Наступ України ще може здивувати критиків

The Washington Post опублікувала дослідження Девіда Петреуса – генерала армії США в відставці, екс-командувача військ в Іраку, колишнього очільника Центрального командування США і сил НАТО/США в Афганістані та Фредеріка В. Кагана – старшого наукового працівника та директора проекту «Критичні загрози» в Американському інституті підприємництва.

Автори матеріалу зазначають, що стрімкого прориву та прогресу ЗСУ, на який багато хто сподівався, не сталося. Упродовж останніх тижнів висвітлення подій на фронті стало похмурим на тлі фрагментарних журналістських повідомлень та оцінок західних аналітиків. Війна з Росією виявилася кривою, повною і вкрай важкою. Однак, на думку Петреуса і Кагана, оглядачам варто було б стримати песимізм. Війна лінія не відбувається. Ті, хто тривалий час перебуває в обороні, можуть раптово почати наступ і швидко здобути перемогу. Українці прагнуть досягти саме такого ефекту, зазначають автори, і є підстави вважати, що їм це вдасться. Наступальний порив ЗСУ ще далекий від завершення. Насправді, він усе ще перебуває на початковій стадії і ще триватиме щонайменше чотири місяці. Здолати дуже глибоку сучасну оборону, яку росіяни створили на півдні України, є надскладним завданням для будь-якої армії. Американські війська зробили це двічі проти Іраку. 1991 року, після 39-денних ударів з повітря, коаліція на чолі зі США чисельністю 650 тис. військовиків обійшла іракську оборону з флангу, відтак проникла вглиб оборони. У результаті іракська армія була розгромлена за 100 годин. У 2003 році менші за чисельністю сили на чолі зі США знищили іракську армію впродовж декількох тижнів.

Автори зазначають, що Україна не має переваг, які мали Сполучені Штати в цих операціях. Коаліційні сили в Іраку переважали в повітрі, натомість українські літаки не можуть перешкоджати російським пілотам завдавати ударів по ЗСУ, які ведуть наступ. Крім того, Україні було надано надто мало броньованих систем для прориву оборони.

Дослідники акцентують, що росіяни воювали значно краще, ніж іракці. І краще, ніж очікували багато хто з аналітиків. Російські війська підготували оборону, що складається з широких і глибоких поясів майстерно закладених мін, протитанкових ровів та інших перешкод. Солдати, оснащені безпілотниками, ведуть потужний артилерійський вогонь проти українських підрозділів, які намагаються прорватися. У більш широкому сенсі, російська армія перейшла до еластичної оборони, в якій її війська спочатку відступають, а потім контратакують, коли українські війська зазнають втрат і починають втомлюватися. Всі ці фактори роблять український наступ надзвичайно важким. Але, як один з авторів мав нагоду спостерігати під час важких перших місяців наступу в Іраку в 2007 році, важке не означає безнадійне. ЗСУ війська просуваються у двох ключових напрямках – у центральній частині Запорізької області поблизу Роботиного на шляху до Токмака й Мелітополя, а також у східній частині Запорізької області на південь від Великої Новосілки на лінії до Бердянська. Схоже, українці проникли принаймні до переднього поясу російських мінно-вибухових загороджень в обох районах, і їхнє просування в районі Роботиного, схоже, прискорюється. Вони також відвоювали значні території навколо Бахмута – єдиного міста, яке Росія змогла захопити під час свого дорогого наступу минулої зими.

Автори переконані, що поступові успіхи України є частиною більш масштабних зусиль, які начальник британського Генерального штабу адмірал Тоні Радакін назвав «виснажувати, розтягувати й завдавати ударів». Українські війська розтягують російську оборону, атакуючи в різних пунктах уздовж 600-мильного фронту. Вони також захоплюють об'єкти на окупованій Росією території, знищують артилерійські підрозділи, штаби й місця дислокації резервних сил, а також атакують ключові склади постачання й шляхи сполучення, щоб ускладнити Росії утримання оборони. Простіше кажучи, ЗСУ тисне на свого супротивника доти, доки у нього щось не зламається, і тоді українці підтягнуть свої резерви й завдадуть удару.

Девід Петреус та Фредерік В. Каган припускають, що російські війська на передовій, ймовірно, втомилися, якщо не виснажені. Деякі з них обороняються щонайменше з початку літа, а багато перебувають на позиціях значно довше. Свіжі підрозділи не надійшли. Також незрозуміло, наскільки потужно заміновані російські вторинні оборонні лінії. Втім є вагомі підстави сумніватися, що росіяни мають велику кількість висококваліфікованих солдатів, які їх утримують. Найважливіше те, що Росія не має значних оперативних резервів. А отже, будь-який прорив існуючих ліній оборони буде важко швидко закрити.

Саме на це українське військове командування робить ставку. Невеликий прорив може призвести до відносно раптових і швидких перемог. Якщо вони матеріалізуються, паніка серед російських військ примножить можливості ЗСУ зберегти свій імпульс. Теорія перемоги не є гарантією успіху, підкреслюють автори матеріалу у The Washington Post. Українці знають, що борються за своє виживання, і тотальна мобілізація всіх верств суспільства підтверджує їхню волю та рішучість. Для західних оглядачів важливо пам'ятати про виснажливу боротьбу, яку веде Україна. А політикам не варто заламувати руки через те, що наступ не приносить швидких перемог.

Девід Петреус та Фредерік В. Каган резюмують: Україна потребує високоточних засобів для завдання ударів на великій відстані, таких як американська тактична ракетна система ATACMS; Україні потрібні касетні боєприпаси, а не лише артилерійські снаряди; Україна потребує прискореної доставки літаків F-16 . Надання Сполученими Штатами понад $44 млрд у вигляді зброї, боєприпасів і допомоги було надзвичайно вражаючим. Автори наголошують: «Але маємо зробити більше, і ми повинні зробити це з більшим відчуттям нагальності. Час діяти вже настав… Це буде довга війна, і нам потрібна перемога України».

Джерело: The Washington Post

Підготувала: Вікторія О. Романчук, для «Главкома»