Хто ж така Анна Ярославна? Про московську орієнтацію деяких українських істориків

Росія не втомлюється дурити своє населення, а заодно і світ, головним імперським міфом про тисячолітню княжу Русь – «колыбель российской цивилизации». Це вже триває століттями, але сьогодні має особливе покликання – обумовлювати і підтверджувати ключове послання диктатора Путіна про те що «армия РФ воюет на своих исторических землях». Для чергового нав’язування цього міфу московити минулого року розпочали зйомки пропагандистського фільму про «русскую княжну Анну, жену французского короля» з основною ідеєю – нагадуванням майбутнім глядачам, що «Русь – это Россия».

Насправді княжна Анна – донька Ярослава Мудрого, правителя Русі – української середньовічної держави, яку створив український етнос, а не міфічний «триєдиний народ». Такі висновки ще 1904 року науково обґрунтував академік Михайло Грушевський. Вчення академіка у подальшому примножили своїми працями десятки видатних науковців, яких спростувати імперія не могла і тому гучно й послідовно паплюжила. Напередодні широкомасштабного вторгнення диктатор Путін у своєму опусі про єдність українців і росіян ганьбив Грушевського як «ідеолога українського націоналізму».

Сьогодні правдивість висновків Грушевського незмірно високою ціною підтверджує війна. Але у цій борні за ідентичність остаточна перемога залежить не лише від ЗСУ. Адже головним імперським знаряддям масового ураження є зброя інформаційна. Саме цією зброєю Московія упродовж століть формувала колони адептів імперії. Тому протистояти пропагандистській навалі перш за все потрібно потужною популяризацією правдивої української історії.

Наскільки потужно її в Україні популяризують на 13 році війни можна проілюструвати на прикладі вищезгаданої Анни Ярославни.

2025 року в Росії у цій темі відбулися такі події:

• Масштабна міжнародна конференція «Франція-Росія:1000 років історії та культури» під ім’ям Анни Київської, королеви Франції.
• За фінансової підтримки державної структури «Фонд кіно» розпочато зйомки «художественной мелодрамы о Древней Руси «Королева Анна».

А що ж зробила Україна?

• Мовчки споглядала проведення у Франції російської пропагандистської конференції. Жодна особа у дипломатичних службах як Парижа, так і Києва не виступила із заявою про те, що королева Анна є символом тисячоліття історії Франції та України, а не Росії. В результаті французьке суспільство проковтнуло чергову порцію імперської брехні про «королеву Анну из России».
• На офіційній веб-сторінці Інституту історії НАНУ з'явилася стаття про Анну Ярославну. Її автор – науковий редактор Енциклопедії історії України Дмитро Вортман. Просвітницький ефект від цього тексту можна порівняти з бракованими мінами, що їх київські корупціонери постачали українським воїнам на передову. Наведу конкретні приклади.

• 1 • 

Пан Вортман пише про Русь часів князя Ярослава Мудрого як «далеку і маловідому країну». А в той же час поважні науковці характеризують Русь цього періоду з точністю до навпаки.

Французький вчений граф де Ке де Сент-Емур у своїй розвідці про королеву Анну порівнює великого князя Руси Ярослава з імператором Священної Римської імперії Карлом Великим і пише так: «В часи Ярослава князівство, столицею якого був Київ, було вже монархією суцільнішою, просторішою і могутнішою від королівства Франції».

Академік Михайло Грушевський у своїй «Історії України» називає князя Ярослава «одним з найсильніших володарів тодішньої Європи», що перебував у близьких і союзних відносинах з багатьма європейськими володарями.

Докторка історії Наталія Полонська-Василенко описує українську державу Русь як «найбільшу державу в цілій Європі… славну своїми багатствами, зв’язану торговельними та дипломатичними стосунками з усім культурним світом того часу… Ця держава тісно пов'язана була всіма своїми інтересами з Заходом, входила в життя Західної Європи як рівноправна її частина».

Доктор історії Сергій Висоцький також пише про Русь як «державу, що досягла за Ярослава великої могутності, була добре відома в Європі, і тому шлюбні зв’язки з членами великокнязівської родини були вельми бажані для будь-якої європейської держави того часу».

Доктор історії Євген Луняк (нині офіцер ЗСУ) стверджує, що «Париж середини ХІ ст. являв собою неприглядне явище: брудні вулички, прямо на які виливали помиї мешканці найближчих будинків, після дощів представляли собою непроглядну багнюку. Маленька столиця Франції не йшла ні в яке порівняння із золотоглавим Києвом, суперником Константинополя. Столиця Русі являла собою крупний політичний, економічний, культурний, релігійний і військовий центр світового масштабу…». На жаль, знайти авторитетні джерела, в яких Русь означено як «далеку і маловідому» країну, не вдалося.

• 2 • 

Пан Вортман називає Ярослава Мудрого – «київським князем», а Генріха І «французьким королем». А чому до першого правителя застосовано давнє (і неповне) формулювання титулу, а до другого – сучасне? Адже тисячу років тому, коли Ярослав Мудрий був «Великим київським князем», Генріха І називали «королем франків» (насправді першим «королем Франції» або ж «французьким королем» значно пізніше став його далекий нащадок). Отже, якщо автор уживає для Генріха сучасний титул «французький король», то відповідним титулом Ярослава має бути «український князь».

• 3 • 

Загалом складається враження, що пан Вортман вважає Русь «периодом истории государства Российского со столицей в Киеве» і тому у своїй статті пише так: «Історики у Франції приділяли певну увагу Анні Ярославні з 16-17 ст., у Російській імперії – з поч. 19 ст. Інтерес до Анни Ярославни як до символічної фігури в обох державах з'явився у 1890-х…». На якій підставі редактор Енциклопедії називає українську княжну Анну символічною фігурою Російської імперії? Відповідь на це запитання можна знайти лише у працях імперських істориків.

• 4 • 

Наталія Полонська-Василенко, академік Міжнародної Академії наук у Парижі, докторка історії стверджує, що «Ганна Ярославна… й інші королеви українського походження, приносили з собою не тільки коштовні посаги з багатої країни, але також високу християнську мораль та вищу, ніж в Європі тих часів культуру». А пан Вортман у своїй статті називає міфом «переконаність багатьох аматорів історії в освіченості та вихованості Анни Ярославни».

Так само міфом пан Вортман називає зв'язок Анни Ярославни з Реймським Євангелієм – коронаційним Євангелієм французьких королів. Але поважні історики, знову ж таки, вважають інакше. Наталія Полонська-Василенко стверджує, що з іменем Анни Ярославни «пов'язана передача т. зв. Реймської євангелії, що походить з Києва, на цю Євангелію присягали французькі королі під час коронування».

На думку історика Петра Курінного, дійсного члена Міжнародної вільної академії наук у Парижі «Євангелія як придане була привезена Ганною від батька, великого князя Ярослава з Києва, фігурувала при шлюбі її з королем Генріхом І, була особистою власністю Ганни Ярославни на чужині і стала присяжною коронною з часу її регентства за малолітнього сина Філіпа І і при його вступі на самостійне правління». «Версію потрапляння Євангелія до Франції, пов'язаною з Анною, найбільш логічною та правдоподібною» вважає доктор історії Євген Луняк.

Членкор НАНУ, доктор філології (також офіцер ЗСУ) Віктор Мойсієнко у своєму дослідженні на тему Реймського рукопису звертає увагу на красномовний факт – особливе написання імені «Анна». У тексті Євангелія (де йдеться про святу Анну – матір Богородиці) і в тисячолітньому графіті, що збереглося на стіні Софії Київської, і в автографі королеви на документі 1063 року ім’я «Анна» написано з однією літерою «н» – «АНА».

На цій підставі Віктор Мойсієнко стверджує, що рукопис було «переписано у Київському скрипторії в період життя доньки Ярослава у Києві». Хіба це не є ще одним аргументом на користь найбільш природної версії про шлях Євангелія до Франції з Анною Ярославною? Чому ж пан Вортман так твердо називає його міфом?

• 5 • 

На завершення своєї статті пан Вортман пише так: «Від початку 21 ст. постать Анни Ярославни використовується в історичній політиці. Навколо Анни Ярославни склалися комеморативні практики, спрямовані на доказ того, що Україна здавна належить до європейської цивілізації».

А чому ж на доказ? Те, що Україна здавна належить до європейської цивілізації, вже давно і аргументовано доказано. Тисячолітня княжа Русь – це була українська держава.

Але виходить, що частина українських істориків, як писав Михайло Грушевський, через комплекс «песього обов’язку перед Москвою» і сьогодні тримається «московської орієнтації». Академік називав таку ідеологію «моральним закріпаченням» і радив ставити на ній хрест, бо «це духовне холопство, холуйство раба, якого так довго били по лиці, що не тільки забили в нім всяку людську гідність, але зробили прихильником неволі й холопства, його апологетом і панегіристом».

Ірина Костенко, для «Главкома»