Віч-на-віч з «вагнерівцями». Ексклюзив із колонії, де утримують полонених

Злочинне угрупування ПВК «Вагнер», яке воює в складі російських збройних сил на території України, уже відоме на весь світ своєю жорстокістю та безпринципністю. «Главкому» випала нагода поспілкуватися з двома представниками цього утворення. Обидвоє утримуються в одній з колоній суворого режиму в Дніпрі.

Сьогодні в колонії день перевірки – тюремники обшукують усі особисті речі ув’язнених. Доводиться чекати під воротами, коли «шмон» закінчиться і відвідувачам дозволять зайти. Поки очікуємо, говоримо з представником СБУ, він супроводжує нас до полонених «вагнерів». Співробітник спецслужби займається російськими полоненими і має великий досвід спілкування з ними. Нещодавно, на Паску, з цієї колонії Україна обміняла 25 «вагнерів» – усі вони зеки, які потрапили на фронт просто з російської в’язниці. Їх обміняли, хоча жоден з них не писав прохання на обмін.

Полонені розповідали свої історії вербування в Україну. За два тижні до того, як мають приїхати «агітатори» від «Вагнера», на російській зоні погіршуються умови утримання: закривають кафе та магазини, уже нічого не можна купити за свої кошти, годують картоплею, призначеною для годівлі оленів, і дають рибу типу тюльки, яка дуже смердить і яку неможливо їсти. Навіть зеки зі стажем такого не бачили.

Вербування відбувається по всіх колоніях РФ. На близько 1,1 тисячі ув’язнених виявляється 200 охочих. Коли вербування завершилося, кафе знову відкривається, одразу починають нормально годувати, знову з’являється м'ясо в супі.

Якщо ти вже погодився, то відмовитися неможливо. Хоча при першій хвилі не було так суворо, як зараз. З розповідей, кілька чоловік сказали, що хочуть відмовитися їхати на війну, то їх показово били самі тюремники. Якщо ув’язнений виявив бажання, йому дають пакет документів із десяти аркушів на підпис. Згідно з ними, кожен отримає ще десять років до свого терміну, якщо відмовляється. Тільки потім дають договір на контракт. Далі ув’язнених звозять з усіх куточків Росії в Ростов, заганяють в ангари, де вони перевдягаються у військову форму. Усе інше обмундирування отримують на полігоні.

У російських в’язницях 30%, а подекуди й 40% утримуваних хворі на ВІЛ та гепатит. Але у «вагнері» і ними не гребують. Їм просто вдягають на руку гумові браслети. Червоний – ВІЛ, білий – гепатит. Зараз створюють уже окремий батальйон з таких хворих і більше не будуть мішати з іншими.

Щоправда у «Вагнері» потрібними ліками їх забезпечують. Але в українських в’язницях, свідчать російські військовополонені, їх забезпечують кращою терапією і вони себе почувають ліпше, ніж у російських тюрмах.

Полонені вагнерівці із першої хвилі не бояться повертатися з полону додому, а ось з пізніших «призовів», не всі хочуть, оскільки їм невідома доля тих, кого вже обміняли. Повертатися воювати на українській землі вони теж не мають бажання, бо втрати дуже великі. Кожен «вагнер» розповідає, що з їхнього забору з колонії, а це близько 200 осіб, залишається зо три десятки, а то й менше.

Втрати серед росіян більші, ніж українські. Це пояснюється дуже просто – росіяни весь час намагаються наступати і йдуть штурмом, а наші ведуть більше оборонну стратегію.

Їм просто вдягають на руку гумові браслети. Червоний – ВІЛ, білий – гепатит

Один «вагнер» розповідає, що за один день вони були втратили двісті людей. І коли вони потрапляють у полон, то це їм ще дуже пощастило.

Зеки для Росії зараз дуже вигідний матеріал. Залучаючи до бойових дій, їх просто утилізують. Терміни за ті ж самі злочини у Росії вдвічі більші, ніж в Україні.

Серед зеків трапляється дуже різний контингент. Є геть тугі, тобто дуже слабо інтелектуально розвинуті. Таких використовують як робочу силу і називають «верблюдами». Наприклад, «верблюду» дають рюкзак з двома цинками патронів і він несе їх на передок. Звідти може нести пораненого. Так само вони підносять їжу. До груп евакуації поранених також залучають таких же тугуватих.

Коли йдуть масові втрати, з евакуацією загиблих ніхто не заморочується. «Вагнера», яких нещодавно звільнили, з пізніших хвиль, розповідали, що в них є пересувні крематорії і вони особисто привозили туди тіла своїх і закидали в піч.

Про українських військових розказують, що їх росіяни інколи ховають на місці в якійсь воронці, інколи забирають на обмінний фонд, а деколи взагалі навіть не підбирають, тіла продовжують валятися на землі.

«Вагнерам» заборонено під загрозою смерті спілкуватися з російськими кадровими військовими. І загалом типу успішність «вагнерів» пояснюють суворою дисципліною в угрупуванні. Як мінімум, особу жорстко б’ють, а часто просто розстрілюють. Нещодавно як покарання з одного «вагнера» зняли шолом, броник, дали гранату в руки і послали його на штурм разом з іншими. Але він умудрився вижити.

У «вагнерів» є чотири правила: не можна мародерити, вчиняти насилля щодо цивільних, вживати алкоголь і наркотики. За порушення цих правил – розстріл. Але далеко не всі їх дотримуються…

Поняття моралі серед «вагнерів» не існує. У них своє завдання – вижити. Здебільшого вони самі здаються в полон. Буває таке, що довго сидять під обстрілом, командир їх кинув, по рації ніхто не виходить на зв'язок і вони вирішують здатися Україні…

…Нарешті заходимо на територію. Нам виділяють окремий кабінет і по одному приводять полонених. Перед цим видають дизенфікатор для рук і просять мінімально торкатися до будь-чого.

«Я своего командира так и не видел, не дошел до позиции»

Першим заходить Карімов Руслан Рамілєвич, 42 роки. Відбував покарання у Челябінську, як розповів, за придбання і вживання наркотиків. За це отримав 11,5 років колонії суворого режиму. Належить до другої хвилі зеків, яких почали вербувати у ПВК «Вагнер». На руці два браслети – червоний і білий. Голос у нього сиплий. Це через поранення горла, яке він отримав ще в чеченській війні. За ту війну він має статус учасника бойових дій і зараз отримує пенсію 3,2 тисячі рублів. Також давали шматок землі, але він відмовився від неї, тому що вона виявилася звичайним… болотом.

Что вы здесь делаете?, – запитуємо.

Попал в плен. Сидел на лагере, приехали представители ЧВК и сказали, будет полное помилование, если подпишешь контракт на полгода. Я заключил контракт. Прошел ОТК, подтягивание, отжимание. Из 30 взяли дев’ять человек из лагеря. Привезли самолетом в Ростов. Подготовка была три недели: стрельба, робота по тройкам, штурмовка, ну, гранаты, растяжки делать.

Как вас убедили, что нужно подписать контракт?

Сидел я полтора года, осталось еще десять. Так как у меня ВИЧ 4-й степени, максимум проживу еще четыре года.

Сколько пробыли на фронте?

Привезли 10 января, а 11 февраля попал в плен. До позиции я не дошел. Начали обстрел гранатометами, все в рассыпную, в результате сутки под гранатометом пытался выползти, в результате огнестрел в руку и плен.

У вас есть семья?

Две дочки. Последний раз были на связи в январе.

Ви подписали контракт на полгода. Что должно было случиться через полгода?

Полная свобода. Чистый лист.

Есть примеры, кто прошел полгода?

По лагерю были слухи, но это сарафанное радио. Я не встречал таких.

Сколько вам платили?

Сказали, по приезду сто тысяч и по уезду сто тысяч. Но я гнался не за деньгами, я гнался за свободой.

Вы считаете оправданным идти убивать других людей, потому что вы хотите на свободу?

Нет. Мне говорили, что будет эвакуация раненых, патруль в Донецке, Луганске. Они сейчас присоедены к России.

Но вас же учили стрелять…

Стрелять я умею, потому что в 99 году участвовал в Чеченской войне по срочной службе. Внутренние войска, связь.

Вам удалось кого-то убить?

Здесь – нет. Там приходилось.

И сколько?

Я не помню, я пытаюсь забыть об этом. Я почти забыл.

Это престижно быть в «Вагнере»?

Ну, о «Вагнере» слышал понаслышке. Нам сразу обьяснили, что убийство гражданских, мародерство, изнасилование обнуляют (сразу расстрел).

Ну, вы же знаете, что члены вашей групировки славятся жестокостью?

Ну, я слышал, что были штурмы, они брали пленных и убивали их. Но я до позиции даже не дошел. Пять дней было распределение, потом отправили в ночь. Сначала попали под обстрел снайперов, одного затрехсотило, проводной отказался вести дальше. Вернулись назад, повел другой проводник, попали под гранатометную бомбежку.

Какая была задача?

Дойти до позиции, там все скажут.

Вы согласны с тем, что русских таких, как вы нужно только убивать, иначе они не остоновяться?

На этот вопрос я ответить не могу. Я уже в этом всем запутался. Но для себя я решил, что это все.

Хотите, чтобы вас обменяли? Говорят, что из плена не возвращаются домой…

Конешно, хочу. Да, слышал такое. Поживем, увидим.

Вам заплатили эти сто тысяч по приезду?

Тоже не в курсах. Должны были заплатить переводом по доверенности на дочерей.

Как к вам здесь, в Украине, относятся?

Достойно. Медицина хорошая, питание.

А в сравнении с зоной в России?

Ну, Россия – это дом. Дома всегда лучше. Я сидел на строгом режиме, на черной зоне. Там надо было найти общий язык и все.

Как другие заключенные относяться к тем, кто идет в «Вагнер» воевать?

Сначала говорили, что вязанные, работают с оперативниками. А я уезжал уже второй ходкой, то пошло более-менее общение… Первая партия была 180 человек.

Все выжили?

Не знаю, их судьба неизвестна.

Вы довольны, что подписали контракт?

Честно говоря, если бы я знал, что на штурм, я бы не подписывал.

Кто был вашим командиром?

Я своего командира так и не видел, не дошел до позиции. Проводник должен был довести до позиции.

У вас два браслета. Вас таких много?

На зоне, да, прилично. Слышал, что сейчас с браслетами делают отдельный отряд в «вагнере». На зоне одна третья или четвертая часть таких.

«Видел, как пацаны даже дня не пробыли на территории Украины»

У кабінет заходить другий «вагнер» Сібієв Шингіз Канатович. 25 років. Свого часу приїхав у Росію з Казахстану. Належить до першої хвилі забору. Завербований у «вагнер» з кінця жовтня 2022 року.

– Приехал к сестре, познакомился с одним, общались, туда-сюда, решили выпить, он начал на сестру ругаться, я его один раз ударил и он упал. Ударился о бордюр и умер. Посадили меня на 10 лет ФКУ ИК-2 строго режима г. Тюмень.

Сколько отсидели?

Два года отсидел, после чего приехал в ЧВК «Вагнер». Агитировали, что ехать на территорию Украины, полгода отвоевать, отслужить, так сказать, справка о помиловании и зарплата – сто тысяч боевых и сто – зарплата, короче.

Кто агитировал?

Приехали два чувака, представились, что они из «Вагнера». Построили все учреждение на плацу, и начали рассказывать за территорю Украины, что там идет война и нужны ребята, которые бы воевали.

А кто с кем воюет?

Россия с Украиной. Дали 15 минут подумать. Не брали насильников и этих – уборщиков, то есть опущеных. Рассказали, что 50% возвращаются, 15% – двухсотые и 35% – трехсотые. Кто согласился, подошли, подписались, прошло собеседование. Нас с колонии взяли двести человек. Перевели на облегченные условия в отдельный барак, чтобы мы с зеками не пересекались. С учреждения выехало человек сто. Некоторые отказались, кто-то не подошел, кому не было еще 22 года, то родители начали бунтовать.

А был кто-то, кому родители разрешили ехать воевать?

Да, был один парнишка, его родители дали согласие. Он с нами прилетел в Ростов. Дальше я его не видел. Нас всех рассоединили. 18 ноября 2022 года нас вывезли на автозаках до аэропорта, после чего нас погрузили в ИЛ-76, и мы полетели в Ростовскую область. Там переодели в ангарах.

Все было российского производства?

Да, на этикетках было написано «сделано в России». Нас переодели и погрузили в автобусы. Ехали часа 3-4. Приехали, как нам сказали, в перевалочный пункт «Дружба». Выгрузили, покормили и начали выдавать позывные, номера жетонов, автоматы, рожки, штык-ножи. После чего мы подписали контракт с ЧВК «Вагнер». Нас погрузили в военные Камазы и мы поехали на полигон в Луганскую область тренироваться. Три недели нас учили, как пользоваться автоматом, кидать гранаты, стрелять из пулемета. Я был просто стрелком с автомата. Нас учили двигаться тройками, пятерками, групами…

Потом мы поехали в Луганскую область, в село Кременное. Там парни поехали на ротацию отдыхать, а мы – на позиции. С обеих сторон работала артиллерия и контактных боев мы не встречали. Там мы пробыли 8-10 дней.

Потом пришли списки, что мы едем в Донецкую область в село Яковлевка под Соледаром. Там мы заняли позиции и держали оборону. Так же работала артилерия. Зашел командир взвода и говорит: собирайте вещи, все БК, якобы наши штурманулись вперед и надо занять точку К1, то есть была захваченная позиция. Мы все собрали, прошли километров два, подошли к этой точке К1. Все там залегли и сопроводник побежал, посмотреть обстановку. 20-30 минут его не было, и я как старший группы пошел посмотреть, по мне начали стрелять, кинули гранату, приглушило. Когда пришел в себя, уже был в украинских солдат в плену, на мне уже не было ни бронежилета, ни автомата. Со мной захватили еще одного. Но его уже обменяли, на Пасху уехал домой.

А вас почему еще не обменяли?

Потому что я гражданин Казахстана. И сейчас на территории Украины за наемничество меня будут судить. С прокурором разговаривал, осудят на 9 лет, потом обменяют на территорию России.

Когда освободят, продолжите воевать?

Нет, не горю желанием. У меня через 20 дней заканчиваеться контракт. Хочу домой, к родным.

Кто у вас были командирами?

Тоже осужденные с нашей и с других колоний. Кто самый адекватный, того и назначают главным. Дают гаджеты и все такое.

Звание у вас там есть?

Званий никаких нету.

Какие у вас правила были?

Не насильничать, не мародерствовать, алкоголь, наркотики, ну и гражданских не трогать. Я никого такого не наблюдал. Еще на полигоне привезли были двоих с передка. Было что-то с деньгами связанно. И их обнулили, то есть расстреляли.

На ваших глазах?

Да. И сказали, кто будет мародерствовать, насиловать, будет тоже самое.

«Вагнеровцы» славятся своей жестокостью, есть видео, где они отрезают головы укранским пленным…

Я видел видео про кувалду. Но, говорят, что есть опровержение, что это все фейки.

Вы не боитесь обмена? Говорят, что еще никто не видел тех, кого обменяли…

Насчет тех, кого обменяли, я не знаю. Но пацаны, которые с передка доезжали домой.

Как вам поднимали боевой дух?

Никак не подымали. Сами себе подымали. Я не ехал сюда воевать. Как бы сказать, думал пролавировать и побыстрее домой сорваться. Восем лет не хотелось сидеть. Нам сказали, что мы едем в оборону на самом деле. Чуть поменялось. Мы, оказываеться, штурмовики.

С российской регулярной армией пересекались?

С российской регулярной армией – нет. А ахматовцами, с «ЛНР/ДНР» и все.

Семья ждет?

Да, мама, братья, сестры ждут. Мы общаемся через Красный крест.

Вы не боитесь возвращаться?

Уже настроился, что будет, то будет. Ну, мы как бы уже относимся к минобороны и везде есть в списках…

Если бы сейчас был выбор, вы бы пошли воевать?

Нет. Поначалу я не ценил все… По фильмам насмотрелся… Но это не та война. Когда на самом деле приехал сюда, посмотрел, как работает артиллерия… То есть пять минут и можешь помереть сразу.

Много ваших погибло?

Нормально. Достаточно. В цифрах не скажу, но видел, как пацаны даже дня не пробыли на территории Украины. Полигон не считается. Мы приехали в Кременную и по нам сразу начала работать артиллерия и там сразу двухсотые, трехсотые…

Вам выплатили какие-то деньги?

Нет, у меня запрлата по окончанию контракта, потому что не было населенного пункта, где можна было получить деньги. Но парни говорили, что получали. Но снова же, это только слухи. На самом деле, деньги никто не видел.

Поняття моралі серед «вагнерів» не існує. У них своє завдання – вижити

…Ще на зустріч з «Главкомом» привели «лнрівця» Табаччікова Андрія Анатолійовича з міста Алчевськ, який сидить з 1 вересня і якого обмінювати ніхто поки не збирається. Та й взагалі, як самі визнають представники «армій ЛНР/ДНР», до них росіяни ставляться, як до сміття, і вони щиро дивуються, чому? Табаччіков у 2021 році підписав контракт з «армією ЛНР», бо хотів вставити собі зуби…

Коли вже покидали колонію, охопило якесь дивне відчуття від спілкування з цими людьми. Це і не ненависть, і не злість, а просто констатація факту: ми поспілкувалися з особами, у яких є тільки тваринні інстинкти. Жоден з них не висловив жаль, що є причетним до несправедливої війни. Усі вони тільки пожаліли, що пішли, бо могли самі загинути. І якщо в Україні хтось надіється, що вони перестануть сюди лізти, то, мабуть, це станеться тільки тому, що злякаються, а не тому, що вважають це ганебним і злочинним.

Оксана Климончук, Євген Максюта, для «Главкома»