Генерал Макмастер. Як Трамп провів роботу над помилками

20 лютого президент США Дональд Трамп призначив Герберта Макмастера своїм радником з питань національної безпеки. Макмастер замінив Майкла Флінна, який пішов у відставку з цього поста після скандалу навколо його розмов із послом РФ Сергієм Кисляком. Нагадаємо, Флінн обіцяв зняття санкцій проти Росії після початку роботи нової адміністрації у Вашингтоні. Понад те, він ввів в оману з цього питання віце-президента Майка Пенса, якого запенив, що ніколи не обговорював із Кисляком проблему обмежувальних заходів проти Москви.

За словами Трампа, його новий радник з національної безпеки генерал Макмастер є «людиною видатного таланту і величезного досвіду».

Виступаючи після зустрічі із президентом, Макмастер обмежився заявою про те, що «зробить все для захисту і просування інтересів американського народу». І ця заява більш ніж визначає його публічне кредо. Недаремно американські ЗМІ зауважили, що призначення  Макмастера у середовищі військових і фахівців у сфері безпеки сприйняли з ейфорією.

Власне у команду Дональда Трампа він приходить як висококваліфікований фахівець зі сторони: генерал ніяк не був задіяний у передвиборній кампанії нинішнього президента і досі не був відомий контактами з Трампом та його оточенням. Ймовірно, що Трампу до вподоби прямолінійність Макмастера. Ця риса є рідкістю в реальній політиці. Зазвичай вона використовується лише як політтехнологічний прийом на час виборчого процесу. Про прямолінійність і відкритість до критики свідчать і слова генерала в інтерв'ю Columbus Ledger-Enquirer. У ньому Макмастер стверджував, що завжди заохочував підлеглих доносити до нього обґрунтовану критику. Зокрема він зазначив: «Дехто вважає, що в армії все вкрай субординовано, сам дух не сприяє критиці і люди не хочуть чесних оцінок. На моє переконання, все якраз навпаки».

Однак Макмастер був не першим вибором Дональда Трампа на посаду радника. Спершу президент США запропонував цю посаду відставному віце-адміралу Роберту Ховарду, який, за даними CNN, відхилив пропозицію через принципову незгоду із новими підходами до ведення справ у Білому домі. Судячи зі згоди Макмастера, схоже, він поділяє підходи Трампа до державного управління.

Who is Mr. H.R. McMaster?

Відомо, що Герберт Реймонд Макмастер є кадровим офіцером армії США, генерал-лейтенантом, який раніше обіймав посаду директора Об'єднаної міжвідомчої оперативно-тактичної групи Shafafiyat у міжнародній місії ISAF (Міжнародні сили сприяння безпеці) в Кабулі, Афганістан.

Макмастер народився 24 липня 1962 року у Філадельфії. У 1980 році закінчив військову академію Веллі-Фордж, а через чотири роки – академію у Вест-Пойнті, вищий навчальний заклад сухопутних військ США. Служив у групі американських військ у Німеччині, брав участь в операції «Буря в пустелі» в Іраку, за що був нагороджений Срібною зіркою. Пізніше служив на Близькому Сході і в 2000-ні роки знову брав участь в операціях в Іраку, а також в Афганістані.

У 54-річного Герберта Макмастера репутація одночасно бойового генерала і військового інтелектуала. Випускник Військової академії у Вест-Пойнті здобув свій авторитет серед військовиків ще в 90-ті роки. Спочатку як учасник Першої війни в Затоці, під час якої в ранзі капітана він командував танковим підрозділом 2-го кавалерійського полку (кавалерією в армії США за традицією називають механізовані частини). Під час великого танкового бою на південному сході Іраку 26 лютого 1991 року дев’ять американських танків під командуванням Макмастера зазнали нападу 80 танків іракської республіканської гвардії і завдали противнику розгромної поразки. За цей бій Макмастер і був удостоєний Срібної зірки – однієї з найвищих бойових нагород США.

Герберт Макмастер, який захистив дисертацію з військової історії, в 1997 році опублікував книгу «Порушення службового обов'язку» (Dereliction of Duty), в якій вельми критично проаналізував діяльність і помилки вищого військового керівництва США під час війни у В'єтнамі. Книга наробила чимало галасу. Цікаво, що погляди Макмастера на військову субординацію справді не збігаються зі стереотипними уявленнями про «служивих генералів», які керуються не розумом, а лише командами вищого начальства, не зважаючи на їх імовірну помилковість. Він виступав з критикою деяких рішень американського командування, пов'язаних з війною в Іраку, в якій знову проявив себе. Війська під командуванням Макмастера у 2005 році очистили від бойовиків стратегічно важливе місто Таль-Афар і його околиці. Тоді, готуючи солдатів до операції, Макмастер приділяв увагу не тільки їхній бойовій та фізичній підготовці: його підлеглі вивчали іракську історію і культуру, зокрема взаємини між сунітами і шиїтами, що могло допомогти при вирішенні бойових завдань.

Останнім часом  генерал Макмастер відповідав за питання підготовки, розвитку та координації в командуванні сухопутних сил США. З 2014 року очолював Центр інтеграційних можливостей сухопутних військ США. Це агентство займалося розробкою стратегічних доктрин для американської армії та інтеграцією всіх її бойових можливостей у єдину силу. Після початку російської агресії проти України саме Макмастеру було довірено шукати способи адаптації американської армії до нововиявлених можливостей збройних сил Росії.

Саме за професійний підхід у 2014 році журнал Time включив генерала до списку ста найвпливовіших людей сучасності та присвоїв титул «архітектора майбутньої армії США». На думку видання, Макмастер «можливо, є провідним військовим мислителем 21-го століття».

Макмастер та головні загрози

Про Ісламську державу

• Використання виразу «радикальний ісламський тероризм» не допоможе Вашингтону у спілкуванні з союзниками з метою розгромити терористичні угруповання. Ця фраза є некоректною, оскільки такі терористичні організації, як «Ісламська держава», являють собою перекручення ісламу і є, таким чином, неісламськими.

Про Росію

• Метою російської гібридної стратегії, на думку Герберта Макмастера, є спроба «підірвати систему безпеки в Європі, що склалася після холодної війни, економічний і політичний порядок в Європі і замінити його чимось, що більш відповідає російським інтересам».
• Росія є для США не другом, а ворогом.

Про безпекову політику США. Російський фактор

• РФ посилилася на тлі стратегічного згортання військової присутності США у низці регіонів світу. Макмастер прямо заявив, використовуючи приклад України, анексії Криму, що філософія стримування Кремля, яку сповідують США і НАТО, «провалилася». За його словами, «зараз ми усвідомили загрозу з боку Росії, яка до останнього часу вела обмежені війни з чітко визначеною метою: анексувала Крим, вторглася в Україну (і все це – з нульовими для себе втратами), консолідувала придбані території і при цьому нашу реакцію на це подає як агресивну» (травень 2016 р., з виступу в американському центрі CSIS).
• Підхід до військового стримування агресора має спиратися на ідею «заподіяння йому значних збитків» не лише на етапі контрудару, а й під час захисту ліній оборони, щоб противник «усвідомив, що не зможе досягти мети з прийнятними для нього втратами».
• Макмастер виступає на захист світового порядку, який встановився після Другої світової війни, заявивши про необхідність збереження миру і безпеки (25 лютого 2017 р., виступ на засіданні Ради національної безпеки США).

Замість висновку

Після свого призначення генерал Макмастер має вирішити для себе принципове питання: готовий він стати повноцінним членом команди Дональда Трампа чи вестиме самостійну гру? Вочевидь, найвірогіднішим є перший варіант. Утім, для цього Макмастеру на новій посаді належить вивчити свого шефа і спробувати донести до нього свій досвід та експертні оцінки, але «у зрозумілій формі» для настільки «незвичайного президента», яким є Трамп. Тут Макмастеру може допомогти тісна співпраця з двома іншими генералами в адміністрації – міністром оборони Джеймсом Меттісом і міністром внутрішньої безпеки Джоном Келлі.

 Завдання-мінімум для Макмастера, як видається на перший погляд, – не вказувати президенту, що той повинен робити, але пропонувати як його радник найкращі варіанти дій. При цьому демонструючи якості, якими відрізняються військові і які він сам уособлює, – почуття обов'язку, честі, здатності до командної роботи.

Що ж стосується впливу Макмастера на «українське питання», то впевнено можна стверджувати, що заміна Флінна на Макмастера є однозначною перевагою для України. Своїми поглядами, підходами, ідеями та словами новий радник кардинальним чином відрізняється від попереднього, а його ставлення до Росії взагалі є діаметрально протилежним. Через відсутність політичного минулого Макмастер також не зв'язаний жодними зобов'язаннями і зміг уникнути «брудних» контактів із Кремлем. Його ж ставлення до Росії визначається відмінним розумінням цинізму гібридної війни в Україні, яку генерал ретельно вивчав кілька років. Навіть «друг і лобіст України в США» сенатор Маккейн після призначення Макмастера писав, що «неможливо уявити собі кращу, підготованішу команду з питань національної безпеки, ніж чинна».

Зараз питання полягає лише у тому, наскільки нова команда силовиків здатна впливати на Трампа. А для президента призначення Макмастера важливе не лише з позиції зміцнення свого військового блоку, формування оточення з вірних, компетентних і чесних військових професіоналів, а й для створення контентного контрасту. Це дозволить Трампу продовжити лінію обережної критики Росії з Путіним, а також продовжити пошук компромісів у різних сферах дипломатичної, політичної та економічної взаємодії. А тим часом критичні судження, проекти таких осіб, як генерал Макмастер, можуть використовуватись як засоби превентивного тиску на Росію, коли це буде потрібно.

Катерина Одарченко, для «Главкома»

Читайте також: «Чому американська демократія – не українська? Післямова до найшвидшої відставки у Вашингтоні»