Французька королева була українкою. Чи знають про це у посольстві України у Франції?

30 січня цього року у Франції «русскій мір» тріумфував: у Католицькому університеті неподалік Парижа відбулася знакова конференція «Франція-Росія: 1000 років історії та культури» під ім’ям Анни Київської, королеви Франції.

Посольство України у Французькій республіці з цього приводу промовчало, а своє «здивування» щодо проведення пропагандистського заходу висловив Український інститут у Франції: «Анна Київська – королева Франції та донька князя Ярослава Мудрого, який правив Київською Руссю, державою зі столицею в Києві, а не Москві. Місто Москва було засноване в 1147-му році, більш ніж через сто років після народження Анни Київської». Як кажуть, краще так, аніж ніяк, хоча у цій темі ключовим аргументом є не час заснування Москви, а те, що до тисячолітньої княжої Руси – першої української держави і батьківщини королеви Анни, Москва не мала жодного стосунку.

Наприкінці січня у Католицькому університеті біля Парижа відбулася конференція «Франція-Росія: 1000 років історії та культури»

скріншот з сайту Католицького університета біля Парижа

Бо Русь – це Україна, як науково обґрунтував академік Михайло Грушевський. А упродовж останніх ста років вагу вчення Грушевського примножили своїми фундаментальними працями десятки іменитих істориків (Полонська-Василенко, Оглоблин, Дорошенко, Крупницький, Брайчевський, Дашкевич, Висоцький…).

Сьогодні аргументи Грушевського і його послідовників – це найпотужніша зброя проти ідеології «русскій мір», в основі якої міф про «Киев – колыбель российской цивилизации». І якби МЗС України укупі з посольством та відповідними інституціями використовувало цю зброю у відповідь на подібні пропагандистські атаки, це дало б потужний прорив на інформаційному фронті нинішньої війни за ідентичність. Але ні в Парижі, ні у Києві до бою не стали. І 30 січня французьке суспільство проковтнуло чергову порцію імперської брехні про так зване тисячоліття російсько-французької дружби і королеву «Анну из России»…

У зв’язку з таким малоросійським боягузтвом на полях інформаційної війни варто нагадати правдиву історію Анни Ярославни – української князівни і французької королеви.

• 1 •

Анна була донькою Великого київського князя Ярослава Мудрого, видатного правителя Руси – першої української держави.

• 2 •

1049 року князівна Анна дала згоду на шлюб з французьким королем Генріхом І. 14 травня того ж року у кафедральному соборі у Реймсі відбулося вінчання. Під час цієї церемонії Анна подарувала привезене з собою Євангеліє (із знаменитої бібліотеки Ярослава Мудрого). Нині це Євангеліє знане у світі як Реймське, на ньому французькі королі присягали протягом багатьох століть під час коронації та вступу на престол Франції. Доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко, ознайомившись з оригіналом Реймського Євангелія, дійшов висновку «Це руська, тобто давньоукраїнська пам’ятка, яка написана у Києві. Відтепер Реймське Євангеліє поглибить хрестоматію Історії української літературної мови першої половини 11 століття».

• 3 •

Королева Анна брала участь у правлінні Францією разом з чоловіком. У деяких актах король Генріх зазначав: «за згодою дружини моєї» або – «в присутності королеви Анни». На багатьох державних актах збереглися підписи Анни кирилицею та латиною. Показово, що поряд з її підписами стоять численні «хрестики» високопоставлених королівських вельмож, які були переважно неписьменними.

Фото підпису Анни Ярославни

«Анна Ярославна, а можливо й інші королеви українського походження, приносили з собою не тільки коштовні посаги з багатої країни, але також і високу християнську мораль та вищу, ніж у Європі тих часів, культуру» (докторка історії Наталія Полонська-Василенко).

• 4 •

Анна вела переписку з папами – Миколаєм ІІ і ГригоріємVІІ. Зберігся лист папи Миколая ІІ, написаний Анні 1059 року, у якому він хвалить її за доброчесність, розум і радить виховувати дітей добропорядними, підтримувати короля в його турботах про державу.

• 5 •

Анна була «незвичайною красунею, чудовою вершницею… і мала особливе уподобання до полювання» (дослідник граф Ке де Сент-Емур).

• 6 •

Син Анни Філіпп став королем Франції, а другий син Гуго – родоначальником орлеанської лінії королівського дому.

• 7 •

У містечку Сенлісі, що за 40 км від Парижа, Анна Ярославна заснувала монастир святого Вікентія, його будівництво французькі хроніки пов’язують з обітницею, яку дала королева перед народженням у неї первістка – сина Філіппа. До сьогодні в Сенлісі збереглася каплиця часів Анни Ярославни. Біля неї встановлено скульптуру Анни з написом на постаменті «Анна руська, королева французька, засновниця собору у 1060 році».

«Анна руська, королева французька, засновниця монастиря святого Вікентія біля Парижа»

• 8 •

У 30-х роках ХХ століття славним ім’ям Анни Ярославни було врятовано від зруйнування собор Святої Софії у Києві. Історія така - 1934 року, після перенесення столиці УРСР з Харкова до Києва, комуністи взялися приводити місто у «відповідність до соціалістичних вимог» і почали нищити культові споруди. Першим зруйнували Михайлівський Золотоверхий собор. Наступною мала бути Свята Софія. Але хтось і якось зумів повідомити про плани вандалів європейську громадськість. І тоді французький письменник Ромен Роллан звернувся з листом особисто до Сталіна, наголошуючи, що Софія – це історична пам’ятка, пов’язана з ім’ям славної французької королеви Анни Ярославни, доньки Ярослава Мудрого, і тому святиня заслуговує на збереження. Після цього до Києва надійшло особисте розпорядження кремлівського тирана, яке і врятувало Софію.

***

Отже, історія королеви Анни Ярославни свідчить про тисячоліття історії та культури Франції та України, а не Росії. Звісно, це якщо послуговуватися працями академічних вчених, а не псевдоісторичним опусом кремлівського диктатора «о едином народе». І організація «русскім міром» конференції у Католицькому університеті Франції здивування не викликає – бо пропаганда завжди була головною зброєю імперії. Здивування, а точніше, повне нерозуміння викликають українські дипломатичні служби і представництва, які упродовж двох років війни за ідентичність так і не спромоглися на широкий інформаційний наступ, перш за все, у темі викрадення Росією тисячолітньої державної історії Руси-України.

Тож постає питання чим це обумовлено: невіглаством чи мовчазною згодою з путінським «вченням» про «единый народ» чи традиційно малоросійською поведінкою у стосунках зі «старшим братом», про яку влучно написала Ліна Костенко у своїй лекції «Гуманітарна аура нації» (1999 рік):

«Росіяни зібралися святкувати «1000-летие русской ложки» Хоч тоді там не тільки російських ложок, а й самих росіян ще не було, була мордва і булгари… Поки українці думають, що Анна Ярославна, королева Франції – київська княжна, то десь у Ярославлі, у глибині Росії, реставрують якийсь будинок під готель «Анна Франс», відкривають пам’ятник Ярославу Мудрому, і президент Росії називає його «первым русским князем-реформатором». А українська делегація за його спиною тільки знічено усміхається».

Ірина Костенко, Ірина Халупа, для «Главкома»