Язик Штайнмаєра доведе

Нині від українських справ без перебільшення потерпають передвиборні кампанії кількох впливових західних політиків. Найвідоміший приклад – скандальна історія з шефом виборчого штабу Дональда Трампа, Полом Манафортом, який опинився у «чорній бухгалтерії» Партії регіонів. Скандал з отриманням грошей української політичної мафії американским політтехнологом може стати визначальним для президентських перспектив одіозного Дональда Трампа, який залучив Манафорта до своєї виборчої кампанії.

Тепер же «гібридна війна», яку веде Росія не лише проти українців, а й проти європейців, зашкодила міністрові закордонних справ Німеччини Франку-Вальтеру Штайнмаєру.

Не встиг очільник німецького зовнішньополітичного відомства повернутися з Росії, з переговорів зі своїм російським колегою Сергієм Лавровим, як неочікувано та вельми небажано для себе «прогримів» у своїй країні завдяки промові, яку виголосив у Єкатеринбурзі перед студентами університету імені Бориса Єльцина. Ця промова просто-таки підірвала німецькі газети, які накинулися на Штайнмаєра з різкою критикою.

Тут треба дещо пояснити: річ у тім, що преса в Німеччині не є «партійною» у тому сенсі, в якому це слово зазвичай вживають на теренах колишнього СРСР: жодна солідна, поважна газета не публікуватиме від свого імені «замовлення», не «топитиме» репутацію того чи іншого політика, друкуючи про нього самі лише негативні матеріали. Звісно ж, подібні видання є в усьому світі та, зокрема, у ФРН, але вони, як правило, не користуються надто великим впливом та не формують суспільну думку – хіба що невеликої, маргінальної частини суспільства.

Bild іде в атаку

Відповідно, газета Bild, яка виступила «застрільницею» критики, об’єктом якої став наразі Франк-Вальтер Штайнмаєр через його єкатеринбурзьку промову, навряд чи отримала «замовлення». Незважаючи на те, що вона вважається «жовтою» (тобто зазвичай її матеріали не відзначаються особливою серйозністю, а замість великої кількості тексту в ній багато яскравих світлин), вона все ще залишається найбільшою за накладом газетою в Європі, а величезна аудиторія її передплатників змушує моніторити публікації у Bild навіть високопосадовців.

Bild: Штайнмаєр не повинен говорити мовою Кремля! Фото: Action Press

От і нині, коли після повернення Штайнмаєра до рідних пенатів редактор політичного відділу цієї газети Юліан Райхельт виступив із гнівною статтею, яку без викрутів назвав: «Штайнмаєр не повинен говорити мовою Кремля!» – його не лише почули, а й підхопили цей посил таким чином, що з одного матеріалу виріс цілком серйозний політичний скандал. «Це була найросійськіша промова, яку міністр будь-коли виголошував», – вважає автор статті.

Штайнмаєр отримав від Райхельта «гарячих» за багато своїх висловлювань. Зокрема, за заклик до Росії та Заходу «пліч-о-пліч займатися відновленням Сирії» – у той самий час, як російські солдати встигли вбити в цій країні більше цивільних, жінок та дітей, аніж весь ІДІЛ разом із «Фронтом аль-Нусра». Шеф німецького зовнішньополітичного відомства отримав на горіхи й за те, що вважає «неправильною» думку, що «поміж Росією та Заходом є протистояння». «Росія веде «гібридну війну» в Європі – це доведено і не викликає сумнівів, – зазначає колумніст Bild. – Російські спецслужби намагаються зламати комп’ютерну систему Бундестагу – це не що інше, як зазіхання на основи нашої демократії. Російські ж спецслужби ведуть кампанію дезінформації та дестабілізації в німецькій столиці, як у випадку зі «справою Лізи» – дівчинки, яку буцімто зґвалтували біженці (історію було вигадано та професійно інсценовано). Наразі є лише одна можливість не побачити протистояння Росії та Заходу: треба заплющити очі».

Ще більше обурило Bild ставлення Штайнмаєра до українського питання. У статті цитується його виступ: «Візьмемо, наприклад, Крим. Спочатку йшлося про «місцеву самооборону», потім з’явилися так звані зелені чоловічки, а пізніше стало відомо, що там працюють спецпідрозділи». «Анексія Криму, яка суперечить міжнародному праву, не може бути з історичної точки зору описана більш неправдиво, – реагує на це Райхельт. – У найкоротші терміни не залишилося сумнівів у тому, що йдеться про озброєний, масований напад на суверенну державу». Тож на запитання Штайнмаєра, яке він поставив у Єкатеринбурзі – мовляв, коли ж нам треба починати хвилюватися? – редактор газети Bild дав чітку відповідь: «Уже!» І той факт, що міністр закордонних справ Німеччини питає у російської публіки, чи треба хвилюватися про те, чи не нападе Росія, у той самий час, як російські танки швендяють по дорогах сусідньої суверенної держави, на думку Райхельта, є глузуванням з вільної Європи, в якій ніколи більше кордони не повинні змінюватися за допомогою сили.

Є така партія

Вже наступного дня після публікації у Bild на керівника німецького зовнішньополітичного відомства накинулися практично всі основні видання Німеччини – статті в газеті Süddeutsche Zeitung змагалися в жорсткості зі статтями в журналі Spiegel, а радіопередачі Deutschlandfunk мірялися гнівом із телепрограмами каналу ARD. Уникнути критики Франк-Вальтер Штайнмаєр не зміг, навіть поспіхом виступивши із засудженням «агресивної політики Росії в Криму та на сході України». Його одразу звинуватили у підступності: мовляв, у Росії він виголошує одне, а в Німеччині – зовсім інше (інформаційна телепрограма Tagesschau навела слова керівника зовнішньополітичного комітету Бундестагу Норберта Реттґена про те, що «міністр висловлюється цілком незрозуміло»).

Голова комітету Бундестагу ФРН Норберт Реттґен: Штайнмаєр висловлюється незрозуміло. Фото: pa/dpa

Тут треба зазначити, що слова Реттґена – це вже інший вимір політичного протистояння, це ескалація конфлікту. Позаяк Реттґен – не лише представник «старшої» партії у правлячій у Німеччині «великій коаліції» з християнських демократів та соціал-демократів (одним з лідерів яких, власне, і є Штайнмаєр), а ще й керівник парламентського «контролюючого органа», завданням якого є слідкувати за діяльністю МЗС ФРН. Можна сказати, що комітет із зовнішньої політики Бундестагу, який очолює Реттґен, – це «дублююча система» німецької зовнішньої політики, і коли вона вступає в конфлікт з «основною системою» - чекай лиха.

Норберт Реттґен небезпідставно звинуватив Штайнмаєра у тому, що своїми проросійськими та антинатівськими висловлюваннями останній просто намагається набрати додаткові бали у передвиборній кампанії: у 2017 році в Німеччині мають відбутися чергові парламентські вибори, і впливовий політик СДПН Штайнмаєр, мовляв, почав гонитву за кріслом канцлера ФРН уже зараз, на шкоду зовнішній політиці країни, яку він має проводити як шеф німецького МЗС. Такої ж думки дотримується й редактор Bild Юліан Райхельт: у своїй статті він зазначає, що прокремлівський виступ Штайнмаєра – це гігантський крок назустріч «новому союзнику», а саме – німецькій партії «лівих», яка виросла з Соціалістичної єдиної партії Німеччини, яка правила в НДР. Ця партія відома в Німеччині своїми абсолютно пропутінськими поглядами та особливою прихильністю до кремлівської політики: її представники не втомлюються розповідати про «бандерофашистську хунту», про те, що «Росія – головний союзник Німеччини», та про те, що «Україна – це територія впливу РФ». До слова, політики з цієї партії свого часу брали участь у фейковому референдумі у Криму як спостерігачі.

Вочевидь, лідер СДПН прийняв рішення про максимальне зближення з цією партією, зважаючи на зростання кількості її прихильників, а також на той факт, що колишні багаторічні союзники соціал-демократів, партія «зелених», за останні роки втратили певну кількість своїх виборців і не здаються вже більш вигідними партнерами. «Зелені», до речі, у свою чергу, займають вельми послідовну, хоч і не вельми жорстку антикремлівську позицію. На їхню думку, український Крим слід звільняти «політичним тиском», а «гібридну війну» на сході України – закінчувати, «почувши Донбас».

Німецькі «ультраправі» несуть на демонстрації прапор «ДНР». Фото: ZDF

Таким чином, можна зробити висновок, що «герой» гучного політичного скандалу Франк-Вальтер Штайнмаєр своєю промосковською єкатеринбурзькою промовою у першу чергу намагався розв’язати власні внутрішньополітичні проблеми. Німецьких соціал-демократів уже зараз звинувачують у нерішучості в багатьох питаннях німецької політики – наприклад, у ставленні до тієї ж історії із сирійськими біженцями, в якій СДПН до цього часу намагається висловлюватись «і вашим і нашим». Якщо так піде й надалі, на цю партію, скоріш за все, чекає вельми чутлива втрата голосів, отже, її лідер, як бачимо, вирішив трохи підзаробити політичного капіталу «на спині» України та Сирії, залучаючи до себе протестний електорат як «лівих», так і «правих» зі скандальної партії «Альтернатива для Німеччини» (AfD) – це ті самі демонстранти, які протестували проти «засилля мусульман» у ФРН чомусь під сіро-буро-малиновими прапорами Л/ДНР. Ті, які скандували: «Меркель – до Сибіру, Путіна – до Берліна!» Певно, лідеру соціал-демократів кортить сподобатися ще й цій категорії німецьких виборців, от він і вирішив «намалюватися» в Єкатеринбурзі.

Побоювання бундесбюргерів

Втім, з цієї історії можна зробити й іще один висновок, до того ж доволі тривожний. Так само, як і в інших європейських країнах, основні акценти будь-якої передвиборної кампанії в Німеччині завжди робляться на внутрішню політику, не на зовнішню. Головні теми, які приваблюють чи, навпаки, відштовхують виборців, завжди стосувалися їхніх гаманців та їхнього добробуту: соціального та медичного забезпечення, оподаткування, економічної стабільності. Зовнішня ж політика країни завжди відігравала в таких випадках другорядну роль.

Проте нині, схоже, становище змінилося. Німців дедалі більше бентежить те, що відбувається не всередині країни, а за її межами – вже хоча б через те, що саме з-за цих самих меж до ФРН раптово посипалися сотні тисяч біженців, а у безпосередньому сусідстві раптом знову постав радянський монстр, котрий, здавалося, вже тихо гигнув у своєму лігві 25 років тому. Постав і одразу почав махати пазурами та підгрібати під себе території своїх «життєвих інтересів». І саме зовнішньою політикою переймаються нині німецькі бундесбюргери до такого рівня, що лідери великих та малих партій у країні почали передвиборну кампанію саме з неї, а не з податків, соціалки та шкільного навчання.

З одного боку, є про що турбуватися: наслідки «гібридної війни» відчуваються у ФРН дедалі сильніше, враховуючи «лівих» та «правих» галасунів, які на гроші Кремля закликають вклонитися «новій силі» та вихваляють Путіна. З іншого ж – враховуючи таку дружну та однозначну реакцію німецької преси на відверто пропутінську промову Штайнмаєра, є чому зрадіти: адже німецькі ЗМІ також враховують думку своїх читачів і намагаються її висловлювати. Отже, схоже на те, що в Німеччині тих, хто збагнув небезпеку, все ж таки більшість.

Борис Немировський, для «Главкому»