посадах у виконавчій владі. В Центральній та Південній Україні над цими двома мотивами починає трохи переважати господарський досвід в широкому розумінні: новопризначений губернатор може бути як промисловцем, топ-менеджером (директором), так і бізнесменом ба навіть чистим «олігархом» (вже згаданий Ігор Коломойський). Нарешті, у Східній Україні це — господарник або чиновник. Що ж до АР Крим і Севастополя, то призначення тут Києвом регіональних керівників віднедавна унеможливлене.

-- Надійних армійських «пліч» — тільки два…

А тепер оцінимо «губернаторську» розкладку з точки зору її відповідності поточному моменту. Йдеться не тільки про необхідність реанімувати економіку того чи іншого регіону (яка нерідко перебуває у стані, близькому до непритомності). Жарти геть: «стурбовані» необхідністю захисту російськомовного населення, російські окупанти під виглядом «зелених чоловічків» вторгнулися в Крим. Також великі армійські контингенти проводять військові навчання поблизу українських кордонів, націлившись на наш Південний Схід.

За таких умов дуже бажано (особливо враховуючи доповіді в.о. міністра оборони Ігоря Тенюха про стан наших збройних сил), щоб голова ОДА мав за плечима військовий досвід. Мимоволі згадується практика Російської імперії, де до певного історичного моменту регіони очолювали генерал-губернатори, які окрім вирішення господарчих проблем, також опікувалися станом розквартированих на підконтрольній території військ. Звісно, в сучасній Україні є система військових комісаріатів, які займаються військовими резервами, призовом та, у разі необхідності, мобілізацією в армію, але «генерал-губернатор» міг би краще зрозуміти потреби забезпечення військ завдяки власному досвіду.

Цьому критерію, на жаль, відповідають лише голови Волинської та Луганської ОДА. Причому якщо генерал-полковник служби цивільного захисту Михайло Болотських знаходиться явно у потрібному місці, очоливши найсхіднішу область України, то колишній заступник командира авіабази Григорій Пустовіт відтепер керуватимн Волинню, яка у найближчі плани російських агресорів аж ніяк не входить. Але хіба ж не можна було відправити «генерал-губернатора» поближче на Схід?! І чом не підшукали інші подібні кандидатури в решту прикордонних областей, яким зараз загрожує очевидна небезпека?..

У цьому світлі найбезглуздішим виглядає призначення колишнього очільника київської міської організації «Батьківщини» Юрія Одарченка. Адже територією Херсонщини, уродженцем якої він є, проходить канал, через який Крим постачається водою, тож загроза захоплення цієї області — величезна. От саме тут точно не завадило б мати «генерал-губернатора»!..

Певне здивування викликає призначення принаймні двох північних «губернаторів». Голова Сумської ОДА Володимир Шульга має за плечима як досвід редакторської й рекламно-видавничої діяльності, так і партійної роботи у «Батьківщині». Не хочеться заочно нарікати на людину, але чи не дасть саме таке сполучення гримучу суміш політичного піару замість конкретної роботи?!

Між тим, як один з можливих варіантів дій російських агресорів розглядається удар броньованого «кулака» на Київ з північних кордонів України. З кордонів Чернігівщини… і Сумщини. До речі, постать теперішнього регіонального сусіди Володимира Шульги — одно партійця і «губернатора» Чернігівщини Володимира Івашка теж не безпроблемна. Наскільки складніше керувати областю, ніж правлінням редакційно-видавничого комплексу «Деснянська правда»?! А в умовах, коли неподалік кордону вправляються на військових навчаннях росіяни?.. Повторюємо, тут є над чим замислитися.

З іншого боку, якщо російсько-українські відносини надалі не розвиватимуться за силовим сценарієм, призначення «губернаторами» партійних функціонерів, колишніх чиновників та господарників можна лише вітати: люди саме з таким досвідом найкраще подбають про підйом економіки регіонів.