Гримаси децентралізації. Війна між Порошенком та Гройсманом?

Чесно кажучи, не зрозуміло, що то було. Читаємо офіціоз:

«9 серпня Центральна виборча комісія звернулася до комітету Верховної Ради з питань правової політики та правосуддя щодо надання роз’яснень у зв’язку з неузгодженостями законодавства про референдуми, можливості призначення в установленому законом порядку Центрвиборчкомом перших і додаткових місцевих виборів без проведення місцевого референдуму щодо підтримки добровільного об’єднання територіальних громад, добровільного приєднання до об’єднаної територіальної громади».

Досі здавалося, що в країні є тільки один рефері, котрий видає тлумачення правомочності законів – Конституційний Суд. Ситуація ж, у якій Центрвиборчком запитує комітет Верховної Ради, чи слід йому виконувати чинний закон – ухвалений тією ж таки Верховною Радою! – є цілковито абсурдною.

Роз’яснення члена ЦВК Жанни Усенко-Чорної щодо проведення референдуму як першого кроку до створення ОТГ теж не тримаються купи. По-перше, алгоритм створення ОТГ прописаний у діючому законодавстві – ініціатива в даному разі йде знизу, передбачає широке обговорення, тобто, вважаймо, що формально референдум (тільки без бюлетенів і залучення ЦВК) й так проводиться в рамках однієї громади. По-друге, чому питання локального плебісциту стало актуальним саме зараз – після вже сотень створених громад?

Якщо ці два контрагрументи заслабкі, то викладемо останній козир: закон є закон. Його ухвалено і його слід виконувати. Якщо ж виникають сумніви у доцільності такого закону, то їх прийнято усувати – знову ж таки – в установленому законом порядку.

Ясна річ, що закони в Україні не виконуються. І функціонування вже нелегітимної ЦВК, котра давно мала пройти ротацію (але, схоже, лишатиметься у теперішньому складі до наступних виборів) – зайве цьому підтвердження. І, до речі, якщо вже говорити про неузгодженості, то їх не бракує в лавах самого Центрвиборчкому, представники якого демонструють протилежні підходи до проблеми.

Так, Магера говорить про те, що закон про референдум 1991 року не має жодного відношення до тих подань, які надійшли до ЦВК на призначення виборів в ОТГ. Він же виносить на голосування питання про призначення виборів в 111 ОТГ і скасування постанови ЦВК від 9 серпня про призупинення процесу виборів. І, зрозуміло, не знаходить підтримки – за його ініціативу голосують лише п’ятеро.

Тим часом на Грушевського хапаються за голову: Гройсман заявляє про те, що готується зрив однієї з найуспішніших його реформ. Він же резонно додає, що депутати, до яких апелюють в Центрвиборчкомі, нині у відпустці, тож ніхто у комітеті з питань правової політики та правосуддя не розглядатиме сумніви членів ЦВК. Між тим для того, щоб чергові вибори у громадах відбулися вчасно, ЦВК мала ухвалити рішення про них не пізніше 17 серпня. Дедлайн, як бачимо, минув, а вибори так і не призначено. Чому? Ось це питання заслуговує на особливу увагу.

Є два ймовірні пояснення. Перше: все, що відбувається зараз довкола ОТГ, є продовженням війни між Гройсманом та Порошенком. Нині популярною є версія про те, що восени відбудеться звільнення прем’єра для того, аби було, на кого навісити підвищені тарифи за побутовий газ. Та й загалом – аби було, кого зробити цапом-відбувайлом напередодні президентських виборів.

Цей сценарій імовірний, хоча й передбачає напругу у стосунках між БПП та «Народним фронтом». З іншого ж боку, коаліції і так давно не існує, під потрібні голосування збирають ситуативну більшість абощо. Якщо виходити із версії «підставити Гройсмана», то немає нічого дивного в тому, що очільнику Кабміну насамкінець вирішили ще й підгадити з його «найуспішнішою реформою». Зробити, так би мовити, контрольний постріл в голову, щоб прем’єр, який провалив ще й децентралізацію, остаточно перейшов до категорії політичного маргінесу. 

Друге, альтернативне, пояснення також пов’язане з президентськими виборами. Під них важливо акумулювати якого більше чистого й нескаламученого, «не розведеного» демократією адмінресурсу. А тому – жодних об’єднаних громад, лише диктат глав держадміністрацій та перекуплених очільників виборних органів.

Наразі президент планує спертися на мерів великих міст (у цей «кейс» добре лягає нещодавнє закриття кримінального провадження щодо Кернеса), і це – в першу чергу. Друга зацікавленість Банкової – природно, голови ОДА. Що ж стосується ОТГ, то якщо там не можуть забезпечити перемогу потрібних кандидатів, то вибори краще не проводити взагалі. Очевидно, над реалізацією цієї задачі й працює Центрвиборчком чи, принаймні, певна його частина.

Що ж стосується громад як таких (вже безвідносно до Гройсмана чи Порошенка), то тут й справді є привід для звернення до Конституційного Суду. Річ у тім, що законотворці, не довго думаючи, «відв’язали» так звану децентралізацію від змін до Конституції. Тобто в ідеалі ці два процеси мали б іти паралельно, але на практиці створення об’єднаних територіальних громад обігнало перекроювання Основного закону.

Запропонована можливість об’єднання у територіальні громади не тільки сіл, а й селищ та міст, не узгоджується з частиною першою статті 140 Конституції України, згідно з якою територіальною громадою може бути лише «добровільне об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл», котре повинно мати статус адміністративно-територіальної одиниці.

Потрібно, аби структура територіальних громад відповідала системі адміністративно-територіального устрою, а не навпаки. Виправленням ситуації могло б бути ухвалення закону про адміністративно-територіальний устрій, що так і не зроблено від 1996 року і дотепер. Окрема новела – це існування поряд із новими виборними органами «старих» районних адміністрацій, які можуть входити в клінч із громадами. От чим насправді є улюблена реформа Гройсмана.

Та хай там як, а потуги ЦВК підіграти інтересам влади ще більш жалюгідні, аніж спроби цієї самої влади «реформувати» країну. Хто виглядає гіршим в цій історії, сказати складно. В ролі постраждалого – не Гройсман і не ЦВК, а все той же соціум, котрий, як і завжди, сповна відчуває на собі наслідки підкилимних ігор «у верхах».

Михайло Поживанов, екс-нардеп, для «Главкома»