Коричневі друзі Трампа. Європейських ультраправих зіпсувало єврейське питання

Одразу після інавгурації нового президента США, європейські праворадикальні партії провели в Німеччині власний конгрес «нової Європи». Це не було випадково: відомо, що праві «євроскептики» покладають на Дональда Трампа великі надії та вважають його своїм другом. Проте, цей конгрес показав, що у європейських ультраправих є одна докорінна відмінність, яка може кардинальним чином завадити їхній дружбі з новим господарем Білого дому. І цей камінь спотикання - ставлення до Ізраїлю та до євреїв загалом.

Певно, в світі є лише дві країни, у яких новий президент Америки не викликав особливого ажіотажу своїми суперечливими та часом дивними зовнішньополітичними заявими – це Велика Британія та Ізраїль. Британцям добре відомо, що Трамп здавна є «англоманом», впевнений в необхідності якнайтіснішого співробітництва між Британськими островами та США та ще й встиг вже назвати «брексіт» - рішення британців вийти з Євросоюза – «прикладом для інших європейських країн». Ледве він встиг сісти за письмовий стіл в Овальному кабінеті, як наказав замінити бюст Мартіна Лютера Кінга, встановлений там Обамою, на бюст Вінстона Черчіля. Та й британську прем‘єрку Терезу Мей Трамп вже встиг запросити до Вашингтону, другою після її ізраїльського колеги Біньяміна Нетаніяґу.

Щодо ізраїльтян – то й вони цілком певні, що 45-й президент США є їх другом. Ще не обійнявши посаду, він встиг проанонсувати перенесення американської амбасади в Ізраїлі з Тель-Авіву до Єрусалиму, підкреслюючи цим, що вважає саме «золоте місто» єдиною та неподільною столицею Ізраїлю, а також попередив, що всім країнам-членам Ради Безпеки ООН, які проголосували за останню антиізраїльську резолюцію стосовно будівництва поселень на Західному березі Йордану, найближчим часом доведеться про це сильно пошкодувати. Та й в його команді – просто нечувано велика кількість відомих проізраїльських політиків, а свого 36-річного зятя-ізраїльтянина Трамп встиг призначити власним радником з проблем Близького Сходу.

Нові лідери Європи?

Існує ще ціла низка європейських політиків, які вважають Дональда Трампа своїм союзником, – це так звані «праві євроскептики», які проголосили своєю метою розвал Євросоюзу. Дехто з них давно вже вважає Трампа своїм провідником та сподівається на його підтримку: голландець Ґеерт Вільдерс, британець Найджел Фарадж, Марін Ле Пен з Франції... Всі вони, разом з представниками інших правопопулістських та праворадикальних партій європейських країн, наступного дня після інавгурації нового президента США зібралися в німецькому Кобленці на конгрес так званих «нових лідерів Європи» - так вони самі себе залюбки називають. Організатором конгреса став чоловік лідерки німецької партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) Фрауке Петрі, Маркус Претцель.

Це не перша спроба об‘єднання європейських ультраправих. Досі, щоправда, в них мало що виходило, через хронічну неможливість працювати разом: адже кожна з ультранаціоналістичних партій поціновувала власні інтереси вище за інтереси партнерів і не хотіла ні в чому поступатися. Останній раз, коли вони намагалися об‘єднатися, датується 2007 роком, коли в Європарламенті було організовано цілу фракцію європейських «правих», до якої увійшла ціла низка одіозних осіб – наприклад, онука італійського диктатора Беніто Мусолліні, Олександра Мусолліні. Ця фракція не проіснувала й року.

Нова спроба об‘єднання напряму пов‘язана з Дональдом Трампом, якого деякі американці давно вже порівнюють з Мусолліні (наприклад, з цього вельми дотепно свого часу кепкували автори славетного мультсеріалу «Сімпсони») через схожість жестів та риторики. Європейські «ультра», як вже зазначалося, просто закохані в нього: скажімо, британець Найджел Фаррадж ще до виборів в США встиг заявити, що в разі обрання Трампа волів би поїхати до Америки в якості посла своєї країни, а лідерка французького «Національного фронту» Марин Ле Пен прилюдно мріє про триумвірат Володимира Путіна, Дональда Трампа та себе, коханої. Таке тріо, на її думку, покликане правити в наступні роки не лише Європою, а цілим світом.

Страшна любов до євреїв

Проблема європейських ультраправих полягає в тому, що чи відповість їм Трамп взаємністю на їх залицяння, достеменно невідомо. Адже ж, як відомо, у нього з правими радикалами є принаймні одне глибинне протиріччя – у стосунках з євреями та, зокрема, з ізраїльтянами. Праві популісти Європи традиційно ставляться до «єврейського питання», м‘яко кажучи, вельми неоднозначно... або, скоріш, вельми однозначно: євреї, на їх думку – це зло. Цілком у дусі того ж Мусолліні або Адольфа Гітлера. Щоправда, за останні роки це ставлення трохи пом‘якшилося через необхідність боротися з «ворогами номер один» - мусульманами. Деякі ультраправі встигли навіть проголосити Ізраїль взірцевою державою в цьому напрямку, наприклад, голландець Вільдерс. Але навіть ця «проізраїльська» меншість, за великим рахунком, діє за принципом «ворог мого ворога – мій друг», водночас кривлячись та відпльовуючись, коли мова заходить про євреїв європейських. Цим вони, до речі, трохи нагадують деякі німецькі неонацистські угрупування, які співають осанну ізраїльським солдатам, що воюють з ісламітами, а водночас закликають вигнати євреїв з фатерлянда.

Десь таким же чином поводяться й лідери французького «Національного фронту», який ще зовсім нещодавно був просто стовідсотково антисемітською організацією. З приходом до керівництва в ній Марин Ле Пен «фронтовики» трохи вгамувались і навіть намагаються сподобатися французьким єврейським організаціям, проголошуючи, що французькі євреї перебувають, мовляв, під їх захистом... у випадку, якщо на них нападають ісламісти. На кшталт: «це наші, французькі євреї, тому бити їх личить лише нам, французам, а не всіляким мусульманським зайдам».

В Німеччині ультраправі виявились вкрай роз‘єднаними єврейським питанням. Про «проізраїльських» неонацистів вже згадувалося, а ще, наприклад, існує рух, який концентрується навколо популярного сайту «PI-News». У той час, як інші крайні націоналісти виступають проти зв‘язків з Америкою та підтримують Володимира Путіна, цей сайт став гучномовцем тих, хто налаштований проамериканськи та проізраїльськи.

Нутро – вороняче?

Щодо господарів конгресу в Кобленці, німецької партії AfD, то вона залишається, принаймні, більшістю своїх членів та прихильників відверто антисемітською та антиізраїльською. Наприклад, редактор популярного в праворадикальних колах журналу Compact-Magazin, який регулярно оприлюднює осанни Путіну та розповідає про «недоросіян» (тобто, українців), колишній лівий радикал Юрген Елессер, заявляє про те, що, мовляв, «Ісламська держава» перебуває під контролем Ізраїлю, а в самому Ізраїлі функціонує «режим апартеїду».

Напередодні конгресу в Кобленці один з лідерів AfD, такий собі Бйорн Хокке, встиг закликати знищити меморіал жертвам Холокоста в Берліні, вмотивовуючи це тим, що «жодна країна світу не виставляє в центрі власної столиці символ власної ж ганьби». Ця його заява викликала страшне обурення в усій Німеччині... але не в самій партії AfD. Там, щоправда, думки розділилися, але більшість рядових членів партії підтримала Хокке. Щодо меншості – вона схиляється до думки про те, що не варто нині дражнити євреїв просто тому, що вони є ситуативними союзниками в боротьбі проти ісламу. А вже потім – можна буде взятися й за євреїв... Подібну думку озвучив, зокрема, організатор конгресу, вже згаданий Маркус Претцель (до речі, депутат Європарламенту, один з учасників невдалої спроби організації ультраправої фракції). Слід втім зазначити, що одразу після завершення конгресу керівництво AfD зробило спробу дистанціюватися від заяв Хокке – скоріш за все, через те, що вони викликали надто гучне обурення серед пересічних німців.

Щоправда, навіть визнання євреїв «попутниками» вкрай негативно сприймається керівництвом AfD. Так, один з лідерів цієї партії, депутат Ландтагу федеральної землі Баден-Вюртемберг Вольфґанг Гедеон, випустив такий собі памфлет, який наразі набрав популярності серед пересічних членів партії. Твір цей має назву: «Чи перетвориться AfD на сионістську партію?». «Лише той, хто бойкотує зовнішню політику США та дистанціюється від ізраїльського сионізму, має моральне право на радикальну боротьбу з ісламізмом в Європі», - вважає Гедеон, відомий своїми антисемітськими поглядами.

Тобто, AfD цілком офіційно вважається партією антисемітів, про що, до речі, попереджав і голова Центральної ради євреїв Німеччини Йозеф Шустер, який ще в травні 2016-го підкреслив, що ні ця партія, ані відомий своїм шаленим путінізмом рух Pegida («Главком» вже розповідав про цих німецьких шанувальників Путіна, які виходили на свої демонстрації з прапорами фейкових республік Л/ДНР, у матеріалі «Язик Штайнмайєра доведе»), не є політичними рухами з точки зору захілної демократії. Навпаки, вони магнітом притягують до себе неонацистів. «Ці організації пропагують ненависть не лише до мусульман, а й до інших меншин» - вважає Шустер.

Таким чином, - роблять висновок німецькі соціологи Андреас Цикк та Беате Кюппер, - намагання правих популістів проявити солідарність з Ізраїлем в його боротьбі проти ісламістів – ніщо інше, як спроба «перевзутися в повітрі», аби сподобатись новому Великому брату – Дональду Трампу. Їм би логічніше було б протягом останніх восьми років намагатися дружити з, певно, найбільш антиізраїльським президентом США останніх лесятиліть, Бараком Обамою, але, здається, відраза до його кольору шкіри та другого імені Хусейн виявилася сильнішою.

Інше питання – а чи захоче проізраїльський Трамп мати справу з коричневими «друзями», що видобули звідкілясь біло-блакитний прапор з зіркою Давида, якого, певно, просто не встигли спалити?

Борис Немировський, для «Главкома»