Битва за Бахмут. Інфрачервоне полювання на росіян

Команда спостереження – розвідники – піднімалася сходами, вкритими битим склом. Занімілими від холоду пальцями вони встановлювали своє обладнання: тепловізійний приціл, розміром з ноутбук, штатив до нього, супутникову антену Starlink і акумулятор.

Робота нібито нескладна: невелика команда з кількох чоловіків, на чолі з американцем із позивним Вулф (видання називає Вулфа та інших солдатів лише за позивними з міркувань їхньої безпеки), мала бути очима України у битві за Бахмут тієї ночі. Вони юрмилися у квартирі будинку, зведеного за радянських часів, та дивилися на біло-чорне інфрачервоне зображення на екрані тепловізора, намагаючись ідентифікувати позиції росіян за кілька кілометрів. Перед командою спостереження відкривався панорамний вид на Бахмут – здебільшого знеструмлений та зруйнований методичними обстрілами, які тривають пів року.

З вікна було видно білі спалахи у небі, під криваво-червоним місяцем – удари російської артилерії.

Один із членів команди звернувся до свого колеги, який налаштовував супутникову антену, намагаючись підключитися до Інтернету. «Є зв’язок?»,  – запитав він.

Те, що розгорталося протягом наступних шести годин, було рутинною, але невід’ємною частиною щоденного ритму війни — складними розрахунками. Команда встановлювала координати ворожих позицій і передавала їх українській артилерійській батареї.

Місія, за якою спостерігали репортери The New York Times, стала вікном у воєнні будні. З одного боку, бої за Бахмут мало чим відрізняються від битв у східноєвропейських степах Другої світової війни: армії застосовують танки та потужні артилерійські обстріли, щоби захопити територію. З іншого – команда Вулфа, озброєна супутниковим зв’язком і тепловою оптикою, яка може бачити людину на відстані до п’яти миль (приблизно 8 км), що демонструє, наскільки сильно змінилася війна за останні 80 років.

17:00. Прибуття у Бахмут

Як тільки ми доїхали до околиць Бахмута, Вулф вимкнув фари. Далі ми рухалися майже у цілковитій темряві, позаду забрудненого фургона з рештою його команди. Перед втратою сигналу українська розвідка встигла повідомити про принаймні один російський безпілотник «Орлан-10», який літав над містом.

У минулі дні, за словами Вулфа, видимість була кращою, але тієї ночі низько навислі зимові чорні хмари закривали небо, а отже, перекривали зв'язок із супутниками. Без безпілотників, розповів він, російські війська не змогли би вести власний артилерійський вогонь.

Віддалені постріли кулеметів і гармат, глухі звуки вибухів нагадували про близькість бою.

Команда спостереження є частиною Українського іноземного легіону – підрозділу, створеного на початку війни, до якого долучилися тисячі іноземних добровольців. Вулф, 29-річний колишній морський піхотинець, приїхав із США.

 «Я – хороший християнин і це було правильно», – прокоментував він свою участь у війні на боці України. Серед інших членів його команди – канадець, британець, австралієць та український перекладач.

Після кількох місяців спроб російської армії захопити Бахмут, у якому до війни жили близько 70 тис. людей, бої розділилися на два сектори: східний та південний. Російські війська наступають з обох сторін, намагаючись перекрити лінії постачання.

Зі спостережного посту – квартири у хрущівці – Вулф зі своєю командою могли спостерігати за обома підходами за допомогою тепловізора. Крижані ліси і поля на екрані приладу сяяли яскраво-білим світлом, а все живе або тепле були чорними плямами.

20:00. Передача координат

Член команди, яка відповідає за пошук цілей, – колишній артилерист з Канади з позивним Беа. Він оглядає горизонт через  тепловізор, переводячи приціл від східного напрямку, де російські солдати розташувалися поближче до водосховища, до півдня – де розташовані села. Але навіть якби команда помітила російський танк або взвод, який намагається наступати, вона мало що могла би вдіяти: інтернету у них не було, а у місті майже не працює стільниковий зв’язок.

Перекладач із міста Харків з позивним Попов возився з увігнутою прямокутною антеною Starlink. Він підняв її на один рівень із понівеченим балконом квартири. Зробив це обережно, щоби ворог не помітив його тепловий відбиток.

«Я досі шукаю супутники», – сказав він.

Обстріляний балкон, зруйновані вхідні двері. У кутку кімнати – дитяче ліжечко. На стіні, біля місця, де протікає дах, почали відшаровуватися шпалери.

Приблизно за годину до того, як місяць сховався за хмари, Starlink вдалося підключити і команда ненадовго встановила зв’язок з українськими військовими під Бахмутом. Команда спостереження була на прямому зв’язку з українськими офіцерами, які контролювали артилерію навколо міста, включно з наданими США гаубицями M777, зарядженими снарядами з GPS-наведенням. На цей раз команда мала деяку інформацію.

«Схоже, вони просуваються зі східного боку», – сказав Беа, маючи на увазі українську армію. Дійсно, на білому екрані були помітні маленькі чорні крапки, що просувалися серед дерев, поблизу східної частини Бахмута.

Вдалині горів танк, підбитий під час наступу. На тепловізорі він мав вигляд чорного клубка диму.

Беа продовжував сканувати місцевість на півдні, де російські війська намагалися наступати поблизу села, але натомість наштовхнулися на стійкий український опір. Значна частина села була зруйнована під час останніх боїв. Тепер, за словами членів групи, там тривають ближні бої.

«Дещо знайшов», – сказав Беа.

Його колега, британець Дог, технік зі знешкодження бомб, який воював в Афганістані, підбадьорився і увімкнув свій планшет.

Дог закрив екран і своє обличчя шарфом і назвав координати супротивника.

Команда помітила щось схоже на дві російські вантажівки, які простоювали посеред поля за кілька кілометрів, далеко позаду російських ліній. Попов чітко передав координати.

 «Повідомлення відправлено. Подивимося, чи вони з цим щось зроблять», – прокоментував він.

Незабаром Starlink перестав працювати.

21.00. Немає інтернету

Команда марно намагалася перезавантажити Starlink – хмари були занадто щільні.

Удалині, на північному сході, темно-червоні смуги російських «Градів» простягалися у бік міста Соледар, де ситуація також залишалась дуже напруженою. Але обстріли, здебільшого, вщухали. Українці вели вогонь по двох помічених ворожих вантажівках. Кількість керованих артилерійських снарядів обмежена, ними працюють лише по важливих цілях.

Через тепловізійний приціл Беа спостерігав за тим, що було схоже на взвод українських солдатів, які намагалися просунутися біля села на південній околиці міста. Це була одна з багатьох атак і контратак, які стали основною частиною битви за Бахмут.

Команда вирушить назад через годину – зв’язку Starlink немає, отже, їхня місія закінчена. Але довга ніч у Бахмуті тільки починалася.

Джерело: The New York Times

Переклад: Наталія Сокирчук, «Главком»