Церковний Майдан. Чи втратить Кирило Україну?

24 лютого Україна ще відходила від шоку, викликаного кривавою бійнею на Інститутській, ще натовпи туристів бродили Межигір’ям, ще у Верховній Раді дезорієнтована і пригнічена Партія регіонів торгувалася за своє майбутнє з колишньою опозицією. На фоні цих подій новина про відсторонення Предстоятеля УПЦ МП митрополита Володимира та призначення Місцеблюстителем Київської митрополичої кафедри Преосвященного митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія, яка в інший час викликала б неабиякий резонанс, залишилась майже непоміченою.

Власне, тяжкий стан здоров’я лідера УПЦ МП, давно не був ні для кого секретом. Ще в лютому минулого року митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (не виключено, що переслідуючи ціль самому очолити УПЦ МП) намагався скликати Синод, щоб відсторонити Предстоятеля за станом здоров’я, однак тоді безуспішно. Але, враховуючи, що Володимир давно хворіє і тривалий час лежав у лікарні, його усунення від керівництва церквою було лише питанням часу.

В останні роки перебування на чолі церкви митрополит Володимир явно тяжів до більшої самостійності УПЦ МП від РПЦ. На початку жовтня минулого року митрополит навіть підписав разом з главами інших церков листа на підтримку європейського вибору України, що, звичайно, аж ніяк не могло сподобатись Кремлю та РПЦ.

Це також не подобалося проросійській частині церковного керівництва, виразником ідей та прагнень яких і був Агафангел. Окрім нього, з дев’яти членів Синоду лише намісник Києво-Печерської Лаври владика Павло (Лебідь) та очільник Донецької Єпархії митрополит Іларіон уважно прислухаються до голосу Москви. Але їхній вплив після Майдану послабшав настільки, що сьогодні можна говорити вже не про розбіжності в поглядах, а навіть про певний антагонізм УПЦ МП і РПЦ.

В той час, як «зелені чоловічки» втілювали путінський план повзучої окупації Криму, а патріарх РПЦ Кирило закликав українців не опиратися агресору, священики УПЦ МП збирали гроші на підтримку української армії та молилися в Єрусалимі за Небесну сотню. А під час Майдану пастирі йшли на «беркут» поперед своїх прихожан, носили поранених і правили служби на барикадах пліч о пліч із «розкольниками» з УПЦ КП.

Навіть новопризначений Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри митрополит Онуфрій, який у 1992 році відмовився підписати прохання архієрейської наради УПЦ про надання українській церкві автокефалії, сьогодні займає відверто проукраїнську позицію. Ще 1 березня Онуфрій звернувся до Кирила з проханням вплинути на Путіна, щоб не допустити кровопролиття та зберегти територіальну цілісність України, а пізніше написав листа з тим же проханням і до самого президента Росії.

Значно більш категорично і різко свою позицію озвучив митрополит Черкаський і Канівський Софроній. Він публічно, не дуже добираючи слів, засудив спікера Ради Федерацій Росії Валентину Матвієнко, яка виросла у Черкасах, за підтримку окупації Криму. Путіну теж незле дісталося. «Мені соромно за вас, Валентино Матвієнко, я з вами зустрічався, коли ви приїжджали до Черкас... Тут ваша школа, медучилище, повітря дніпровське - ви ж виросли на цьому, то як же ви змогли так підло вчинити по відношенню до свого народу, закликаючи того бандита Путіна (його не можна інакше назвати) посилати сюди на ваших земляків війська?», - заявив Софроній.

Кирило потрапив у неприємну ситуацію. З одного боку, за останні роки РПЦ перетворилася з власне церкви у, швидше, спеціалізовану гілку російської імперської пропаганди. Патріарх рохвалював Путіна, а за це отримав сприяння влади, роз’їжджав в шикарних авто та хизувався дорогими годинниками. З іншого боку – українська паства завжди була «житницею» московських патріархів, і без щедрих пожертв українських прихожан УПЦ МП (які в середньому значно релігійніші, ніж росіяни) Кирилу доведеться тугіше затягнути пасок.

Подібні хвилювання не чужі і самій УПЦ МП. Зокрема релігієзнавець Людмила Филипович з Інституту філософії НАНУ припускає, що як і в Синоді, серед прихожан церкви лише третина на боці Росії. В той же час після російської окупації Криму, за існуючою інформацією, з УПЦ МП почали масово виходити прихожани, для яких, вочевидь, стало неприйнятним вже навіть одне слово «московський патріархат».

«Дуже багато людей розчарувалися (в Путіні і Кирилі – «Главком»)», - визнає митрополит Черкаський і Канівський Софроній (повний текст інтерв’ю читайте невдовзі на «Главкомі»).

Подібні настрої поділяють і в самій РПЦ. «Саме час взагалі ставити питання про звільнення московського патріарха від українського контролю (бо український єпископат бере участь у роботі собору РПЦ і має блокуючий пакет голосів). Патріарх Кирило, який раніше говорив, що Київ і Україна це його рідний дім , не приїхав в цей будинок, коли в ньому була пожежа. Вражаюче - він навіть не запросив до себе жодного українця для бесіди! Ні офіційно, ні неофіційно не було ніяких знаків патріаршої приязні, розуміння та солідарності з українською частиною його пастви. Як не було ні слова з осаджуванням антиукраїнського пропагандистського чаду в російських ЗМІ та блогах. Навряд чи українці це забудуть», - написав на своїй сторінці у facebook опальний диякон РПЦ Андрій Кураєв.

УПЦ МП небезпідставно побоюється, що може втратити не лише прихожан, але й церковне майно, якщо стане на бік Росії і відіграє роль «п’ятої колони». Наприклад, Києво-Печерську Лавру, яка є символом не лише української, але й східнослов’янської духовності.

Не сприяє покращенню стосунків УПЦ МП і РПЦ також той факт, що в Україні з новою силою відновилися процеси, що ведуть до створення єдиної помісної церкви. УПЦ МП та УПЦ КП створили комісії з ведення переговорів, і це – впевнений крок уперед.

Щоправда, Київський патріархат висунув три умови: підтримка соборності та територіальної цілісності України, євроінтеграція та незалежність майбутньої церкви від Москви. Це питання дискусійні для УПЦ МП, в лавах якої все ж немає одностайності. Однак вже сама готовність сідати за стіл переговорів з «розкольниками» мусить не на жарт стурбувати Кирила, особливо у світлі листів митрополита Онуфрія до Путіна щодо окупації Криму, підписом Володимира під листом на підтримку євроінтеграції України та все сильніше тяжіння УПЦ МП до незалежності від волі Москви.

Щоправда, публічно ці самостійницькі настрої в УПЦ МП поки не озвучуються, церковні лідери тримаються обережно, розуміючи що ще один конфлікт, тепер на ґрунті релігії, не піде на користь дестабілізованій країні.

«На мою думку, я не можу розписуватися за всю церкву, на даний момент не можна пропонувати ніяких шляхів об’єднання. Щоб не зробити Майдану в людських серцях. Хоча, можна говорити про певне об’єднання УПЦ КП та уніатів. На Майдані вони разом служать. Але це таке... Про відділення від Москви теж мова зараз не йде», - говорить митрополит Черкаський і Канівський Софроній.

Кирило не сидить, склавши руки. РПЦ докладає титанічних зусиль, щоб утримати свою українську «дочку». В окупованому Криму, наприклад, усі церкви лишилися у власності УПЦ МП, а не перейшли до РПЦ, як цього можна було очікувати хоча б з точки зору принципів ієрархії. Одночасно РПЦ намагається посварити УПЦ МП з УПЦ КП через той-таки Крим, де священикам Московського патріархату дозволили розпочати «інвентаризацію» майна Київського патріархату. «На допомогу» церковникам прийшли російські військові і навіть заблокували два українські храми попри гарантії від окупаційної влади щодо недоторканості церковного майна.

Однак в такій ситуації РПЦ опинилась між двома вогнями. Своїми заявами Московська церква намагається і Путіна не розсердити, і прихожан не втратити. Паству закликають не ототожнювати себе з жодною стороною конфлікту, тобто, фактично, відмовитися від боротьби за свою Батьківщину – що ідеально відповідало б інтересам Кремля. «В стосунках між братніми народами Росії і України не повинно бути питань, які вирішувалися б силою зброї, всупереч волі людей», - йдеться у заяві Синоду РПЦ від 20 березня. Це не значить, що РПЦ засуджує окупацію Криму російськими військами. Швидше мова йде про заклик відмовитися від збройного опору.

Кирило боїться робити різкі рухи і намагається лавірувати між взаємовиключними інтересами. Але видається, що може бути пізно. Принаймні, це розуміють і в самій РПЦ. «УПЦ МП заради свого виживання тепер буде більшим католиком, ніж Папа Римський (в сенсі - буде демонструвати свою опозиційність Москві більше, ніж Філарет). Філарет Путіна бандитом ще не називав - на відміну від черкаського митрополита УПЦ МП», - вважає Андрій Кураєв.