Реальність Білого дому виявилась не такою, як її уявляв собі Дональд Трамп
Один з небагатьох визнаних проросійських радників Дональда Трампа, екс-генерал Майкл Флінн, був змушений з ганьбою піти у відставку. Ця новина спровокувала шквал коментарів та версій. Деякі експерти навіть побачили у цьому рішенні своєрідний пролог до майбутнього імпічменту (або ж добровільної відставки) самого президента США. Та основним питанням цієї історії досі залишається: чи справді Флінн роздавав обіцянки російській владі на свій власний розсуд? Чи справді Трамп і його оточення про те «нічого не знали»?
Зав'язка політичної драми
29 грудня минулого року, за кілька тижнів до того, як новообраний, 45-й, президент Сполучених Штатів Америки Дональд Трамп оселився в Білому домі, його майбутній радник з питань безпеки, генерал у відставці Майкл Флінн, зателефонував російському послові у Вашингтоні Сергію Кисляку. Зателефонував не один раз, а цілих п'ять. Предмет обговорення виявився комплексним – американські санкції проти Росії. Для точного розуміння слід зазначити: не всі санкції, а лише ті, яких чинний на той час президент США Барак Обама щойно запровадив. Флінн від імені Трампа дав російському дипломатові обіцянку, що ці санкції буде скасовано, щойно його шеф увійде до овального кабінету.
Пізніше Майкл Флінн, позичивши у Сірка очі, заявив, що санкції взагалі ним у тому телефонаті не обговорювалися. Але американські спецслужби на те й спецслужби: вони записали ті переговори й оприлюднили запис. Усі побачили, що радник нового президента просто та невимушено привселюдно збрехав. 10 лютого директор ЦРУ Майк Помпео (призначений уже Трампом) відмовив одному із заступників Флінна, Робіну Таунлі, в доступі до секретної інформації. Таунлі, який так само, як і Флінн, вважається однією з проросійських фігур в оточенні Трампа, змушений був через цей конфлікт залишити свою посаду.
Його начальник також недовго протримався. Міністр юстиції США Джефф Сешнз (колишній генпрокурор, також призначений на міністерську посаду Трампом) визнав, що Майкл Флінн «не повністю інформував» (мовою юристів – збрехав) віце-президента Майка Пенса про суть своєї розмови з російським послом, а у вигляді доказу оприлюднив плівки із записами цих розмов.
Згідно з плівками, Флінн та Кисляк узагалі майже ні про що інше, окрім скасування санкцій, не говорили...
Пастка для президента
Після подібного афронту Майклу Флінну нічого не залишалося, як визнати свою провину, вибачитись у письмовому вигляді та піти з посади, не чекаючи, доки його витурять. До речі, це є найшвидшою відставкою за всю історію всіх адміністрацій усіх президентів США.
Вже наступного дня після цієї події американські ЗМІ наввипередки, в різних формулюваннях, почали ставити одразу два надважливих запитання. По-перше, вони не на жарт побоюються, що в найближчому оточенні президента є «кроти». Про це, зокрема, у своїй статті для газети The Observer написав колишній аналітик Ради національної безпеки США, офіцер контррозвідки Джон Шиндлер. За його словами, один з представників Пентагону прямим текстом заявив йому, що «з 20 січня ми виходимо з того, що в Кремля можуть бути вуха всередині Sitroom (так звана ситуаційна кімната, де розробляються тактичні та стратегічні плани американської адміністрації)».
Екс-аналітик Ради нацбезпеки США Джон Шиндлер: «В оточенні Трампа сидить російський «кріт»
По-друге, постало питання: а чи можливо взагалі таке, що аж цілий президентський радник з безпеки діяв на власний розсуд, без узгодження з президентом та його командою? Загалом з коментарів можна зробити сумний висновок: якщо президент знав про це і не визнає, то він шахрай і має теж піти у відставку. Якщо ж не знав, то кому потрібен президент, якого шиють у дурні власні радники? Тим часом Демократична партія в Сенаті доправила подання про призначення слідства з цього питання – чи знав президент про Фліннові обіцянки Кремлю?
Радниця Трампа з комунікації Келліенн Конвей теж спрацювала не надто професійно: напередодні відставки Флінна вона офіційно заявила про те, що «президент має повну довіру до свого радника з питань безпеки», а вже наступного дня змушена була обґрунтовувати відставку саме цього радника тим, що, мовляв, «введення в оману віце-президента – це була остання крапля». «Вранці я спілкувалася з президентом, – заявила вона, – і він попросив мене повторити від його імені, що Майкл Флінн повинен піти, і він (президент. – «Главком») вирішив, що подібна ситуація є для нього неприйнятною».
Цікавий момент: ще минулого місяця виконувачка обов'язків міністра юстиції США Саллі Йєйтс (була призначена на цю посаду Обамою, а наступника для неї Конгрес ще не затвердив) попереджала про те, що Флінн бреше щодо своїх розмов із російським послом. Вона висловила побоювання, що президентський радник може виявитись чутливим до спроб Москви шантажувати його. Це попередження вона висловила ще за два тижні до того, як вибухнув скандал. А ще минулого тижня Трамп, відповідаючи на запитання журналіста, сказав: «Я цього не бачив. Що за доповідь?» Чудовий прояв президентської компетенції.
Сором'язливі республіканці
Політикам-республіканцям нині вся ця історія дається взнаки. З одного боку, багато хто з них і сам не дуже любить і Флінна, і його начальника Трампа. З іншого – це все ж таки своя команда, та сама, з якою йшли на вибори й перемогли... Тому їхня реакція на події виявилася, скажімо так, поміркованою. Наприклад, сенатор від штату Нью-Йорк Кріс Коллінз, давній однодумець Трампа, закликав усіх «дивитись уперед»: мовляв, що було – те загуло, а ми з вами маємо крокувати до нових перемог. Сенатор-республіканець від Південної Дакоти Джон Тьюне, у свою чергу, заспокоює: «Такі речі трапляються. В будь-якій команді може знайтися хтось недолугий».
Сам президент, здається, не має нічого проти того, аби «дивитися вперед»: одразу після відставки Флінна пролунала гучна заява Білого дому про те, що «Росія має повернути Крим Україні». Цей політичний демарш багато хто сприйняв як намагання відвернути увагу від скандалу з Флінном та продемонструвати, що американський президент аж ніяк не налаштований виконувати обіцянки, які від його імені (й нібито без його відома) було дано російському послові. Але щойно заява пролунала – її підхопили республіканські «яструби», супротивники Кремля: сенатор Джон Маккейн, керівник комітету з питань озброєнь, закликав Трампа проявити більшу рішучість, ніж це робив Обама, й надати Україні летальну зброю, а республіканські конгресмени внесли на розгляд законопроект, який не лише має на меті посилення санкцій проти Росії, а й передбачає закріплення цих санкцій законодавчо, аж допоки Крим не буде повернуто Україні.
Проте, якщо Дональд Трамп розраховував своїми різкими антиросійськими заявами переключити увагу, ці розрахунки не виправдалися. Журналісти та політики обох партій бажають отримати від уряду чіткі дані: чи діяв Флінн на власний розсуд, а чи узгоджував свої дії з кимось в адміністрації Білого дому? Водночас дехто вже має відповідь на ці питання. Бен Роудс, колишній радник з питань безпеки Барака Обами, написав у своєму мікроблозі: «Якщо обидва – і керівник виборчого штабу, і радник з питань безпеки – пішли у відставку через свої зв'язки з Росією, то за цим стоїть набагато більше. Манафорт та Флінн не мали між собою більш нічого спільного, окрім Росії та Трампа».
Політичний оглядач журналу The Atlantic Девід Фрум, який розслідує для своєї редакції зв'язки між новим урядом США та Росією, вбачає за цим скандалом довкола Флінна загальну небезпеку для зовнішньої політики Сполучених Штатів: «Ініціатори цього втручання, схоже, домовились про нагороду для Росії – чи сам Флінн, а чи хтось інший – це була обіцянка скасувати санкції. Це вражаюче. Не тому лише, що ми маємо тут випадок неавторизованої зовнішньої політики, а ще й через зміст цієї політики».
Навіщо Трампу досвід?
Схоже, що для американського президента починаються скрутні часи. Під час передвиборної кампанії він казав, мовляв, як підприємець добре розуміє, як саме треба успішно правити країною. Та реальність Білого дому, здається, виглядає не так, як він собі гадав: таємні інтриги та майже повна відсутність комунікації – ось чим характеризуються перші тижні правління.
Відставка Флінна, звичайно, завдала потужного удару по президентові. Та ще до того він уже встиг зазнати болючої поразки – коли суд скасував його заборону на в'їзд до США жителів семи мусульманських країн. Виявилося, що навіть всемогутній президентський декрет, ухваленням яких так захопився Трамп, американська демократична юстиція може просто визнати недійсним. Певно, досвіду топ-менеджера власного концерну виявилося недостатньо, та й підлеглі не звикли заперечувати шефу.
Той факт, що Майкл Флінн увів в оману навіть віце-президента Майка Пенса (якщо довіряти офіційній версії), демонструє, наскільки глибокими є протиріччя між окремими членами Трампової команди. Досить згадати, що міністр юстиції США Джефф Сешнз разом з директором ЦРУ Майком Помпео відомі не лише як давні і віддані помічники Трампа, а ще й як рішучі та послідовні антиросійські політики, які постійно закликали свого шефа облишити загравання з Путіним та протистояти йому всією силою Америки. Той факт, що вони не побоялися «винести сміття з хати» й своїми публічними діями змусили піти у відставку двох інших Трампових призначенців – проросійських Таунлі та Флінна – дає змогу бодай приблизно здогадатися, які страшні «бійки бульдогів під килимом» (за влучним висловлюванням Вінстона Черчилля) тривають наразі всередині президентської команди...
«Демократія по...»
Та попри весь бруд, який сплив на поверхню, спостерігати за розвитком цієї історії корисно та повчально. Тому що можна у реальному часі спостерігати славетну американську демократію в дії. Демократію, яка розвинулася до такого ступеня, що державні посадовці навіть найвищого рангу вже ніяк не можуть дозволити собі ігнорувати суспільну думку і загальні правила. Демократію, в межах якої вони повинні будь-що відповідати на незручні питання, до того ж відповідати правдиво. А як ні – вони змушені залишати свої посади, і добре, якщо це станеться «за власним бажанням»... Демократію, яка функціонує таким чином, що радник президента, який поліз роздавати обіцянки іноземному послу без згоди самого президента (прийматимемо поки що офіційну версію), має відповідати за свої вчинки своєю посадою.
Бо наша демократія, на превеликий жаль, поки що нагадує скоріш російську «суверенную» (за визначенням Путіна): ні очевидні брехуни, ні очевидні злодії не мають жодної підстави хвилюватися й жодного примусу відповідати за власні вчинки. І що з того, що їм можна ставити неприємні питання? Відповідей на них усе одно дарма чекати.
А для господаря Білого дому, змушеного існувати в умовах саме американської демократичної парадигми, все виглядає так, що кандидат у президенти США Дональд Трамп виявився неправим: досвід керівника бодай величезного, бодай транснаціонального концерну йому навряд чи знадобиться. Можливо, президент США Дональд Трамп це вже усвідомив, а можливо, що й ні. Тоді у США й справді вже скоро може з'явитися новий президент.
Борис Немировський, «Главком»
Коментарі — 0