Де взяв ракету Кім Чен Ин? Американці вийшли на слід Путіна

Північнокорейський диктатор Кім Чен Ин щосили намагається переконати світ у тому, що відтепер його країна належить до так званого ядерного клубу, що в нього є найсправжнісінькі міжконтинентальні балістичні ракети з атомними боєголовками, і через те його слід поважати й боятися. Так це чи не так – експерти в усьому світі сперечаються між собою. А доки вони сперечаються, американці таки повірили войовничому Кіму й почали готуватися до справжнісінької ядерної війни з Північною Кореєю.

Чіткішого сигналу для Північної Кореї, певно, не можна й вигадати: два американські надзвукові стратегічні бомбардувальники B-1B Lancer вирушили цього тижня до Південної Кореї, аби взяти участь у спільних із південнокорейськими та японськими бойовими літаками маневрах. У супроводі американських же винищувачів F-16, південнокорейських F-15 та японських F-2 вони показово відпрацювали навчальні удари по північнокорейських цілях. Ці машини, які базуються на тихоокеанському острові Гуам, будь-якої миті можуть вилетіти на бойове завдання й дістатися території Північної Кореї за лічені хвилини. Саме такою була реакція США на останні випробування північнокорейської балістичної ракети, яку Пхеньян назвав «міжконтинентальною».

Насправді, західні експерти не повірили в «міжконтинентальність» нової ракети – вже хоча б тому, що вона для того виявилася замалою. Окрім того, під час випробувань вона спромоглася подолати менше 900 км, а за силуетом у ній впізнали не «нову розробку північнокорейських вчених-ракетників» (в існуванні яких у світі теж багато хто сумнівається), а стару радянську ракету середньої дальності Р-14: свого часу вельми грізну зброю, яка, проте, не могла й не може претендувати на звання «міжконтинентальної».

«Якщо хтось каже «я тебе вб’ю», повір йому»

Та попри сумніви, американці вирішили про всяк випадок перестрахуватися і вжити заходів проти ядерної загрози з боку КНДР. Окрім показових маневрів стратегічних «Лансерів», вони планують протестувати систему перехоплення ракет, яка розташована поблизу узбережжя Аляски, на острові Кодьяк. Ці навчання мають відбутися в останні вихідні липня, тож екіпажі всіх морських суден в районі поміж Гавайями та цим островом отримали попередження про можливу небезпеку для судноплавства.

Газета Kodiak Daily Mirrorпояснює, що системи, розташовані на острові, є частиною великої протиракетної мережі THAAD, фрагменти якої розташовані також у Південній Кореї та на острові Гуам. Вона була створена саме для того, аби реагувати на будь-яку потенційну загрозу з боку КНДР. Представник командування цієї системи пояснив газеті, що проведений нещодавно тест підтвердив: THAAD в змозі перехоплювати міжконтинентальні ракети. Нинішні випробування мають на меті перевірити можливості для перехоплення саме ракет середньої дальності – таких, яку насправді щойно випробували північні корейці.

Але найбільше ці північнокорейські випробування налякали жителів американських Гавайських островів. Саме вони відтепер опиняються під безпосередньою ядерною загрозою з боку КНДР, тому місцева влада, недовго думаючи, розпочала інформаційну кампанію, яка має на меті підготувати населення до можливої атомної війни. Вони виклали в інтернет покрокову інструкцію, що саме треба робити в разі ядерного нападу: щойно пролунають сирени, жителі Гаваїв мають виконати три кроки.

По-перше, сховатися в будівлю (найліпше - бетонну), по-друге, залишатися там, якщо можливо, до двох тижнів поспіль, по-третє, ввімкнути радіо та телебачення.

Шеф гавайської Служби захисту від катастроф Верн Міягі пояснив в інтерв‘ю газеті Hawaii News Now, що міжконтинентальній ракеті вистачить 20 хв., аби дістатися з Північної Кореї до Гаваїв.

Тож мешканцям після отримання попередження залишиться 8-12 хв., аби дістатися безпечного притулку. За його словами, КНДР має змогу будувати ядерні заряди потужністю від 10 мегатонн. Для порівняння – американська атомна бомба, яку скинули на Хіросіму, мала потужність в 16 мегатонн. Починаючи з листопада цього року, на Гавайях будуть проводити регулярні цивільні навчання з евакуації.

«Хто платитиме?»

Цікаво, досі вважалося, що всі старі радянські ракети Р-14 середньої дальності, одну з яких, цілком ймовірно, отримали та запустили північні корейці під виглядом «міжконтинентальної», перебувають на складах у Росії. Тож одразу виникло запитання – звідкіля такий екземпляр раптом взявся в КНДР? Пхеньян на це запитання відповідати не квапиться, стверджуючи, що це, мовляв, цілком аутентична вітчизняна розробка, а хто не вірить – той дурень. Москва теж не визнає свого «копірайту» щодо «ввічливої зеленої ракети», хоч і підтверджує - те, що злетіло з території Північної Кореї на початку липня, навряд чи може бути міжконтинентальною балістичною ракетою. Але в чергову московську байку про «настамнєт» уже ніхто не повірив – і недарма новий закон США про санкції, який щойно ухвалив Конгрес більшістю в 419 голосів проти трьох, а Сенат – більшістю в 98 голосів проти двох, стосується гамузом як Ірану з Північною Кореєю, так і Росії.

Більш того: у п‘ятницю, 28 липня, Північна Корея знову запустила балістичну ракету –ту саму, яку північні корейці називають міжконтинентальною балістичною ракетою «Хвасонг-14» та кажуть всім, що то є їх розробка, а весь світ вважає її радянською ракетою середньої дальності «Р-14». До того ж, південнокорейська розвідка напередодні помітила, як до полігону, з якого було проведено цей запуск, прямували великі транспортери з двома ракетними контейнерами – але контейнери ці не відповідали типові Р-14, а нагадували засоби для транспортування набагато потужнішої зброї: в одному підозрювали китайський «Дуньфен-31» - справді міжконтинентальну ракету, яких в самого Китая в наявності є лише 36 примірників, другий же контейнер, як повідомив Сеул, міг зберігати... російський «Тополь-М». Проте, стартувала в п‘ятницю все ж таки ракета «Хвасонг-14». Можливо, КНДР вирішила приберегти «туза в рукаві»?

Виникає ще одне питання. Балістичні ракети та засоби їх запуску – це все речі недешеві. Навряд чи можна уявити, що Росія, яка наразі є економічно ослабленою, віддала невстановлену кількість цієї смертельної машинерії Пхеньяну просто так, «за красиві очі» Ким Чен Ина. Чим же віддячує північнокорейський диктатор своїм «старшим братам» за право хизуватися, погрожувати і називати свою країну «ядерною державою»?

Можливо, відповідь на це вже дала газета New York Times. Вона з‘ясувала, що наразі в Росії відбувається справжнісінький бум північнокорейських гастарбайтерів. За даними цього видання, в Росії зараз працюють до 50 тис. північних корейців. Ці люди, як то кажуть, «за гамбурзьким рахунком», є справжнісінькими рабами: їхній заробіток належить не їм, а Кім Чен Ину. З того, що вони заробляють у Росії, вони змушені віддавати «на потреби держави» 80%. Непоганий гешефт і для диктатора, і для Москви... і чистісіньке рабство для цих людей.

У своїй статті на цю тему NYT посилається на дослідження, яке провели правозахисники з Південної Кореї: останні б‘ють тривогу, розповідаючи про це рабство. Водночас, щоправда, вони зазначають, що у самій Північній Кореї панує така вражаюча бідність, що рабська праця в Росії є для жителів цієї країни справжньою мрією. Вони навіть сплачують хабарі, аби опинитися в списках тих, кого доправляють на ці роботи. В основному, як зазначає газета, це лісоруби, які працюють у Сибіру, та будівельники, зайняті на зведенні... спортивних та інфраструктурних об‘єктів для футбольного Мундіалю, який має відбутися в Росії наступного року. Всі ці люди віддають левову частку своєї злиденної платні «сонцесяйному товаришеві» (саме так звучить офіційне титулування Кіма), а з того, що залишається, змушені платити ще й за житло, за харчування тощо... і навіть це ще не край: є ще й якийсь «фонд лояльності» - щось на зразок профсоюзного внеску.

Що ж, слід визнати, що два диктатори – московський та пхеньянський – чудово між собою порозумілися. Перший отримує які-не-які зиски, замінюючи центральноазіатських гастарбайтерів, та водночас розпалює чергову «гарячу точку» на світовій мапі, використовуючи свою улюблену підступну тактику «асиметричної відповіді». Другий  «заробляє» на рабах-співвітчизниках, отримуючи нагоду помахати ядерним дрючком перед носом у американців та відчути себе великим-могутнім світовим лідером. Врешті-решт, певно, це скінчиться погано для обох.

Борис Немировський, для «Главкома»