Бебібум на замовлення. П’ять історій порятунку українського села

Фермери, обурені жадібністю місцевого монополіста, об’єдналися у кооператив і почали самі торгувати молоком. Місцева влада організувала бізнес з вирощування ягід, щоби чоловіки мали заробіток у своєму селі і не їхали від сімей за кордон. Мами школярів влаштували демографічний бум у селі, щоби зберегти своїм дітям школу.

Про ці та інші історії успіху завдяки згуртованості розповідає «Главком».

Для подолання труднощів українцям доводиться покладатися на власні сили, не чекаючи на підтримку держави, охопленої війною, чи благодійників. І тут результат залежить від того, наскільки люди згуртовані та віддані спільним інтересам.

Згуртувалися і відбудувалися

У травні минулого року село Малокатеринівка Запорізької області, у якому

проживають 3,2 тис. людей, зазнало найбільших від початку повномасштабної війни руйнувань. Протягом однієї години ворогом було пошкоджено 163 будинки, причому частину будівель окупанти поруйнували вщент. Дев'ятеро селян дістали травми.

А вранці до сільради прийшли десятки місцевих мешканців, які на волонтерських засадах виявили бажання долучитися до відновленні села.

За словами місцевої старости Людмили Волик, основні відновлювальні роботи тривали протягом усього літа і повністю завершилися до кінця року. Будматеріали привозили благодійні організації, проте всі ремонтні роботи виконували місцеві жителі.

«У роботах щодня брали участь 20-30 осіб – чоловіки й жінки. Люди йшли за покликом серця, ніхто їм нічого не платив. Єдине, чим ми їм дякували, це годували і давали трохи гуманітарної допомоги. А наприкінці нагородили грамотами. І бачили би ви, як людям було приємно!» – розповіла Волик «Главкому».

У відновленні населеного пункту брали участь мешканці і сусідніх сіл. Наприклад, група вчителів зі школи селища Балабине з тієї ж Кушугумській ОТГ, що і Малокатеринівка. Регулярно приїжджали мешканці сіл Григорівка та Веселянка із сусідньої Новоолександрівської громади. Усі ці люди відгукнулися на заклик Людмили Волик допомогти у відновленні села, який вона опублікувала у Facebook. Ремонтували насамперед будинки, у яких вибуховою хвилею було знесено дах. Також власникам пошкодженого житла вставляли вікна, ремонтували паркан, допомагали виносити сміття.

«Кожного разу коли трапляються якісь труднощі, більша частина людей завжди відгукуються. Правду кажуть, що біда об'єднує», – додає староста.

Кооператив проти монополіста

Жителі сіл Могилів та Новопідкряжа Могилівської територіальної громади Дніпропетровської області, втомившись заробляти копійки на продажу молока заготівельникам, створили кооператив. Як розповіла «Главкому» глава кооперативу Віта Сирота, спочатку об’єдналися дев’ять сімей, потім, побачивши успіх, до них почали приєднуватися інші.

У результаті прибутки селян почали зростати. Якщо заготівельники молока виплачували фермерам по 6,5 грн за літр, то члени кооперативу, завдяки ширшому ринку збуту і роботі без посередників, отримували вже по 8 грн за літр, плюс доплата за жирність. Об'єднання у кооператив згодом дозволило суттєво розширити ринок збуту, оскільки як оптовий виробник вони стали цікавими великим споживачам: кафе, магазинам, маслозаводам.

Віта Сирота розповідає, що збільшення доходів дозволило створити резервний фонд, на який кожен із учасників кооперативу відраховував по 2 грн з кожного літра.

«На ці гроші ми змогли придбати ветпрепарати, закупити корм для худоби. Все це оптом коштує значно дешевше. Також ми могли оплачувати зарплату ветлікарю, бухгалтеру», – розповідає вона.

Також кооперація дозволила фермерам отримати консультаційну та фінансову підтримку, яку кооперативному руху в Україні надає уряд Канади у рамках спільних домовленостей з українським урядом. Отриманий грант селяни використовували як безвідсотковий кредит: гроші видавалися якомусь господарству, що витрачало його на розвиток, а потім повертало, і так по колу.

Згодом селяни отримали в оренду дороге охолоджуюче обладнання для зберігання молока, їх навчили, як збільшити надій і підвищити якість молока, використовуючи передові методи.

На жаль, війна суттєво вплинула на цей бізнес. Частина чоловіків стали до лав Збройних сил України, а деякі жінки виїхали за кордон. Проте кооператив продовжує свою роботу і з весни деякі господарства навіть планують розширювати діяльність.

Кооператив «Покрова» Заболотцівської об'єднаної територіальної громади Львівської області є одним із найбільших у молочній галузі. До нього входять понад три сотні домогосподарств із 20 населених пунктів, зокрема селищ Лугове, Заболотці, Висоцько, Лучківці, Голосковичі тощо.

Як і у попередній історії, кооператив виник через небажання селян співпрацювати далі із місцевими молокопереробними підприємствами, що нав’язували їм невигідні умови. Молоко у фермерів приймали за низькими цінами, ще й затримували оплату. І подітися було особливо нікуди – не хочеш здавати монополісту за безцінь, вези на ринок і торгуй самостійно, розповіла «Главкому» голова Заболотцівської ОТГ Марія Дискант.

Саме голова громади загітувала сусідів створити кооператив. Спочатку багато хто пручався – люди сприймали кооперативи як щось архаїчне та не вірили в ефективність спільної праці. Проте вода камінь точить – постійними зборами і розповідями про європейський підхід, пані Дискант таки переконала частину селян.

Допомогу отримали також від канадського уряду, у рамках проєкту «Про підвищення конкурентоспроможності молочного сектору України», який покривав значну частину фінансування на підтримку кооперативу. Але у канадців були певні умови. Зокрема, фінансова допомога надавалася не селянам на руки, а направлялася на закупівлю матеріалів за допомогою яких фермери створювали умови для організації кооперативу: розчищали від чагарників пасовища, закуповували дріт та вкопували стовпчики для встановлення електропастуха, створювали приміщення для утримання худоби. Також проєкт вимагав від фермерів брати активну участь у навчанні з догляду за худобою.

«Люди вчилися спільно вирішувати труднощі, йти на поступки. Загальні збори доводилося проводилися один-два рази на тиждень. У результаті всі зрозуміли, що беручи участь у спільній справі, у тому числі фінансову, можна досягти успіху», – каже глава громади.

Поступово кооператив почав набирати обертів. Було закуплено косарки, доїльні апарати, обладнано точки прийому молока, закуплено охолоджувальне обладнання, молоковоз. Все зібране молоко кооператори здавали підприємству за ціною, яка їх влаштовувала.

Решта молокопереробних підприємств були змушені також підвищити ціни на закупівлю молока, щоби не втратити виробників, які ще не вступили у кооператив. Згодом приклад «Покрови» став настільки успішним, що до кооперативу почали приїздити переймати досвід фермери з усієї України.

Спільний заробіток на своїй землі

У Саранчуківській сільській територіальній громаді Тернопільської області за допомогою кооперативів вдалося вирішити проблему безробіття – з 2 тис. домогосподарств три сотні тепер працюють у шести кооперативах.

Як розповів «Главкому» голова громади Володимир Петровський, раніше у Саранчуківській громаді не було великих підприємств і люди були вимушені їхати за кордон на заробітки. Щоби забезпечити якомога більше сусідів роботою, тут вирішили створити кооперативи з вирощування ягід: малини, полуниці, обліпихи.

«Прийняли відповідні програми з підтримки кооперативів, на які у бюджеті громади заклали кошти. Далі почали надавати людям фінансову підтримку у придбанні різних матеріалів. Закупили систему крапельного зрошення, насоси, мотоблоки. Все це просто дарували людям. Вже через рік – два кооперативи почали стрімко розвиватися», – каже Петровський.

Деяким господарствам адміністрація надала підтримку землею, яку люди отримали в оренду чи у власність. Також влада організовувала поїздки членів кооперативів до фермерських господарств в інші регіони для обміну досвідом, сприяла участі у програмах на отримання грантів, організовувала зустрічі з великими виробниками.

У результаті у 2022 році членам кооперативів вдалося заробити на ягодах 18 млн грн, тобто по 60 тис. грн у середньому на одну сім'ю. У 2023 р. щоправда, ситуація значно погіршилася: ціни на ягоди в Україні впали, особливо на малину, яка здешевіла утричі. До того ж Польща, яка була одним із основних імпортерів української ягоди, у минулому році значно скоротила замовлення, через що довелося терміново шукати додаткові ринки збуту та реалізовувати продукцію на внутрішньому ринку за низькими цінами.

Проте, каже, Володимир Петровський, люди продовжують займатися кооперативним господарством, а влада їх у цьому підтримує. І це при тому, що прямої вигоди ОТГ не отримує, оскільки мешканці громади здебільшого вирощують ягоди на власних земельних ділянках та податки не сплачують. Податки громада отримує за рахунок лише кількох заготівельників, які зареєстровані фізичними особами-підприємцями.

Втім, якщо кооперативи у майбутньому розширять свою діяльність і запустять додаткове виробництво з переробки, то вже перестануть бути неприбутковими організаціями і будуть сплачувати податки. Тому громаді вигідно підтримувати кооперативи аби у майбутньому збільшити надходження до бюджету.

«Але головне, що людям є де заробити на життя своєю працею на своїй ділянці. Вони не їдуть за кордон. Якби не війна, розвиток пішов би у геометричній прогресії і тоді ми змогли би повністю подолати проблему зайнятості у громаді», – підсумував голова ОТГ.

Демографічний бум замовляли?

У 2016 році жителі села Ціпки Полтавської області дізналися, що місцева влада зібралася закрити їхню сільську школу як малокомплектну. У селі тоді мешкало близько 500 осіб, а у школу ходила 21 дитина.

Домігшись від місцевої влади обіцянки, що коли до 1 січня 2017 р. у школі навчатимуться хоча б 25 дітей, її не закриють, місцеві почали діяти. Ідея полягала у тому, щоби запросити до села багатодітні сім'ї з різних регіонів України. Приїжджим обіцяли безкоштовне житло та допомогу з працевлаштуванням. Як розповіла «Главкому» одна з матусь – Євгенія Філіна, спочатку батьківський оргкомітет визначив, які будинки у селі виставлено на продаж. Їх планувалося викупити, а потім зробити косметичний ремонт. Фінансову підтримку надавала сільська адміністрація, яка на кожну дитину була готова виділити по 5 тис. грн. Гроші спрямовували на купівлю будинків, які у селі коштували лише 25-30 тис. грн. Відповідно, сім'ям із п'ятьма-шістьма дітьми доплачувати за житло не було потреби.

Спочатку ціпчанки намагалися знайти охочих переїхати до села через соцмережі. Однак результатів це не давало. Тоді мами звернулися на телебачення. Після того, як сюжет показали на одному з провідних українських телеканалів, почався шквал дзвінків.

«Щойно закінчився сюжет, як зателефонувала мама сімох дітей із Мелітополя. Вона жила у квартирі, але виявила бажання переїхати до нас у село. Наступного дня ми її з дітьми зустріли і заселили. В іншому випадку приїхав батько п'ятьох дітей. Подивився село, будинок і поїхав. А потім неочікувано повернувся із дружиною і дітьми. Оскільки сім'я приїхала пізно ввечері, ми її на одну ніч поселили у шкільному спортзалі, куди знесли матраци, ковдри, а саму школу добре прогріли. На ранок відвели до їхнього нового будинку», – згадує Євгенія Філіна.

Допомагали приїжджим і з працевлаштуванням: у дитсадку, школі, на фермі.

Варто зазначити, що всі турботи щодо зустрічі та організації побуту для новоприбулих багатодітних сімей спершу взяла на себе ініціативна група батьків. Проте коли інші селяни побачили, що кількість дітей у селі стрімко збільшується і є всі шанси відстояти школу – долучилися. Люди несли меблі, одяг, посуд, продукти.

«Ніхто з нових родин сам нічого не просив, односельці могли просто зустріти когось із них на вулиці і запропонувати допомогу. Адже у багатьох є надлишок овочів, фруктів, якісь не потрібні ліжка, шафи, посуд. Тому на перший час родини були забезпечені всім необхідним», – згадує Євгенія.

За словами жінки, збільшити кількість учнів у школі можна було би, запросивши лише одну багатодітну родину. Але батьки вирішили підстрахуватися, щоб у влади у майбутньому не виникало й думки закрити школу як малокомплектну. І сьогодні у гімназії навчається пів сотні дітей.

Олександр Кітраль, для «Главкома»