«Хотєлки» здолали здоровий глузд. Післямова до прийнятого бюджету
Народні депутати фактично поховали перші паростки формування державної регіональної політики
27 грудня 2016 року було оприлюднено Державний бюджет України на 2017 рік. Закон є, з ним доведеться жити. Але його варто і прокоментувати, хоча б за деякими ризиками, які створені у бюджеті, скоріше за все, саме народними депутатами України, адже в цій частині ухвалений бюджет відрізняється від проекту, що вносився урядом на перше читання.
Отже, в бюджеті є окремі рядки, які визначають суми коштів, що мають надійти в регіони для розвитку, які або визначені базовим законом, або є результатом політичних домовленостей між урядом та депутатами.
«Політична субвенція» – субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку, яка не передбачена жодним базовим законом і щодо якої законом не встановлено жодних правил розподілу (фактично така субвенція в різні роки використовувалася винятково з політичною метою, передбачає ручний режим розподілу, поза будь-якими критеріями, розподіляється, по суті, депутатами, які самі вирішують, куди і на що витратити ці кошти) – 4 млрд гривень, з них 1,5 млрд – гарантовані кошти із загального фонду бюджету і 2,5 – спеціальний фонд.
«Субвенція для регіональної єдності держави»: Державний фонд регіонального розвитку (ДФРР), визначається законом «Про засади державної регіональної політики» та статтею 24-1 Бюджетного кодексу України. Сума коштів ДФРР має бути не меншою 1% від загального фонду бюджету (цього року така сума мала б становити близько 7,3 млрд гривень).
Розподіляються ці кошти відповідно до формули, визначеної у статті 24-1 БКУ і на цей розподіл не впливають ні міністри, ні депутати.
З ДФРР мають фінансуватися проекти регіонального розвитку, які випливають зі стратегій розвитку регіонів, які у свою чергу мають відповідати Державній стратегії регіонального розвитку України – 2020.
Так от на ДФРР виділено не 7,3 млрд гривень, а лише 3,5 млрд грн, з яких із загального фонду бюджету лише 1 млрд гривень.
«Децентралізаційна субвенція» – субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам на формування інфраструктури об’єднаних територіальних громад, яка передбачена законом «Про добровільне об’єднання громад» і є важливим інструментом успішності децентралізації. Закон передбачає п’ятирічний термін державної підтримки об’єднаних громад, тобто відповідне пропорційне збільшення розмірів субвенції відповідно до зростання кількості утворених громад.
У 2016 році на 159 ОТГ було виділено 1 млрд гривень такої субвенції із загального фонду бюджету, а на 2017 рік для 367 ОТГ передбачено лише 1,5 млрд гривень, з них лише 0,5 млрд – це гарантовані кошти загального фонду бюджету.
Отже, що в сухому залишку?
В умовах продовження спроб Московії розхитувати Україну, використовуючи міжрегіональні відмінності, запускаючи в регіони різні віруси невдоволення Українською державою, народні депутати фактично поховали перші паростки формування державної регіональної політики, базованої на неупередженості та найкращих європейських підходах до розвитку регіонів, як спільних зусиль держави і відповідного регіону.
Перша системна та успішна реформа – децентралізація – також поставлена під сумнів народними депутатами України.
На державну регіональну політику та децентралізацію передбачено лише 1,5 млрд гарантованих бюджетом коштів, натомість на фінансування «без правил» побажань народних депутатів у своїх виборчих округах та територіях впливу передбачено також 1,5 млрд гривень гарантованих коштів.
«Хотєлки» здолали здоровий глузд, здолали сформоване законодавство, врешті-решт здолали інстинкт самозбереження. Адже держава без регіональної політики приречена на постійну дестабілізацію та можливий розпад. Де ті нардепи із Криму та Донбасу, які в ручному режимі пхали туди найбільше ресурсів і ще й розказували в регіонах, як Україна їм всього винна і якби не він, то б Крим і Донбас ніхто б не чув і нічого не дав?
Сумно. Правильні та логічні схеми політики зруйновані бажанням депутатів бути щедрими за чужий рахунок перед своїми виборцями. Кому будуть потрібні вибори, якщо буде зруйновано державу?
Ну і наостанок. Такі поступки від уряду, які він зробив за цими статтями видатків бюджету депутатам, свідчать про відсутність у нього політичної підтримки серед парламенту. Це відкритий відхід від задекларованої урядом політики розвитку та децентралізації задля ухвалення бюджету. Маленька тактична перемога, що закладає стратегічну поразку. Після цього голосування найменшою втратою буде втрата частини бюджетної підтримки регіонального розвитку, оскільки не виконується домовленість про стабільне та передбачуване його фінансування з боку державного бюджету. Це невеликі кошти, десь до 250 млн грн на наступний рік. Головні втрати складно порахувати, адже це втрата репутації, повернення до звичної раніше практики обіцянок та їх невиконання, а головне – втрата довіри державоцентричних регіональних еліт до політики уряду та можливості для посилення сепаратистських регіональних ініціатив, які ми побачимо вже в недалекому майбутньому.
Що можна тут змінити швидко?
Та практично нічого, адже повірити, що депутати відійдуть від бажання власноруч ділити кошти на проїдання, неможливо.
Єдине, що можливе і є у компетенції уряду, це ухвалити нові правила розподілу коштів на соціально-економічний розвиток окремих територій, що були затверджені ще за часів Азарова, де передбачити витрачання цих коштів винятково на подолання елементів депресивності територій в межах окремих регіонів у відповідності до пріоритетів, визначених регіональною стратегією. Для цього мають бути підготовлені відповідні невеликі проекти і їх відбір має здійснюватися тією ж комісією, що здійснює відбір проектів для фінансування з Державного фонду регіонального розвитку.
Таким чином, ми загалом вийдемо на зрозуміле та прозоре використання коштів цієї субвенції в регіонах, а також, у випадку появи коштів у спецфонді, фактично отримаємо передбачений законом 1% на фінансування регіонального розвитку.
Анатолій Ткачук, Інститут громадянського суспільства